Засновники та учасники підприємницьких товариств

Засновники та учасники господарських товариств є без­посередніми суб'єктами корпоративних відносин. Для подаль­шого їх установлення слід звернутися до відповідної терміноло­гії, чинного законодавства, наукових джерел та судової практики, що сформувалася у зв'язку з їх застосуванням.

У статті 3 Закону України «Про господарські товариства» визначено коло осіб, які можуть виступати «учасниками» та «за­сновниками» господарських товариств. Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідують­ся як юридичні особи. Іноземні громадяни, особи без громадян­ства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських това­риств нарівні з громадянами та ххишганмми особами України, крім випадків, тредбачаиих заховодавчмми актами України.

Згідно із ч. 1 ст. 114 ЦК учат нотами вхииіирвіивиих право­відносин можуть виступати суб'«атяаг*кЦьяого права - фізич­на або юридична особи. Слід зауважити, що в ЦК відсутнє засто­сування такого поняття, як «засновки», а в ГК немає й самого визначення цих понять.

Щодо судової практики, то у п. 1.1 рекомендацій президії Вищого господарського суду України «Про практику застосу­вання законодавства у розгляді справ, що виникають з корпора­тивних відносин» вказується на такий склад сторін корпоратив­ного спору: 1) учасник (акціонер, засновник) господарського

7-535

98 ________________________________________________ Розділ 4

товариства, в тому числі такий, що вибув, та товариство або 2) учасники (акціонери, засновники) господарського товари­ства у спорі між ними, пов'язаному зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням цього товариства (п. 4 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України). До виключ­ної компетенції господарських судів належать справи у спорах між учасниками (акціонерами, засновниками) господарського товариства та господарським товариством стосовно реалізації та захисту корпоративних прав.

Статус учасника господарського товариства тісно пов'яза­ний із правом участі у ньому, а правовий зв'язок учасника із то­вариством робить можливим застосування цього терміна. Якщо говорити про коло осіб, які охоплюються поняттям «учасник», то слід зазначити, що воно включає акціонерів, учасників, вклад­ників, повних товаришів тощо. Постає питання: чи можна нази­вати особу, яка передплатила акції при створенні товариства, учасником? Відповідь буде позитивною лише щодо учасника установчих зборів. Але його ще не можна вважати повноправ­ним суб'єктом корпоративних правовідносин (наприклад, не на­бувши права власності на цінний папір, особа, яка передплатила акції, не може його відчужити).

Учасником (засновником) може виступати саме підприєм­ницьке товариство, зокрема, коли йдеться про створення дочір­ніх підприємств. Юридичні особи у своїй діяльності керуються статутом, а тому вони можуть виступати учасниками товари­ства в разі, якщо таке право передбачене їх статутами, і законо­давство не встановлює щодо цього явних обмежень чи заборон. Філії та представництва не є юридичними особами, проте й во­ни можуть бути суб'єктами корпоративних правовідносин. За­уважимо також, що юридичну особу можна вважати основним суб'єктом корпоративних відносин, оскільки останні складають­ся саме у зв'язку зі створенням юридичної особи та існують за її участю.

Відповідно до частин 5 і 6 ст. 1 Закону України «Про госпо­дарські товариства» товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати у зобов'язання, виступа­ти в суді та третейському суді від свого імені. Причому придбан­ня часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

 

Суб'єкти (учасни ки) корпоративних відносин

Отже, учасниками корпоративних відносин є і господарські товариства, які набули статусу юридичної особи (з дня їх держав­ної реєстрації — ч. 4 ст. 87 ЦК) і право участі в діяльності яких як учасників підтверджене відповідним документом (акцією в акціонерному товаристві, рішенням зборів учасників або стату­том товариства з обмеженою відповідальністю, установчим до­говором повного товариства тощо).

Поряд із фізичними та юридичними особами особливу роль у корпоративних відносинах відіграє держава як акціонер. У про­цесі приватизації в Україні було створено велику кількість від­критих акціонерних товариств, у статутному капіталі яких збе­реглася частка державного майна. Такі товариства мають певні особливості, зумовлені як наявністю у складі акціонерів держа­ви, так і розміром державної частки¹. Відповідно до ст. 168 ГК корпоративні права держави здійснюються визначеними зако­ном центральними органами виконавчої влади та уповноваже­ними особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Держава виступає у корпоративних правовідносинах І як суб'єкт державного (правового) регулювання, і як безпосе­редній учасник (акціонер) в особі спеціально уповноважених Ів та їх посадових осіб. Для державних підприємств зако- ач«є окреме обмеження: державні підприєм- Цшіяиккх організацій, підприємств буді-

,___ удімякнмх матеріалів, які є засновниками

...-.^-_г_____ і товариств, шо здійснюватимуть проектування та

перспективне будівництво аа кордоном) не можуть виступати засновниками господарських товариств- (ст. І Декрету «Про

" ктпі пипрмсмшщької діяльності,: гідпрюмств* від 81.Ш992 р.)²

, - - 1 профеаультатаї уиріаватіияа корпо-

^1 Щербина О. В. Правове становище акціонерів за законодавством Украї­ни / О. В. Щербина. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С 13. ' ВВР. - 1993. - № 11. - Ст. 94.

