Конфлікти і динаміка групового зростання

 

Функціонування групи як соціального утворення починається, як правило, з стадії орієнтації. Учасники туристського походу трохи схвильовані і натхненні поставленим завданням, відчувають і переживають емоційний підйом. у цілому вони настроєні на успішне завершення походу. Психологічний стан групи значною мірою залежить від інструктора. В цей період його обов'язком є доведення до відома членів групи правил поведінки на маршруті, виконання яких є обов'язковою передумовою особистої безпеки туриста

Друга стадія - незадоволення і розчарування. Під час тривалих, фізично важких переходів моральний стан туристів, інтенсивність відчуттів послаблюються. Група не задоволена своєю залежністю від інструктора, її не влаштовує невідповідність між очікуваним і реальністю. При цьому учасники починають відчувати свою відповідальні за вирішення поставленого завдання і опиняються перед необхідністю вироблення стратегії ефективної між особової взаємодії. На цьому ґрунті між ними можуть виникати

конфлікти. Інструктор, взаємодіючи з групою, сприяє створенню атмосфери співпричетності і морального підйому. Як тільки учасники починають докладати зусиль до погашення конфліктної ситуації, настає стадія розв'язання конфлікту, По мірі того, як вони знімають міжособові тертя, в колективі починають переважати позитивні емоції.

Продуктивність діяльності групи - це стадія, на якій група досягає впевненості у своїх силах і гордість за свою спроможність, працювати разом і успішно вирішувати задачі туринської подорожі. Вони надихають один одного, дають корисний зворотній зв'язок, і вже мають навички для вирішен­ня задач зростаючої складності. Вони готові використовувати ці навички знову на роботі, вдома й в інших ситуаціях.

Підсумок, або завершення настає тоді, коли всі починають усвідомлювати, що "зараз усе закінчиться". У групі в цей період встановлюються атмосфера відчуття завершення спільної справи, що їх об'єднувала, і почуття суму і втрати пов’язане з закінченням їх спільного існування як єдиного цілого - групи команди. Учасникам властиво маскувати це почуття: вони більше, ніж звичайно, жартують, обнімаються, шкодують, що "пройшли не всі пороги", "не вистачило часу на більше".

Типові конфліктні ситуації, що виникають у групі. В розрізіконфліктності у групі заслуговують на увагу фактори, що розвивають групову динаміку і які більшості груп під силу обернути собі на користь. Серед них - поведінка окремих членів групи, що іноді видається непродуктивною, але насправді може бути свідченням прагнення групи до підвищення своєї життєздатності і містити ключі до розв'язання проблеми згуртованості групи.

Боротьба за лідерство, її прояви варіюють від відвертого захоплення влади до більш тонких підходів. У групі, як правило, існує такий поділ: більшість, меншість і не велике число байдужих (не захоплених походом) людей.

У групі здебільшого не виникає складнощів у досягненні згоди з найбільш пріоритетних питань, але часто викликає розв'язання інших питань. У процесі їх погодження група часто доходить до кінця списку і починає все спочатку. Врешті решт вона починає працювати над тим у чому їй вдалося дійти згоди, і відкладає на потім те, в чому погляди її членів розходяться.

Більшість часто використовує методи тиску не тільки для того, щоб відстояти свою точку зору, але й для того Щоб робота була виконана. Це підхід, спрямований на досягнення мети, з одним суттєвим застереженням: повинна бути прийнята їх точка зору.

Ті учасники які шукають компромісів або гальмують процес, обговорюючи в деталях усе, що відбувається в групі, іноді "перебирають через край" і опиняються в меншості. Інші довго намагаються розібратися у змісті поставленого завдання.

Більшість же просто вислуховує думку меншості, але не бере її до уваги.

Наведені вище ситуації можуть виявлятися в різноманітному поєднанні. Ось кілька прикладів. У одній ситуації представник більшості намагався нав'язати іншим свої правила. Більшість ігнорувала його спроби, за винятком тих моментів, коли вони були на їх користь.

