Словник основних понять і термінів

Абстрагування (від лат. слова – відволікатися) – мислиннєве виділення у предметів одних ознак та відволікання від інших.

Абстрактні поняття – вид понять, в обсязі яких узагальнюються властивості предметів, які не можна сприйняти органами чуттів.

Аксіологічні (оціночні, ціннісні) модальні судження - вид модальних суджень, які будуються за допомогою модальних операторів: «добре», «погано», «байдуже» і т. п. Вони виявляють ставлення людей до предметів або подій.

Аксіоми – це інтуїтивно очевидні висхідні положення, істинність яких не обґрунтовується, а лише постулюється або сприймається на віру.

Алетичні модальності характеризують вид істинності суджень. Оскільки істина буває необхідною, можливою або випадковою, виділяють наступні види атлетичних модальностей: аподиктичні, проблематичні, асерторичні.

Аналіз - мислиннєве розкладання предмета на окремі ознаки.

Аналогія - це традуктивний умовивід, в якому на підставі подібностей двох предметів в одних ознаках, робиться висновок про подібність даних предметів в інших ознаках.

Аналогія відносин – різновид традуктивних умовиводів, коли ми уподібнюємо два предмети (або дві множини предметів) на основі відносин, що мають місце між ними (або між членами даних множин).

Аналогія властивостей – різновид традуктивних умовиводів, коли ми уподібнюємо два предмети (або дві множини предметів) за їх властивостями.

Антитеза – структурний елемент доведення, контрадикторне тезі судження, тобто таке, що не може бути істинним або хибним одночасно із тезою.

Апагогічне (від гр. апагогос – те, що уводить у сторону) доведення – вид опосередкованого доведення, коли спочатку робиться зусилля для доведення антитези, у результаті якого антитеза доводиться до абсурду, або виявляється, що вона суперечить іншим достовірним істинам. Таким чином, виявляється, що істинною є саме теза.

Аподиктичні алетичні модальності (судження про необхідність) будуються за допомогою модального оператора: «необхідно» («ÿ«). Характеризують тип істинності знання (як істинного за будь-яких умов).

Аргументи (основа доведення) – це структурний елемент доведення, положення, із яких виводиться істинність або хибність тези.

Аристотель – видатний грецький філософ,вважається батьком традиційної (формальної) логіки. Він виокремив її предмет, запровадив у логіку її метод – формалізацію. Йому належить класичне формулювання істини і трьох основних законів логіки: тотожност і, несуперечності (заборони суперечності), виключеного третього. Аристотель запровадив у логіку кванторні (кількісні) слова: «всі» і «деякі». Він досліджував модальні судження. Аристотель детально дослідив окремий вид дедуктивних умовиводів - простий категоричний силогізм (ПКС).

Аристотелівський сорит – це регресивний полісилогізм, в якому пропущені всі менші засновки і всі висновки, крім останнього.

Асерторичні алетичні модальності (судження про факти) будуються за допомогою модального оператора «випадково» («D«).

Атрибутивні судження – вид суджень, які розкривають наявність або відсутність у предметів думки тих або інших властивостей (ознак).

Атрибутивно-реляційні визначення – основний різновид явних визначень понять, в яких видовою є специфічна ознака, що мислиться у дефінієнсі (правій частині визначення). Основні види атрибутивно-реляційних визначень: генетичні, структурні, функціональні, операційні.

Безпосередні умовиводи через трансформацію суджень - міркування, в яких висновок робиться з одного засновку, їх можна отримати завдяки операціям перетворення суджень або обернення суджень.

Більшим засновком ПКС є той його засновок, що містить більший термін.

Більший термін ПКС - предикат висновку ПКС.

Визначення понять - вид логічних операцій над поняттями, процедура уточнення смислу вже відомих понять і введення нових. Існує два основних види визначень: семантичні (остенсивні) і синтаксичні.

Висновок умовиводу – це судження, в якому фіксується похідне (нове) знання.

Відчуття – перша форма чуттєвого (емпіричного) рівня відображення реальності. Предмети і явища навколишньої дійсності впливають на сенсорний апарат людини, викликаючи у неї п’ять видів відчуттів: зорові, дотикові, слухові, смакові і нюхові.

