Методика розрахунку тривалості циклу спорудження свердловин

Циклом спорудження свердловин називається комплекс робіт, починаючи від підготовки майданчика під вежу та привежові споруди, транспортування та монтажу обладнання, буріння свердловин та її випробування до демонтажу обладнання для перевезення його на нову точку. Тривалість виробничого циклу спорудження свердловин можна вимірювати місяцями, добами або годинами.

Тривалість виробничого циклу спорудження свердловини визначають як суму тривалостей окремих часткових процесів. Склад виробничого циклу спорудження свердловини представлено на рис. 2.5.

Тривалість загального циклу спорудження свердловини та окремих його елементів визначають такі фактори:

а) природні умови (рельєф місцевості, глибина буріння свердловини, характер розбурюванних порід, потужність та кількість продуктивних горизонтів та ін.);

б) рівень технічної оснащеності підприємства (техніка, що використовується для проведення вежомонтажних робіт; способи кріплення свердловини та її випробування; техніка і технологія буріння; засоби контролю за процесом буріння);

в) стан організації виконання робіт (форми організації робіт, організація обслуговування робочих місць, рівень кваліфікації працюючих, рівень керівництва роботами тощо).

 

Рисунок 2.5 - Склад виробничого циклу спорудження свердловини

В практиці роботи бурових підприємств використовують декілька форм організації робіт зі спорудження свердловин, які є різновидами двох основних - спеціалізованої та комплексної.

При спеціалізованій організації робіт окремі елементи циклу спорудження свердловини виконують висококваліфіковані спеціалізовані бригади. При такій формі забезпечується швидке та якісне виконання робіт. Вона ефективна в умовах високої концентрації бурових робіт, що забезпечує достатньо повне завантаження роботою всіх бригад.

При комплексній формі всі основні роботи (за винятком підготовчих робіт до будівництва вежі та монтажу обладнання) зі спорудження свердловини виконує бурова бригада, до складу якої входять спеціалізовані ланки вежомонтажників. Комплексна (універсальна) форма організації дає змогу закріпити за бригадами комплекс бурового обладнання, поліпшити його використання та забезпечити безперервний процес спорудження свердловини.

Кожний із наведених основних елементів повного циклу являє собою комплекс робіт, що утворюють елементарний цикл. Зокрема, цикл безпосередньо проходки свердловини охоплює механічне буріння, спуско-підйомні операції, допоміжні роботи, кріплення свердловини, ремонтні роботи, роботи щодо ліквідації аварій та ускладнень.

Початком циклу спорудження свердловини вважається момент відкриття наряду на проведення робіт із спорудження свердловин, а закінченням - момент закінчення всіх видів робіт з випробування на промисловий приплив нафти або газу, які передбачені технічним проектом (в експлуатаційному бурінні), та закінчення всіх запроектованих дослідницьких робіт (в розвідувальному бурінні).

Як видно із наведеної схеми, загальна календарна тривалість циклу спорудження свердловин може бути записана у вигляді

, (2.19)

де - підготовчі роботи до будівництва вежі та привежових споруд; - будівництво вежі, привежових споруд та монтаж обладнання; - буріння та кріплення свердловини; Т_в – випробування свердловини на продуктивність; - демонтаж вежі, привежових споруд, обладнання та транспортування на нову точку.

При визначенні тривалості вежомонтажних робіт враховують роботи зі спорудження вежі, будівництва привежових споруд, монтажу бурового та енергетичного обладнання, демонтажу та перевезення обладнання на нову точку, а також час вихідних днів, святкових днів та перерв, зумовлених режимом роботи.

Тривалість вежомонтажних робіт можна визначити за чинними нормами або за фактичними даними. Другий варіант використовується частіше, оскільки потребує менше трудових витрат. При використанні фактичних даних береться до уваги можлива зміна глибини буріння, враховується можливе поліпшення використання будівельної та монтажної техніки і механізмів, організації виробництва і праці, збільшення змінності роботи, скорочення внутрізмінних простоїв. Календарна тривалість вежомонтажних робіт визначається за формулою

, (2.20)

де - тривалість вежомонтажних робіт на одну свердловину у звітному періоді, включаючи внутрізмінні перерви; - коефіцієнт, що враховує вплив зміни глибини свердловини на тривалість вежомонтаждних робіт; - глибина проектної свердловини; - глибина свердловини у звітному періоді; - середнє скорочення часу вежомонтажних робіт, за рахунок удосконалення техніки і технології монтажних робіт і застосування нових методів їх проведення, удосконалення бурового обладнання тощо.

