Як джерела корпоративного права

Крім законів та підзакоііиих нормативно-правових актів, джерелами корпоративного прана і внутрішні, локальні акти, в яких містяться корпоративні норми. Вони називаються по-різ­ному: корпоративні нормативио-правові акти або локальні акти, локальні нормативні акти, внутрішні акти. Це зумовлено розу­мінням корпоративних норм як норм внутрішніх (ііііутрішіїьо-кориоративпих, внутрішпьооріапізаційних, инутріїїііп.офірмо-вих).

Корпоративні пормативно-правоні акти та локальні акти ототожнюють, проте іноді вважають й різними, що можна пояс­нити поширеним у правовій науці баченням корпоративних норм як норм правових та інчіравових. За такою логікою перша позиція дає підстави стверджувати, що локальні акти, які міс­тять корпоративні норми, мають правовий характер, а друга — навпаки, що вони г неправовими. Розглядають також корпора­тивні внутрішні акти, які називають іноді також локальними нормативними актами, що свідчить про безперечність того, що вони мають локальний характер, але не доводить того, що вони є правовими.

У законодавстві ці акти іменуються внутрішніми документа­ми або положеннями (ст. 33 та інші Закону України «Про акціо­нерні товариства»). Отже, вже сама їх назва та їх зв'язок з розу­мінням корпоративних норм свідчить про різне ставлення до внутрішніх актів корпорацій як актів:

(а) локальних або таких, що не повинні так називатися;

(б) нормативних або таких, що не слід вважати нормативними;

(в) правових або таких, що не мають правового характеру.
Висловлюється й думка про те, що всі акти, які приймаються

органами юридичних осіб приватного права, не можна визнати ані нормативними, ані навіть індивідуальними, а ті документи, які приймаються відповідними органами корпорації, є правочи-нами: одноособовим органом — одностороннім правочином, а колегіальним — багатостороннім¹.

Наводяться також аргументи, які спростовують зазначене вище, оскільки рішення органів є управлінським актом, що абсо-

¹ Козлова Н. В. Гражданско-правовой статус органов юридического ли­ца / Н. В. Козлова // Хозяйство и право. — 2004. — № 8. — С. 53, 55, 56.

Розділ 2

лютно не властиве правочинам, які розмежовуються з рішення­ми за суб'єктом дій, а ці рішення слід виділяти як окрему підста­ву (юридичний акт) виникнення цивільних прав та обов'язків. Управлінські рішення, що приймаються органами корпорації, пропонується поділяти на індивідуальні акти та акти, якими встановлюються правила поведінки (локальні нормативні акти органів управління)¹.

Слід погодитися з аргументами про відсутність підстав вва­жати внутрішні корпоративні акти правочинами. Власне, ці акти, будучи локальними, мають нормативно-правову природу, оскіль­ки містять корпоративні норми, які є правовими. Тому така по­зиція дозволяє підтримати сторону тих авторів, які пропонують віднести внутрішні (локальні) акти корпорацій до нормативно-правових. Для зручності в подальшому будемо їх іменувати ло­кальними корпоративними актами.

Локальні корпоративні акти посідають вагоме місце для ре­гулювання корпоративних відносин, адже законодавець поміс­тив численні диспозитивні норми, що надають можливість учас­никам товариств передбачити у своїх внутрішніх документах прийнятну модель поведінки. Це переконливо свідчить про пе­ревагу приватного характеру корпоративного права над публіч­ним, яке покликано виконувати обслуговуючу роль для розвитку приватних відносин і для належного здійснення прав їх суб'єк­тів у своїх інтересах і без перешкод для всіх інших осіб.

Витоки локального регулювання лежать у площині приват­ного права. Суб'єкти корпоративних відносин (які за своєю при­родою є цивільно-правовими) наділяються можливістю врегу­лювати відносини між собою як у договірному порядку, так і шляхом прийняття локальних корпоративних актів. При цьому можна зважити на три моменти — автономність, диспозитив-ність і дозвільність, які мають безпосередній зв'язок із саморе­гулюванням.

Автономність взаємопов'язана з «саморегуляцією» (саморе­гулюванням), під чим слід розуміти регулювання, що здійсню­ється корпорацією в особі її органів і спрямоване на забезпечен­ня її власного оптимального функціонування. Саморегулювання виступає у певному сенсі як автономне регулювання, що відріз-

¹ Габов А. В. Сделки с заинтересованностью. Практика акционерных об­ществ / А. В. Габов. - М, 2004. - С. 158.

Джерела корпоративного права ____________________________________ 49

няється від здійснюваного ззовні з використанням централізо­ваних, загальнодержавних засобів правового впливу на корпо­ративні відносини.

Локальне регулювання значною мірою служить проявом дис-позитивності, властивої цивільному праву. Диспозитивні норми, з одного боку, надають можливість суб'єктам відносин самостій­но виробляти для себе правила поведінки, об'єктивно необхідні за таких умов та в даному середовищі. З іншого — спонукають їх це робити внаслідок самого законодавчого підходу, який від­силає до локального регулювання або надає варіанти нонедінко-вих моделей, використання або обрання яких відповідатиме ін­тересам певних корпоративних кіл. Цим законодавець орієнтує їх на розвиток власної ініціативи, що поєднувало б приватні ін­тереси із суспільними.

Щодо локального регулювання, то слід запровадити підхід, аналогічний принципу свободи договору: учасники корпоратив­них відносин повинні мати можливість приймати локальні акти в будь-якому разі, якщо на це немає законодавчих заборон, а та­кож якщо це не випливає зі змісту чи з суті цих відносин (анало­гічно правилу, встановленому в ч. З ст. 6 ЦК).

