Огляд системи федеральних судів

Судова система Канади є переважно унітарною, тобто рі­шення будь-якого суду можна оскаржити у вищому, аж до найвищої апеляційної інстанції — Верховного суду. З цього випливає, що суд провінції може розглядати справи, поруше­ні внаслідок застосування федерального законодавства, і навпаки.

Хоч Конституційний акт від 1867 р. не вимагає утворен­ня окремої системи федеральних судів для вирішення питань

%

122. ________________________________________ Розділ III

федерального рівня, однак ст. 101 все-таки, як виняток з цього правила, уповноважує федеральний Парламент утво­рювати^ федеральні суди "для кращого застосування законів Канади" з метою визначення справ, які виникають у площи­ні федеральних законів.

По суті федеральний Парламент був задоволений з того, що у провінційних судах залишалась юрисдикція щодо вирі­шення як федеральних, так і провінційних питань.

До 1875 р. у Канаді взагалі не було федеральних судів. Однак потреба розглядати деякі справи федерального рівня у федеральному, а не у провінційному суді все-таки існувала. Через те федеральний Парламент заснував Казначейський суд (Суд державної скарбниці) Канади, але надав йому дуже обмежену юрисдикцію щодо справ, які стосувались надхо­джень до скарбниці та державних питань з права Канади. Згодом цю юрисдикцію розширили, включивши до неї автор­ське право, торгові знаки, патенти, морські справи, податки, громадянство та деякі інші питання, які регулювались феде­ральними законами. Згідно з теперішнім тлумаченням ст. 101 Закону БПА певні питання федерального рівня мають розглядатися лише у федеральних судах. З часом бу­ли ухвалені інші законодавчі акти, що безпосередньо визна­чали, який суд має вирішувати певну категорію питань, в якому суді можна оскаржити ті чи інші рішення, а які оскар­женню не підлягають.

Згідно зі ст. 101 Конституції Канади Парламент заснував загальнонаціональні суди, до яких належать Податковий суд, Федеральний суд, Федеральна адміністративна рада (ад­міністративний трибунал). Ці федеральні суди є винятком у системі канадського судочинства, яке загалом має унітарний характер.

Повноваження федерального Парламенту утворювати федеральні суди обмежується умовами ст. 101 Конституцій­ного акта від 1867 р., згідно з якою Парламент не уповнова­жений утворювати суди загальної юрисдикції, аналогічні провінційним судам. Цей розділ лише зобов'язує суди "як­найкращим чином застосовувати закони Канади". З цього випливають два важливі наслідки. По-перше, це означає, що федеральні суди Канади не мають успадкованої юрисдикції, їхня юрисдикція обмежується тим предметом, який передано їм згідно з актом про федеральний суд чи іншим законом.

Судова система Канади

По-друге, федеральним судам може бути надана юрисдикція лише над питаннями, які регулюються законами Канади. Ба­гато в чому предмет юрисдикції федеральних судів підпоряд­ковується федеральному статутному праву, і ця частина юрисдикції суду не порушує конституційних питань Але деякі предмети юрисдикції підпорядковуються провінційному статутному праву або загальному праву — і ця частина юрисдикції суду таки порушує конституційне питання.

Безумовно, до федеральної юрисдикції віднесено позови з боку федерального уряду або проти нього з питань мор­ського права, авторського права, патентів і торгових марок, векселів та боргових зобов'язань, прибутків, позови щодо статутів про федеральне оподаткування, промислову влас­ність, навігацію та перевезення, а також з питань, що вихо­дять за межі компетенції якоїсь однієї провінції, або визначе­них певними розділами федерального законодавства, зокре­ма оподаткування, митних та адміністративних норм.