В іншій групі учасник, що перебрав на себе лідерство, тиснув на групу, нав'язуючи їй свій метод розв'язання завдання. Меншість активно протистояла, але інші не звертали на це уваги, навіть коли не були згодні з позицією новоявленого лідера. Вони не хотіли розсердити його чи побоювались потрапити в розряд опозиції. Під час чергового обговорення денного переходу цей лідер (який, до речі, вважав, свою поведінку дуже демократичною) був здивований, Дізнавшись, що інші учасники бачили картину в іншому світлі.

 

 

Існують дві групи методів управління конфліктною ситуацією - структурні та міжособові.

Структурні методи - це роз'яснення вимог до роботи, використання координаційних та інтеграційних механізмів установлення загально організаційних комплексних цілей і використання гнучкої структури системи заохочення.

Роз’яснення вимог до робот - один з ефективних методів управління конфліктною ситуацією. Слід окреслити результати, що очікуються від кожного співробітника і колективу в цілому. При цьому доцільно використовувати такі параметри, як рівень результативності системи повноважень і відповідальності, а також чітко визначити політику, процедури і правила.

Координаційні та інтеграційні механізми. Один з найпоширеніших методів - черга команд для встановлення ієрархії повноважень щодо упорядкування взаємодії між людьми. Якщо між учасниками існують розбіжності, керівник має запобігти конфлікту, вдавшись до певних превентивних заходів.

Постановка загальноорганізаційних комплексних цілей - важливий структурний метод управління конфліктною ситуацією. Ефективна реалізація проміжних цілей і кінцевої мети діяльності вимагає спрямування спільних зусиль усіх учасників на їх досягнення, що має в свою чергу зменшити загрозу виникнення конфліктних ситуацій.

Структура системи заохочення. Винагорода може використовується як метод управління конфліктною ситуацією впливу на поведінку людей з метою уникнення дисфункціональних наслідків. Люди, які ставляться до роботи відповідає, своєчасно і якісно її виконують, мають бути заохочення через подяку, премію, визнання. Не менш важливо. щоб не заохочувалася неконструктивна поведінка.

Міжособові методи розв'язання конфліктів. Існує п’ять основних між особових методів - ухилення, згладжування, примушування, компроміс і вирішення проблеми.

Ух илення передбачає таку ситуацію, коли людина намагається уникнути конфліктної ситуації - як самого конфлікту, так і його розв'язання.

Згладжування виходить з установки, що роздратування слід отримувати, оскільки воно може негативно вплинути на всіх членів групи. При цьому керівник уникає розмов на тему конфлікту і розраховує на солідарність товарищів і взаєморозуміння в колективі.

Примушення. В межах цього стилю керівництва переважає намагання за будь-яку ціну примусити групу прийняти свою точку зору. Прихильник такого стилю керівництва як правило, відзначається агресивністю поведінки і з метою впливу на інших використовує владні прийоми. Примушування може бути ефективним, якщо воно спрямоване на досягнення значної мети, за умови, що керівник користується відчутною владою над підлеглими. Недолік цього стилю полягає в тому, що він стримує ініціативу і може ста ти причиною невдоволення членів колективу.

Компроміс - це часткове прийняття позиції іншої сто рони. Здатність до компромісу багато важить в управлінських ситуаціях, оскільки врегульовує взаємні претензії і дає можливість швидко розв'язати конфлікт шляхом задоволення обох сторін. Проте на першій стадії конфлікту компроміс може поглибити конфліктну ситуацію, оскільки він завуальовує його зміст і тим самим ускладнює врегулювання.

Розв'язання проблеми передбачає з'ясування причин конфлікту і досягнення прийнятного для всіх сторін рішення на основі врахування різних думок і різних точок зору. Та кий стиль керівництва властивий людям, які не намагаються досягти своїх цілей за рахунок інших і схильні шукати оптимальний варіант усунення конфліктної ситуації.

Центральним моментом розв'язання конфліктів є пере говори. Під час переговорів з'ясовуються причини конфлікту, виявляються його учасники, аналізуються можливості врегулювання конфліктної ситуації. Крім її загального аналізу і з'ясування ролі в її виникненні всіх учасників, розв'язання конфлікту вимагає проведення бесіди з його учасниками. З цією метою необхідно попередньо с формулювати мету бесіди і скласти в загальних рисах її схему. Як що позиції сторін повністю не з'ясовані, метою бесіди може бути уточнення позицій опонентів. Коли ж вони зрозумілі і припускають можливість конструктивного виходу, то метою бесіди може бути обговорення шляхів усунення конфлікту.

