Розвиток Державного казначейства в кінці XIX ст.

Діяльність губернських і повітових казначейств знаходилась під жорстким контролем як центральних, так і місцевих органів влади. В казначействах регулярно проводились фінансові ревізії:

а) термінові:

- по закінченні кожного місяця;

- після 3-річного строку служби казначея; у випадку його
звільнення, ревізори повинні були переконатися в тому, що
надані по документах гроші та цінності дійсно є в кладовій, а
також у тому, що гербові папери і бланки, які були на обліку,
знаходяться в кількості, що відповідає залишкам на день
ревізії;

б) раптові - для перевірки не тільки всіх наявних цінностей, але й
всіх рахунків і книг казначейства.

За наслідками ревізії складався акт. При цьому ревізори не мали права розголошувати зміст рахунків і документів, а також будь-які дані щодо операцій казначейств.

Термінові ревізії губернських казначейств проводились загальним "присутствием" Казенної палати, а повітових - загальним "присутствием" засідателів місцевих дворянських опік (або за участю справника).

Ревізії раптові здійснювалися:

а) губернатором;

б) управляючим Казенної палати або відрядженими
чиновниками;

в) чиновниками, що уповноважені Міністром фінансів або
Державного контролю;

г) загальними "присутствиями" для термінових свідоцтв.

У тих випадках, коли в казначействі виявлялась розтрата, збитки покриваіися перш за все за рахунок майна скарбників, а потім — інших винуватців збитків. Якщо цим казенні збитки покривались не 96

повністю, то стягнення переводилось: на застави казначейств; майно осіб, що проводили термінові ревізії; на Казенну палату.

У 1872 р. прийнята загальна для всіх казначейств імперії інструкція, що містила правила:

а) прийому різного роду монет і кредитних грошей, а також
пересилки казначействами грошових сум;

б) виплати пенсій і допомоги;

в) виплати процентів і погашення цінних паперів держави;

г) обліку і звітності.

У 1878 р. до цього переліку додалося ще 2 пункти: порядок видачі кредитів і форми реєстрів і відомостей. У травні цього ж року губернські казначейства були поділені на 4 розряди (позарозрядними залишилися казначейства Санкт-Петербурга, Москви, Варшави, Іркутська і Ташкенту).

До першого розряду належали казначейства військово-окружних центрів, інші поділялись залежно від кількості прибуткових і витратних статей.

Для повітових казначейств ввели три розряди:

Перший - казначейства, де кількість статей доходів і видатків

не перевищувала 6000 на рік.

Другий - казначейства, які перевищували 6000 статей на рік. У

штаті вони мали казначея, бухгалтера і двох помічників

бухгалтера.

Третій розряд мали 53 казначейства. В них, окрім двох

помічників бухгалтера, був помічник скарбника. Деякі повітові

казначейства розрядів не отримали, наприклад, Одеське,

Амурське та ін.

Прийом на роботу до казначейств здійснювався на підставі договору. Наприклад:

1890 года ноября 1 дня.

Ми, нижеподписавшиеся, Борзенский уездньій казначей, надворньїй советник Васілій Анихієвич Ивануха и состоящій вь запасе унтер-офицер Ефим Никифоров Роп заключили сіє условіе вь следуещемь:

1. Я, Роп, обязьіваюсь исполнять должность присяжного счетчика при Борзенском Уездном казначействе согласно инструщіи утвержденной Господином Министром Финансов 23 ноября 1884 г. являться на службу вь установленное время, вести себя исправно, без разрешения со служби никуда не отлучаться и точно исполнять все служебние приказания казначея, с

получением жалования по 120 руб. вь год и по прослужении каждьіх, 5 лет я, Рой, не должен лишаться права на получение прибавочного жалованья по 20 руб. вь год, а ровно и добавочного содержания, если би таковое било ассигновано.

2. Возложенньїе на меня обязанности как по охране денежной
кладовой и казначейства такь и другім, я, Рой, обязиваюсь
исполнять усердно и добросовестно.