У Конституційному акті від 1867 р. ми не знайдемо за­гального розподілу повноважень. Акт не відокремлює зако­нодавчі, виконавчі й судові функції, але підкреслює, що кож­на гілка влади виконує лише властиві їй повноваження. Будь-яке розмежування повноважень законодавчої і вико­навчої гілок влади практично не матиме сенсу в системі від­повідального уряду. Закон не вимагає такого розподілу пов­новажень. Щодо судової і двох політичних гілок влади, то *ут теж немає загального розподілу повноважень. Федераль­ний або провінційний парламент може відповідним актом на­дати несудові функції судам, а судові функції — органам, які не є судами.

Владні інституції Канади делегують несудові функції своїм судам шляхом прийняття закону, який дає можливість урядові передавати питання правного характеру в суди для прийняття рекомендаційних рішень. Проте рекомендації для уряду є традиційно виконавчою функцією, що її повинні здій­снювати його власні юридичні працівники. З цієї причини Верховний суд США та Високий суд Австралії відмовилися надавати дорадчі "послуги" своїм урядам, вважаючи, що конституційна доктрина розподілу повноважень надає судам традиційно судові функції розв'язання справжніх, реальних суперечностей. Таємна рада у 1912 р. відмовилася внести такі обмеження до Конституції Канади.

§ 2. Федеральний суд Канади

Організаційний статус

Федеральний суд Канади (англ. Ресіегаї Соигі о! Сапагіа), раніше відомий як Суд державної скарбниці, було засновано у 1971 р.; для забезпечення його діяльності Парламент видав Акт (Закон) про Федеральний суд Канади.

Після реорганізації новий суд успадкував юрисдикцію попереднього, але йому було надано й податкову юрисдик­цію — повноваження щодо перегляду рішень федеральних органів влади та чиновників, а також повноваження розгля­дати позови про задоволення вимог з питань аеронавтики, міжпровінційних заходів та деяких видів комерційних зо­бов'язань. Утворення Федерального суду з його більш широ­кою юрисдикцією та гармонійною структурою є кроком у на­прямі двійчастої, як у США, судової системи, що веде до множини судових та комплексних юрисдикційних спорів.

Суд складається з двох відділів: Федерального суду — Апеляційного відділу (який може називатись Апеляційним судом або Федеральним апеляційним судом) та Федерально­го суду — Відділу судового розслідування.

До складу суду входять такі судді:

а) Голова суду, який називається Головою Федерального
суду і є президентом та членом Апеляційного відділу; відпо­
відно до своєї посади він також є членом Відділу судового
розслідування;

б) заступник Голови суду, який називається заступником
Голови Федерального суду Канади і є президентом та членом
Відділу судового розслідування;

в) не більше двадцяти інших суддів, дев'ятеро з яких
призначається до Апеляційного відділу й відповідно до своїх
посад вони стають членами Відділу судового розслідування;
решту призначають безпосередньо до Відділу судового роз­
слідування. За своїми посадами вони прирівняні до членів
Апеляційного відділу.

Згідно з положенням про суддів кожен суддя Апеляцій­ного відділу та Відділу судового розслідування може обрати для виконання певних обов'язків податкового позаштатного суддю. Головний суддя та його заступник також можуть оби­рати додаткових суддів.

Судова система Канади _______________________________ '^аз

Генерал-губернатор призначає суддів спеціальним актом, скріпленим Великою печаткою.

На посаду судді може бути призначена будь-яка особа, яка є або була суддею вищого суду провінції, баристером або адвокатом протягом десяти років і є членом спілки юристів. Принаймні четверо згаданих суддів повинні бути з числа суддів Апеляційного (вищого) суду провінції Квебек або з юристів цієї провінції.

Голова Федерального суду має верховенство над усіма іншими суддями, а його заступник — над іншими суддями після Голови суду. Верховенство інших суддів встановлюєть­ся згідно зі старшинством, враховуючи час їхнього призна­чення. Якщо посада Голови Федерального суду чи його за­ступника є вакантною або вони перебувають поза межами Канади або з будь-якої причини неспроможні чи не бажають виконувати свої обов'язки, всі права та повноваження Голо­ви суду або його заступника передаються старшому судді, який перебуває в Канаді й може виконувати ці обов'язки.