Метою переговорів може бути також зняття напруженості у стосунках між учасниками конфлікту. у розв’язанні конфліктної ситуації керівникові слід виходити із власних спостережень, і дотримуватись неупередженості. Важливо, щоб усі сторони не мали сумніву в його доброзичливості і щирому бажанні об'єктивно розібратися в ситуації. Спрямувати бесіду в бажане русло допоможе чітке формулювання її мети перед учасниками зібрання. В ході бесіди керівникові необхідно тримати контроль над розвитком ситуації, що забезпечить досягнення кінцевої мети. Ідеальним можна вважати стиль керівництва що створює атмосферу довіри між керівником і учасниками походу. її підтвердженням можуть бути ситуації, коли члени групи звертаються до керівника за порадою, підтримкою. В таких колективах вірогідність виникнення конфліктних ситуацій зведена до мінімуму..

 

 

Розглядаючи питання комплектування туристської групи під кутом зору безпеки майбутнього походу чи подорожі, необхідно акцентувати увагу на наявності у керівника загостреного почуття відповідальності за своїх товаришів, Керівник, як правило, першим виходить на найбільш небезпечну ділянку маршруту, першим кидається на допомогу туристові, що потрапив у біду. Однак це може призвести до трагічних наслідків. Тому члени групи, зі свого боку, повинні дбати про безпеку керівника, стежачи за суворим дотриманням останнім відповідних правил, аж до категоричної вимо­ги користуватися страховкою, само страховкою іншими засобами спрямованими на попередження нещасних випадків.

Велике значення для досягнення безпеки групи під час походу (особливо в умовах технічно складних категорійних походів) має сходженість групи, що дає змогу кожному з учасників оцінити не лише свої власні можливості, а й мож­ливості товаришів. Важливо також, що в напруженій ситуації учасники походу розуміють один одного без зайвих слів. Саме ці фактори набувають вирішального значення при подоланні групою найскладніших природних перешкод, необхідності діяти у виключно несприятливих, а то й не безпечних умовах.

Керівники туристських походів І, II і (частково) III категорій не мають проблем у зв'язку з комплектуванням групи: до її складу входять, як правило, початківці, а також туристи, з незначним досвідом участі в походах. Адже перешкоди в походах таких категорій складності за звичай, не являють собою серйозної небезпеки для малодосвідчених туристів.

Інша картина спостерігається при комплектуванні туристських груп для походів І\ЛУ, а тим більше VI, категорій складності. Учасників, що мають відповідну підготовку і не обхідний досвід для таких походів, як правило, небагато, тоді як число претендентів на роль керівника групи різко збільшується. Тим часом за нормативними вимогами такий кандидат із п'яти категорійних подорожей три повинен пройти як керівник, маючи при цьому спортивний розряд від І до майстра спорту. Крім того, він змушений добирати "кістяк" групи з досвідчених туристів. При цьому група час то виявляється укомплектованою людьми, що не завжди психологічно сумісні. Іноді до складу групи потрапляють зовсім випадкові особи, незважаючи на наявність у них певного туристського досвіду. Якщо вже під час маршруту, керівник починає розуміти, що з тим чи іншим учасником дуже важко, а то й зовсім неможливо пройти обраний маршрут, він постає перед вибором: зійти з маршруту, обрати більш легку трасу чи ризикнути. В останньому варіанті ймовірність нещасного випадку різко підвищується.

Одним із суттєвих факторів, що становлять потенційну небезпеку для учасників туристського походу, є підвищене нервово-психічне навантаження, втома, нервовий зрив, що можуть бути викликані різними обставинами. Уникнути цього можна за умови врахування відповідних особливостей людської психіки.