3. В случае неисправности или нерадьтія моего вь исполненій
обязанности казначей можеш устранить меня оть должности
или же уменьшить по усмотренію своєму условленное симь
договором жалованье.

4. Я, Ивануха, доложую видавать Рою жалование в срок,
установленний для ежемесячного содержания.

За часи правління імператора Олександра II в складі Департа­менту державного казначейства відбулися деякі зміни, наприклад, 22 квітня 1864 р. монетне відділення по монетній частині було передано до особливої канцелярії кредитної частини, а по пробірній частині у ведення Департаменту торгівлі і мануфактури. Всі інші обов'язки і права Департаменту державного казначейства розширювалися паралельно зі зростанням державного бюджету.

Внаслідок фінансових реформ у другій половині 80-х років XIX ст. Російське казначейство опинилось у тяжкому становищі. Так, з 1878 по 1898 роки кількість прибутково-видаткових рахунків у казначействі збільшилась з 6,6 млн до 17 млн, а обіг зменшився - з 36,2 млрд до 13 млрд руб. За раніше існуючими правилами 1874 р. земським установам було надано право, на їх розсуд, передавати Казначейству частину операцій і облік земських сум. Але, за невеликим винятком, земські установи через бажання мати безпосередній контроль за доходами і видатками, зосереджували ці операції в Земських управах. Разом з тим, положенням "Про земські установи" від 12 липня 1890 р. на казначейства було покладено обов'язок приймати і зберігати всі земські суми. Згідно з Законом від 22 березня 1889 р. казначейства були зобов'язані перерозподіляти між казною і земством в певному процентному співвідношенні всі суми земельного податку. Ще більших зусиль від казначейств вимагало виконання завдань по розвитку ощадних кас і ведення банківських операцій. Перші ощадні каси при казначействах були організовані в 1885 р.

Усі нововедення, що відбулися в зв'язку зі збільшенням державного бюджету й оборотів спеціальних коштів і депозитів, 98

значно збільшили кількість окремих рахунків і записів у касові та бухгалтерські книги. У 1898 р. встановлено нові форми бухобліку і звітності, які ще більше затруднювали діяльність казначейств. Так, звітність для повітового казначейства складалася приблизно із 1200 звітних відомостей на рік.

Враховуючи всю важливість для держави казначейської системи, в 1895 р. збільшені кредити на утримання казначейств, а 10 липня 1900 р. було введено новий штатний розпис Департаменту державного казначейства. Згідно з цим розписом, залежно від кількості населення в пунктах знаходження казначейств і за рішенням Міністерства фінансів вони стали поділятися на 7 розрядів.

Міністру фінансів Росії було надано право в деяких місцевостях реорганізувати існуючі прибутково-видаткові каси в казначейства. При цьому передбачалось, що переведення казначейств трьох нижчих розрядів у четвертий або вищі розряди, здійснювалось тільки у законодавчому порядку. Усі кошти, які були раніше відпущені на утримання казенних палат і казначейств по різних кошторисах, було об'єднано в єдиний кошторис Департаменту державного казна­чейства. З метою успішного розвитку економіки околиць і збільшення зборів до казни почалось розповсюдження казначейств і казенних палат по окраїнах Російської імперії і перш за все на Кавказі, степових областях і Причорномор'ї. У 1898 р. було створено губернські казначейства в містах Кутаїсі, Єревані та Єкатеринодарі.