Величина коефіцієнта визначається на основі аналізу залежності витрат часу на вежомонтажні роботи та середніх глибин свердловини, побудованих за фактичними даними. При глибинах свердловини до 2500 м =0.002 доби/свердловино-місяць, при глибинах понад 2500 м - =0.01 доби/ свердловино - місяць.

Коефіцієнт визначається на основі розробленого плану організаційно-технічних заходів, або приймається за такими емпіричними даними:

Календарну тривалість буріння та кріплення свердловини визначають за проектним рівнем комерційної швидкості та глибиною буріння свердловини

, (2.21)

де - проектна комерційна швидкість буріння свердловини, м/верстато-місяць; 30 - тривалість одного верстатно-місяця в днях.

Комерційну швидкість визначають з врахуванням перспектив запровадження передової техніки і технології, методів організації бурового виробництва та динаміки витрат часу на буріння свердловини.

Комерційну швидкість буріння розраховують залежно від мети буріння за відомою формулою

, (2.22)

де - час продуктивної роботи; - час ремонтних робіт; - час ліквідації ускладнень; - непродуктивний час; 720 - тривалість одного верстато-місяця в годинах. Всі складові беруться в розрахунку на 1 м проходки.

Тривалість продуктивного часу (механічне буріння, спуско-підйомні операції, допоміжні роботи та кріплення) береться з нормативної карти, що складається на кожну свердловину.

Час на ліквідацію ускладнень визначають шляхом коригування звітних даних на спеціальний коефіцієнт:

, (2.23)

де - витрати часу на ліквідацію ускладнень в звітному періоді в розрахунку на 1 м. проходки; - коефіцієнт скорочення тривалості часу на ліквідацію ускладнень в плановому періоді (на проектній свердловині).

Коефіцієнт скорочення тривалості часу на ліквідацію ускладнень на проектній свердловині визначають на основі даних про зміну геологічних умов буріння і планів організаційно-технічних заходів та удосконалення технології проведення робіт. Можна також скористуватись значеннями коефіцієнтів, одержаними в результаті узагальнення фактичних (досвідних) даних:

(2.24)

де - тривалість робіт з ліквідації ускладнень у звітному періоді; - загальний календарний час буріння свердловин у звітному періоді.

Непродуктивні витрати часу буріння на ліквідацію аварій та браку визначають аналогічно ліквідації ускладнень шляхом коригування витрат часу на них у звідному період на відповідний коефіцієнт

, (2.25)

де - витрати часу на ліквідацію аварій і браку у звітному періоді в розрахунку на 1 м проходки; - коефіцієнт можливого (очікуваного) скорочення часу на ліквідацію аварій і браку на проектній свердловині.

Коефіцієнт можливого скорочення часу на ліквідацію аварій та браку враховує удосконалення організації робіт та матеріально-технічного забезпечення.

Коефіцієнт скорочення тривалості робіт з ліквідації аварій та браку визначають на основі плану організаційно-технічних заходів або за такими емпіричними формулами

, (2.26)

де - тривалість робіт з ліквідації аварій у звітному періоді; - тривалість робіт з ліквідації браку у звітному періоді.

Час простоїв з організаційних причин в проектному періоді визначають шляхом коригування часу простоїв на коефіцієнт можливого їх скорочення

, (2.27)

де - час простоїв з організаційних причин у звітному періоді в розрахунку на 1 м. проходки; - коефіцієнт зниження організаційних простоїв в проектному періоді.

Коефіцієнт можливого зниження організаційних простоїв визначають або на основі плану організаційно-технічних заходів, або такими емпіричними формулами

, (2.28)

де - загальний час простоїв з організаційних причин у звітному періоді.

Календарна тривалість випробування свердловин охоплює час від моменту закінчення буріння до моменту закінчення всіх робіт з випробування свердловин на промисловий приток нафти або газу

, (2.29)

де - випробування в процесі буріння; - випробування після закінчення буріння; - очікування випробування; - внутрізмінні перерви; - міжзмінні перерви; - коефіцієнт зміни глибини свердловини.