Коли людина відпочиває в нормальних, звичних для неї умовах - "комфортній зоні", її мозок тримає під контролер лише основні фактори життєдіяльності: дихання, серцебиття та ін. В похідних умовах, і особливо в екстремальних ситуаціях, діяльність її мозку значно активізується. Вона спрямована на аналіз обстановки, прийняття відповідних рішень, що мобілізує весь організм на боротьбу за своє життя всім можливими способами. Зрозуміло, що в цьому випадку нервове навантаження значно вище, ніж у попередньому

На керівника туристської групи покладені контроль І відповідальність не лише за свої вчинки, а й за дії кожного учасника походу і всієї групи в цілому. Це додаткове навантаження викликає перевтому. У зв'язку з цим слід по можливості звільняти керівника від частини спільних робіт і чергувань, що усунути можливість прийняття ним помилкових рішень з питань, важливих для всієї групи.

 

Однією з обов'язкових умов успішного проведення туристського походу є знання природних і соціальних умов регіону, якому пролягатиме маршрут, і психологічна готовність до труднощів, які з ними пов'язані. Значний діапазон сприйняття різними людьми атрактивних особливостей природних умов на емоційному і психофізіологічному рівні - від піднесення, захоплення до пригнічення, паніки і страху. Одні комфортно почуваються На відкритому просторі (степ, пустеля) - інших приваблює ліс чи гори; одні з захопленням обстежують печери – інші бояться замкненого простору; хтось легше переносить спеку, між холод - хтось навпаки.

Отже, атрактивний вплив середовища є виключно індивідуальним, хоча шляхом тренувань цілком можливо знизити негативний ефект, який він справляє. В числі таких засобів - загартування, що полягає в адаптації до низьких температур і перезволоження, спеки і дефіциту води, а також подолання страху висоти тощо.

Спеціальна психологічна підготовка здійснюється допомогою тренувань в умовах, створених шляхом імітації природного середовища відповідного регіону з метою стягнення часткової адаптації до їх впливу (повна адаптація дорослої людини є дуже складною). Необхідною складовою такої підготовки є докладне вивчення природно - кліматичних умов і особливостей протікання природних процесів, що можуть містити в собі небезпеку для життя.

Питання атрактивного впливу природного середовища в екстремальних, аварійних ситуаціях і під час стихійного лиха є предметом спеціального розгляду.

Не менш важливим елементом спеціальної підготовки є ознайомлення з політично-правовою ситуацією, релігійними і етнічними особливостями регіону, архетипами поведінки місцевого населення тощо.

Психологічна готовність до туристського походу передбачає високу міру самоконтролю, володіння механізмом само наказу, коректність у ставленні до звичаїв, обрядів і традицій інших народів.

У найбільш загальному вигляді система відносин між членами туристського колективу, керівником і підлеглими, групою і сторонніми людьми, туристським колективом і навколишнім середовищем укладається в такий перелік::

а) відносини між членами колективу:

- повага до місцевих законів, обрядів і традицій;

- порядність, доброзичливість, уважність до товариші:

- бажання зрозуміти іншого і допомогти йому (словом і ділом);

- безконфліктність;

- неприпустимість впливу особистих стосунків на колективні інтереси;

- визнання пріоритетності групових інтересів над особистими;

б) вимоги до керівника в системі стосунків "керівник - підлеглий":

- міра в застосуванні влади;

- володіння емоціями;

- терпимість;

- доброзичливість

- компетентність

в) відносини між групою і сторонніми людьми

(місцевими жителями, офіційними представниками):

- ввічливість (звернення до людини після обов'язкового привітання):

- повага до співбесідника (представившись, вислухайте його не перебиваючи);

- уникнення конфліктних ситуацій (не провокувати оточуючих і не піддаватись на провокації, не вступати в суперечки;

г) відносини між групою і навколишнім середовищем:

- бережне ставлення до навколишнього середовища;

- повага до чужої праці і майна;

- підтримання місця стоянки в належному стані;

- отримання дозволу землевласника при тривалому базуванні.

 

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНО- ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ

Практичну підготовку з організації і проведення туристських походів інструктор, організатор спортивно-оздоровчого туризму може здобути лише на маршруті або в ході навчальних зборів, семінарів, тренінгів і змагань. При цьому провідна роль належить спостереженню.