У 1894 р. Статут Державного банку передбачав здійснення кредитних операцій і сприяння дрібному кредиту, але цей процес виявився для нього дуже трудомістким. В цьому зв'язку для найбільшого задоволення потреб населення в банківських послугах Міністерству фінансів було надано право, не засновуючи банківських організацій, здійснювати в регіонах найпростіші банківські операції, використовуючи можливості місцевих казначейств. Ці пропозиції були розглянуті Державною радою і затверджені імператором Миколою II 29 квітня 1896 р. При цьому злиття казначейських і банківських кас відбулося на таких умовах:

1- Для здійснення будь-яких видатків із сум Державного банку в казначействах використовувалась загальна готівка кредитних білетів, золотої, срібної і мідної монети, яка числилась на балансах обігових коштів Держбанку. До цієї ж готівки приєднались всі прибутки, які надійшли, спеціальні кошти і депозити. 2. Перевищення даних надходжень сум Державного казначейства над даними видатками, які поступали по казначействах в обігові кошти із цих сум, що залишались на місцях в казначействах,

зараховувались Держбанком на поточний рахунок Департаменту державного казначейства в регіональній конторі Держбанку.

3. Суми, які використовувались казначействами з обігових коштів
Держбанку на витрати, на випадок недостачі для їх покриття
прибутками даного надходження, списувались банком зі згаданого
поточного рахунку Держдепартаменту державного казначейства.

4. Для розрахунків з Держбанком по сумах спеціальних коштів і
депозитів у казначействах відкривались особливі, назначені для
цих сум поточні рахунки, на які записувались перевищення денних
надходжень спеціальних коштів і депозитів над даними витратами
з цих джерел.

5. На випадок недостачі денних надходжень спеціальних коштів і
депозитів для покриття денних витрат із тих же джерел, суми, які
використовувались на проведення цих витрат, списувались з
вищезазначених рахунків. На цих засадах з 1 січня 1897 р. було
проведено злиття казначейських і банківських кас і з цього часу в
казначействах введені банківські операції, порядок проведення
яких був затверджений особливими правилами Міністерства
фінансів від 24 травня 1896 р. Спочатку на Казначейство було
покладено проведення таких банківських операцій:

 

- розмін грошей;

- купівля та продаж білетів Державного казначейства;

- сплата процентів по купонах від найголовніших процентних
паперів і капіталу по паперах, які вийшли в тираж, і білетах
Державного казначейства, термін яких закінчився;

- операції по переводах;

- операції ощадних кас;

- прийом і видача сум за рахунок установ Держбанку.

Усі ці операції здійснювались лише в казначействах тих міст, в яких не було установ Держбанку. Таких казначейств у 1897 р. було 594. У 110 казначействах, які знаходились в одних містах з устано­вами Держбанку, введені лише деякі з вказаних операцій, до того ж операції ощадних кас виконувались тільки тими казначействами, при яких ощадні каси були засновані раніше, а сплата процентів дозволялась лише по білетах Державного казначейства. Із введених у казначействах банківських операцій найбільший розвиток одержала операція за переказами, яка ліквідувала поштову пересилку грошей на великі суми. З огляду розширення обертів, які виконувались казначействами по цій операції, цей захід вплинув на стан грошових ринків, які завдяки операції з переказів одержали можливість опе­рувати крупними сумами, які раніше знаходилися в дорозі. Завдяки 100

такому заходу населення Росії одержало додатково 600 банківських кас, і в перший же рік (1897 р.) було сплачено казначействами переказів на 372,8 млн руб., а через 4 роки ця сума збільшилась до 662,7 млн руб. Крім того, в 1898 р. у містах, де не було установи Держбанку, казначейства одержали право на інкасацію векселів, врахованих установами Держбанку, і купівлю-продаж 4%-ї державної ренти. У 1899 р. казначейства стали розподіляти між державною казною і земствами у відповідному процентному співвідношенні надходжені поземельні збори. У містах, де не було контор або відділень Державного банку, місцеві казначейства виконували також банківські операції. З 1900 по 1917 роки будь-яких змін у розвитку казначейської системи Росії не відбулось.

До 1917 р. нараховувалось 728 казначейств, які підпоряд­ковувались Департаменту державного казначейства і Казенній палаті.

Після 1917 р. на основі Російського казначейства створено прибутково-видаткові каси народного комісаріату фінансів, а в середині 20-х років функції казначейства були в основному передані Держбанку СРСР.

