Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Як часом солодко буває і грішно водночас, коли в бездонність мить кидає нас
Не треба… Не треба так палко мене цілувати, кидати у простір засніжених мрій. Кидати і знову кидати. Не йди! Зачекай! Стій! Я сама. Я сама розчинюсь у буденних тривогах, залізу легенько в долоні твої, притулюсь коло серця, яке молиться Богу за рідних й чужих… Прошепочу на вушко легеньким смоктанням казково-чарівні миттєвості снів. І сповзу по шиї, по грудях, по стегнах додолу аби вміститись у розмір твоїх слідів. Знову і знову. Підніматимусь дотиком спини, у ковзанні рук… коханий єдиний. Не треба. Забуть той порух безвинний вчорашнього болю. Зараз я поруч, і тільки з тобою.
Ткач
– Глибоко. А можна я піддихну трішки подиху, Трішки піддую у ніздрі любові, Затамую серце подивом Спомином долі Що руки простерла обидві до тебе І лінії світла змалювала в очах …
– Не треба, замовкни!
– Безмежно безмежних словах. Мовчки. А можна я мовчки підмовчу поруч тебе Аби подих у сплутаних снах язиком Розлив у душі пригоршню меду Залиплу на моїх очах. І вітер злиже турботу липкістю Мрій у синьому небі – Для тебе.
– Не треба, замовкни!
– А можна я малюватиму сонце у на півмісяця – з одного боку ти, з іншого – я. Неподалік хай зорі повісяться, як дні в клітинках календаря і тріпочуть в легенькому дзенькоті …
Промовчав, не сказав ані слова. Сів на кінці світу, опустив ноги до низу і погойдує – насновує візерунок нового життя. Нехай усього буде по парі.
Нічия
І Зорі падають із неба В мої долоні та до тебе.
Я йду. Забуть. Облиш. Спали мій образ на картині У сонячній буденній днині Нашої зими. Пробач. Не треба слів. Мовчи. Цілунок. Хочеш. Знаю.
Зорю небесную кохаю У серці ніч болить ...смутком сяють ... гомонить. Я просто розітрусь на тлі, А ні йому, ані мені, ані тобі — Нікому. Дорогому.
Не треба пензликів та фарб Не треба волі вкраденої в долі. Лиш мій найбільший скарб - Небесні Зорі.
Сніг хай ляже легким сумом на підсвідомі сни. Вкриє ковдрою розлогі думи про вічність Літа та Зими. Хай Осінь пестить листям багряних голосів крихке намисто у Весні.
Я йду, бо час іти. Не маю права стати — зупинити лік, аби в годинника забрати цілу вічність слів промовчаних за для нікого.
Якби лиш не останні три: Не віддам нікому!
Скотилася сльоза і я... Нічия. О, небо! Я нічия без тебе.
Один
Ти постелив мене, я лягла. Так просто, знаєш, розкинулася перехрестям серед доріг. Інакше, просто, не змогла б дійти ногами босими то твоїх босих стертих ніг. Інакше, просто, в вічі не мала б права кинути сердечну свічку і запалить вогонь… Полон. Туман на сцені – за кадрами доріг, за ширмою…. Побіг, побіг. Сів скраєчку на моїй долоні, усміхнувся і заснув. Зліпила кульку і до скроні з його сну підняла вихором надію в Нас. Просто, знаєш… Просто вірю, що настане час, як візерунок на піску розмаже приспану біду, заколише вітром волю, пестощами звабить долю, вкраде мене в годин. Один.
Так і стояв один. Ні на право, ні на ліво, ні прямо, а прямісінько вниз. До того низу де великий візерунок піщаного годинника малював маленький, ледь помітний спогад про неї. Прощай.