Судді повинні мешкати в описаному в Акті про націо­нальну столицю районі останньої або на відстані сорока кіло­метрів від неї. Для забезпечення постійної доступності суд­дів правила можуть передбачати список наявних у будь-яко­му центрі суддів, де обсяг роботи чи інші обставини роблять це доцільним.

Правила не забороняють суддям перебувати поза межа­ми столичного регіону протягом більш як одного місяця, крім випадків, коли це зумовлено потребою завершити слу­хання у справі.

Суддя залишається на своїй посаді, якщо він виконує всі свої обов'язки, але може бути звільнений за поданням Сена­ту або Палати громад. Після досягнення 70-річного віку суд­дя йде у відставку.

Перед початком своєї роботи кожен новопризначений суддя повинен дати урочисту клятву, що обіцяє належним чином виконувати свої обов'язки, використовуючи всі свої знання. Голова суду дає клятву перед Генерал-губернатором, а інші судді — перед Головою суду чи, в разі його відсутнос­ті або неможливості прийняти клятву, — перед будь-яким іншим суддею суду. Суддя верховного, графського або ра­йонного суду, а також будь-яка особа, яка обіймала посаду судді у верховному, графському або місцевому суді, може на

"-1-2347

Розділ III

Судова система Канади

 

прохання Голови суду і за згодою губернатора діяти як суддя Федерального суду, а також перебирати всі повноваження судді цього суду або виступати як його заступник.

Особа, яка виконує обов'язки судді на умовах, згаданих у першому підрозділі, має отримувати зарплату під час своєї роботи в розмірі, встановленому для судді Актом про суддів; їй також оплачуються інші видатки за цей період.

Юрисдикція Відділу судового розслідування

Відділ судового розслідування має юрисдикцію в усіх справах, де йдеться про вимоги компенсації від уряду, якщо інше не передбачено законом. Не обмежуючи зазначених по­ложень, відділ також має виключну юрисдикцію в усіх спра­вах, коли:

а) земля, товари чи гроші будь-якої особи перебувають у
володінні держави;

б) вимога виникає з приводу контракту, в якому бере
участь держава чи хтось від її імені;

в) коли є заява уряду.

Відділ судового розслідування має виключну юрисдик­цію:

1) щодо слухання та прийняття рішень про:

а) стягнення суми, призначеної Федеральним судом або
Відділом судового розслідування, якщо держава або будь-яка
особа письмово погодилися з тим, що вони мають сплатити
певну суму;

б) наслідки, які виникли через дію закону, факту або за­
кону і факту, з приводу чого держава або будь-яка особа
письмово погодилася розв'язати спір у Федеральному суді
або Відділі судового розслідування;

2) слухати і визначати процедури, необхідні для роз­
в'язання спорів з приводу обов'язків держави, а також одно­
часної юрисдикції:

а) у справах, які ведуться проти будь-якої особи з приво­
ду її дій або невиконання дій під час перебування на держав­
ній службі;

б) коли санкції накладаються згідно з актом Парламенту,
законом чи справедливою вимогою щодо будь-якого патенту
на винахід, авторських прав, торгової марки чи промислово­
го дизайну;

3) щодо правовідносин між об'єктами:

а) в усіх випадках спірних заяв про патент чи винахід
або при реєстрації авторських прав, торгової марки або про­
мислового дизайну;

б) в усіх випадках, коли є сумнів або збираються анулю­
вати патент чи винахід, або існують наміри приєднатися до
авторських прав, торгових марок чи промислових дизайнів:
готових, зроблених, викреслених, змінених або виправле­
них;

*' 4) проводити слухання і приймати рішення стосовно всіх апеляцій, які можуть бути подані згідно з підрозділом 14 (5) Акта про громадянство;

■«* 5) розглядати і приймати рішення щодо судових наказів вгро недоторканність особи, відкликання справи, заборону або судового наказу, за яким офіційна особа має виконувати вимоги позивача щодо будь-якого члена канадських зброй­них сил, що служить за межами країни.

