Організація судів президентського округу

Поряд з цією системою судових установ, які діють поза територією мегаполісів, фактично автономно, не перетинаю­чись із нею, діє система судів загальної юрисдикції, яка здійснює кримінальну і цивільну юрисдикцію у так званих столичних або президентських округах¹.

У Калькутті та інших столичних містах штатів діють міські магістрати або, як їх частіше називають, суди сто­личного магістрату, до компетенції яких належать усі справи щодо кримінальних провин і правопорушень — від незнач­них до найсерйозніших, тобто ці суди діють виключно як су­ди першої інстанції у повному обсязі компетенції. Але між собою ці суди поділяються на суто магістратські суди та "сесійні" суди. Останні утворюються для розгляду найсер­йозніших кримінальних справ з магістратів за тим же підхо­дом, коли окружний суддя поза президентським округом діє як "сесійний" суддя. КПК Індії 1973 р. позбавив усі вищі су­ди штатів, у тому числі вищі суди, розміщені у президент­ських округах (наприклад, у Калькутті), права бути судами першої інстанції у справах із загальнокримінальних правопо­рушень.

У цих же округах створено судові установи для цивільно­го судочинства. При цьому якоїсь єдиної системи в органіга-ції судових установ у столичних округах немає. Так, існують суди з незначних цивільних спорів у президентських ок­ругах, але не в усіх столичних містах. Однак майже в усіх є міські цивільні суди, які можуть бути єдиними судовими установами в межах округу й розглядати у своїх підрозділах або дільницях усі справи незалежно від суми позову чи юри­дичної складності правовідносин, що виникли. У разі коли в окрузі є суди з незначних справ, міські сесійні суди поді­ляють з ними компетенцію. Законодавство штату визначає поняття "незначні цивільні справи" й межі компетенції цих

Історична назва, яка залишилась з колоніальних часів. У добу панування Ост-Індської компанії президентський округ являв собою адміністративну Одиницю у Бомбеї, Мадрасі і Калькутті. Спочатку ними керували президенти Цій компанії (звідси й назва), а потім англійські губернатори. Нині вважаєть­ся, що центральний уряд Індії має право на пряме управління ними у надзви­чайних випадках або проявів "самоврядного" піднесення.

268

Розділ V

судів. Але є випадки, коли в окрузі може існувати цивільний суд, який за рангом компетенції є вищим від міського сесій­ного суду, наприклад, вищий суд у Калькутті, який є судом першої інстанції щодо найзначніших цивільних позовів і юри­дично складних справ. У таких випадках законодавство шта­ту визначає межі компетенції між міським судом і вищим су­дом у столичному місті чи президентському окрузі. У таких округах можуть існувати й усі три названі судові установи з визначеною для кожної компетенцією.

Однак слід зазначити, що відносини між судами у не­значних справах і міськими судами, на відміну від раніше розглянутої ієрархії судових установ у судових округах, не будуються на засадах процесуального старшинства, тобто міський суд не є апеляційною інстанцією щодо суду з не­значних справ. Апеляційною інстанцією для обох судів у сто­личних або президентських округах є Вищий суд штату, який одночасно, як уже зазначалося, може бути й судом першої інстанції у деяких цивільних справах.

Призначення на судову посаду штату інших осіб, крім окружних суддів, здійснюється губернатором згідно з прави­лами, розробленими під час консультацій з комісією у спра­вах державної служби штату і з Вищим судом, який здій­снює юрисдикцію щодо штату.

І

Глава З Вищі суди штатів Індії

Згідно з Конституцією у кожному штаті засновано Ви­щий суд штату (ст. 214), який очолює його судову систему не тільки в розумінні верховенства в процесуальній юрис­дикції, а й адміністративних повноважень щодо судів штатів нижчого рівня. Судова система Індії не повністю збігається з адміністративно-територіальним поділом, тому Парламент має право створювати один загальний Вищий суд для двох або більше штатів чи союзних територій (ст. 231). Наприк­лад, юрисдикція мадх'я-прадешського Вищого суду поши­рюється тільки на територію штату Мадх'я-Прадеш, а юрис-

Судова система Індії __________________________________ 269

дикція бомбейського Вищого суду — на штат Махараштра, союзні території Дадра і Нагар-Хейвелі, Тоа, Дошан і Щу. Штати Таріана і Манджай та союзна територія Чандигарх мають один спільний вищий суд, що розташований навіть не в якомусь з міст вказаних двох штатів, а в місті Чандигарх (союзна територія). Ці суди у переважній більшості нази­ваються за місцем дислокації центрального офісу вищого

суду.