Серед об'єктів спостереження - весь комплекс географічних факторів: метеорологічні умови (стан атмосфери), гідрологічні (водні об'єкти), геоморфологічні (особливості будови рельєфу), ґрунтознавчі (особливості ґрунтового покриву і будова ґрунтів), геоботанічні (рослинний покрив) зоогеографічні (тваринним світом), ландшафтні (природні територіальні комплекси), економіко-географічні (територіально-виробничі комплекси), країнознавчі (природні умови, особливості господарства, етнічний склад населення). Результати спостереження узагальнюються за допомогою картографічного зображення.

Основна вимога до такого спостереження - уважність у його проведенні, достовірність і вичерпність одержаних даних. Результати спостережень фіксуються у польовому щоденнику.

Традиція здійснення регулярних спостережень за станом навколишнього середовища під час експедицій, походів, веде свій відлік від античності. Сьогодні результати спостережень фіксуються в польових географічних і геологічних щоденниках, бортових корабельних журналах, щоденниках натуралістів за принципом: те, що не записано,не спостерігалося!

Польовий щоденник - це загальний зошит (краще в клітинку) з цупкою обкладинкою і прив'язаною до нього ручкою чи олівцем (бажано М - м'яким, що дозволяє робити записи в дощову погоду). Для абрисів, кроків і зарисовок у кінці щоденника вклеюють кілька аркушів міліметрового паперу і кільки. Слід мати у щоденнику також календар. На титульному аркуші обов'язково вказується належність групи до певного відомства, організації, а також дані про власника щоденника зазначенням необхідних даних, адрес іт. ін. в розрахунку на аварійну ситуацію чи на той випадок, коли щоденник буде загублено. Наприклад: Заклад (організація, підприємство, тур фірма)

Прізвище Ім'я По батькові

Домашня адреса Домашній телефон

Службова адреса

Службовий телефон

Посвідчення особи №

Паспорт (серія, номер, ким і коли виданий)

При нещасному випадку повідомити (адреса, телефон)

Група крові, резус-фактор

Щоденник містить важливу інформацію. В разі його втрати прохання повернути за адресою: телефон

Змістовний аспект щоденника визначається практичним досвідом і особистими якостями його власника, Обов'язковими вимогами до ведення щоденника є інформативність і компактність записів. Існують спеціальні методики конспектування, але на практиці кожний, як правило користується своїм підходом.

Найбільш швидким і вичерпним способом фіксування інформації є стенографія, але це вимагає спеціальних підготовки і часу для її дешифрування (як, до речі, і переписування тексту з аудіо касет).

Зручні в користуванні електронні щоденники і автономні переносні міні-комп'ютери (ноутбуки), але вони, крім високої ціни, надто вибагливі до умов експлуатації, Тому найбільш надійним і незамінним залишається і ще довго за лишатиметься звичайний зошит, у якому звичним способом нотується необхідна інформація. У зв'язку з цим доречно розглянути найбільш поширені способи інформативного і компактного запису спостережень.

Телеграмний спосіб являє собою систему запису, в якій свідомо пропускаються знаки пунктуації, службові частини мови. Запис нагадує текст телеграми. Цей спосіб доступ ний для кожного, оволодіння ним не вимагає великих зусиль.

Абревіатурний спосіб, суть якого полягає в тому, що найбільш вживані слова, словосполучення, назви записуються за допомогою лише їх початкових літер. При такому способі запису доцільно з метою уникнення плутанини ви нести ці ключові слова на окрему сторінку, супроводжуючи їх відповідним умовним позначенням. Абревіатури завжди записуються великими літерами. Але надмірне захоплення абревіатурними скороченнями може призвести до того, що в результаті сам автор не зможе розшифрувати свій запис Це обмежує вживання абревіатурних скорочень, які доречні лише стосовно загальновживаних широко відомих слів і словосполучень.

Спосіб скорочення закінчень має в своїй основі відкидання суфіксів і закінчень у довгих словах із збереженням коренів слів і префіксів, що дозволяють дешифрувати ці слова. Обмеження в застосуванні цього способу ті ж самі, що й для абревіатурного.

Практикуються, як правило, різні комбінації цих способів, на розсуд втора записів.

У щоденнику обов'язково повинні бути відведені поля шириною 2-3 см для коментарів, розрахунків, зауважень, уточнить додаткових записів на випадок, коли щось пропущено. Їх розміщення і використання довільні. Найпоширенішими є дзеркальні поля, на зовнішніх краях сторінок (така систему полів прийнята в учнівських зошитах для зауваження учителя).