Тривалість усіх складових розраховується за статтями балансу часу випробування у звітному періоді з їх коригуванням на коефіцієнти, що характеризують відповідні зміни в проектному періоді. Тоді формула (2.29) набуває вигляду

(2.30)

де - середні витрати часу на одну закінчену свердловину в звітному періоді відповідно: на випробування в процесі буріння; на випробування після закінчення буріння; на очікування початку робіт з випробування після закінчення буріння; внутрізмінні простої, міжзмінні простої; - коефіцієнти, що відбивають можливі зміни в проектному періоді звітних витрат організаційно-технічних заходів або за спеціальними емпіричними формулами.

Коефіцієнт зміни часу випробування свердловини в процесі буріння визначається за формулою

, (2.31)

де - коефіцієнт зростання продуктивності праці при використанні випробувачів пластів; - середня кількість об’єктів, випробування в процесі буріння, з розрахунку на одну закінчену свердловину відповідно в проектному та звітному періодах.

Коефіцієнт зміни часу випробування після закінчення буріння встановлюють залежно від тривалості випробування одної свердловини в звітному періоді

(2.32)

де коефіцієнт зміни (скорочення) часу випробування свердловини після закінчення буріння в проектному періоді.

Скорочення тривалості простоїв свердловини у зв’язку з очікуванням випробування передбачає необхідність переходу на безперервний процес буріння і випробування. Коригування фактичних простоїв з цієї причини проводиться відповідним коефіцієнтом, що приймається на рівні =0.7

Величину коригуючого коефіцієнта , що враховує внутрізмінні простої, приймають залежно від питомої ваги цих простоїв в загальній тривалості робіт з випробування свердловини у звітному періоді:

(2.33)

У зв’язку з необхідністю переходу на цілодобове випробувана свердловин коефіцієнт приймають в розрахунок рівним 0.8.

Аналіз ретроспективних даних залежності тривалості випробування свердловини від їх середніх глибин показує, що коефіцієнт можна приймати в розрахунок на рівні 0.015 діб/свердловино-місяць.

В результаті проведених розрахунків можна скласти технологічний графік проводки свердловин, який є складовою частиною підготовки бурових робіт.

2.6 Шляхи скорочення тривалості
виробничого циклу на підприємствах
нафтогазового комплексу

При розрахунках тривалості виробничого циклу потрібно розробляти організаційно-технічні заходи, спрямовані на скорочення його тривалості.

Величина виробничого циклу залежить від рівня техніки виробництва та його організації. Тому основними шляхами скорочення його тривалості є:

удосконалення конструкцій виробів - їх спрощення, підвищення технологічності, розширення використання в різних конструкціях уніфікованих вузлів та деталей;

застосування прогресивної технології та передової техніки, розширення використання спеціальної універсальної оснастки для подальшого підвищення продуктивності праці та зниження трудомісткості продукції;

удосконалення організації праці, виробництва та управління з метою скорочення як технологічного часу, так і часу перерв;

скорочення часу на природні процеси, за рахунок їх інтенсифікацій;

скорочення часу на транспортні і контрольні операції за рахунок автоматизації, суміщення їх виконання з технологічними операціями та часом пролежування предметів праці (простоювання об’єктів) в очікуванні обробки;

розширення використання змішаного та паралельного видів руху предметів праці в організації виробництва.

Наведені шляхи скорочення виробничого циклу є загальними для всіх підприємств. Опріч того кожна галузь виробництва має свої особливості, що випливають з особливостей виробничого процесів, вироблюваної продукції, виконуваних робіт і т.д.

Проблема скорочення тривалості виробничого циклу найбільш актуальна для геологорозвідувальних та бурових робіт. Оскільки тривалість їх тут найбільша порівняно з іншими виробництвами, ми розглянемо їх детальніше.

Геологорозвідувальні роботи. Тривалість повного геологорозвідувального циклу та циклів, що відповідають окремим стадіям геологорозвідувального процесу, вимірюється роками та місяцями.

Повний геологорозвідувальний цикл, пов’язаний з відкриттям та підготовкою до експлуатації промислового покладу нафти і газу, здебільшого має тривалість 10-15 років. Це вимагає значних зусиль, спрямованих на скорочення строків робіт по всіх методах розвідки та якнайефективнішого використання в часі трудових, матеріальних та фінансових ресурсів.