Вищі суди штатів, уособлюючи єдність системи судів від­повідних штатів і територій, а також самостійність судової юрисдикції штатів як рівноправних суб'єктів індійського Союзу, все-таки не є повністю відокремленими від федераль­ної влади і федеральної судової системи, як, наприклад, вищі суди штатів у США, де вищий судовий орган штату — Вер­ховний суд — здійснює необмежену юрисдикцію й організа­ційну суверенність на всій своїй території. Вищі суди штатів Індії перебувають під певним контролем федеральної влади і входять до організаційно єдиної судової системи держави.

Вищий суд штату складається з головного судді, інших постійних суддів, додаткових суддів, яких призначають на строк не більше двох років, щоб прискорити розв'язання справ, які з певних причин накопичились у суді; тимчасових суддів, які заступають тимчасово відсутніх постійних суддів, доки вони не повернуться до виконання своїх обов'язків.

У разі коли посада голови суду стає вакантною через тривале невиконання ним обов'язків, Президент може по­класти їх виконання на будь-якого суддю Вищого суду штату.

Засідання у цих судах проводять одноособово або у скла­ді відділення. Юрисдикційні повноваження судів штатів від­несено до компетенції парламентів штатів. Конституція Індії не містить положень, які стосуються загальної компетенції вищих судів штатів. Існуюча юрисдикція цих судів визначе­на законами штатів і центру. їхня юрисдикція з цивільних і кримінальних правовідносин визначена двома основними ко­дексами — ЦПК і КПК.

Згідно з чинним законодавством вищі суди штатів майже позбавлені функцій суду першої інстанції. Як уже було за­значено, КПК 1973 р. позбавив ці суди юрисдикції першої ін­станції у кримінальних справах; у них небагато повноважень й щодо справ цивільної юрисдикції. Тільки вищі суди трьох

270

Розділ V

Судова система Індії

271

 

столичних міст президентських округів — Калькутти, Бом­бея, Мадраса мають право розглядати цивільні справи у пер­шій інстанції. В основному ж ці суди здійснюють апеляційні повноваження щодо рішень судів штатів.

У галузі цивільної юрисдикції апеляція у Вищому суді мо­же бути або першою, або другою (касаційною). Апеляції що­до рішень окружних і додаткових суддів у справах з великою вартістю предмета спору надходять безпосередньо до вищих судів, якщо йдеться про питання факту чи права. У тих же випадках, коли процесуально нижчий суд (тобто окружний або додатковий суддя) вирішив питання в порядку апеляції щодо рішення ще нижчого суду, то до Вищого суду штату надходить друга апеляція на рішення вже цих судів, але вона повинна стосуватися тільки питань права і процедури, а не питань фактів, тобто це фактично касація, але за зразком правної системи США, вона називається другою або повтор­ною апеляцією.

Крім того, існує ще й положення про звернення з апеля­цією згідно з так званою жалуваною грамотою, тобто норма­тивним дозволом вищим судам Аллабаха, Бомбея, Калькут­ти, Мадраса і Патні розглядати апеляції, які надходять до апеляційного відділення Вищого суду на одноособові рішен­ня судді того ж самого суду при здійсненні першої інстацій-ної або апеляційної юрисдикції цього суду.

Апеляційна юрисдикція Вищого суду щодо кримінальних справ не менш складна. Тут також діє правило першої і дру­гої апеляції, як і при розгляді цивільних справ. У другій апе­ляції можуть бути розглянуті тільки питання права і проце­дури, але не факту (розділ 100 КПК). У порядку першої апе­ляції вищі суди розглядають апеляції: на рішення сесійного судді та додаткового сесійного судді у кримінальних справах, в яких вирок судді передбачає тюремне ув'язнення на строк понад сім років; на рішення помічника сесійного судді, мі­ського магістрата або інших судових магістратів щодо дея­ких специфічних справ, крім незначних правопорушень (роз­діли 374, 376 і 3760 ЦПК Індії).