Відділ судового розслідування має також виключну юрисдикцію щодо таких повноважень:

а) видавати судовий наказ, за яким судовий службовець
їіає виконувати вимоги позивача чи надавати декларативний
^удовий захист від будь-якого федерального правління, комі­
сії або трибуналу;

б) розглядати і приймати рішення з приводу будь-якої
заяви чи іншої справи про засіб судового захисту, зазначе­
ній у п. "а", включаючи судовий процес проти Генерального
дцхжурора Канади, та забезпечувати засіб судового захисту
£Ід федеральної влади, комісії чи трибуналу.

,.₄ Там, де законодавством провінції був ухвалений акт,.Цосий надав Федеральному судові юрисдикцію в дискусійних ДОтаннях між Канадою і будь-якою провінцією або між про­вінцією та провінціями, які теж прийняли відповідний акт, то Луду належить юрисдикція вирішення спірних питань, а Від- щл судового розслідування стає першою інстанцією, яка роз­глядатиме будь-які справи такого характеру, к Відділ судового розслідування має одночасно юрисдик­цію щодо суб'єкта і об'єкта в разі потреби судового захисту або санкції згідно з морськими чи іншими законами Канади, стосовно будь-якого випадку в галузі навігації та судно-влавства, за винятком ситуацій, для яких надається особли­ва юрисдикція, із»

196

Розділ III

Не обмежуючи загальні положення щодо юрисдикції у морських справах, слід додати, що Відділ судового розсліду­вання має юрисдикцію виносити рішення з приводу будь-якої претензії:

— щодо назви судна, володіння ним або окремих інтере­сів у разі продажу судна;

— яка виникає у співвласників судна у питаннях його належності, призначення або прибутків;

— в разі застави чи іпотеки або суперечок з приводу ціни корабля чи суми, за яку його було заставлено, як га­рантії;

— в разі ушкодження, настання смерті або поранення, спричиненого кораблем у результаті зіткнення або в іншому випадку;

— в разі збитків чи втрати корабля, пошкодження чи втрати вантажного судна, знаряддя або іншої власності, яка була на кораблі, навантажувалася або розвантажувалася з нього, а також втрати чи пошкодження пасажирського ван­тажу;

— що виникає на основі угоди про перевезення товарів на кораблі згідно з існуючою або такою, що може бути скла­дена в майбутньому, транспортною накладною, в разі втрати або пошкодження товару в будь-який час і в будь-якому міс­ці під час перевезення;

— в разі настання смерті або поранення, яке мало місце на кораблі, включаючи, не обмежуючи загальних попередніх положень, будь-яку претензію з приводу настання смерті чи поранення, що сталося внаслідок пошкодження корабля або його обладнання чи протиправних дій, недогляду або невико­нання обов'язків власником судна, особами, які найняли йо­го, командою, а також тими, хто контролює корабель під час роботи, хто припустився помилок в управлінні ним, під час навантаження, перевезення чи відправлення товарів на ко­рабель або з корабля чи у процесі посадки, висадки та пере­везення пасажирів;

— що виникає відносно угоди про перевезення товарів на кораблі чи використання корабля особами, які беруть йо­го в чартер або інші форми оренди;

— щодо врятування життя, вантажу, знарядь чи іншої власності, яка була в літаку або на кораблі, не обмежуючи попередніх положень;

Судова система Канади _______________________________ 197

— щодо буксирування корабля чи літака.

Слід зазначити, що юрисдикція, якою наділений суд, мо­же бути застосована:

— до всіх кораблів, незважаючи на те, канадські вони чи ні й незалежно від місця проживання власника;

— при розгляді всіх претензій, що виникають у відкрито­му морі чи в межах територіальних, внутрішніх чи інших вод Канади або в іншому місці, незалежно від того, природні це водойми чи штучні, включаючи випадки врятування ванта­жу, знайденого на березі цих водойм;

— щодо всіх позик чи сплат за страховку корабля, за­реєстровану чи незареєстровану, укладену за іноземними чи з канадськими законами.