ЧтштМЩШШйтршт ■ IUUIHJ—ЛІИІН ЮКфиствах за 2005 р., уттродо»ж*)ИЯвт «рек нові» цядіираїчний порт­фель держави мае і' гІИку МИРЯІЩІЮЩмиимвиюя, що поліпшує структуру корпоративних прщ UtMaHW'll скорочення пере­важно відбувається за рахунок пакегівшцій розміром від 25 до 50% статутного капіталу та дрібних пакетів (до 25%). Світовий

7'

100 ________________________________________________ Розділ 4

досвід свідчить, що підприємства з державною часткою в капі­талі стикаються з рядом специфічних управлінських проблем. Зокрема, вони можуть постраждати як від щільного та політично мотивованого втручання держави, так і від надто пасивного здій­снення державою функцій власника. З іншого боку, може «роз­миватися» відповідальність таких підприємств в силу їх захище­ності від двох основних загроз, що постають перед менеджментом цілком недержавних компаній, — поглинань та банкрутства¹.

Як зазначають дослідники, справи, що виникають з приво­ду управління державними корпоративними правами (корпо-ратизовані підприємства), не належать до поширених катего­рій спорів. Натомість такими є справи, позовні вимоги по яких ґрунтуються на договорах про здійснення функцій управління державними корпоративними правами (Постанова Кабінету Мі­ністрів України від 04.11.98 р. № 1741 «Про управління держав­ними корпоративними правами»), а також спори про передачу корпоративних прав уповноваженому державному органу на ви­конання вимог нормативних актів.

Отже, управління державними корпоративними правами є виключною функцією Фонду державного майна України, який може здійснювати таке управління самостійно, а може переда­вати функції з управління іншим особам на договірній основі.

Управління державними корпоративними правами здійснює уповноважена особа на підставі чинного законодавства та дого­вору (доручення чи довірчого управління) у порядку, встанов­леному законом. Держава виступає у цьому випадку як суб'єкт корпоративних правовідносин. У разі участі представника Дер­жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку при прове­денні реєстрації акціонерів його не можна вважати суб'єктом корпоративних відносин, оскільки він не є учасником товарист­ва. Тому не слід ототожнювати відносини щодо контролю за до­триманням корпоративного законодавства із самими корпора­тивними правовідносинами.

Здатність іноземного громадянина набувати статусу учасни­ка господарського товариства визначається особистим законом цього громадянина. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України від 23.06.05 р. «Про міжнародне приватне право» № 2709-IV особис-

 

Суб'єкти (учасники) корпоративних відносин

тий закон фізичної особи визначається за його громадянством¹. Зміст корпоративних прав встановлюється за правом країни, до якої належить юридична особа. Відповідно до ч. 1 ст. 25 цього Закону особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.

Як зазначається у п. 6.1 Рекомендацій президії Вищого гос­подарського суду України «Про практику застосування законо­давства у розгляді справ, що виникають з корпоративних від­носин», діяльність акціонерного товариства, зареєстрованого в Україні як юридичної особи, відносини між акціонерним това­риством і акціонерами, а також між акціонерами цього товари­ства з приводу діяльності останнього регулюються виключно законами та іншими нормативно-правовими актами України. У разі укладення акціонерами — іноземними юридичними або фізичними особами — угоди (правочину) про підпорядкування іноземному праву відносин між акціонерами, а також між акціо­нерами і акціонерним товариством з приводу діяльності това­риства, такий правочин є нікчемним. Відносини між засновни­ками (учасниками) господарського товариства з приводу його створення, формування його органів, визначення компетенції цих органів, процедури скликання загальних зборів та встанов­лення порядку прийняття рішень на зборах регулюються по- ложеннями ЦК України та Закону України «Про господарські товариства». За своїм змістом ці норми є імперативними, а їх недотримання порушує публічний порядок.

В юридичній літературі розглядається також питання про те, чи може державна установа бути засновником та учасником корпорації. Тут доречно погодитися з Н. С. Глусь, яка.вважає, що можливість бути засновником та учасником корпорації для державної установи залежить від обсягу правоздатності остан­ньої, яка мав абстрактний характер, а реалізація цього права, тобто наділення устанони конкретними суб'е^стнвними корпора­тивними правами відбувається в порядну, передбаченому чин­ним законодавством України та внутрішніми нормативними актами установи. Щодо державних установ та організацій необ­хідно застосовувати норму, яка міститься в ч. З ст. 13 Закону «Про господарські товариства» і передбачає заборону викорис­тання бюджетних коштів для формування статутного фонду.

 

¹ Поєдинок В. Правові питання здійснення корпоративних прав держа­ви / В. Поєдинок // Українське комерційне право. — 2006. — № 7. — С 78—79.

¹ ВВР. - 2005. - № 32. - Ст. 422.