У Вищого суду штату також є повноваження специфічно­го нагляду, який де в чому нагадує повноваження судів ви­щого рівня в Україні. Таке право для Вищого суду передба­чено ст. 228 Конституції: якщо Вищий суд дійде висновку, що справа, яка є предметом розгляду в суді нижчого рівня,

порушує істотні питання права, пов'язані з тлумаченням чинної Конституції, і роз'яснення цих питань необхідно для належного вирішення справи, то суд штату вилучає справу з провадження суду першої інстанції й ухвалює одне з двох рішень: а) прийняти справу до свого провадження; б) роз'яс­нити спірне питання правозастосування й повернути справу до суду, з якого вона була вилучена, разом зі своїм виснов­ком. Після повернення справи суд першої інстанції вирішує питання за суттю відповідно до висновків Вищого суду штату.

Вищим судам штатів, так як і Верховному суду Індії, на­дано надзвичайну юрисдикцію згідно зі статтями 32 і 226 Конституції, яка поширюється не тільки на суди нижчого рівня і трибунали, що належать до системи судів загальної юрисдикції, а й на органи та осіб, які здійснюють державну владу. Вищий суд штату має право видавати на території своєї юрисдикції щодо будь-яких осіб або органів влади, включаючи в деяких випадках і уряд штату, приписи, розпо­рядження, накази, як-то ЬаЬеаз согриз, тапсіатиз, акти за­борони, іио дуаггапіо і сегііогагі, з метою реалізації прав гро­мадян, передбачених Конституцією Індії, чи для захисту ін­ших законних інтересів.

Особливість цієї юрисдикції полягає в тому, що будучи зафіксованою в Конституції, вона не може бути скасована чи обмежена інакше, як шляхом конституційних змін. Слід за­значити також, що повноваження вищих судів у виданні су­дових приписів значно більші, ніж у Верховного суду Індії, бо останній може видавати такі приписи тільки в разі пору­шення основних прав громадян, а вищі суди — не тільки в аналогічних ситуаціях, а й у разі порушення звичайних юри­дичних прав, якщо цей припис є належним засобом усунен­ня відповідного порушення.

Кожний Вищий суд штату здійснює часткове адміністра­тивне керівництво всіма судами і трибуналами, виключаючи військові, на всій території своєї юрисдикції, незалежно від того, чи підпорядкований такий суд апеляційній юрисдикції Вищого суду.

Такі повноваження дають Вищому суду право:

а) вимагати звіти від судів, які діють на території штату;

б) встановлювати та видавати загальні правила й припи­
сувати відповідні форми судочинства та роботи в цих судах;

Судова система Індії

273

 

в) приписувати відповідні форми ведення книг, записів, звітів посадовим особам будь-яких судів.

Крім того, Вищий суд може також встановити певну шкалу винагороди шерифам та всім клеркам і посадовим особам цих судів, а також аторнеям, адвокатам, захисникам, які беруть участь у судових засіданнях.

Деякі функції адміністративного керівництва вищі суди штатів здійснюють не тільки щодо судів як установ, а й щодо окремих суддів. Це робиться:

— у вигляді консультацій з губернатором штату з питань призначення окружних суддів, визначення місця їх служби і службового просування;

— у вигляді консультацій з губернатором штату або з ко­місією у справах державної служби щодо призначення гро­мадян (крім окружних суддів) на роботу до судових установ штату;

— у формі регулювання діяльності окружних та інших судів нижчого рівня, зокрема у таких питаннях, як визначен­ня місця служби і просування по службі, а також надання відпусток особам, які перебувають на судовій службі й обій­мають будь-яку посаду нижче окружного судді.

У самому Вищому суді призначає посадових осіб і служ­бовців головний суддя або інший службовець за його дору­ченням. Умови праці визначаються правилами, встановлени­ми головним суддею або уповноваженим ним іншим суддею. Ту частину правил, яка стосується фінансів, затверджує гу­бернатор штату.

Глава 4 Верховний суд Індії

§ 1. Основи організаційної діяльності Верховного суду

Організація функціонування судової системи Індії безпо­середньо пов'язана з організацією діяльності Верховного Су­ду, який, виходячи зі специфічної ролі, яку надано йому ін­дійською Конституцією, фактично здійснює управління судо­вою владою. Тому саме організації діяльності цього органу

індійський законодавець надав особливої уваги, передбачаю­чи, що ця діяльність безпосередньо має відобразитися на ор­ганізації функціонування усіх інших судів країни.

