Підприємництво як вид господарської діяльності

До суб'єктів господарювання Господарський кодекс України відно­сить як комерційні, так і не комерційні організації різноманітних ор­ганізаційно-правових форм та форм власності. Комерційними¹ є суб'єк­ти, що здійснюють господарську діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. До комерційної діяльності належить і підприємництво.

Господарська діяльність некомерційних організацій або взагалі не пов'язана з одержанням прибутку, або прибуток, одержуваний від такої діяльності, використовується лише для створення і підтримання не­обхідних матеріально-технічних умов їх функціонування.

Історичний досвід показує, що потреба розвитку продуктивних сил зумовила появу великих підприємств — відкритих акціонерних това­риств — суб'єктів підприємництва, їхній розвиток з 70-х років XX століття привів до створення потужного сектора великих підприємств, однак не витіснив малих підприємств у жодній розвиненій країні. Усюди існує своєрідна дуалістична економіка, що складається з малих і вели­ких підприємств. Є підстави стверджувати, що обидва сектори перебу­вають у суперечливій єдності.

Функціонування великих і малих підприємств з ринковим ме­ханізмом потребує зовнішнього позаринкового втручання для усунен-

¹ Вживання цього терміна — це, так би мовити, данина традиції. Вже зга­дуваний Г. Шершеневич писав свого часу, що коло відносин, у яких застосо­вується торгове право, далеко виходить за межі, визначені економічною уявою про торгівлю. Причиною такого розширення є тісний зв'язок суто торгових відносин з деякими галузями економічного обороту. Законодавство Німеччи­ни, наприклад, визнавало торговий характер за промисловими підприємства­ми (Шершеневич Г. Ф. Учебник торгового права. 4-е изд. - СПб., 1908. - С. 314).

ня неминучих невдач, потенціальної безвідповідальності. Держава при цьому повинна всіляко остерігатись помилок, породжуваних регулю­ванням економіки.

Економіка малих підприємств стає джерелом прогресу, якщо вона грун­тується на праві приватної власності, свободі вибору та прагненні до забез­печення власного інтересу. Історичний досвід показує, що основою сили цих підприємств є поєднання приватного власника і керівника підпри­ємства в одній особі. І цей принцип, за свідченням знавців, є дуже важли­вим для українських умов, де економічна і політична свободи нерідко пе­рероджуються в уседозволеність. Особиста відповідальність підприємців — власників-керівників повинна містити певну якість економічно-етичних елементів. Для цього мають бути створені відповідні умови.

З іншого боку, за чотирнадцять останніх років у нас не з'явилося справді великих корпорацій, таких як Лукойл, які зуміли вийти на фінансові біржі Нью-Йорка і Лондона, стати компаніями, в які інвес­тують на міжнародному рівні¹.

Недостатня увага з боку держави до підприємництва взагалі і мало­го зокрема має свої історичні витоки. Як свідчать літературні джерела, ще за античних часів і в наступні тривалі періоди історії діяльність куп­ця і підприємця вважалася «недостойною» і «гріховною». «Ще Арісто-тель, — пише Петер X. Верхам², — рішуче повставав проти забарвлено­го фінансовим інтересом мислення свого часу і ніби викликаного цим руйнування «природного» суспільного устрою». Фома Аквінський також вважав, що професія купця має на собі печать морально-етичної непо­вноцінності.

Незважаючи на це, економічна етика XIII століття відкрила для себе користь підприємницької діяльності для досягнення загального блага, закладеного в саму суть розвитку економіки. При оцінці нових підпри­ємств суттєвим фактором вважалося саме загальне благополуччя. Тодішні ревнителі соціальної етики підкреслювали, що підприємниць­кий прибуток не суперечить забороні на лихварства.

Однак це суттєве відкриття середньовічної соціальної етики невдовзі було забуте, через що знову поновилося попереднє вороже ставлення богословів і філософів до самої ідеї підприємництва. Попри це, церква з давніх часів надавала торговому люду своє заступництво. В середні віки ставлення церкви до купців все більше визначалось корисністю їх зусиль.

Та людська неприязнь протягом століть до особи ініціативного підприємця має також соціально-психологічне коріння. З давніх-давен в уявленні більшості людей селянин, який обробляв землю, із року в рік повторюючи один і той же ритм життя, уособлював звичне людське життя. Підприємця ж сприймали як фігуру, основне призначення якої

¹ Гуржос Вадим. Підприємництво — це мистецтво, завзятість, самовіддана
праця і команда // Урядовий кур'єр. —2003. — 6 вересня.

² Верхам Петер X. Предприниматель. — Минск, 1992. — С. 9 і наступні.

було в тому, щоб, спираючись на свої власні творчі здібності, вносити зміни в старі поняття.

Згадуваний уже видатний економіст Йозеф Шумпетер визначив роз­виток капіталізму, основною рушійною силою якого є підприємець як процес «творчого руйнування». Не дивно, що цій фігурі з давніх часів при­писували дію лихих руйнівних сил. Визначною рисою людини є те, що звичка до існуючих форм життя тісно пов'язується зі страхом перед наслідками можливих змін. Тому цілком зрозуміло, що життя дбайливо­го хлібороба здавалось ідеалом людського способу життя, а до підприємця ставились як до демонічної фігури, з відвертою недовірою. Навіть фун­датори теорії економічного лібералізму відмовляли творчому підпри­ємництву в праві на існування. Адам Сміт і його послідовники поклада­ли надію на вплив «невидимої руки», яка в умовах вільної конкуренції і невтручання держави в економіку здатна забезпечити гармонічний її роз­виток. Давид Рікардо теж не бачив сенсу в існуванні фігури підприємця, оскільки економічний процес функціонує сам по собі. За його схемою підприємець виступає лише як інвестор, тобто капіталіст, описаний потім К. Марксом.