Грішна Єлена Єлена Свята У аурі сміху Між подихом неба й землі Людям на втіху. Тобі і мені За ночами Бездонності снів У поруху єдиної миті Ти звелів В багрянім оксамиті Згоріти Мені. Я горю. Відійди. Сама Стою на межі між околиць буденності світу Свята у чаші гріха даю себе пити тобі до дна. Випиваєш сердечну частину вигином спини, Коліном до стегон, до сідниць пальцями рук Так приємно топитись у пахощі скорених мук. І німа, і бентежна… та не твоя – своя. Та Єлена котра свята, а я грішна. Грішна Єлена У аурі сміху Між подихом неба й землі Людям на втіху. Купаю перлини спомином літа в оксамиті А дихання осені мов жало у грудях пече Не болем, не бідою… життєвою просіддю Де не… де вже не… де не буде… буде тебе. А без тебе я не Троянська, не Градива і ти Не Далі… Далі, все далі у пустку бездумного світу Пригортаю оголені осінню віти В чудеснім саду по-Райськи в Аду. Не любити – в огні невгасимім горіти. Тому я люблю! Люблю у твоїх обіймах жевріти на вдиху І видиху мрій – любити, любити, любити… Мій. Так дихає осінь
І тиша і спокій в долонях, Як музика в осінньому лоні, Як безмежність в синяві очей
В самотності днів і ночей. Іскриста у кольорі листя Де поглядом дує і свище Між латать сутності світу Холодом теплим сповита Нічия, не чиясь… Край думок стоїть, чи росте Дощами омита і літом, Закинута осінню-снігом Сподівань та бентежності віри Одинока й безжально щаслива, Оголена, хтива… На краю у шепоті твому, Наче доля розписана й Непотрібна нікому, лише Погляду неба, Милостиво-зваблива до тебе. Майже мавка між листя в волоссі Плетевом ніжним обрізала коси На зиму. Єдина. А ти… А ти… Зрізав її нескориму любов.
І тиша і спокій кругом, Засніжене поле та жовтеє листя – Так дихає осінь морозом пречиста. Чуєш, як пахне усюди зимою, Але… Але… Мені тепло поруч з тобою.
А ми любили – золотом
Ти пахнеш медом змоченим в чорнило – Солодко. А я тебе липким… любила – золотом. Терпким і п’янко-кислим запахом – Стисло писаним спалахом – На тілі. А я тебе в похміллі між маревом І дійсністю пальцями…долонь… А ти мене у поруху займання, як Той вогонь терпів між жаром й Холодом кохання. А ми на митях у Любові вклонились В самі ноги пристрасті й бажанню.
Ти пахнеш медом змоченим в чорнило, Як слово писане спокоєм по хвилях, Як та вода, що з-під гори та в ріки-окени На перекір морям, озерам льняним Злилась на мої груди поцілунком! Ти пахнеш… Ти пахнеш… Ти пахнеш трунком. Ним я губи обмастила – Солодко. А ми любили – золотом.
Сліди
Розбилася… На друзки капель і вологи Між пам’яті і оклику душі Мазками серця із тривоги Пасмами осінніх берегів. Торкнулась долі пальцем - У небі роллю вишитий узор Між грою в справжнє щастя Посипався сльозами дощ Ще той… Із неба та в мої коліна палко До стегон, шиї, щік, зіниць, А як торкнувсь зненацька Грудей із таємниць… Хутром зітканих на правді, Мов доля істини сльоза Так легко й безпорадно Покинула бентежні небеса. І оглянулась поглядом у вись Там Бог і хіть мого крила. Навіщо ж ти розбивсь, а я Залишилась жива? На друзки капель і вологи Між пам’яті і оклику душі Пісок малюю на камінні Богу А Він на нім – Свої сліди.
Наречена Осінь
У шелесті осінніх днів Між краплями роси…
За руку її вів У сонячні світи. Хилилось до Землі Небо з висоти…
Ховаючи в імлі Проміння теплоти.
А за обрієм у піднебессі Між криги почуттів Співало тихе плесо Про розмаїтість мрій. Плело у світанковій Порі косу з любові Й світило сонце знов В тендітних плечах… Сном.
Обвила стежка знов Багрянцем печалі…
Казку про любов Якою їх вінчали. Заколише сном Вітер дальні далі…
Ти уже не той І я не тою стала.
У шелесті буденних днів В обіймах холоду стояла Він морозив біль її Сніжним покривалом Без жалю і сліз зіниць В погляді ховав тривогу Чужих, байдужих лиць Й молився Богу, аби Вона його вуста шептала Та Йому на вухо, Ніжно пригорта Серденько Божим Слухом… У шелесті осінніх днів Між краплями роси…
За руку її вів У сонячні світи. Хилилось до Землі Небо з висоти…
Ховаючи в собі Іі проміння теплоти.
Оголена, обідрана, щаслива, Грайлива, тепла, пестлива, Зволожена, як ранні роси… На білім килимку стояла Боса. І тільки коси не чесала
Наречена Осінь.
…квітками молитву вишиту мою Це сталося! Звершилось чудо! Люди! Я мовила без слів В ту мить як Він З Небес зійти звелів. Зійшла. Ступаю непоспішно, Оті бентежні кроки Малюють сад у роки, Роки в - Вічність… Спотикнулась на останній букві Неримою, незвуком. Торкнулась тишею гучних Надій І дума стримано полинула в оазу мрій.