Кожний геологорозвідувальний цикл (як і виробничий цикл взагалі) поділяється на час виконання виробничих операцій та час перерв, що заслуговують особливої уваги, оскільки є важливим резервом скорочення його тривалості.

Перерви в геологорозвідувальному процесі поділяють на такі групи:

а) повні перерви, під час яких повністю припиняються геологорозвідувальні роботи на даній площі;

б) міжметодні перерви, що охоплюють період від завершення робіт даним методом розвідки на даній площі до початку робіт наступним методом розвідки;

в) внутріметодні перерви, або перерви у виробничому процесі, які відносяться до процесу виконання різних видів робіт, що стосуються окремого методу розвідки; до останньої групи відносять перерви, пов’язані з режимом роботи підприємства (неробочі дні, перерви на обід, відпочинок між змінами), з організаційними причинами та кліматичними умовами.

Тривалість геологорозвідувального циклу залежить від багатьох факторів, які і визначають основні напрями його скорочення.

У вирішенні тої чи іншої геологічної задачі виконується цілий комплекс робіт і тому на його тривалість значно впливає форма організації виробничого процесу. Найчастіше використовується послідовна форма організації, при якій тривалість процесу є найбільшою. Перехід на змішану форму, коли окремі методи розвідки можуть частково суміщатись в часі, дає значний економічний ефект. Що стосується паралельної форми організації, тобто повного суміщення в часі та просторі всіх часткових процесів, що складають геологорозвідувальний цикл, то на практиці вона використовується надзвичайно рідко.

Суттєве значення для скорочення тривалості та поліпшення структури геологорозвідувального циклу мають: підвищення продуктивності праці, що призводять до скорочення витрат часу на виконання виробничих операцій; удосконалення організації праці і виробництва (своєчасне забезпечення робочих місць всім необхідним для нормальної роботи, правильне обслуговування робочих місць на протязі робочої зміни, встановлення обґрунтованого режиму роботи підприємства тощо), що забезпечувало б умови для найповнішого використання часу протягом робочого дня; поліпшення планування геологорозвідувальних робіт.

На кожній стадії геологорозвідувального процесу використовують комплекси геологорозвідувальних робіт, до яких можуть входити в певній послідовності по одному або декілька методів та видів робіт. Серед геологорозвідувальних робіт особливе місце належить геофізичній розвідці, зокрема сейсморозвідці, яка є найточнішою і з допомогою якої вирішуються успішно як питання детальної геологічної будови конкретних територій, так і питання регіональної геології.

При виборі методів розвідки потрібно врахувати можливість кожного методу для вирішення певних геологічних завдань стосовно умов конкретного району. Вибраний комплекс методів розвідки повинен бути раціональним.

Раціональний комплекс - це таке поєднання методів розвідки та видів робіт (при їх сучасній технічній озброєності, застосування прогресивної організації виробництва і праці, досконалої методики проведення робіт та інтерпретації отриманих даних), які давали б змогу з найбільшою повнотою вирішувати геологічні завдання в кожному конкретному районі за мінімальних витрат часу та коштів.

Формування раціонального геологорозвідувального комплексу дасть можливість значною мірою скоротити перерви як міжметодного, так і внутріметодного характеру.

Оскільки у здійсненні геологорозвідувального комплексу беруть участь декілька геологорозвідувальних підприємств дуже важливо забезпечити рівну сумарну продуктивність за одиницю часу тих підрозділів, які виконують роботу на окремих стадіях. Ц означає, що при повному використанні наявної техніки та обладнання вони можуть виконувати роботи в кількості та строки, що відповідають вимогам рівномірного здійснення всього виробничого процесу. Інакше кажучи. виробничі потужності на стадіях процесу повинні бути такими, щоб забезпечувався однаковий період часу виконання необхідних робіт на кожній стадії. Це забезпечить значне скорочення перерв між стадіями геологорозвідувального процесу.

Проблема скорочення перерв в геологорозвідувальному процесі пов’язана ще з одним - сезонністю. Суть проблеми полягає в тому, що темпи, а часто і взагалі можливість виконання деяких видів робіт, повністю залежить від погодно-кліматичних умов. Це означає, що такі роботи (всі види геологічної, гідрогеологічної, морфологічної зйомки окремі методи польової геофізики) необхідно організувати по сезонах враховуючи при цьому рельєф місцевості, прохідність доріг, можливість використання певного виду обладнання і транспорту.