Розділ 4

Якщо державна установа або організація, крім бюджетного фі­нансування, має інші доходи, то за рахунок таких доходів може формуватися статутний фонд господарських товариств. Участь у господарському товаристві не повинна суперечити статутним цілям діяльності установи чи організації.

Отже, участь державної установи в корпоративних правовід­носинах можлива тоді, коли до статутного капіталу передають­ся майнові права, зокрема, право користування, розпорядження (наприклад, результати інтелектуальної чи творчої діяльності, матеріальні чи нематеріальні блага тощо). Підтвердженням цього є, зокрема, і постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 22.04.2003 р. У ній ідеться про те, що внесок Інституту НАН України до статутного фонду товари­ства з обмеженою відповідальністю у в*игляді майнових прав не суперечить вимогам закону, оскільки останнім заборонено вико­ристовувати для формування статутного фонду бюджетні кош­ти, а також кошти, одержані у кредит та під заставу.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 32 ЦК передбачено право неповнолітньої особи (віком від 14 до 18 років) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установ­чими документами юридичної особи. Повна цивільна дієздат­ність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатись підприємницькою діяльністю, за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюються на всі цивільні права та обов'язки (частини 3, 4 ст. 35 ЦК). Отже, неповнолітні особи можуть виступати суб'єктом корпоративних правовідносин, але самостійно реалізувати свої права вони з наведених вище під­став не зможуть, їх представниками будуть виступати їх батьки (усиновлювачі), піклувальники.

Щодо участі у товаристві осіб обмежено дієздатних чи недіє­здатних, то в юридичній літературі висловлено різні думки. Так, наприклад, у контексті розгляду питання про спадкування кор­поративних прав О. Р. Кібенко зауважує: «...якщо спадкоємцем є обмежено дієздатна чи недієздатна особа, то вони не можуть вступити в товариство, а отже, частка, яка належала померлому спадкодавцеві, виділяється спадкоємцеві»¹. Основним аргумен-

Суб'ши (у час ники) корпоративних відносин ______________________ 103^

том на користь такого висновку є посилання автора на неможли­вість представництва щодо прав у корпоративних відносинах, які мають особистий характер. В. М. Кравчук вважає, що такий аргумент є справедливим лише щодо повних і командитних то­вариств, де учасники несуть повну відповідальність. Тут особа учасника має значення для інших, тому що всі відповідають со­лідарно. Натомість у товаристві з обмеженою відповідальніс­тю представництво цілком можливе, оскільки майнові інтереси інших учасників не зачіпаються. Тому участь осіб з неповною дієздатністю в таких товариствах можлива через законних пред­ставників. Однак, якщо товариство проти, то воно підмовить спадкоємцеві у вступі до товариства¹.

Задля реалізації своїх корпоративних прав учасник може брати участь у роботі органів управління: вищому та виконавчо­му органах, ревізійній комісії, наглядовій раді. Можна погодити­ся із названим автором, що ці органи не мають цивільної право-суб'єктності, але закон надає їм певні права та обов'язки у сфері корпоративного управління. На думку В. М. Кравчука, дії орга­нів управління вважаються діями юридичної особи, однак у внут-рішньокориоративних відносинах кожен орган має свій статус.

Учасники корпоративних правовідносин можуть передава- ШСМІ повноваження іншим особам. Так, наприклад, здійснюва- ІМИрВОрвтивні права (зокрема, право на управління, ведення Сірщголосування) учасник може і на підставі довіреності через уповноважену ним особу. Фізична або юридична особа може ста­ти учасником корпоративних правовідносин також і в порядку спадкування чи правонаступництва в установленому законом (статутом) порядку.

Отже, учасники господарських товариств — це особи (фізич­ні чи юридичні, інші суб'єкти цивільного права), яким належать корпоративні права щодо товариства, включаючи право на част­ку в його статутному фонді, що підтверджується відповідними документами. Поряд із тим, учасник може і не бути засновни­ком товариства, а набути корпоративних прав унаслідок укла­дання різноманітних договорів (правочинів).

Засновниками слід вважати тих осіб (фізичних чи юридич­них, а також інших суб'єктів цивільного права), які здійсню-

 

¹ Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины / Е. Р. Кибенко. — X.: Эспада, 2001.-С 98.

¹ Кравчук В. М. Корпоративне право. Аналіз законодавства та судової практики / В. М. Кравчук. — К.: Істина, 2005. — С 625.

Розділ 4

 

ють спільну діяльність зі створення господарського товариства і прийняли рішення про затвердження його установчих докумен­тів, а також передали певне майно (майнові права) до його ста­тутного фонду.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Назвіть ознаки юридичних осіб корпоративного типу.

2. Чим відрізняються підприємницькі товариства від непідпри-ємницьких?

3. Хто може бути засновником господарського товариства?

4. З якого моменту особа набуває статус учасника господарсько­го товариства?

5. У чому полягає сутність корпорації однієї особи?

6. Хто здійснює управління державними корпоративними пра­вами?

Розділ 5