Генетичні визначення – різновид атрибутивно-реляційних визначень понять, в яких видовою ознакою є спосіб походження або створення предмету.

Гіпотеза – це, по-перше, особливий рід припущень про такі форми зв’язків між явищами, які не можливо на даний момент безпосередньо спостерігати, проте вважається, що вони існують; по-друге, - це складний науковий метод, який включає в себе як виведення певного припущення, так і його наступне доведення; по-третє,– це особливий вид умовиводу, висновок якого є певним припущенням.

Гокленівський сорит – це прогресивний полісилогізм, в якому пропущені всі більші засновки крім першого, а також пропущені всі висновки, крім останнього.

Дедуктивні умовиводи – міркування, в яких рух знань відбувається від більш загального знання до менш загального знання (часткового або одиничного).

Деонтичні (нормативні) модальні судження - вид модальних суджень, які стосуються діяльності людей, норм їх поведінки в суспільстві.

Деструктивна дилема - це дилема, у якій висновок складається із заперечення підстав умовних суджень-засновків.

Дефінієндум - структурна частина визначення понять (ліва частина визначення, поняття яке визначається). Позначається символом «β».

Дефінієнс - структурна частина визначення понять(права частина визначення, те, через що визначається поняття). Позначається символом «α».

Диз’юнкція – вид складних суджень, в яких міститься певна альтернатива. Оскільки сполучник «або», який є аналогом оператора диз’юнкції, має два значення, диз’юнктивні судженнябувають двох видів: прості і строгі (сильні).У першому випадку диз’юнкція використовується для позначення альтернатив, які не виключають одна іншу (вони можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними). Для позначення оператора простої диз’юнкції використовують символ: «Ú«. У другому випадку диз’юнкція використовується для позначення ситуації, коли дані альтернативи є такими, що виключають одна іншу (вони не можуть бути одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними). Для позначення строгої диз’юнкції використовують символи: «Ú «, і т. п.

Дилема - видрозділово-умовних умовиводів, де в розділовому засновку присутні дві альтернативи. Дилеми бувають конструктивними і деструктивними, простими і складними.

Дихотомія – вид поділу понять, за допомогою якого, ділене поняття розбивають на два суперечливі між собою поняття.

Ділене (родове) поняття – це елемент структури операції поділу понять, поняття, обсяг якого необхідно розкрити.

Виконувані (судження) можуть бути істинними і хибними, залежно від певного набору істиннісних значень елементарних суджень, що входять до їх складу.

Доведення - форма мислення, за посередництвом якої, на основі одних знань розкривається істинність або хибність інших знань, отже, це обґрунтування істинності тези. Термін «доведення» застосовується також для позначення самого процесу використання цієї форми як логічної операції (процедури), сукупності логічних прийомів.

Еквіваленція – вид складних суджень, які будуть істинними у тих випадках, коли співпадатимуть істиннісні значення тих суджень, із яких вони складаються, тобто у тих випадках, коли обидві її частини будуть або разом істинні, або разом хибні. Оператор еквіваленції позначається символами: ««», «º». Аналогом оператора еквіваленції в українській мові є сполучник: «якщо і тільки якщо..., то...».

Екзістенційні судження є окремим видом атрибутивних суджень, в них мова йдеться про наявність або відсутність самого предмета думки. Предикат в них позначається словами: «існує» («не існує»), «є» («не є»), «був» («не був») і т. п.

Елементарні (прості) судження містять у своїй структурі лише один суб’єкт і один предикат.

Ентимема – це скорочений ПКС, в якому пропускають (але мають на увазі) один із засновків або висновок.

Епістемічні (пізнавальні) модальні судження - вид модальних суджень, які визначають характер і ступінь достовірності знання.

Епіхейрема є силогізмом, кожний із засновків якого є ентимемою.

Загальними називають судження, в яких щось стверджується або заперечується стосовно цілого класу (множини) предметів. У таких судженнях використовують слова: «всі», «кожний», «будь-який» і т. п.

Загальні ознаки – це спільні для кількох (двох або понад двох) ознаки предметів.

Загальні поняття – вид понять, в обсязі яких узагальнено більше одного предмета.