Питання, пов'язані з діяльністю Верховного суду Індії,

регулюються статтями 124—147 Конституції Індії. Згідно з

ними Парламент має повноваження приймати закони, які

регулюють організацію, склад, юрисдикцію і повноваження

Верховного суду. Крім того, відповідно до положень ст. 140

Конституції Індії Парламент має право надати Верховному

суду додаткові повноваження, необхідні йому, щоб мати

можливість значно ефективніше здійснювати юрисдикцію,

-" яку надано Конституцією або на її основі. Надання таких

| повноважень не повинно суперечити положенням Консти-

і туції.

1 Склад суддів може динамічно змінюватись. Верховний суд розміщений у столиці країни Делі. Один із суддів при-ч значається Головним суддею. У питанні призначення Голов-,, ного судді Президент консультується з суддями Верховного і: суду й вищих судів штатів. Якщо посада Головного судді, стає вакантною або він відсутній з поважних причин і не мо­же виконувати свої обов'язки, то для їх виконання Прези­дент Індії призначає одного із суддів Верховного суду.

Якщо немає кворуму, необхідного для проведення або

_?і продовження сесії суду, Головний судця може за власним

1г бажанням та за попередньою згодою Президента й після

Щ консультації з головою відповідного Вищого суду тимчасово

І- Призначити суддю Вищого суду штату виконувати обов'язки

-'■ судді Верховного суду. Ці обов'язки для судді Вищого суду є

пріоритетними щодо його обов'язків за основною посадою.

', Аналогічним чином до засідань Верховного суду може бути

І залучений відставний суддя цього суду. Утримання та систе-

^:' ма привілеїв для суддів Верховного суду поширюється й на

зазначену категорію осіб, про що складається окремий акт

Президента. Винагорода судді не може бути меншою, ніж

була на час його призначення.

Судочинство здійснюється тут тільки письмово; за непо­вагу до Верховного суду може бути призначено покарання. Вагомість вищих судових інституцій будь-якої країни ви­значається обсягом їх повноважень. З цього погляду Верхов­ний суд Індії володіє значним обсягом компетенції — він є судом першої інстанції (конституційна юрисдикція), судом

»-1-2347

274

Розділ V

система Індії

275

 

останньої інстанції (апеляційна юрисдикція) у галузі загаль­ної юрисдикції, а також здійснює консультативні функції.

Всі органи судової та адміністративної влади, відповідно до положень ст. 144 Конституції зобов'язані сприяти Верхов­ному судові у здійсненні наданих йому повноважень.

Право, що формується Верховним судом, є особливим для всіх судів на території Індійського Союзу (ст. 141).

§ 2. Конституційна юрисдикція Верховного суду

В усіх країнах з конституційними системами юрисдикція судів щодо неконституційності актів виконавчої влади май­же однакова. Але в питаннях контролю судів за конституцій-ністю актів законодавчого органу їхня компетенція має свої особливості. В Конституції Індії немає чіткого положення, яке б уповноважувало суди оголошувати закони неконститу­ційними. Однак Конституція встановила певні обмеження для кожного органу, і будь-яке порушення таких обмежень є підставою для оголошення закону недійсним. Саме суди ви­рішують, було чи не було порушено конституційне обмежен­ня, оскільки Конституція є законом, відповідно до якого зви­чайні закони приймаються конституційно зафіксованою ле­гіслатурою. Наприклад, ст. 13 проголошує, що будь-який за­кон проголошує, що будь-який закон, несумісний з положеннями частини III Конституції, де йдеться про основ­ні права людини, є недійсним. Крім того, Верховний суд Індії у своєму роз'ясненні підкреслив, що, навіть без урахування цього положення ст. 13, він має право оголосити недійсним будь-який акт, що порушує будь-яке з основних прав грома­дян. З положень ст. 254 Конституції випливає, що в разі не­узгодженості між законом Союзу і законом штату останній оголошується нечинним.

Обмеження, встановлені Конституцією щодо повнова­жень легіслатур, стосуються таких питань: основних прав, зафіксованих у частині III Конституції; законодавчої компе­тенції; спеціальних положень Конституції, які накладають обмеження, пов'язані з певними питаннями.