Рішенням Вибраної Ради були створені органи центрального державного управління — прикази.

Казенний приказ - це урядовий орган у Російській державі, що займався наповненням та збереженням царської казни.

Виокремлення царської казни в особливий приказ надавало їй значення державного казни, але роль казначейського приказу в фінансовому.житті держави була обмежена.

Значних змін зазнала система управління фінансами за часів правління Петра І. Опорою влади став державний бюрократичний апарат.

Сенат контролював державний бюджет, здійснював нагляд за державним апаратом, це був перший колективний орган управління фінансами.

Прикази, які діяли до цього, замінено колегіями. Камер-колегія повинна була збирати доходи, шукати додаткові джерела надходження грошових коштів у казну держави.

У 1700-1704 рр. проведено реформу монетного двору, передбачалось карбування золотої, срібної і мідних монет.

Для управління усіма справами, які раніше входили до канцелярії Камер-колегії, в губернських містах були створені в 1775 р. казенні

палати, а для прийому та зберігання грошових коштів, які вносилися до казни, в кожному обласному місті була створена посада казначея.

У1797р. імператором Павлом, в Росії офіційно введена посада Міністра фінансів та державного скарбника. У 1802 р. колегії були замінені міністерствами.

Указом імператора Олександра І в 1821 р. створено Департамент державного казначейства у складі Міністерства фінансів.

У 1822 р. у Санкт-Петербурзі створено Головне казначейство Росії, до функцій якого входило прийом, зберігання та видача коштів на видатки по всіх видах державного управління, а також: облік коштів. Одночасно засновані повітові та губернські казначейства.

Повноваження казначейства визначалися затвердженою імператором інструкцією, яка детально регламентувала всі сторони їхньої діяльності.

Вперше принципи раціональної організації бюджетного процесу і ведення бюджетного господарства були введені бюджетною реформою 60-х років XIX ст. Вперше послідовно проводився принцип єдності каси. Бюджетна реформа дещо поліпшила організацію і управління державними фінансами.

До 1917 р. у відомстві Департаменту державного казначейства нараховувалось 728 казначейств. Після 1917р. на основі Російського казначейства створено прибутково-видаткові каси народного комісаріату фінансів, а в середині 20-х років функції казначейства передані Держбанку СРСР.

Функції Головного казначейства Санкт-Петербургу

 

 

 

 

 

 

 

 

ч_

і

Прийом коштів

Зберігання коштів

Сплата видатків міністерств

Облік усіх коштів

г

г

Сплата видатків імператор­ського двору

Видача коштів на видатки по всіх видах державного управління

Сплата пенсій і допомоги особам, що проживали в столиці

Головне казначейство

Організаційна структура Головного казначейства Санкт-Петербургу

 

 

 

 

 

 

	Відділення
—►
Касове
	Бухгалтерія
	Контрольно-
	приходне
	Контрольно-
	видаткове
	Контрольно-обігове

 

Контрольні питання

1. Що ви знаєте про гурт "Вибрана рада"?

2. У чому сутність перших органів державного управління?

3. Що являв собою Казенний приказ?

4. Хто очолював приказ Казенного двору?

5. У чому сутність системи державного управління Петра І?

6. Назвіть основні джерела наповнення царської казни.

7. Які видатки здійснювались із царської казни?

8. Коли були створені Казенні палати? Які їх функції?

9. Коли було створено перше Міністерство фінансів?

 

10.Що ви знаєте про "План фінансів"?

11.Коли і ким було створено Департамент державного казначейства?

12.Які функції виконувало Головне казначейство Санкт-Петербургу?

13.Які повноваження мало губернське казначейство?

14.Які фінансові ревізії проводились у Держказначействі?

15.Хто проводив фінансові ревізії в казначействі?

16.Які банківські операції проводило казначейство?