Закон виключеного третього можна сформулювати наступним чином: із двох суперечливих суджень, одне завжди буде істинним, друге хибним, а третього бути не може.

Закон достатньої підстави фактично є правилом, яке ми можемо сформулювати наступним чином: «Будь-яке судження повинне мати достатню підставу, внаслідок якої воно оцінюється як істинне, а не як хибне».

Закон заборони суперечності можна сформулюється наступним чином: «Два судження, в одному з яких ми щось стверджуємо, а в іншому те ж саме, в той же самий час, в тому ж самому відношенні заперечуємо не можуть бути одночасно істинними і одночасно хибними».

Закон тотожності формулюється наступним чином: кожна думка (і її елементи) повинна залишатися незмінною у процесі одного і того ж самого міркування.

Закони логіки (закони мислення, логічні тавтології) – це завжди істинні (істинні за своєю логічною формою) судження. У логіці за традицією визнають існування чотирьох основних законів: тотожності, заборони суперечності, виключеного третього і достатньої підстави.

Заперечення є логічним оператором (позначається символами: «ù», «~» та ін.), який змінює істиннісне значення судження на протилежне, тобто перетворює істинне судження на хибне, а хибне – на істинне.

Заперечні судження – вид суджень, в яких щось заперечується про предмет думки.

Заперечно-стверджувальні умовиводи (modus tollendo ponens) - вид розділово-категоричних умовиводів, в яких другий засновок є заперечним судженням, а висновок – стверджувальним.

Засновок умовиводу – це судження, в якому фіксується висхідне (вже відоме) знання.

Збірні поняття – вид понять, в обсязі яких узагальнюються не окремі предмети, а множини предметів, що мисляться як окремі елементи (одиниці) обсягу.

Зміст понять - сукупність істотних і загальних ознак, які у даному понятті мисляться.

Зміст судження (у логіці зміст часто називають матерією) - істиннісне значення судження, насамперед, істина або хиба.

Імплікація (матеріальна імплікація)є складним умовним судженням, що складається з двох частин (вони, у свою чергу, можуть бути простими або складними судженнями). Перша частина імплікації є умовою (основою, антецедентом), а друга – наслідком (консеквентом). Оператор імплікації позначається символами: «É», «®». В українській мові аналогами імплікації є сполучники: «якщо..., то...», «коли..., тоді...» і т. п. У цілому імплікація буде хибною лише у тому випадку, коли її умова буде представлена істинним судженням, а наслідок – хибним.

Ім’я – вираз природної або штучної формалізації мови, що позначає окремий предмет або клас предметів.

Індуктивні умовиводи – міркування, в яких рух знань відбувається від менш загального знання (як правило, одиничного) до більш загального знання (часткового або всезагального).

Істина – одне із двох основних істиннісних значень суджень. Істинним називається таке судження, яке адекватно (вірно) позначає відповідну йому ситуацію у навколишній (позамовній) дійсності.

Істотними (якісними) ознаками називають таку сукупність ознак предмета, кожна з яких необхідна, а всі разом достатні для того, щоб відрізнити даний предмет (або сукупність, множину предметів) від будь-якої іншої.

Кількість суджень – це характер суб’єкта судження (його логічний обсяг). За кількістю судження поділяють на загальні, часткові і одиничні.

Комунікативна функція понять полягає в тому, що, закріплюючи свої знання у формі понять, люди потім обмінюються ними в процесах своєї життєдіяльності, а також передають їх наступним поколінням.

Конкретні поняття – вид понять, в обсязі яких узагальнюються предмети або упорядковані множини предметів, які можна сприйняти органами чуттів.

Конструктивна дилема - це дилема, до висновку якої входять наслідки умовних засновків.

Контрадикторність (суперечність) - вид відносин, що має місце між. судженнями видів: А – О, Е – І (за логічним квадратом). Дані судження не можуть бути одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними.

Контрарність (протилежність) - вид відносин, що має місце між судженнями видів: А – Е (за логічним квадратом). Дані судження не можуть бути одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними.

Концептуалізм - течія у схоластичній філософії, прихильники якої зайняли проміжну позицію у суперечці між реалістами і номіналістами. Вони вважали, що універсалії позначають не самі по собі предмети або їх сукупності (множини), а властивості предметів, які існують не менш реально, ніж предмети, які люди сприймають завдяки своїми органами чуттів.