Будь-яка федеральна конституція незалежно від ступеня згуртованості складових одиниць федерації, до якої вона прагне, передбачає розподіл повноважень між Союзом і

суб'єктами федерації, причому Конституція таких держав наділяє владою органи Союзу і штатів, водночас цю владу обмежуючи. Згідно з конституціями унітарних держав місце-, ві адміністративні та представницькі органи є лише додатко­вими органами центральної влади, тому в стосунках між міс­цевими і центральними органами влади не повинні виникати - проблеми, що підлягають судовому вирішенню. У Конститу-* Ш ж федеративної держави повноваження розподіляються $ між центром і штатами, які є державними утвореннями у і складі Союзу, і тому для збереження розподілу повнова- & Лкнь, що передбачені Конституцією, необхідно мати орган, ж який би вирішував суперечки, що виникають між Союзом і Ж його суб'єктами та між самими штатами. *' - Хоч федерація Індії не має форми договору або угоди між» ц складовими частинами, однак у неї є орган розподілу зако-Ц нодавчих і адміністративних повноважень між Союзом і шта-«тами. Стаття 131 Конституції Індії наділяє Верховний суд Ц; рервинною і виключною юрисдикцією щодо розв'язання спо- Ш рів між урядом Індії і будь-яким штатом Союзу, між урядом Щ £ядаї і її штатом з одного боку, і будь-яким іншим чи іншими Щ "штатами, з другого боку; між двома або більшою кількістю щ штатів. Згідно з цією статтею функції Верховного суду * мають суто федеральний характер і здійснюють повноважен-В ря суду першої інстанції, жоден інший суд за Конституцією Ж не має права перебирати на себе цю юрисдикцію. З іншого V боку, Верховний суд не має права приймати до свого прова- щ Дркення позови, в яких одна із сторін не є суб'єктом федера- Щ ЦІЇ. Наприклад, якщо позов стосується уряду Індії чи штату, Щ але заявлений приватною особою, він не може бути розгля- Щ нутий у Верховному суді й передається на розгляд суду за- щ гальної юрисдикції згідно зі звичайним законом. ■ Слід зазначити, що ці стосунки між суб'єктами Союзу не Ш є виключною юрисдикційною компетенцією Верховного су-В ду, бо в законодавстві Індії щодо цього є винятки. Наприк-Р <Й(Д, спори, які випливають з договору, угоди, пакту, обов'яз-1 Йв, санаду¹ або іншого документа за аналогією, хоч би й ма-I ли федеральний характер, однак вилучені з компетенції Вер-

II,^^ Санад — один з різновидів угод, які британське колоніальне керівництво $С #Тндїї укладало з індійськими васальними князівствами.

Ь 18»

²⁷⁶ _______________________________________________ Розділ V

система Індії

277

 

ховного суду, за умови, що вони стали чинними або були реалізовані до введення в дію Конституції чи продовжують бути чинними після набуття нею чинності, й у їхніх текстах передбачено, що юрисдикція судів не поширюється на ці від­носини. Однак Президент має право передавати ці спори до Верховного суду для одержання консультативного висновку. Крім того, в Конституції є прямі вказівки, які безпосеред­ньо виключають деякі спори з конституційної юрисдикції Верховного суду, покладаючи їх вирішення на спеціалізовані суди. До них належать:

1) спори, перелічені в застереженні до статей 131 і 363 Конституції;

2) скарги щодо втручання в суперечки, пов'язані з розпо­ділом вод міжштатних річок, що віднесені до юрисдикції спе­ціальних судів, зазначених у ст. 252 Конституції, за умови, що Парламент ухвалює окремий закон про це. У 1956 р. Парламент прийняв Закон про розв'язання спорів щодо роз­поділу вод міжштатних річок, тому зміст ст. 269 слід розгля­дати в сукупності з розділом 11 цього Закону;

3) питання, які належать до компетенції фінансової комі­сії (ст. 280);

4) суперечки щодо розподілу деяких фінансових витрат між Союзом і штатами згідно з п. З ст. 258 Конституції¹ та спори про перерозподіл деяких фінансових витрат між Союзом і штатами згідно зі ст. 290 Конституції².

Проявом конституційної юрисдикції є право Верховного суду тлумачити не лише Конституцію Індії, а й положення актів конституційного плану, чинність яких залишається піс­ля прийняття Конституції, — Акт про правління Індією 1935 р. (у тому числі, акти, що змінювали або доповнювали його), будь-який наказ, виданий на підставі Акта про неза­лежність Індії 1947 р.