Завдання для самопідготовки

1. Підготуйте доповідь на тему: "Доходи та видатки Приказу
казенного двору".

2. Охарактеризуйте систему управління фінансами на початку
XVII ст.

3. Складіть схему "Система управління фінансами за Петра І".

4. Підготуйте доповідь на тему: "Камер-колегія: її права та
обов'язки".

5. Складіть схему "Основні джерела наповнення казни".

6. Підготуйте доповідь на тему: "Податкова система Петра І".

7. Підготуйте доповідь на тему: "Казенні палати: їх функції та
завдання".

8. Складіть схему організаційної структури Головного казначейства.

9. Занотуйте в зошиті повноваження губернських казначейств.

10. Занотуйте в зошиті основні напрямки бюджетної реформи 60-х років XIX ст.

Тема 6. Становлення та розвиток Державного казначейства України

Основні терміни казначейство, казначейська система виконання бюджету,
і поняття: функції казначейства, завдання казначейства, структура

казначейства, етапи розвитку казначейства, розпорядники коштів, права казначейства, відділення казначейства

6.1. Передумови й основні етапи створення Державного казначейства України

З ліквідацією Держбанку СРСР касове виконання Державного бюджету, тобто управління державними коштами, почали здійснювати безліч комерційних банків.

Недосконалість системи виконання Державного бюджету комерційними банками особливо виявлялась у період економічної кризи, спаду виробництва, кризи платежів, що призвело до відсутності коштів на рахунках підприємств, організацій, бюджетних установ. Внаслідок приховування прибутків від оподаткування, порушення комерційними банками нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів між державним і місцевими бюджетами, які встановлені Верховною Радою України, безпідставного затримання перерахування комерційними банками доходів бюджету, Державний бюджет недоотримував належні йому кошти.

Наприклад, по Чернігівській області через порушення комер­ційними банками умов виконання Державного бюджету по доходах у 1996 р. було встановлено 933 випадки неповного і несвоєчасного перерахування доходів Держбюджету на суму 182,9 тис. грн, у 1997 р. - 303 випадки на суму 93,6 тис. грн, у 1998 р. - 618 випадків на суму 357 тис. грн.

Облік Державного бюджету здійснювався банківською системою, що не повною мірою задовольняло потреби Міністерства фінансів України в оперативному управлінні та прогнозуванні доходів Державного бюджету.

Залишилось неврегульованим і питання виконання видаткової частини Державного бюджету, оскільки до компетенції комерційних банків і Національного банку України не входили функції контролю за виконанням видаткової частини Державного бюджету України та управління наявними коштами.

У різних комерційних банках та Національному банку України було відкрито безліч поточних рахунків бюджетних установ по Держбюджету і позабюджетних коштах, що не давало можливості застосовувати механізм попереднього контролю за витрачанням коштів. Розпорошення коштів по поточних рахунках міністерств, відомств, бюджетних установ та комерційних банків і "блукання" їх по заплутаних каналах системи комерційних банків призвело до того, що мільйони гривень, призначених для виплати заробітної плати, пенсій, фінансування окремих державних програм, своєчасно не надходили до своїх адресатів. За умов гострого дефіциту Державного бюджету України на поточних рахунках бюджетних установ щоденно зберігались значні залишки бюджетних коштів (майже половина їх надходжень). Наприклад, станом на 1 грудня 1996 р. по Україні вони становили - 919 млн грн, на 1 січня 1997 р. - 942 млн грн, на 1 березня 1998 р. - 1004 млн. грн.

Таким чином, державна скарбниця, яка за своїм призначенням повинна служити інтересам держави, вирішувати економічні та соціальні питання, не мала чіткої системи використання коштів, управління доходами і видатками Державного бюджету та позабюджетних коштів.

Такий стан організаційної структури фінансової системи не давав змоги забезпечити виконання першочергових завдань, які виникли з переходом на фінансування видатків Державного бюджету України в межах його доходів, а також здійснення системного контролю за проходженням коштів Державного бюджету через банківську систему та ефективного їх використання розпорядниками коштів.