Кон’юнкція – вид складних суджень, які будуть істинними лише у тому випадку, коли всі їх складові частини (їх може бути 2 і більше) будуть представлені істинними судженнями. Оператор кон’юнкції в логіці позначається символом «Ù». Основними аналогами оператора кон’юнкції в українській мові є сполучники: «і», «та», «також» тощо.

Логіка – наука про абстрактні об’єкти: закони мислення, поняття, судження, умовиводи, а також про універсальні відносини між ними.

Меншим засновком ПКС є той його засновок, що містить менший термін.

М енший термін ПКС - суб’єкт висновку ПКС.

Мови - звукові або письмові (графічні) інформаційні знакові системи. Вони дають можливість закріпити і зберігати людські знання, передавати їх із покоління в покоління.

Модальні судження будуються із простих категоричних суджень за допомогою логічних операторів, які вказують на додаткові обставини, що можуть вплинути на їх (суджень) істиннісне значення. Основні види модальних суджень: алетичні, епістемічні, деонтичні, аксіологічні, темпоральні та інші.

Модуси ПКС - такі їх схеми, в яких фіксується не лише їх фігура, а і конкретний вид (А, Е, І або О) засновків і висновків.

Негативні поняття – вид понять, які містять негативні ознаки, або вказівку на відсутність ознаки.

Незбірні поняття – вид понять, в обсязі яких узагальнюються окремі предмети.

Неповна індукція – це вид індуктивного умовиводу, в якому висновок про наявність певної властивості у всього класу (множини) предметів робиться на підставі знання про наявність даної властивості лише у деяких предметів даного класу (множини).

Непорівнювальні поняття – вид понять, які у своєму змісті не містять спільних ознак.

Непорівнювальні судження мають або різні суб’єкти, або різні предикати, або одночасно різні суб’єкти і різні предикати. У непорівнюваних судженнях істинність або хибність одного судження не залежить від істинності або хибності іншого.

Непрямі доведення (апагогічні) – це вид доведень, коли істинність тези обґрунтовується через доведення хибності антитези.

Несиметричними називають відносини між реляційними судженнями, коли важливий порядок їх розташування, оскільки зміна порядку може вплинути на їх смислове або матеріальне (істиннісне) значення.

Несумісні судження містять різні якості (одне судження стверджувальне, друге – заперечне). Між несумісними судженнями можуть існувати логічні відносини (за логічним квадратом): контрарності (протилежності), субконтрарності і контрадикторності (суперечності).

Непорівняльні судження – це складні судження, в яких прості судження містять відмінні всі предикати і суб’єкти, тому такі судження неможливо співставити за смислом і аналізувати їх співвідношення за істинністю і хибністю.

Непусті поняття – вид понять, які у своєму обсязі містять елементи, тобто предмети, які мають вказану у понятті ознаку, реально існують. Непусті поняття бувають одиничними і загальними.

Нерефлексивність - вид відносин, що має місце між релятивними судженнями, який характеризується, що кожний із членів відношення R (між х і у) не знаходиться у такому ж відношенні до самого себе.

Нерозподілений термін судження - термін, що мислиться лише в частині обсягу судження.

Неспіввідносні поняття – вид понять, зміст яких має самостійний автономний смисл.

Несумісними називаються поняття, у зміст яких входять ознаки які виключають одна іншу, тому їх обсяги не містять спільних елементів. Несумісні поняття поділяються на суперечливі (контрадикторні), протилежні (контрарні), співпідпорядковані (координовані).

Нетранзитивність - вид відносин, що має місце між кількома (двома або більше) реляційними судженнями тоді, коли ми не можемо із одного істинного реляційного судженнями безпосередньо перейти до іншого істинного реляційного судження.

Номіналізм (від лат. nomine– ім’я) - течія у схоластичній філософії, прихильники якої вважали, що існують лише ті предмети (речі), які можна сприймати за допомогою органів відчуттів людини. Кожний із цих предметів можна позначити певним словом, яке буде його іменем (звідси і назва напрямку).

Обернення (конверсія) - це логічна операція над судженнями, що полягає у перестановці місцями суб’єкта і предиката.