Отже, автономність локального регулювання та його зв'язок з диспозитивністю правового регулювання характеризують ло­кальне корпоративне регулювання як таке, що має похідний ха­рактер від централізованого правового регулювання. Це можна вбачати у тому, що локальне регулювання здійснюється, як пра­вило, на основі таких загальнодержавних правових актів, як ти­пові або примірні акти, рекомендації тощо, прийнятих у центра­лізованому порядку. Як правило, зазначені акти приймаються для використання при розробці статутів державних підприємств або акціонерних товариств, усі акції або значний пакет акцій яких належить державі, тобто створених у процесі корпоратизації та приватизації. Прикладом є Типовий статут відкритого акціо­нерного товариства, що утворене шляхом приватизації майна державного підприємства, затверджений наказом Фонду держа­вного майна України від 12 грудня 1994 p. Me 787, Міністерства економіки України від 13 грудня 1994 р. № 177 та зареєстрова­ний в Міністерстві юстиції України 4 січня 1995 р. за Me 2/538; Типовий статут відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства, затвердже­ний наказом Міністерства економіки України, Фонду держав-

4-535

50

Розділ 2

Диирци иорп оротшиого прш

 

ного майна України, Міністерства юстиції України від 31 серпня 1993 року № 55/365/10/5, зареєстрований в Міністерстві юсти­ції України 22 грудня 1994 р. за № 312/522.

Особливістю примірних та типових статутів є те, що вони як рекомендаційні акти не мають прямої дії. Вони не можуть бути безпосередньо введені в дію в організації, не здатні самі по собі породжувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Хоча в лі­тературі стверджується й те, що таку властивість мають лише примірні статути, на відміну від типових, які безпосередньо за­стосовуються для регулювання відповідних відносин і здатні породжувати суб'єктивні права та обов'язки. І при цьому наго­лошувалося, що за наявності типових норм локальні мають суб-сидіарний характер¹. Однак це зовсім не так, принаймні одно­значно те, що на підставі як примірних,. так і типових статутів кожною окремою корпорацією мають прийматися індивідуаль­ні статути.

Як примірний статут, так і інші акти подібного роду містять рекомендаційні норми, сила яких не в їхній юридичній обов'яз­ковості для організацій, а в їхній функціональній доцільності, а також в авторитеті тих державних органів, що їх розробили.

Вплив держави на локальне регулювання здається обґрун­тованим шляхом затвердження Примірного статуту акціонерно­го товариства, створеного при приватизації та корпоратизації, адже держава тут діє не тільки як правотворчий суб'єкт, а і як власник, зацікавлений в певному ступені уніфікації регулюван­ня відносин, в яких вона бере участь. Крім того, цей Примірний статут є нормативно-правовим актом, і при створенні акціонер­ного товариства в процесі приватизації або корпоратизації не прийняти статути не можна, адже це їх установчі документи; а при їх прийнятті не можна ігнорувати Примірний статут.

Стосовно створення інших господарських товариств держа­ва жодних рекомендацій не надає. Більше того, якщо після вику­пу пакета акцій у держави загальні збори акціонерів приймуть рішення прийняти статут у новій редакції, то немає жодних за­борон щодо цього.

Корпоративна нормотворчість зумовлена дозволами, які на­даються корпораціям законом. При всій прийнятності найбільш

¹ Антонова Л. И. Локальное правовое регулирование (теоретическое ис­следование) / Л. И. Антонова. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. - С. 21.

) ступеня свободи для локального корпоративного регу­лювання, ТИМ не менше, має залишитися неспростовним вплив держави на ці процеси, через установлення чітких, обґрунтова­них та розумних меж такого впливу. Це і будують загальні до­зволи, заборони, рекомендації.

Дозвільиість локального регулювання полягає не в тому, що корпоративні норми приймаються внаслідок тою, що вони до­пускаються законом, а ■ можливості їх прийняття в міру необ­хідності та ЯКЩО недоречність цього прямо не виплива* з закону (НАОрККЛЯД, ЯКЩО закон однозначно щмтульоиус псині питан­ий).!. С. Шитві на цс називас вимогою лсіітнмноаі локального правового регулювання¹.

Цивільний кодекс та закони «Про акціонерні товариства»,
«Про господарські товариства» навіть приблизно не визначають
того кола питань, з приводу яких мають прийматися локальні
корпоративні акти. Конкретні види локальних корпоративних
акті*ТІКОЖ на рІВНІ закону не визначаються. Ллє традиційно до
мм» ВІДНОСЯТЬ установчі документи (статут або засновницький
аАгаЙр)тя Інші внутрішні документи товариств. Останніми мо­
жуть бути регламент загальних зборів, положення про мандатну
КОМІСІЮ, наглядову раду, правління, виплату дивідендів, заочне
Голосування тощо. Види цих актів і потреба в них визначають-
ІДОИЩИМ органом юридичної особи. Регулювання у локальних
Корпоративних актах хоч і стосується насамперед учасників кор­
поративних відносин, але впливає і на права інших осіб — контр­
агентів по договорах, які укладаються товариством, і реєстраторів,
учасників фондового ринку, набувачів акцій тощо..Локальними
актами регулюються корпоративні відносини щодо компетенції
" *" і органів товариства, прав та обов'язків їх чле-

Ікими рішень тощо.

___ MMfcttrni Обов'язкові вимоги до локаль-

ШЩ ігіщягжяал, стосується статуту із за-

Шйеякям і^Ш-тшшЛЛ^я має містити (статті 88,143,