Крім випадків, коли юрисдикція надавалася в особливо­му порядку, Відділ судового розслідування має одночасну юрисдикцію щодо об'єктів у випадках:

а) претензій до засобів судового захисту або санкцій, що
мають бути накладені згідно з актом Парламенту;

б) коли згідно із законами Канади була заявлена претен­
зія з приводу засобів судового захисту чи запровадження
санкцій, якщо жоден інший суд, створений і діючий на під­
ставі конституційних актів 1867 і 1982 років, не має юрис­
дикції щодо таких засобів чи санкцій;

в) коли юрисдикція з будь-якої справи була покладена
актом Парламенту на Федеральний суд;

г) операцій з векселями, коли в них бере участь держава;

д) роботи в повітряному просторі, справ та робіт під­
приємств, які зв'язують провінцію з іншими провінціями чи
виходять за межі провінції.

За винятком зазначених у правилах випадків, Відділ су­дового розслідування має юрисдикцію щодо всіх апеляцій, які можуть розглядатися в суді згідно з актом про податок на прибуток чи актом про податок на майно.

Апеляційний відділ Федерального суду

Апеляційний відділ розглядає апеляції і здійснює судовий перегляд рішень трибуналів, федеральних колегій щодо рі­шень інших судів у порядку другої апеляції, а також розгля­дає звернення й вирішує питання про дозвіл на апеляцію до Верховного суду Канади.

Розділ III

>ва система Канади

 

Апеляція до Федерального апеляційного суду подається на підставі:

а) остаточного вироку;

б) рішення щодо закону, визначеного до судового процесу;

в) неостаточного рішення Відділу судового розслідування.
Апеляція за цим розділом подається після того, як попе­
реджено реєстратора суду:

а) у разі неостаточного рішення — протягом 10 днів;

б) у разі будь-якого іншого рішення — протягом ЗО днів
(не рахуючи липень і серпень).

З моменту оголошення судового вироку, проти якого бу­ло подано апеляцію, Відділ судового розслідування до чи піс­ля закінчення цих 10 або ЗО днів може дозволити прийняти апеляцію.

Усі сторони, які мають пряме відношення до апеляції, по­винні одержати копію попередження про апеляцію; свідоцт­во про це має зберігатися у реєстратора суду.

Остаточне рішення включає висновок, який визначає ос­новне право, за винятком питань, що мають бути розв'язані третейським суддею згідно з вироком.

Незважаючи на інші положення будь-якого акта, Апеля­ційний суд має юрисдикцію слухати та приймати рішення про перегляд подання або анулювання рішення чи наказу, яке не є рішенням або наказом адміністративного характеру й закон не вимагає судової або квазісудової підстави. Таке рішення надсилається федеральному урядові, комісії або трибуналу на підставі того, що ці органи:

а) не змогли діяти згідно з основними положеннями
принципу справедливості чи діяли за його межами або не
змогли виконати свою юрисдикцію;

б) помилились у праві, приймаючи рішення або наказ,
навіть якщо помилка не зазначена в документах;

в) побудували своє рішення на помилкових фактах або
не взяли до уваги попередніх матеріалів.

Заяву про прийняття апеляції може зробити Генеральний прокурор Канади чи будь-яка сторона, яка має пряме відно­шення до рішення або наказу, протягом 10 днів з того часу, коли рішення або наказ вперше було передано до відділу за­ступника Генерального прокурора, задіяної сторони із орга­нів федерального управління, комісії чи трибуналу; або про-

тягом строку, який може бути встановлений чи дозволений Апеляційним судом або суддею після цих 10 днів.

У той час як Апеляційний суд у цій ситуації має юрис­дикцію слухати та приймати рішення відносно заяви, за якою можна переглянути або анулювати рішення чи наказ, Відділ судового розслідування не має повноважень вести процес у справі цього рішення або наказу.