Обмеження понять – це логічна операція над поняттями, завдяки якій відбувається перехід від поняття із ширшим обсягом (родового) до поняття ізвужчим обсягом (видового) через додавання до змісту висхідного поняття ознак, що стосуються лише частини елементів його обсягу. Кінцевим результатом даної операції є поняття, обсяг якого складається із одного елемента.

Обсяг понять є сукупністю (множиною) тих конкретних предметів, які «підпадають» під це поняття, оскільки мають спільну для них властивість (ознаку). Окрім обсягу поняття у логіці виділяють і доповнення до обсягу, тобто всі предмети, які не входять у дану сукупність.

Одиничні поняття – вид понять, в обсязі яких існує лише один предмет.

Одиничні судження – вид суджень, в яких щось стверджується або заперечується лише про окремий предмет певного класу.

Ознаки – це все те, чим предмети відрізняються один від іншого, або подібні між собою. Ознаки можуть бути загальними і відмітними, істотними і неістотними, необхідними і випадковими.

Операційні визначення – різновид атрибутивно-реляційних визначень понять, в яких видовою ознакою є посилання на операцію, за допомогою якої твориться предмет.

Опосередковані умовиводи – міркування, в яких висновок робиться із кількох (двох або більше) засновків.

Парадокси - вид логічних помилок, коли починаючи із інтуїтивно очевидних суджень і керуючись вірними засобами логіки, ми у підсумку отримаємо логічну суперечність (виявляється, що разом істинними є певне судження (А) і його заперечення (не А).

Паралогізм – це логічна помилка, яка виникає внаслідок несвідомого порушення правил або законів логіки.

Перетворення (обверсія) – це логічна операція над судженнями, яка полягає у зміні його якості на протилежну. Її можливість ґрунтується на тій обставині, що подвійне заперечення дає ствердження.

Перетин (частковий збіг) – вид відносин між поняттями, поняття, що перетинаються, містять ознаки, які не виключають одна іншу, і тому їх обсяги можуть часто (але не завжди) мати спільні елементи.

Підкорення (субординація)– вид відносин між поняттями, у яких зміст першого (підкорюючого) складає частину змісту другого (підкореного), а обсяг другого повністю входить в обсяг першого.

Підкорення – вид відносин, що має місце між судженнями видів: А – І, Е – О (за логічним квадратом). Такі судження можуть бути одночасно істинними і одночасно хибними. Підкорюючі судження: А (для І), Е (для О) можуть бути хибними, а відповідні їм підкорені судження - одночасно істинними, але зворотної ситуації (коли підкорені судження будуть хибними і, одночасно, відповідні їм підкорюючі судження – істинними) існувати не може.

Підстава поділу – це елемент структури операції поділу понять, ознака, за якою виділяються члени поділу.

Пізнавальна функція понять полягає в тому, що поняття є і результатом попереднього процесу пізнання і засобом подальшого пізнання дійсності.

Повна індукція – це вид індуктивного умовиводу, в якому на підставі знання про наявність конкретної ознаки у кожного окремого предмета даної множини, робиться висновок про наявність цієї ознаки у всіх предметів даної множини.

Поділ за видозмінюваною ознакою – вид поділу понять, коли ділене поняття розбивають на види на підставі специфічної ознаки, що присутня у зміненому вигляді у різних видах діленого поняття.

Поділ понять – логічна операція над поняттями, за допомогою якої розкривається обсяг родового поняття через перелік його видів або елементів.

Позитивні (поняття) – вид понять, які складаються з позитивних ознак, або у їх змісті є вказівка на наявність ознаки.

Поняття – це форма абстрактно-теоретичного мислення, яка за допомогою слів мови відображає предмети в їхніх загальних та істотних (якісних) ознаках.

Порівнювальні поняття – поняття, які у своєму змісті мають спільні ознаки, за якими вони порівнюються (звідси і їх назва). Порівнювальні поняття можуть бути сумісні або несумісні.

Порівнювальні судження – це складні судження, в яких прості судження можуть містити спільні суб’єкти але відмінні предикати, можуть містити спільні предикати але відмінні суб’єкти, і можуть містити спільні і предикати, і суб’єкти. Вони можуть відрізнятися одне від одного за кількістю і якістю. Порівнювальні складні судження бувають сумісні і несумісні, між ними можуть мати місце ті ж самі типи відносин, що й між простими атрибутивними судженнями.