Мова йде про покриття урядом Союзу витрат, які перевищують заплано­вані витрати штатів на будівництво й охорону залізниць, а також на потреби управління. Розмір доплати штатам визначається арбітром, якого призначає Головний суддя Верховного суду.

Йдеться про виплати грошей Консолідованим фондом Індії та відповід­ним штатом на пенсійне забезпечення колишніх чиновників, які служили в державному департаменті до і після проголошення незалежності Індії. Розмір виплат також визначає арбітр.

§ 3. Апеляційна юрисдикція Верховного суду

■ Верховний суд Індії виконує функції найвищої апеляцій­ної інстанції, подібно до суду Палати лордів у Великобрита­нії, але в деяких правовідносинах його повноваження значно ширші- Ще до прийняття Конституції Індії юрисдикція судо­вого комітету Таємної ради Великої Британії щодо розгляду апеляцій, які надходили з Індії, була скасована.

Верховний суд — вища апеляційна (касаційна) інстанція і щодо рішень усіх судів Індії. Апеляція у Верховному суді, розглядається як повторна апеляція (касація), тобто скарга > на апеляційне рішення вищих судів штатів і відповідних ін-I станцій у системі спеціальних (військових) судів, і як пер-і* винна скарга, яку називають апеляційною, але розглядаєть-; ся вона у режимі касації щодо рішень, які були ухвалені ви-| щими судами штатів у першій інстанції після розгляду ци- г вільних справ.

і ⁽" Як апеляційна інстанція Верховний суд може розглядати І три види справ:

\'і •■'■' 1) цивільні, кримінальні та інші справи, пов'язані з тлу-| печенням Конституції;

Р ' 2) цивільні справи, не пов'язані з конституційними пи-I таннями;

І 3) кримінальні справи, не пов'язані з конституційними і питаннями.

1- Верховний суд Індії як суд повторної апеляційної інстан-I ції має право розглядати будь-які звернення, але це не є його і обов'язком. В Індії, як і в багатьох країнах англосаксонської І системи права, існує право дозволу на подання повторної £ апеляції.

' Згідно з положеннями ст. 132 Конституції апеляція до І Верховного суду на рішення, розпорядження або остаточний І наказ (Ріпаї огсіег) Вищого суду штату як у цивільних, так і і У кримінальних справах може бути прийнята, якщо Вищий І суд засвідчить, що справа стосується істотного правного пи-р. тання, пов'язаного з тлумаченням чинної Конституції. У разі \ відмови Вищого суду в такому свідоцтві, Верховний суд мо­же дати спеціальний дозвіл на апеляцію з приводу зазначе­них судових актів, якщо він переконаний, що справа сто­сується істотного правного питання, пов'язаного з тлумачен­ням Конституції.

гт ________________________________________ Розділ V

Якщо таке свідоцтво видано або дано дозвіл, то будь-яка сторона процесу може подати апеляцію до Верховного суду на тій підставі, що будь-яке питання з зазначених вище ви­рішено неправильно апріорі.

Апеляційному переглядові у Верховному суді за консти­туційною нормою підлягали цивільні справи:

1) у разі коли вбачалося, що істотне правне питання, пов'язане з Конституцією, вирішено неправильно;

2) коли загальна сума або цінність предмета спору при розгляді в суді першої інстанції становила не менше 20 тис. рупій або суму, яку для регулювання майнових правовідно­син визначено окремим законом;

3) якщо судове рішення стосувалося прямо або побічно претензії на право власності щодо зазначеної суми чи цін­ності.

Однак ці апеляційні повноваження Верховного суду в ци­вільних справах були змінені законом про 13-ту поправку до ст. 133 Конституції у 1972 р., яка наблизила індійський за­кон до англійського. У Великій Британії апеляція у цивіль­них справах на рішення Апеляційного суду надходить до су­ду Палати лордів, якщо Апеляційний суд або Суд Палати лордів дозволили апеляцію. Відповідно до зазначених поло­жень п. 1 ст. 133 Конституції Індії апеляція могла бути роз­глянута, якщо йшлося про значну суму, що відповідала по­няттю невід'ємного права на скаргу. Але апеляції такого ха­рактеру було скасовано вказаною поправкою. Тепер апеля­ція у цивільних справах допускається, якщо Вищий суд штату затвердить свідоцтво про те, що у справі "порушуєть­ся істотне питання права загального значення", яке може бути "вирішено тільки у Верховному суді".