Використовується й інший варіант - внутрішні поля, що сходяться до середини зошита і утворюють вільну внутрішню колонку. Такі поля зручні для розширених коментарів чи додаткової інформації до тексту, розміщеного на обох сторінках, а також для зарисовок, схем, креслень, абрисів, кроків тощо.

Рідше зустрічається асиметричні поля, які розташовуються лише з правого (або лівого) боку сторінки. За зручністю та Інформативною місткістю вони не відрізняються від дзеркальних полів, і їх використання (як і двох попередніх видів) є суто індивідуальним.

 

 

Поруч із записом інформації, результати польових географічних досліджень ескізних перспективних зарисовок різноманітних географічних об'єктів. Фотографія не здатна змінити ці зарисовки, оскільки знімок не дає можливості підкреслити або відтінити необхідні деталі. Плоскі форми рельєфу, рослинний покрив, геологічні відслонення не завжди відтворює фотографія. Крім того, знімок не несе в собі інформації, яку містять пояснюючі записи до зарисовка тому навіть фахівець не завжди може ідентифікувати зображений об'єкт. При фотографуванні завжди присутній елемент випадковості, тому не всі знімки можуть бути вдалими. Цінність зарисовок полягає саме в тому, що маючи фотографічної подібності до об'єкта, вони супроводжуються пояснювальними записами. Ескізні перспективні зарисовки являють собою свого роду фактичний документ.

У похідних умовах зарисовки виконуються простим олівцем. Тільки при наступній обробці матеріалів малюнки в окремих випадках обводять тушшю, залишаючи всі пояснення і написи, зроблені олівцем. Олівець повинен бути м'яким або твердо-м'яким, добре загостреним і досить довгим, придатним для вимірювання. Гумка має бути м'якою еластичною. Зарисовки виконують на аркушах креслярського паперу, що відповідають формату щоденника (оптимальний розмір - 13см х 19см), з нанесеною сантиметровою сіткою квадратів для зручності розташування зображення і дотримання масштабного співвідношення об'єктів Виконання зарисовок вимагає наявності додаткового об ладнання, в числі якого - бінокль для розгляду віддалених об’єктів, особливостей рельєфу, рослинного покриву; компас для орієнтування на місцевості, необхідний при виконанні ландшафтних зарисовок. Ескізи обов'язково супроводжуються позначенням азимутів в градусах або стрілка північ-південь. Ландшафтні ескізні зарисовки завжди виконуються в перспективі, що може бути лінійною або тональною (повітряною).

Однакові за розміром об'єкти, розташовані один за од ним, по мірі їх віддалення від спостерігача, здаються все меншими, їх сторони - вужчими і коротшими. Паралельні лінії, що йдуть у напрямі нашого погляду, ніби сходяться в одній точці. Це явище називається лінійною перспективою Точка перетину цих паралельних ліній називається головною точкою сходження і завжди лежить на лінії горизонту і на рівні очей спостерігача. Лінія горизонту визначає напрямок більшості ліній на малюнку: вони орієнтовані знизу вгору або навпаки, в залежності від місця перебування спостерігача.

Якщо спостерігач сидить на землі, то лінія горизонту опускається вниз, а всі об'єкти ніби витягуються знизу вгору. Коли спостерігач прямує вгору, то лінія горизонту піднімається, а всі об'єкти ніби притискаються до землі. В разі, коли точки сходження виходять за межі малюнка, побудова перспективи визначається суто геометричними законами. Для відтворення ландшафту, виявлення масштабного співвідношення окремих об'єктів (елементів рельєфу, рослинного покриву тощо), побудови плану, їх розміщення найбільш зручною є найвища точка спостереження. В цьому разі лінія горизонту знаходиться високо, погляд може охопити значну територію. Якщо площина малюнка розташована нижче лінії горизонту, то це зображення називається перспективою з висоти пташиного польоту, Зображення об'єктів на ескізних зарисовках диктується не тільки законами лінійної перспективи. Тональна, або повітряна перспектива має своєю основною здатність повітряного середовища згладжувати тональні співвідношення і яскравість фарб (явище поступового згасання тонів і зміни кольору із збільшенням відстані). Насиченість повітря парами води, пилом, а також умови освітлення є факторами, що посилюють цей ефект.