За таких умов постали питання ефективного управління фінансами, коштами бюджету, спрямування їх на першочергові соціально-економічні потреби, що можливо було здійснити тільки шляхом створення нової фінансової структури з відлагодженим механізмом виконання Державного бюджету. І вже в середині 1993 р. при фінансових управліннях та райміськфінвідділах створюються групи з фінансування видатків Державного бюджету, а 27 квітня 1995 р. Указом Президента України створено Державне казначейство України. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. № 590 затверджено Положення про Державне казначейство України.

Державне казначейство України — центральний орган виконавчої влади - керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, 106

'

указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказами Міністерства фінансів України, іншими нормативно-правовими актами.

Державне казначейство фінансується за рахунок Державного бюджету України. Державне казначейство України та його територіальні органи є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки в установах банків.

Державне казначейство України відповідно до вищезазначеного Указу повинно стати тим виконавчим органом влади, яке вирішувало весь комплекс завдань, пов'язаних з касовим виконанням Державного бюджету і бюджетів самоврядування, ефективним управлінням бюджетними коштами. Державне казначейство у своїй діяльності взаємодіє з органами законодавчої та виконавчої влади, національним та комерційними банками України, іншими учасниками бюджетного процесу та фінансовими інститутами.

Створення постійно функціонуючої системи Держказначеиства як ефективного інструмента виконання бюджету здійснювалось поетапно і супроводжувалось перерозподілом виконання функцій як між банківською і фінансовою системою, галузевими міністерствами і відомствами, так і підрозділами центрального апарату Міністерства фінансів, його місцевими фінансовими органами з подальшим зосередженням цих функцій у системі Державного казначейства.

1998 р. - рік завершення переведення на казначейську систему виконання державного бюджету майже всіх міністерств і відомств. Одночасно здійснювалась підготовча робота з переведення на казначейське обслуговування силовий міністерств і відомств, що вимагало структурної перебудови у галузевій фінансовій системі. Так, Міністерству оборони України необхідно було скоротити підпорядкованість розпорядників коштів з п'яти ланок до трьох. Ця робота була завершена у 1999 р.

У 1999 р. на казначейське обслуговування переведено позабюд­жетні кошти бюджетних установ та організацій. Тим самим були створені необхідні передумови для включення цих коштів до державного бюджету. З 2000 р. позабюджетні кошти розпорядників стали складовою частиною державного бюджету - увійшли до спеціального фонду державного бюджету.

2000-2002 рр. стали для Казначейства України роками оптимізації процесу управління бюджетними ресурсами, шляхом Удосконалення функцій з виконання доходної та видаткової частин бюджету.

У 2001 р. прийнято Бюджетний кодекс, в якому вперше на законодавчому рівні було легалізовано казначейське обслуговування бюджетів та розпорядників бюджетних коштів. Крім того, Кодексом прийнята дуже важлива стаття, яка підтверджує його пріоритетність по відношенню до всіх інших законодавчих актів, пов'язаних з бюджетним процесом, та дає можливість органам Держказначейства проводити єдину політику щодо виконання бюджетів (по виконанню вимог, пов'язаних з виконанням бюджетів).

Консолідація у 2000 р. всіх коштів державного бюджету на рахунках Казначейства у Національному банку України дала змогу розпочати виконання однієї з основних функцій Держказначейства -управління загальним залишком грошових ресурсів і створила передумови для розміщення тимчасово вільних коштів на фінансо­вому ринку. Слід зазначити, що при цьому органи Державного казначейства залишалися клієнтами Національного банку України.