У науковий обіг поняття «підприємець», «підприємництво» в літе­ратурі введено з посиланням на те, що розходження між попитом і про­понуванням на ринку дають можливість окремим індивідам купувати чужі товари за певними цінами, а свої продавати за більш високими, але їм поки що не відомими. Такі суб'єкти, діючи в умовах ризику, і є підприємцями.

Однак видатні економісти того часу (Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо) не сприйняли цих положень. Під впливом високого авторитету Сміта і Рікардо кілька наступних поколінь поділяли негативну оцінку творчо­го підприємництва. Лише набагато пізніше, на межі XIX і XX століть, політекономи визнали вирішальне значення творчого підприємництва для економічного зростання. Подальшого розвитку концепція підпри­ємництва набуває в працях представників німецької класичної школи. Загальний прорив позитивної історії підприємництва відбувся лише в 1912 році, коли вийшла у світ книжка Й. Шумпетера «Теорія економіч­ного розвитку». Він розробив тип творчого підприємця, який реалізує нововведення і в такий спосіб забезпечує економічне зростання.

За Й. Шумпетером, підприємницька функція полягає в реалізації організаційно-господарських нововведень — «нових комбінацій фак­торів виробництва», які відіграють головну роль у розвитку економіки, забезпечуючи її зріст.

Таким чином, підприємець-інноватор визнається однією з цент­ральних фігур господарської діяльності. Інновація, за Шумпетером, це не тільки виготовлення нового продукту та впровадження нових техно­логій, а й освоєння нових ринків збуту, нових джерел сировини, нових форм індустріальної організації.

Слід згадати і приклади вітчизняного дослідження феномена під­приємництва. Так, особистості ділової людини, мотивації її діяльності, ролі в економічному житті суспільства значною мірою приділялася увага українською наукою на межі ХІХ-ХХ століть. Прикладом цього, зок­рема, є праці відомого економіста М. Туган-Барановського, який.бачив у підприємцеві людину, що працює заради високих прибутків і при цьому розумно ризикуючи. Ю. Ларін, досліджуючи процес створення капіта­лу в СРСР в період непу, відзначав такі якості приватного підприємця, які давали йому змогу досягати успіху, як «уміння рухатися в умовах то­варно-ринкових відносин, заповзятість».

Однак у цілому до цього часу історія вітчизняної теорії підприєм­ництва залишається маловивченою сферою. Це обумовлено тим, що донедавна значна кількість праць вітчизняних авторів як дожовтнево­го періоду, так і перших післяреволюційних років були закриті і недо­ступні для українських учених.

Як відомо, теорія Адама Сміта була одним із відправних моментів концепції Карла Маркса, який бачив у підприємцеві лише капіталіста, що вкладає свій капітал у власне підприємство і шляхом зниження опла­ти праці позбавляє робітників виробленої ними додаткової вартості, тобто експлуатує їх¹. Виходячи з цих положень, які В. Ленін називав наріжним каменем марксизму, фігура підприємця зрештою була ліквідо­вана революцією в Росії.

Зрозуміло, що, коли в країнах колишнього Радянського Союзу по­чалися зміни, спрямовані на досягнення нового вільного ладу в полі­тичній і економічній сферах, переходу до соціальної ринкової еко­номіки, в них не було підприємців і відповідно не були відомі «правила гри» у веденні такої економіки. Об'єктивні передумови для реабілітації та відродження підприємництва склалися і були законодавче закріплені при переході до ринкових відносин.

За роки незалежності в Україні одним із найважливіших напрямків реформування економіки став розвиток підприємництва. Але його мас­штаби, вплив на збільшення обсягів виробництва та надання послуг, подолання кризових явищ залишаються ще незначними. Особливо це стосується малого і середнього підприємництва.

За даними, що наводяться в пресі, на його долю припадає 10 відсот­ків внутрішнього валового продукту (ВВП), тоді як у таких країнах, як Велика Британія, Німеччина, США, Франція, Італія, частка продукції малих і середніх підприємств у ВВП перевищує 50 відсотків.

¹ До речі, український письменник Микола Руденко у своїх економічних працях зробив висновок про хибне тлумачення К. Марксом природи додатко­вої вартості. Марксова додаткова вартість, за словами М. Руденка, це лише бух­галтерська, відносна додаткова вартість. Справжня додаткова вартість, яка на­зивається абсолютною, то явище природи (Слово проти сили // Урядовий кур'єр. - 1998. - 22 серпня).

Причини цього різні. Це і неоднозначне ставлення більшості населення нашої держави до підприємницької діяльності та підприємців, і бюрокра­тичні перешкоди на шляху їхнього нормального розвитку. Низка інших факторів стримує прояв підприємницьких функцій у створенні структури національного господарства, яка відповідала б ринковим потребам.

Законодавство України має таку спрямованість, але потребує ще по­дальшого вдосконалення. Господарський кодекс України так визначає основні принципи підприємницької діяльності: підприємництво здійс­нюється на основі вільного вибору підприємцем видів цієї діяльності; самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-тех­нічних, фінансових та інших ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до вимог законодавства; вільного найму працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів; самостійно­го ведення зовнішньоекономічної діяльності (ст. 44).

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законодавством. Держава гарантує всім підпри­ємцям, незалежно від обраних ними форм діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.