Тональна перспектива виконується за допомогою штрихового малюнка, при цьому варіюються товщина і напрямок штрихів. Форми рельєфу і об'єкти, розташовані поблизу, зображується товщами лініями, штрихова наноситься більш щільно. Більш віддалені об'єкти тонкими і навіть переривчастими лініями. Сусідні об'єкти зображуються більш детально, віддалені - схематично. Враження тривимірності географічних об'єктів досягається за допомогою відтворення їх форми і об'єму, тобто висоти, ширини і довжини шляхом обведення контурів і з використання штриховки. Лінії повинні бути чіткими геометрично рівними. Штрихи повинні не перевантажувати малюнок, а тільки передавати обриси об'єкта.

Рельєф зображується граничне спрощено - за допомогою різних за довжиною, нахилом і кривизною ліній. Рівні чи хвилясті лінії схилів, що не мають різких зламів і кривизни відтворюють, як правило, м'який увалистий рельєф. Ламані і звивисті лінії, що окреслюють бровку, виходи корінних порід на схилах, використовуються для зображення роз членованого рельєфу. Поєднанням різноспрямованих ліній, зображують днище яру, балки, гребенеподібний вододіл. Іноді для відтворення ерозійних елементів рельєфу застосовують штрихову. Всі штрихи обов'язково повинні передавати форму рельєфу і наноситися в напрямку падіння схилів.

Рослинність. Схематичне зображення - лісів най частіше виконується нанесенням силуету за допомогою ламаних і хвилястих ліній, чагарникові зарості - в такий самий спосіб, але дрібніше. Окремі дерева відмічаються лише в тому разі, якщо вони знаходяться на передньому плані При цьому широко використовуються різні види штриховки особливо для зображення трав'янистої рослинності, яке деталізується тільки на передньому плані. Трав'яниста рослинність зображуються лише стосовно відповідних географічних зон (степу, напівпустелі, савани).

Гідрологічні об'єкти. Воду у спокійному стані зображують вертикальними або горизонтальними штрихами, що наносяться з урахуванням відображення в ній відповідних силуетів. При наявності течію та хвилювання, застосовують лінії різноманітної звивистості та довжини.

Оформлення зарисовок. Перш ніж приступити до роботи, необхідно чітко визначити об'єкт і мету зображення, обрати формат, визначити основні і другорядні плани. На явність переднього плану завжди передає масштабність і глибину, відсутність середнього плану підкреслює різницю в розмірі об'єктів переднього і заднього планів, сприяючи посиленню просторового ефекту.

Точність, ясність і виразність зарисовки, забезпечується суворим дотримуванням основних принципів ЇЇ по будови:

· проаналізувати ландшафт;

· визначити межі горизонту і нанести лінію горизонту;

· встановити точку головного сходження шляхом умовного продовження паралельних ліній, що йдуть у напрямку погляду спостерігача і окреслюють об'єкти спостереження

· у процесі роботи не можна змінювати точку спостереження, оскільки кут зору повинен залишатися той самий;

· суворо дотримуватись масштабного співвідношення, пропозицій між об'єктами, а також відповідальності між горизонтальним і вертикальним масштабами малюнку. Оцінкаспіввідношення ширини, довжини і висоти об'єктів здійснюються за допомогою олівця, який тримають у витягнутій руці обов'язково у вертикальній площині і перпендикулярно до уявних променів, що окреслюють об’єкт

· зарисовка виконується у стійкій послідовності: від загального до часткового; лише після закінчення схематичного контурного зображення можна перейти до деталей;

· всі об’єкти супроводжуються встановленими умовними позначеннями або підписуються;

· малюнок повинен супроводжуватися просторовою орієнтацією (на ньому позначається стрілка "Північ-Південь" або підписуються азимути головних об'єктів зображення);

· додаткові дані включають номер малюнка, дату його виконання, стислий зміст, місце, з якого було виконано зарисовку, текстове пояснення до неї, прізвище виконавця. У камеральних умовах рисунок обводиться тушшю і звільняється від зайвих ліній.

