Державна підтримка підприємництва

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і порядку, передбачених законодавством, надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності; сприяють їм в організації матеріально-технічного забезпе­чення та інформаційного обслуговування, підготовці кадрів; стимулю­ють модернізацію технологій, інноваційну діяльність, освоєння підпри­ємцями нових видів продукції та послуг.

Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майно­вих прав підприємців. Вилучення нею або органами місцевого самовря­дування в підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допу­скається лише на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює не­обхідні умови для цього, вживаються заходи по удосконаленню відпо­відної нормативної бази. Так, Указом Президента від 3 лютого 1998 року «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» визнано необхідним здійснити заходи щодо зменшення надмірного державного регулювання підприємницької діяльності, усу-

нення правових, адміністративних, економічних та організаційних пе­решкод його розвитку.

Державний комітет України з питань регуляторної політики і підпри­ємництва здійснює аналіз нормативно-правових актів центральних ор­ганів виконавчої влади, рішень голів місцевих державних адміністрацій нормативно-правового характеру з питань підприємницької діяльності з метою зменшення надмірного державного регулювання. Рішення Коміте­ту з питань розвитку підприємництва є обов'язковим для виконання.

Про державну підтримку малого підприємництва йдеться в Указі Пре­зидента України під такою ж назвою від 12 травня 1998 року. Згідно з ним державна підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до державної та регіональної програм. Ці програми спрямовуються на ре­алізацію таких основних заходів, як удосконалення нормативно-правової бази з питань розвитку і підтримки малого підприємництва, створення бізнес-інкубаторів, консультаційних та інформаційних систем тощо.

Фінансове забезпечення програм підтримки малого підприєм­ництва здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бю­джетів, позабюджетних коштів, у тому числі коштів, одержаних від при­ватизації державного майна, та інших джерел фінансування.

Згідно з Указом суб'єктами малого підприємництва вважаються за­реєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи — суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чи­сельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не пере­вищує одного мільйона гривень.

Дія зазначеного Указу не поширюється на довірчі товариства, стра­хові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінан­сові установи, а також суб'єкти підприємницької діяльності, в статут­ному фонді яких частки, що належать юридичним особам — учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприєм­ництва, перевищують 25 відсотків.

Для координації взаємодії в різних сферах діяльності суб'єкти ма­лого підприємництва мають право утворювати на добровільній основі об'єднання за галузевими, територіальними та іншими ознаками.

Указом установлено, що для суб'єктів малого підприємництва з се-редньообліковою чисельністю працюючих за звітний період до десяти осіб включно і обсяг виручки яких не перевищує двохсот п'ятдесяти тисяч гривень (мікропідприємство), може застосовуватися спрощена система оподаткування та звітності.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності передбачає сплату єдиного податку; сплату фізичними особами-підприємцями замість податків і обов'язкових платежів вартості патенту на зайняття

певним видом діяльності; застосування спрощеної форми ведення до­кументів бухгалтерського обліку та звітності.

Така система була запроваджена з 1 січня 1999 року Указом Прези­дента України від 3 липня 1998 року. Згідно з ним ставка єдиного податку для фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем держав­ної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності залежно від її виду та місця здійснення і не може становити менше двадцяти гривень та більше двохсот гривень за календарний місяць.

У разі, коли фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності здійснює кілька видів такої діяльності, для яких встановлено різні став­ки єдиного податку, вона отримує одне свідоцтво і сплачує єдиний по­даток, що не перевищує встановленої максимальної ставки. А якщо підприємець займається підприємницькою діяльністю з використанням найманої праці або за участю членів своєї сім'ї, розмір єдиного подат­ку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

Суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні особи нарівні з діючою системою оподаткування можуть самостійно обирати спосіб опо­даткування доходів за єдиним податком. При цьому спосіб оподаткування обирається один раз і залишається незмінним протягом звітного року. Ставка єдиного податку для них встановлюється в розмірі шести відсотків обсягів виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

Відповідно до Указу Президента «Про державну підтримку малого підприємництва», права та законні інтереси малого підприємництва за­безпечуються шляхом: здійснення такої діяльності без одержання будь-яких дозволів, крім випадків, передбачених чинним законодавством; законодавчого визначення порядку і періодичності перевірки резуль­татів фінансово-господарської та іншої діяльності суб'єктів малого підприємництва; запровадження відповідальності посадових осіб за порушення такого порядку; іншими способами, передбаченими чинним законодавством.

Щодо визначення порядку і періодичності перевірок результатів фінансово-господарської діяльності підприємницьких структур, то вони скориговані з метою зменшення втручання державних органів у підпри­ємницьку діяльність Указом Президента від 23 липня 1998 року «Про деякі заходи з урегулювання підприємницької діяльності». Ним установ­лені обмеження у строках та підставах проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності. Зокрема, контрольними органами, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінан­сово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, визначені: органи державної податкової служби — стосовно сплати по­датків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільо­вих фондів, неподаткових платежів; митні органи — стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість, які справ­ляються в разі ввезення (пересилання) товарів на митну територію Укра-

їни в момент перетинання митного кордону; органи державного казна­чейства, державної контрольно-ревізійної служби та органи державної податкової служби в межах їх компетенції — стосовно бюджетних по­зик, позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів, цільового ви­користання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належного виконання державних кон­трактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.

Ці органи мають право планові виїзні перевірки проводити за сукуп­ними показниками фінансово-господарської діяльності підприємницьких структур за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органу не частіше одного разу на календарний рік. Це право надається лише в тому разі, коли суб'єкту підприємницької діяльності не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надісла­но письмове повідомлення з зазначенням дати її проведення.

Планові виїзні перевірки проводяться всіма контролюючими органа­ми одночасно в день, визначений органом державної податкової служби.

Позапланові виїзні перевірки проводяться за наявності однієї або кількох таких обставин: а) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства; б) суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності; виявлено недо-стовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності; в) суб'єкт підприємницької діяльності подав скаргу у встановленому порядку про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки.

Указом встановлено, що державні органи у справах захисту прав спо­живачів здійснюють позапланову перевірку діяльності суб'єктів підприєм­ницької діяльності виключно на підставі отриманих від споживачів скарг.

Таким чином, державою вживаються заходи, спрямовані в основно­му на підтримку малого підприємництва, але на підприємницьку фор­му ведення справ переходять і великі підприємства. Водночас уявлен­ня про мету підприємницької діяльності лише як про одержання прибут­ку призводить до ототожнення підприємництва зі звичайним бізнесом. Проте підприємництво має характеризуватися як новий напрямок зі своїми специфічними рисами.