Апеляційна юрисдикція Верховного суду у кримінальних справах також має певні межі і стосується тих справ:

1) у яких порушуються істотні правні питання, пов'язані з тлумаченням положень Конституції, які стосуються прав людини;

2) у перебігу яких постають визначальні правні або со­ціально значущі питання, що мають суспільні наслідки;

3) при розгляді яких вбачається порушення найважливі­ших принципів правосуддя, що є визначальними для Індії і світової спільноти;

система Індії

4) у яких Вищий суд штату за апеляцією відмінив ви­
правдувальний вирок, винесений обвинувачуваному судом
першої інстанції, і, визнавши його винним, засудив до

«фати;

5) які Вищий суд штату після ухвалення вироку судом
першої інстанції витребував з будь-якого підпорядкованого
йому суду, прийняв справу до свого провадження для пере­
гляду за спеціальною апеляцією й визнав обвинуваченого
винним, засудивши його до страти.

:; Апеляції щодо останніх двох категорій справ подаються до Верховного суду на підставі невід'ємного права людини.

Цікаво порівняти цей порядок з апеляційним проваджен­ням у кримінальних справах Великої Британії. Апеляції над-юдять до Суду Палати лордів лише тоді, коли Генеральний прокурор засвідчив, що рішення Апеляційного суду у кримі­нальних справах порушує питання права, яке має виняткове значення для держави, і що в її інтересах розглянути це пи­тання в апеляційному провадженні. В Індії, як було зазначе­но вище, апеляція на рішення суду застосувати смертну ка­ру подається до Верховного суду без будь-яких застережень, згідно з конституційною нормою.

Щодо інших справ, то апеляції у кримінальних справах, що розглянуті у вищих судах штатів і територій, перегляда­тися у Верховному суді вже не можуть. Проте Парламент мас право прийняти закон, який може покласти на Верхов­ний суд додаткові повноваження з розгляду повторних апе­ляцій у деяких кримінальних справах. >•■:•■ Конституція Індії передбачає звернення з апеляцією до Верховного суду на рішення вищих судів (статті 132—134). Але іноді виникають ситуації, коли може бути визнано до-шльним втручання Верховного суду в рішення не тільки ви­щих, а й інших судів та трибуналів. Таке повноваження здій­снюється поза межами звичайного закону, де вказано напря­ми просування апеляції і є посилання на Верховний суд від-нввідно до ст. 136 Конституції. Згідно з положеннями цієї е»атті Верховний суд може на свій розсуд дати спеціальний дозвіл на апеляцію щодо будь-якого рішення суду в будь-якій справі чи питанні, ухваленому будь-яким судом чи трибу­налом на території Індії. Однак ці повноваження не поши­рюються на рішення судів, які діють згідно із Законом про збройні сили.

280

Розділ V

Судова система Індії

281

 

Здійснювати це повноваження Верховний суд може на власний розсуд, воно не пов'язане з будь-якими обмеження­ми, до того ж і не може бути обмежене жодним законом, крім конституційних змін. Однак ці особливі повноваження Верховний суд повинен здійснювати виключно за надзвичай­них обставин. Відповідними правилами Верховний суд вста­новив, що це надзвичайне повноваження може здійснюва­тись лише у разі порушення принципів природної справедли­вості.

У цивільних справах спеціальний дозвіл на апеляцію в порядку ст. 136 Конституції може бути наданий, якщо йдеть­ся про найважливіше питання загального громадського інте­ресу. Згідно з цією доктриною Верховний суд втручається у сферу кримінальної юрисдикції, якщо виникають виключні обставини, аналіз яких свідчить, що ухвалене рішення є аж надто несправедливим і містить досить істотні елементи, які дають підставу для повторної апеляції.

Розглянувши апеляцію, Верховний суд не заміняє рішен­ня трибуналу своїм, а приписує відмінити його на основі своїх надзвичайних повноважень.