Порівняння – мислиннєве співставленні одного предмета з іншим, виявленню між ними подібних та відмінних ознак.

Прагматика (логічна) – рівень семіотики, на якому враховуються рівень обізнаності і поведінка інтерпретатора мовних виразів.

Предикат суджень – елемент структури суджень, який позначає саму по собі властивість, що приписується предмету (для атрибутивних суджень), або відношення між предметами (для реляційних суджень).

Принцип взаємозамінюваності (один із трьох принципів теорії іменування) – якщо два імені мають одне й теж саме предметне значення, то будь-яке з них можна замінити іншим, а істиннісне значення виразу полишиться без зміни.

Принцип однозначності (один із трьох принципів теорії іменування) – ім’я повинне мати один денотат, тобто позначати один предмет або одну множину.

Принцип предметності (один із трьох принципів теорії іменування) – слова повинні позначати не самих себе, а виключно певні предмети, відносини і зв’язки між ними.

Природна класифікація – вид класифікації понять, коли предмети класифікують на підставі ознак, що випливають із їх власної природи.

Проблематичні алетичні модальні судження - вид алетичних модальних суджень, які будуються за допомогою модального оператора «можливо» («à«).

Прості категоричні судження відрізняються між собою за якістю і кількістю. Це, насамперед, з агально-стверджувальні (А, їх структура: «Всі S є Р»), загально-заперечні (Е, їх структура: «Всі S не є Р»), частково-стверджувальні (І, їх структура: «Деякі S є Р»), частково-заперечні (О, їх структура: «Деякі S не є Р»).

Протилежними (контрарними) називаються поняття («Х», «У»), у яких зміст одного не лише виключає ознаки другого, але і замінює іншими несумісними ознаками (наприклад, «Х» - «день», «У» - «ніч»). Для протилежних понять можна підшукати родове поняття «Z». У нашому прикладі таким поняттям є «частина доби».

Протиставленням суб’єкту називають трансформацію суджень, коли над судженням спочатку роблять операцію обернення, а потім операцію перетворення.

Протиставленням предикату називають трансформацію суджень, коли над судженням спочатку роблять операцію перетворення, а потім операцію обернення.

Проста дилема - це дилема, у якій висновок є простим категоричним судженням.

Простий категоричний силогізм (ПКС) є різновидом дедуктивних умовиводів, і являє собою систему трьох взаємопов’язаних суджень виду: А (Всі S є P), Е (Всі S не є P), І (Деякі S є P), О (Деякі S є P). Перші два судження є засновками ПКС, а третє – висновком.

Прямі доведення є міркуваннями спрямованими на безпосереднє обґрунтування істинності або хибності тези.

Пусті поняття (порожні поняття) – вид понять, в обсязі пустих понять немає жодного елемента (предмета, який би мав вказану ознаку).

Реалізм - течія у схоластичній філософії, що у гносеології (теорії пізнання) дотримувались позицій об’єктивного ідеалізму (платонівського типу) і вважали, що загальні (спільні для кількох предметів) сутності можуть існувати не менше, а навіть більш реально (звідси і назва реалізм), ніж окремі речі, які людина сприймає своїми чуттями.

Релятивні судження – вид суджень, які розкривають наявність або відсутність у предмета думки того або іншого відношення до іншого предмета (або кількох предметів) думки. Їхня формула: «х R y», де х, у – предмети думки (суб’єкти судження), а R (від relatio) – відношення між ними (предикат релятивного судження).

Рефлективність - вид відносин, що має місце між релятивними судженнями, який характеризується тим, що кожний із членів відношення R (між х і у) знаходиться у такому ж відношенні до самого себе. Рефлексивними є, наприклад, відношення одночасності, рівності і т. п.

Рівнозначними називаються поняття, обсяги яких збігаються, але змісти яких не тотожні, оскільки кожне з них відображає лише певний бік (якусь одну властивість) одного й того ж предмета (або множини предметів).