2001 р. став роком зміни статусу Держказначейства: із клієнта банку Казначейство стало учасником Системи електронних платежів Національного банку України. З одного боку це не спричинило зміни структури органів, а з іншого - змінило їх статус. Завдяки тому, що в основу функціонування системи електронних платежів покладено бухгалтерську модель, учасники цієї системи мають можливість здійснювати багатоступеневий контроль за достовірністю даних на всіх стадіях та рівнях, розрахунків, отримувати в автоматизованому режимі щоденну інформацію в форматі бюджету, затвердженого щорічним Законом.

У 2002 р. також розпочався процес запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів. Це дозволяє володіти достовірною інформацією про надходження різних видів доходів та стану бюджетів у режимі реального часу, надавати звітні дані зацікавленим органам з метою здійснення аналізу та прийняття управлінських рішень, реалізувати на центральному рівні механізм доведення бюджетних коштів до 595 місцевих бюджетів шляхом автоматичного щоденного перерахування міжбюджетних трансфертів за індивідуальними нормативами до кожного місцевого бюджету, а також здійснювати вилучення коштів до державного бюджету з 91 місцевого бюджету. Цим досягається поєднання зацікавленості обласного, міських і районних рівнів влади у надходженні загальнодержавних податків, зборів та своєчасного і в повному обсягу отримання місцевими бюджетами дотацій вирівнювання.

Державне казначейство України, пройшовши у своєму розвитку досить складний і тернистий шлях, досягло значних успіхів. Однак на сьогодні існує ряд важливих питань, які потребують прийняття виважених рішень та впровадження їх у життя.

Відокремлення держави від банківської системи у справі контролю і обліку доходів та платежів має багато переваг:

по-перше, кошти надходитимуть до кінцевого утримувача найкоротшим шляхом. У такій стадії ліквідується навіть можливість щонайменшої їх затримки на рахунках бюджетних установ різного рівня.

по-друге, здійснення щоденного перерахування на державний рахунок податків та зборів дасть можливість негайно їх використовувати, поліпшить управління грошовими потоками.

по-третє, консолідація інформації про стан виконання бюджету на всіх рівнях ієрархічної вертикалі створить підґрунтя для своєчасної, надійної та вичерпної бюджетної звітності, що врешті-решт позитивно вплине на вдосконалення процесу підготовки бюджету.

Таким чином, враховуючи пріоритетність завдань, Державним казначейством України послідовно: ^ створено трирівневу організаційну структуру органів Державного

казначейства;

^ розроблено плани рахунків по виконанню державного, місцевих бюджетів і кошторисів бюджетних установ та фінансову звітність відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності;

^ запроваджено казначейську систему обслуговування державного бюджету за видатками, принциповими ознаками якої є:

• відкриття рахунків розпорядниками бюджетних коштів у
органах Державного казначейства, тобто органи Державного
казначейства на сьогодні можна розглядати по відношенню до
існуючої платіжної системи - як системного клієнта банківської
сфери, який в свою чергу є банком для розпорядників та
отримувачів коштів державного бюджету;

• здійснення видатків шляхом оплати рахунків розпорядників
коштів на підставі документів, що підтверджують право їх
проведення.

Державне казначейство у своєму розвитку вийшло на той рівень, коли досягнення головної мети його діяльності - управління державними ресурсами - має забезпечити виконання кошторисів видатків, надасть можливість використовувати внутрішні резерви для

погашення зовнішніх та внутрішніх боргів, підвищить оборотність

наявних коштів. Це можливо за:

■^ наявності чітко продуманої моделі управління державними фінансами;

■^ розробки нової політики бухгалтерського обліку і звітності, результати проведення якої повинні забезпечити прозорість виконання бюджетів по всіх параметрах бюджетного процесу та його учасників, а також сприяти прогресивній формі організації збору та обробки фінансової та статистичної звітності;

^ чіткому визначенні та розподілі функцій між учасниками бюджетного процесу, особливо між Державним казначейством та Міністерством фінансів, зокрема, по управлінню зовнішніми та внутрішніми боргами;

^ визначенні міжвідомчих відносин Державного казначейства з органами законодавчої та виконавчої влади, які є відповідальними за здійснення контролю за виконанням державного та місцевих бюджетів;