Органи федерального управління, комісія або інший три­бунал можуть на будь-якому етапі процесу передати до Апе­ляційного суду для слухання або вирішення будь-яке питан­ня щодо права, юрисдикції, практики та процедури. -і. Слухання та рішення з приводу заяви чи надсилання до Апеляційного суду мають бути проведені без затримок та у стислому вигляді.

Не може проводитися судовий процес щодо рішень гу­бернатора, фінансового управління, Верховного суду, управ­ління, яке займається апеляціями з питань пенсій та військо­вих порушень згідно з Актом про національну оборону.:, Апеляційний суд має виключну юрисдикцію слухати й вирішувати всі апеляції, що можуть надходити до Федераль­ного суду згідно з актом Парламенту, за винятком актів про податок на прибуток на майно і акта про громадянство.

Правила дозволяють передавати юрисдикцію щодо прий­няття і розгляду апеляцій на певні справи з Апеляційного су­ду до Відділу судового розслідування.

-! Порядок подання апеляції до Верховного суду

" Апеляція до Верховного суду подається за дозволом Фе­дерального апеляційного суду після остаточного чи іншого вішення певного суду, якщо на думку Апеляційного суду пи­тання, порушене в апеляції, має бути передане для вирішен­ня до Верховного суду.

Апеляція може бути подана до Верховного суду з метою «тримати дозвіл на апеляцію після прийняття остаточного та іншого рішення Федеральним апеляційним судом неза­лежно від того, чи відмовив цей суд у поданні апеляції до Верховного суду, якщо вважається, що порушене питання є суспільно важливим або важливим з погляду закону чи зако­ну та факту й через те має вирішуватися Верховним судом; Дозвіл на апеляцію теж дає Верховний суд.

200 _____________________________________________ Розділ III

На будь-яке рішення Апеляційного суду щодо спірних пи­тань між Канадою і провінцією або між двома чи більше про­вінціями апеляція теж подається до Верховного суду.

Апеляція до Верховного суду має подаватися протягом
60 днів від моменту оголошення відповідного вироку чи рі­
шення (не рахуючи липень і серпень) або протягом додатко­
вого наступного часу, що може встановити судця Апеляцій­
ного суду після закінчення 60 днів, попередивши про апеля­
цію реєстратора Верховного суду. і

Усі сторони, які мають безпосереднє відношення до апе­ляції, повинні отримати копії попередження про апеляцію та свідоцтва про повідомлення, що має зберігатися у реєстрато­ра Верховного суду.

Копія попередження, яку одержує реєстратор Верховно­го суду, має зберігатися і в реєстратора Федерального суду.

Попередження про апеляцію може обмежити предмет апеляції до тієї частини вироку чи рішення, проти якого по­дається апеляція.

Кожна апеляція, яка подається з Апеляційного до Вер­ховного суду, має бути занесена реєстратором Верховного суду до списку провінцій, де відбувалася подія, справа чи процес, що є предметом апеляції.

Організація роботи

Працівники суду мають виконувати свою роботу згідно зі встановленими правилами.

Будь-який суддя Відділу судового розслідування може проводити засідання у будь-який час і в будь-якому місті Ка­нади або частково в одному місті, частково в іншому. Під час засідання він є частиною суду.

Згідно з правилами, підготовкою всього необхідного для нормальної роботи суду й суддів та веденням справ Відділу судового розслідування має займатися заступник голови суду.

IV Кожна апеляція до Апеляційного суду та кожне прохання дати дозвіл на апеляцію мають розглядатися у присутності не менш як трьох суддів (кількість суддів має бути непар­ною). У деяких випадках справою можуть займатися суддя чи судді, призначені головою суду.

Голова суду призначає суддів, які час від часу проводять засідання та слухання з апеляцій і справ.

Рішення про проведення засідання Апеляційного суду приймає голова суду, а в разі його відсутності — старший суддя. Місце проведення засідань Апеляційного суду визна­чає його голова; воно має влаштовувати всі сторони.