Розділові умовиводи – вид умовиводів, до складу яких входить як мінімум одне розділове (диз’юнктивне) судження. Перший засновок розділового умовиводу завжди є розділовим.

Розділово-категоричні умовиводи - вид розділових умовиводів, в яких перший засновок є розділовим судженням, другий засновок є категоричним судженням або кон’юнктивним (може мати місце у тих випадках, коли кількість диз’юнктів у розділовому засновку є більшою ніж два), а висновок є категоричним або кон’юнктивним судженням. Основні види даних умовиводів: стверджувально - стверджувально-заперечні умовиводи (modus ponendo tollens) і заперечно-стверджувальні (modus tollendo ponens).

Розділово-умовні умовиводи - вид опосередкованих умовиводів, в яких перший засновок завжди є розділовим (диз’юнктивним) судженням, інші засновки (їх кількість дорівнює кількості диз’юнктів) є умовними (імплікативними) судженнями. Висновок у розділово-умовних умовиводах може бути як категоричним, так і розділовим судженням. Виділяють наступні різновиди даних умовиводів: дилеми, трилеми і полілеми.

Розподілений термін судження - термін, який мислиться у всьому обсязі судження.

Семантика (логічна) – рівень семіотики, на якому враховуються зв’язки, що існують між мовою і позамовною дійсністю.

Семантичне визначення понять (остенсивне) є наданням смислу певному поняттю шляхом прямого вказування на той предмет, який є денотатом (предметним значенням, елементом обсягу) даного поняття.

Семіотика - загальна теорія знакових систем, наука, яка досліджує зв’язки, що існують між мовою і позамовною дійсністю. Семіотика поділяється на три рівні: синтаксис, семантику і прагматику.

Середній термін ПКС – це термін, який входить лише у засновки, і якого немає у висновку ПКС.

Симетрія – вид відносин між реляційними судженнями, коли не має значення, який із даних двох членів судження попередній, а який наступний. Зміна порядку їх розташування не може впливати на смислове і матеріальне (істиннісне) значення таких суджень. Симетрія має місце у судженнях про рівність, подібність, одночасність і т. ін.

С интаксис (логічний) – рівень семіотики, на якому мова розглядається як неінтерпретована знакова система.

Синтаксичне визначення понять є висловом про те, що певний символ (мовний вираз) розглядається як символ тотожний за смисловим значенням іншому символу. Виділяють явні і неявні визначення (контекстуальні).

Синтез – мислиннєве поєднання кількох ознак предмета у єдине ціле.

Складна дилема - це дилема, у якій висновок представлений складним розділовим судженням.

Складним категоричним силогізмом (полісилогізмом) називають поєднання двох або більше ПКС, в якому висновок одного ПКС (т. зв. просилогізму) є одночасно засновком іншого ПКС (т. зв. епісилогізму).

Складні судження містять у своєму складі кілька (два або більше) простих суджень. Вони творяться із простих за допомогою логічних сполучників (зв’язок, конекторів). Існують наступні основні види складних суджень: кон’юнкція, диз’юнкція, матеріальна імплікація, еквіваленція.

Слово (або сукупність слів) є звуковим або графічним комплексом, за яким закріплене відповідне предметне значення (денотат) і смислове значення (смисл, думка).

Смисл називається сукупність ознак предмета. Смисл також є способом, яким вказується на предметне значення слова. Смисл - це також ідеальне поняття, що існує у думці людини.

Смислове значення суджень - певна інформація про стан справ у навколишній (позамовній) дійсності.

Сорит є скороченим полісилогізмом, у якому пропущені (але маються на увазі) деякі засновки або проміжні висновки. Соритів існує багато видів, насамперед вони поділяються на Аристотелівські (прогресивні) і Гокленівські (регресивні).

Софізми – це логічні помилки в міркуваннях, які виникають внаслідок свідомого порушення правил або законів логіки. Софізми використовувались ще в античну добу для того щоб перемогти супротивника у суперечці, позбавити його впевненості у своїх розумових здібностях.

Співвідносні (поняття) – вид понять, зміст яких не має автономного смислу, тобто таке поняття стає осмисленим лише тоді, коли воно походить від іншого поняття, або використовується у певному контексті.