■^ створенні єдиного комплексу технічних та програмних засобів

інформаційної системи Державного казначейства; ^ здійсненні ефективного контролю за дотриманням вимог

законодавчо-нормативних актів по проведенню конкурентних

торгів, закупівель, тендерів, пов'язаних із витрачанням бюджетних

коштів;

^ застосуванні механізму контролю за цінами закупівель за рахунок бюджетних коштів на підставі інформації Міністерства економіки, Державного комітету статистики та інших органів, що відповідають за цінову політику в державі.

6.2. Функції казначейства

Термін "функція" означає "зовнішній прояв якості якого-небудь об'єкта в даній системі відносин"*. Стосовно казначейства функції характеризують прояв його суті в дії, завдання, обов'язки, пов'язані з його діяльністю.

Функції є завжди залежними від суті, яку вони виражають, і показують, яким чином реалізується суспільне значення тої чи іншої економічної категорії.

* Философский словарь. - М.: Политиздат, 1991. - С. 504. ПО

Суть діяльності Державного казначейства полягає в тому, що воно переходить на казначейську систему виконання Державного бюджету шляхом обліку надходжень, податків, зборів та інших обов'язкових платежів та проведення видатків Державного бюджету України через оплату рахунків суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи, надали послуги відповідним розпорядникам

бюджетних коштів.

На Державне казначейство в Україні покладено наступні

функції:

-^ касове виконання державного бюджету та бюджетів

самоврядування за доходами та видатками; ^ контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів на

стадії проведення платежу на підставі підтверджуючих

документів, наданих розпорядниками бюджетних коштів; ^ управління коштами державного бюджету та бюджетів

самоврядування; ^ облік доходів та видатків державного бюджету та бюджетів

самоврядування; ■/ облік, обслуговування та погашення зовнішнього та

внутрішнього боргів держави (за розпорядженнями

Міністерства фінансів України); V^х отримання звітів про виконання кошторисів доходів і

видатків від розпорядників бюджетних коштів, звіряння

даних обліку органів Держказначейства з даними обліку

розпорядників;

^ складання та подання у порядку, визначеному законодавст­вом України, звітів про виконання Державного бюджету України, зведеного бюджету України та зведених бюджетів

самоврядування;

^ здійснення розмежування загальнодержавних податків, збо­рів, інших обов'язкових платежів між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, проводить взаєморозрахунки між ними. Розмежування з бюджетами нижчого рівня прово­дяться за умови укладення угод між органами Держказначейства та відповідними Радами;

^ розроблення та затвердження нормативно-правових актів та єдиних правил організації роботи з питань казначейського виконання бюджетів усіх рівнів, ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування, кошторисів доходів та

видатків бюджетних установ, відкриття рахунків у органах Державного казначейства;

^ здійснення у безспірному порядку стягнення нштежних державному бюджету коштів по взаєморозрахунках між бюджетами;

■^ управління поточними залишками казначейських рахунків з

метою отримання доходів та зарахування їх до загального та

спеціального фондів державного бюджету; ^ відповідно до укладених угод відкриття та обслуговування

рахунків розпорядників бюджетних коштів у органах

Держказначеиства;

^ здійснення оплати рахунків за дорученням розпорядників бюджетних коштів відповідно до чинних нормативних актів. При цьому Держказначейство не несе відповідальності по зобов'язанням, прийнятих розпорядниками бюджетних коштів;

^ забезпечення роботи інформаційно-обчислювальної системи Держказначеиства та її взаємодії з інформаційними системами Національного та комерційних банків України, міністерств, відомств та інших органів виконавчої влади, установ та організацій;

^ добір, розстановка кадрів, створення ефективної системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, забезпечення проведення єдиної державної політики з питань державної служби в органах Держказначеиства;

^ організація та здійснення внутрішньосистемного контролю й аудиту;