Для розв’язання цієї проблеми необхідно удосконалювати обладнання (особливо самохідне), методику та технологію виконання робіт.

Із сезонністю пов’язаний ще один резерв скорочення тривалості робіт. Для кожного нового об’єкта дослідження потрібно проводити спеціальну організаційно-господарську підготовку до виконання власне геологорозвідувальних робіт. Це проявляється у формі організаційного та ліквідаційного періодів в діяльності геологорозвідувальних партій, тривалість яких досягає 1.5 місяця на рік. Ніякі виробничі роботи в ці періоди не проводяться, але без них неможлива успішна діяльність геологорозвідувальних партій.

Певні резерви скорочення тривалості виробничого циклу пов’язані з проведення камеральних робіт, які завершають польові дослідження. Тривалість камеральних робіт від 2 до 4 місяців кожного сезону. Скоротити тривалість цього періоду можна на основі використання мікро ЕОМ, зокрема персональних ком’ютерів, та методики автоматизованої побудови різних графічних матеріалів.

Бурові роботи. Тривалість циклу спорудження свердловини залежно від призначення свердловини, її глибини та особливостей геологічної будови може обчислюватись місяцями (експлуатаційне буріння) і навіть роками (розвідувальні, опорні, параметричні свердловини).

Склад повного циклу спорудження свердловини наведено на рис. 2.5 і в такому розрізі потрібно оцінювати можливі напрями його скорочення. Повний цикл спорудження свердловини можна записати у вигляді

, (2.34)

де - тривалість монтажно-демонтажних робіт; - тривалість робіт з буріння та кріплення свердловини; - тривалість випробування робіт.

До монтажно-демонтажних робіт потрібно віднести підготовчі роботи до будівництва вежі, будівництво вежі та привежових споруд, монтаж бурового та енергетичного обладнання, демонтаж вежі, привежових споруд і обладнання та їх перевезення на нову точку. На даний етап припадає відносно невелика питома вага робочого часу, яка здебільшого не перевищує 3 – 4 % загальної тривалості циклу спорудження свердловин. При цьому ця величина зменшується із збільшенням глибини буріння. Обробка фактичних даних для різних районів показує, що між тривалістю будівельно-монтажних робі та глибиною свердловини існує залежність типу

, (2.35)

де Н - глибина свердловини; а та п параметри, що визначаються емпіричним шляхом і залежать від мети буріння, способу будівельно-монтажних робіт та від швидкості буріння.

Будівельні та монтажно-демонтажні роботи є необхідним технологічним етапом спорудження свердловини, в якому зайнята значна кількість бурових установок, і тому скорочення тривалості цих робі призводить до вивільнення обладнання та прискорення його обертання.

Серед напрямів прискорення (і здешевлення) будівельно-монтажних робіт при спорудженні свердловини можна виділити:

- удосконалення конструкції блоків;

- розширення масштабів великоблочного та розчленованого методів спорудження свердловин;

- забезпечення підприємств блочними основами та засобами для їх транспортування;

- уніфікацію монтажних схем бурових, типізацію фундаментів, обв’язки та привежових споруд;

- своєчасне виконання комплексу підготовчих робіт;

- збільшення змінності роботи вежомонтажних підрозділів.

Процес буріння та кріплення є основною стадією в циклі спорудження свердловини, де бурове обладнання використовується прямо за своїм призначення. На його частку припадає в середньому 60-70 % тривалості циклу спорудження свердловини, досягаючи в окремих випадках 85-90 %. Тому удосконалення техніки, технології та організації виробництва на цьому етапі є найважливішим резервом його скорочення.

Дана стадія є найскладнішою в циклі спорудження свердловин те тільки за умовами, але й за складом часткових виробничих процесів, значення яких в загальному циклі неоднакові. Насамперед виділяють технічно-необхідні роботи, без яких процес проводки свердловини неможливий. До них відносять механічне буріння, спуско-підйомні операції, допоміжні роботи та кріплення свердловини. Іншу групу складає непродуктивний час, до складу якого відносять час ліквідації допущених аварій та організаційні перерви.