Суддя не може бути присутнім на слуханні апеляції з приводу ухваленого ним рішення.

Якщо суддя йде у відставку або призначається до іншого суду, або залишає посаду з інших причин, він може на про­хання голови суду ще протягом восьми тижнів з того дня ви­носити рішення з будь-якої розпочатої раніше, в тому числі й ним самим, справи чи процесу, так, ніби він і далі зали­шається на посаді.

Належне функціонування суду забезпечує судова адмі­ністрація, яку очолює реєстратор Федерального суду Канади (інформацію про цю посаду див. у главі "Верховний суд Ка­нади").

Служба реєстраторів суду складається з головного реєст­ратора суду, офіс якого розміщений в Оттаві, та службовців, що обіймають відповідні посади в інших відділах суду згідно з встановленими правилами.

Службовці, клерки й працівники, необхідні для роботи суду, призначаються згідно з Актом про працевлаштування на державній службі. Кожна особа, що працює баристером чи адвокатом у провінції, може практикувати як баристер чи адвокат у суді. Кожна особа, яка є прокурором або стряпчим у Верховному суді чи у провінції, може бути прокурором чи стряпчим у суді. Кожна особа, що працює баристером, адво­катом, прокурором або соліситором у суді, є службовцем суду.

Податковий суд Канади

Податковий суд Канади (англ. Тах Соигі оі Сапасіа) — це загальнонаціональний суд, утворений у цьому статусі в 1983 році, компетенція якого дає можливість фізичним та юридич­ним особам розв'язати конфлікти з федеральними органами влади з питань, щодо яких судові надано виключну юрисдик­цію. Податковий Суд Канади є незалежним від Служби за­хисту споживачів та Департаменту державних зборів, та від інших державних департаментів.

202

Розділ III

Судова система Канади

203

 

Безпосередньою законодавчою базою для організації та діяльності новоутвореного судового органу став Закон про податковий суд Канади (англ. ТЬе Тах Соигі оГ Сапасіа Асі)¹.

Історія

В вересні 1920 р. був прийнятий Закон про військовий податок на дохід, який передбачав спеціальну процедуру розгляду спорів, що виникають у зв'язку з його реалізацією. При цьому платник податків наділявся правом звернутись зі скаргою безпосередньо до Міністерства фінансів протягом 20 днів з моменту отримання письмового повідомлення про необхідність сплати цього податку. Ці скарги розглядались Третейським судом (Колегією арбітрів), який складався не більше ніж з 3 членів і діяв як наглядова інстанція (ревізій­на) і мав територіальну юрисдикцію щодо питань, які вини­кали на території певного району. Ці суди не були постійно діючими, а створювались асі Ьос з місцевих суддів, адвокатів, практикуючих юристів. Після розгляду справи підтверджува­лась або відмінялась сума нарахувань.

Така ситуація проіснувала до 1923 року. Уряд створював Третейські суди з надією, що більшість спорів буде вирішу­ватись саме на місцях на стадії дружнього врегулювання і не доходитиме до суду, але ці надії не справдились. Тому про­тягом 1923—1946 років розгляд податкових спорів здійсню­вався різними відділами і представниками Міністерства фі­нансів і Судом Казначейства. Але до повноважень суду на­лежали лише питання правильність нарахування та розміру податку. Терміни на подання скарг і позовних заяв збільши­лись з 20 днів до 2 місяців.

У 1946 році процедура розгляду скарг була грунтовно змінена. Був створений новий орган — Колегія розгляду скарг щодо оподаткування доходів (Рада з питань оподатку­вання), який був наділений повноваженням розглядати спра­ву по суті, досліджувати факти та право, як звичайний суд. Ця Колегія діяла як суд першої інстанції і складався з голо­ви, двох асистентів, і не менше 3 і не більше 9 інших членів. Головою та асистентом могла бути особа, яка мала досвід ро­боти суддею у касаційній інстанції або досвід роботи юрис-

¹ Див.: К. 8. С. 1985. Соде Т-2.