На ньому вказуються вікові межі стратиграфічних горизонтів, межі поширення генетичних типів відкладень, типи ґрунтів і рослинності, географічні назви, населені пункти, дороги, мости та інша інформація, в залежності від мети і завдання експедиції. Крім перспективних зарисовок, у щоденнику вміщується спеціальні креслення - абриси і кроки.

Абрис - окомірне виконане креслення, на якому позначаються усі об'єкти, а також цифрові дані вимірювань кутів повороту маршруту і відстані між ними. На абрисі вісь руху, незалежно від поворотів маршруту, зображується прямою лінією на всю довжину сторінки. У вихідній точці і біля всіх кутів повороту маршруту визначають азимут кожного його відрізку і відстань між точками повороту руху. Всі відстані для абрису вимірюються парами кроків, часом руху або крокоміром і заносяться у щоденник без до тримання масштабу, але з обов'язковими цифровими по значеннями.

Всі значні об'єкти, розташовані на маршруті в межах візуального сприйняття, наносяться за допомогою окомірної зйомки. Напрямки візування на оточуючі об'єкти позначають пунктирними стрілками, на кінці яких зображується сам об'єкт або вказується його назва, зазначають ся відстань до нього і азимут. В разі необхідності роблять ся додаткові уточнюючі записи для складання легенди.

На основі абрисів за допомогою транспортира мас штабної лінійки складають кроки. Відстані наносяться в певному масштабі, кути відкладаються відповідно до записів і позначень, нанесених на абрисі. Кроки можуть бути також самостійною зйомкою.

Кроки - детальне зображення певного відрізку шляху чи окремої ділянки місцевості, що виконується за допомогою окомірної компасної зйомки безпосередньо в польових умовах під час маршруту. Кроки застосовують при прокладанні маршруту; подоланні складних його ділянок визначенні місця привалу, а також у разі необхідності спеціального дослідження місцевості (геологічні оголення долини річок, рослинний покрив тощо). Кроки складають також у тому разі, коли необхідна більш докладна інформація про дану місцевість, ніж та, що наявна в картографічних матеріалах. Крім того, кроки застосовуються з метою коригування і уточнення маршруту, яким просувається група.

В залежності від довжини маршруту і міри його деталізації кроки виконують у масштабі від 1:25000 до 1:100000 На маршруті проводять зйомку дороги (вісь руху) і місцевості по обидва боки від неї на відстані 250 - 500 м. Усе, що не можна відобразити в системі умовних позначень, доповнюють легендою, яка записується на полях щоденника Просторова орієнтація позначається стрілкою "Північ-Південь".

 

 

Режим ведення щоденника подорожі можна умовно розподілити на денний і вечірній. Протягом дня (якщо не передбачено нічних спостережень) систематично ведуться записи зарисовки. Увечері щоденник доцільно ще раз проглянути, систематизувати записи внести необхідні доповнену, завершити оформлення зарисовок, скласти кроки маршруту, підсумувати виконану роботу і визначити завдання на наступний день.

 

Для самодіяльних туристів, які самостійно розробляють маршрут, організовують і здійснюють туристський похід, тривалість цих етапів має співвідношення 3:1:1. Воно відображає віддзеркалює важливість, необхідність і відповідно віддаленість підготовчого етапу, що не повинен обмежуватись акліматизацією і тренувальними, ознайомити походами.

Підготовчий етап. Його завдання полягає в методичній, краєзнавчій, фізичній і матеріально-технічній підготовці до виходу на маршрут, яка передбачає:

* чітке розуміння мети і завдань подорожі;

* вивчення району подорожі, розробку схеми маршруту

* визначення особливого складу групи і розподіл обов'язків між її членами;

* наявність календарного плану подолання маршруту встановлення його контрольних термінів;

* розробку тактичного плану подорожі, що передбачає до ставку продуктів харчування і спорядження у проміжні пункти;

* ознайомлення з усіма доступними географічними матеріалами стосовно району подорожі, підготовка не обхідного картографічного матеріалу;

* придбання і перевірку особистого, групового і спеціального спорядження, продуктів харчування;

* оформлення необхідних документів;

*проведення тренувальних заходів за попередньо складеним планом.