Внутрішню структуру технічно необхідних видів робіт за витратами часу на їх виконання можна характеризувати за такими даними: механічне буріння – 36%, спуско-підйомні операції – 22%, кріплення свердловини – 16 %, допоміжні роботи – 26%. Безперечно тут наведені усереднені дані, а в кожному конкретному випадку ці співвідношення будуть змінюватись залежно від геологічних умов та глибини буріння. Серед названих робіт особливе місце належить допоміжним роботам, до яких відносять промивання свердловини, приготовлення та хімічну обробку промивальних рідин, збирання та розбирання інструменту, електрометричні роботи, зміну талевого канату, доліт на ін.

Наведений склад та питома вага окремих видів робіт в загальних витратах часу визначають певною мірою основні напрямки прискорення їх виконання. Серед найголовніших потрібно виділити такі:

удосконалення бурового обладнання та інструменту, механізацію спуско-підйомних та допоміжних робіт;

спрощення та полегшення конструкції свердловини;

удосконалення способів буріння та правильний їх вибір відповідно до умов роботи;

підвищення ефективності роботи бурових доліт за рахунок правильного їх підбору та відпрацювання;

удосконалення промивальних рідин за рахунок поліпшення їх якості та властивостей;

скорочення витрат часу, які не дають приросту проходки, але відносяться до технічно необхідних (ремонтні роботи, ліквідація ускладнень);

скорочення часу на виконання непродуктивних робіт (ліквідацію аварій);

максимальне скорочення організаційних простоїв, пов’язаних з роботою різних субпідрядних організацій (наприклад, промислово-геофізичне обслуговування);

удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення виробництва.

Завершальною стадією циклу спорудження свердловин є їх випробування. Тут зайнято майже чверть всіх бурових установок та значна кількість спеціального обладнання. Скорочення тривалості випробувальних робіт призводить до вивільнення цього обладнання та прискорення розвідки і розробки нафтових та газових родовищ, скорочення незавершеного виробництва. У зв’язку із ускладненням геологічних умов та збільшенням глибини середня тривалість випробування свердловини має тенденцію до зростання.

Як відомо випробування свердловини включає такі роботи, перфорація колони, виклик припливу пластової рідини та його інтенсифікацію, проведення різних досліджень та інші. Такі роботи проводять як в процесі буріння, так і після його закінчення з використанням відповідного обладнання.

До основних напрямків скорочення тривалості випробувальних робіт можна віднести:

підвищення організаційного та технічного рівня робіт;

оснащення випробувальних робіт належним обладнанням та інструментом;

підвищення якості тампонажних робіт;

підвищення кваліфікаційного складу бригад з випробування свердловин;

збільшення змінності роботи при проведенні випробувальних робіт;

поліпшення матеріально-технічного забезпечення виробництва;

поліпшення підготовки свердловини до випробування.

Закінчуючи розгляд даного питання, варто наголосити, що дуже важливим резервом скорочення тривалості загального циклу спорудження свердловин є максимальне скорочення перерв, що виникають між окремими його складовими. Найчастіше такі перерви в роботі трапляються між вежомонтажими роботами і підготовчими роботами до буріння та між бурінням і випробуванням і зумовлені вони особливостями організації робіт зі спорудження свердловин.

Питання для розгляду та обговорення

1. Розкрийте суть виробничого процесу та характеризуйте його складові.

2. На прикладі різних підприємств нафто-газового комплексу покажіть можливу класифікацію виробничих процесів.

3. Розкрийте особливості геологорозвідувального процесу.

4. Розкрийте особливості процесу спорудження свердловин.

5. Розкрийте особливості виробничих процесів видобутку нафти і газу.

6. Розкрийте особливості виробничих процесів при будівництві магістральних трубопроводів.

7. В чому полягають особливості виробничих процесів при транспортуванні та зберіганні нафти і газу?

8. Окресліть умови використання та покажіть методику визначення тривалості виробничого процесу при послідовному сполученні операцій.

9. Окресліть умови використання та розкрийте методику визначення тривалості виробничого процесу при паралельному сполученні операцій.

10. Окресліть умови використання та покажіть методику визначення тривалості виробничого процесу при змішаному сполученні операцій.

11. Що таке виробничий цикл та від чого залежить його тривалість?

12. Розкрийте методику визначення тривалості виробничого циклу.

13. В чому полягає особливість визначення тривалості циклу спорудження свердловин?