§ 4. Рекомендаційні повноваження Верховного суду

За Конституцією, Верховний суд Індії має консультатив­ні повноваження (ст. 143), згідно з якими він може викласти свій погляд з будь-якого питання права чи факту подій за­гальносуспільного значення, однак за умови, що з таким проханням до нього звернувся Президент. Конституційна норма визначає дві категорії таких запитів.

По-перше, коли Президент вважає, що певне питання права (правозастосування) має громадське значення і з цього приводу необхідно мати висновок Верховного суду. Висновки Верховного суду оформляються відповідним пись­мовим актом, який відрізняється від звичайного судового рі­шення цього ж суду тим, що не має преюдиційно обов'язко­вої сили для уряду й не підлягає примусовому виконанню, як інші рішення. Визначальним моментом у цьому разі є те, що на відміну від спору між сторонами, який має місце в цивіль­них справах, тут спору немає, а є прагнення отримати ква­ліфіковану юридичну консультацію правників вищого класу.

Висновок має консультативний характер, і уряд може взяти його до уваги під час здійснення заходів з конкретного питання, але діяти згідно з ним не зобов'язаний. Такий кон­сультативний висновок корисний тим, що своїм авторитетом сприяє обгрунтуванню урядового акта чи законопроекту перш ніж він буде прийнятий або допомагає розв'язати будь-яке інше питання, яке не може бути передане до суду в зви­чайному порядку, а тим часом уряд бажає отримати автори­тетні юридичні висновки перед тим, як учинити яку-небудь

дію.

Індійські джерела стверджують, що з часів проголошення незалежності до початку 80-х років Президент Індії усього сім раз звертався до Верховного суду за консультативними висновками¹. Слід зазначити, що хоч думка Верховного суду і не є обов'язковою для уряду, однак його роз'яснення є обов'язковими для нижчих судів у подальшому застосуванні норм права при виникненні аналогічних правовідносин.

По-друге, в разі виникнення суперечок під час застосу­вання положень договорів і угод, укладених Індією з іншими країнами до прийняття Конституції і вилучених з компетен­ції Верховного суду (відповідно до ст. 131) у першій інстанції (про що йшлося вище), вони вже не можуть бути цивільни­ми судовими спорами, однак Президент має право передати Верховному судові запит з приводу предмета такої супереч­ки для отримання кваліфікованого висновку.

Крім зазначених консультативних повноважень, Верхов­ний суд Індії може згідно зі ст. 32 Конституції приймати до свого провадження звернення, прохання, заяви щодо видан­ня конституційного припису про здійснення основних прав громадян, що інколи розглядається як право цього суду бути першою судовою інстанцією в цих питаннях, хоч відповідний акт суду не є судовим рішенням. Потерпіла особа справді має право апелювати до Верховного суду замість Вищого су­ду відповідного штату. Однак цю можливість Верховного су­ду слід розглядати як виняток з його компетенції конститу­ційної судової юрисдикції, оскільки спір виникає не між чле­нами Союзу, а між потерпілою особою й урядом або одним з

Басу Дас Дура. Основи констигуционного права Индии. — М.: Прогрес, 1986. - С. 433.

Розділ V

Судова система Індії

 

його органів. Виходячи з цього, юрисдикція, яка випливає зі ст. 32 Конституції, не має аналогії з юрисдикцією, про яку йдеться у нормах ст. 131 Конституції, що є класичною юрис­дикцією конституційного судочинства.

§ 5. Адміністративні повноваження Верховного суду

Згідно з конституційним законодавством (ст. 145) Вер­ховний суд Індії має повноваження встановлювати правила регулювання судової діяльності, грунтуючись на парламент­ських законах і в разі схвалення Президентом. Це, зокрема, правила, які:

— стосуються осіб, що виступають у суді під час судово­го процесу;

— регулюють порядок надходження й розгляду апеляцій та всіх інших питань, що мають відношення до апеляційної процедури, включаючи строки звернення з апеляцією до суду;

— встановлюють судову процедуру стосовно здійснення будь-якого права, передбаченого частиною III Конституції;

— регламентують умови й порядок звернення з апеля­цією, в якій порушуються питання права з точки зору тлума­чення Конституції або суспільно значущі питання, а також у разі порушення найважливіших принципів правосуддя;

— регламентують умови, за яких будь-яке рішення суду або його наказ можуть бути переглянуті, а також регламен­тують порядок перегляду і строки подання відповідних заяв;