Це сталося! Звершилось чудо, люди! Над головами дах здійнявся виром, Останній цвях зірвав із кучерів Землі, Бездушною зробилася тяжіння сила… Полетіли у космос кораблі. Бентежні брили торкнулись вік в зіницях ока Чим дужче тим довший цей рядок, тим чарівніші наївні кроки, тим гучніше в голові дзвінок.
Це сталося! Звершилось чудо, люди! Я не одна така! Приречена в Любові Жити, Як в Богові Душа. І тишина – мовила без слів на паперові думи, бо Він велів зійти до Вас, мої кохані люди.
Смиренно обіймаю усі куточки світу, усі кінці непочатих начал. Люди, мої кохані діти! Я вам віддав усе Своє, що ваше, усе Моє, що вже чуже, аби створить у надвечір’ї Щастя Переддень. І тишина. Тепер. Подмухав вітер з того краю де абсолют сидить на камені вогню в мольбі і плаче, і благає карбуючи Всевишньому – Люблю. Всевишній бачить, Всевишній знає квітками молитву вишиту мою.
І ось моя рука
І я дивилася у твої очі, як у провалля бездонності ночей До болю схожі на пророчі у беззмістовності речей. Дивилася неначе в рідні, неначе зараз упаду… у ті Такі близькі й чужі обійми, які безмовно, віддано люблю. Ти не кажи нікому мою хтиву таємницю, і навіть Богу Не кажи. Я проковтну безмовністю твої зіниці, розчинюсь В незвіданих краях – просто відпущу – лети! Лети! І я лечу!
І я дивлюсь у твої очі, до болю схожі на мої – пророчі і чужі. Долонями ховаю щоки, неначе вміло зморшки – роки У ніздрях самоти. А ти… А ти - ковток снаги із піднебесся Вдихаєш силу із моїх грудей, впиваєшся моїм теплом У душу рвешся б’ючи веслом тендітні хвилі без води. І я напилася бездонності речей в проваллі із твоїх очей У беззмістовності чарівних ночей до болю схожих на мої – Пророчі і чужі.
І я дивитимусь у твої очі, плестиму ніжність поміж пальців Так невблаганно, так охоче торкатимусь ногами босими Твого нагого щастя. Звиватимусь коло грудей із мрії Зітканих ідей… я прошиватиму себе тобою до болю Схожим на мою… Любов’ю. І я люблю. Люблю губитись в ніжності для двох – єдиних,
Ковтати присмак благ, тебе зшкрібати хтиво із думок і Відчувати силу зробивши ще один ковток. Іще один ковточок Сплеску ніжності у дотику тебе, мій берег із очима океану, Я вип’ю всю твою бездонність до самого дна і стану п’яна.
І ось моя рука…
Діалог думок
Він: Думок осінніх тиша в жовтневій самоті, Бездарно пише дощ краплини по воді І дише… вітер в груди глибоко твої Бездонним подихом в мої.
Вона: Без поруху застиг на мить в мені Між вічністю і маревом печалі Як ми ходили тінню по землі А небеса Любов’ю нас вінчали.
Він: І небо кольору каштана, як твій Незримо люблячий коханий погляд Дотиком з-під чорних вій Спинив серцебиття в мені І я… розтанув
Вона: Льняним маревом у акварелі Торкнулась губ твоїх цілунком Ніжно… як морські коралі Чуття злились солодким трунком.
Незабутка Шепіт, Листя, Дощ і Сльози. Я на підлозі. Трава зеленіє над дахом, Небо під моїми ногами, Байдуже вітер-невдаха Душу зриває словами. Трепетом до самих колін Підкидує зойки із смутку, Холод біжить навздогін Заховавши в руці незабутку. Із літа. Гомін, Гілля, Мороз і Я снігом розлита.
Сміх навколо сніжинок І дихання того тепла, Що крила свої лебедині… Восени розпустила зима. Пелюсточки ніжних турбот Пригортаю до серця краплину - Вишиту з осінніх ниток Незабутку на зимній картині.
Зваблена зимою Ти ходиш вбрана в небо осяяна дощами У решеті безмежжя змальована словами, Ходою непоспішною у багряницю мрій Така обвіяна, затаєна в зіницях моїх вій.
Обморена у диханні морської солі здавна, Затишена на дні гірських хребтів безладно У зоряницю падаєш крізь вихор буревій Така оголено зсоромлена в руках повій.
Лягаєш килимом із простирадла дня і ночі Облюблено малючи цілунки усмішок дівочих Така бездонно пристрасна, жагуча просинь Зваблена зимою, моя тендітно-скромна осінь.
|
||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 192; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.97.189 (0.178 с.) |