14. На конкретних прикладах різних підприємств нафтогазового комплексу розкрийте основні напрямки скорочення тривалості виробничого циклу.

 

 

ТЕМА 3

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ
В ПРОСТОРІ

Ключові поняття і терміни: виробнича одиниця, виробнича структура, дільниця, предметна структура, робоче місце, технологічна структура, цех.

3.1. Виробнича структура підприємства
та фактори, що її визначають

Суть виробничої структури підприємства. Для того, щоб велика різноманітність виробничих процесів могла нормально функціонувати, потрібно певним чином розмістити їх в просторі та забезпечити належне організаційне оформлення. Це пов’язано з тим, що успішна робота будь-якого підприємства значною мірою визначається раціональним поєднанням різних його виробничих підрозділів, в яких і протікають окремі виробничі процеси (процеси праці). Таке поєднання з дотриманням певних пропорцій між ними передбачає побудову виробничої структури підприємства.

Виробнича структура підприємства – це склад та розміри його структурних підрозділів, їх співвідношення, форми побудови та взаємозв’язки. З виробничою структурою безпосередньо пов’язане питання про планування підприємства, тобто про розміщення всіх підрозділів та структурних ланок, що входять до його складу. Таким чином, планування підприємства є тою просторовою формою, в якій проявляється виробнича структура.

Головними елементами виробничої структури є робочі місця, дільниці та цехи.

Робоче місце – це неподільна в організаційному відношенні (за даних конкретних умов) ланка виробничого процесу, що обслуговується одним або декількома робітниками, призначена для виконання певної виробничої або обслуговуючої операції та оснащення належним обладнанням і організаційно-технічними засобами. Робоче місце є первинною ланкою просторової організації виробництва. Залежно від характеру виконуваної роботи робочі місця можуть бути простими (один робітник обслуговує один агрегат), багатоверстатними (один робітник обслуговує багато верстатів) та колективними (група робітників обслуговує один агрегат). З підвищенням рівня технічної оснащеності виробництва робоче місце ускладнюється: починають переважати комплексні робочі місця, основу яких складають складні системи машин та механізмів, а функція робітників зводиться до обслуговування машин та контролю за ходом виробництва.

Виробнича дільниця – виробничий підрозділ, що об’єднує ряд робочих місць, згрупованих за певною ознакою, які здійснюють частину виробничого процесу щодо виготовлення продукції або обслуговування процесу виробництва. Продукція, що виготовляється на виробничій дільниці, може бути більше або менше закінченою та використовуватись для подальшої переробки (обробки) на даному чи іншому підприємстві. У виробничу дільницю можуть об’єднуватись різні робочі місця, що зайняті виконанням різних операцій, а в результаті їх спільної діяльності виготовляється певна частина готового виробу. В цьому випадку ми маємо справу з предметною спеціалізацією виробничої дільниці. Якщо у виробничу дільницю об’єднуються однотипні робочі місця, що виконують однакові операції, ми маємо справу з виробничою дільницею технологічної спеціалізації.

Однотипні або сталоб’єднані між собою кооперованими зв’язками дільниці утворюють виробничі цехи. В цеху виготовляється закінчена частина продукту або повністю проводиться певна стадія технологічного процесу. Продукт цеху може бути використаний як на підприємстві, так і за його межами; він же може бути готовим продуктом самостійного призначення.

Цех – це виробничий адміністративно відокремлений підрозділ підприємства, в якому виготовляється продукція (або її частина) або виконується певна стадія виробництва, в результаті якої створюється напівфабрикат, що використовується на даному або інших підприємствах.

Невеликі за розмірами та середні підприємства можуть не мати цехової структури: в таких випадках підприємство складається безпосередньо з виробничих дільниць.

В господарському відношенні дільниці та цехи є складовою частиною підприємства і не виступають самостійно в народногосподарському обороті.

Класифікація цехів. Оскільки склад виробничих процесів на підприємствах може бути дуже різноманітним, а їх роль в процесі виробництва неоднаковою, то і склад цехів буде неоднаковим. Залежно від характеру виробничих процесів та їх призначення всі цехи та господарства промислового підприємства поділяють на основні, допоміжні та обслуговуючі. На деяких підприємствах можуть також виділятися підсобні та побічні цехи (машинобудування, нафтопереробка, нафтохімія і т. д.).