том не менше 10 років. Всі члени Колегії призначались на 10 років.

У 1948 році був прийнятий новий Закон про оподатку­вання доходів і знову відбулись незначні зміни з процедурі розгляду скарг з цих питань. Зокрема, склад Колегії змен­шився до голови і не менше 2 і не більше 4 інших членів. З і 950 року, внаслідок внесення чергових змін в податкове законодавство, члени Колегії почали розглядати справи од­ноособово, хоча раніше відбувались лише колегіальні слу­хання. Повноваження, які виконувало Міністерство фінан­сів, перейшли до Міністерства юстиції. В 1958 році назва ко­легії була змінена на Колегію з податкових скарг. У 1970— 1972 рр. було створено Колегію з перегляду податкових питань, а у 1983 році на її базі було засновано Податковий суд Канади. Останні зміни до законодавства про Податковий Суд Канали були внесені в 1991 році.

Структура та організація діяльності

Нинішній Податковий Суд Канади складається з 24 суд­дів. До складу Суду входять: Чільний суддя, якого іменують Головою Податкового суду Канади, співголови (Заступники Голови) Податкового суду Канади та не більше ніж 20 суд­дів.

Судді Податкового суду Канади призначаються Губерна­тором і затверджуються Великою Печаткою комісії.

Суддею може бути призначена кожна особа, яка: * 1) є або була суддею апеляційного, регіонального чи про­вінційного суду;

2) є або була практикуючим юристом або адвокатом не М»нше 10 років в будь-якій з провінцій;

3) має сукупний стаж професійної діяльності (на посаді Юриста, адвоката чи інше у сфері юриспруденції, якщо вико­нувані обов'язки по суті були роботою правознавця, на пос­тійній роботі з повним робочим днем) і відповідає вимогам, що ставляться законами Канади.

Кожен суддя перед початком виконання своїх службових обов'язків повинен принести присягу. Суддя повинен припи­нити свою діяльність в разі досягнення 75-річного віку.

Судді повинні проживати у межах столиці, відповідно до акту "Про Національну Столицю" або в межах 40 кілометрів поза нею.

204

Розділ III

На прохання Голови суду та за згодою губернатора, ко­жен суддя вищого, регіонального чи провінційного суду мо­же бути тимчасово призначений працювати як суддя Подат­кового Суду і під час такої роботи користується всіма права­ми Судді Податкового Суду Канади.

Головою або Співголовою Податкового суду Канади по­винен бути суддя Верховного суду Квебеку або представник адвокатури провінції.

За своїм рангом та становищем Голова Податкового суду та Співголова знаходяться вище від інших суддів. Судді По­даткового суду дорівнюють за статусом, платнею, пільгами і соціальними гарантіями до суддів Верховного і Федерально­го судів, а Головний суддя цього суду — до Головних суддів вказаних судів.

Ранг та становище всіх інших суддів нижчі від станови­ща Голови та Співголови, і залежать від кількості років, які останні пропрацювали на посаді судді Управління з питань контролю за податками чи Податкового суду Канади.

У випадку відсутності Голови Податкового Суду, або не­можливості виконання ним своїх обов'язків в зв'язку з будь-якими обставинами, повноваження Голови виконують:

1) Співголова;

2) у випадку відсутності або неможливості виконання вказаних функцій Співголовою — суддя, визначений Голо­вою для цих випадків;

3) у випадку неможливості виконання функцій жодним з вище перелічених — найстарший суддя з членів суду, який є здатним і згодний виконати ці функції.

До структури суду входять кілька Департаментів: фінан­совий, організаційний, інформаційного забезпечення, служба безпеки та адміністративний. Діяльність суду забезпечує до­датковий персонал суду: реєстратори, координатори слу­хань, які складають розклади, забезпечують присутність сто­рін, досліджують наявність усіх необхідних документів, до­повідають суддям про суть справ, про черговість розгляду, забезпечують організаційну і оперативну допомогу під час розгляду справ.