Співпідпорядкованими (координованими) є поняття «Х», «У», які, знаходяться на одному рівні загальності, і одночасно підпорядковані більш загальному (родовому для них) поняттю «Z» (наприклад, «Х» - «лебідь», «У» – «сокіл», «Z» – «птах»).

Спосіб (форма) доведення – послідовний логічний зв’язок аргументів і тези.

Спростування – це вид доведення, який полягає в обґрунтуванні хибності тези.

Сприйняття – друга форма чуттєвого відображення реальності, це цілісні синтетичні образи зовнішніх речей.

Спростування – це вид доведення, який полягає в обґрунтуванні хибності тези.

Стверджувальні судження – вид суджень, в яких щось стверджується про предмет думки.

Стверджувально-заперечні умовиводи (modus ponendo tollens) - вид розділово-категоричних умовиводів, в яких другий засновок є стверджувальним судженням, а висновок – заперечним.

Структурні визначення понять – різновид атрибутивно-реляційних визначень, в яких розкриваються елементи системи через перелік її видів або частин.

Субконтрарнстьі (часткова сумісність) – вид відносин, що має місце між судженнями видів: І – О (за логічним квадратом). Дані судження не можуть бути одночасно хибними, але можуть бути одночасно істинними. Тобто із хибності одного із них, випливає істинність іншого, але не навпаки.

Суб’єкт (суджень) – елемент структури суджень, предмет, якому приписується властивість.

Судження – це форма абстрактно-теоретичного мислення, в якій засобами природної чи штучної мови розкриваються зв’язки предметів із їхніми ознаками (в атрибутивних судженнях) або відношення між предметами (в релятивних судженнях).

Сумісні поняття – поняття, ознаки яких допускають можливість повного або часткового збігу їх обсягів. Тобто, це поняття, які містять спільні елементи. Сумісність поняття виявляється в трьох видах відносин: рівнозначності і (тотожності), підкорення (підпорядкування, субординації), перетину (часткового збігу).

Сумісні судження містять одну й ту ж саму думку (повністю або частково). Між ними виникають наступні логічні відносини (за логічним квадратом): еквівалентності, підкорення, часткового збігу.

Суперечливими (контрадикторними) називаються поняття («Х», «У»), у яких зміст одного просто заперечує зміст другого, не стверджуючи інших ознак (наприклад, «Х» - «планета» і «У» – «не планета»). Поняття «У» є доповненням до обсягу поняття «Х», тобто «У» = «не Х».

Суперечливі судження - завжди хибні (хибні за своєю логічною формою) судження.

Суторозділовий умовивід – вид умовиводів, які складаються лише з розділових (диз’юнктивних) суджень. Їх, як правило, використовують лише для початкової (попередньої) класифікації предметів.

Схоластика (від лат. «sсоlа» – школа) – напрямок у середньовічній філософії і логіці. У схоластиці існували три основні течії, які різним чином визначали статус загальних імен (універсалій): номіналісти, концептуалісти і реалісти.

Теза – це структурний елемент доведення, положення, істинність або хибність якого обґрунтовуються у даному доведенні.

Темпоральні модальні судження - вид модальних суджень, які враховують часові характеристики, які можуть вплинути на істиннісне значення суджень про події в навколишній дійсності. Вони будуються за допомогою модальних операторів: «раніше», «минулого тижня», «у майбутньому», «завтра» і т. п.

Термін (кордон, межа) – слово або група слів, які позначають чітко визначений предмет (або множину), і вживаються в даній науці з одним чітко визначеним смисловим значенням.

Терміни ПКС - суб’єкти і предикати засновків і висновку умовиводу.

Традуктивні умовиводи (аналогії) – міркування, в яких засновки і висновки представлені судженнями однакового ступеню загальності (як правило, рух знань відбувається від одиничного знання до одиничного).

Транзитивність - вид відносин, що має місце між кількома (двома або більше) реляційними судженнями тоді, коли із одного відношення між ними ми безпосередньо можемо перейти до іншого.

Узагальнення – мислиннєве об’єднанні однорідних предметів, їх групуванні на основі тих або інших ознак.

Узагальнення понять – це логічна операція над поняттями, завдяки якій відбувається перехід від поняття із вужчим обсягом до поняття із ширшим обсягом шляхом збіднення йо