Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Суспільно-політичні і культурні можливості компаративних тенденцій.
Після Першої світової війни у словацькому штературознавстві наступає якісний поворот, зумовлений Іміною умов суспільного, культурного і літературного життя. Позитивну атмосферу творили також розширення видавничих можливостей новостворених часописів і збірників, оновлення Матиці Словацької, закладення університету ім. Я.А.Коменського, створення Наукового товариства ім. Шафари-нІІ тощо. Дня розвитку та нової орієнтації компаративістських Існденцій у літературознавстві вирішальним стало усвідомлення І.Імобутності у межах незалежної держави чехів і словаків, що окреслювало еволюційні контури між вітчизняним та Інонаціональним літературними процесами. Потреба конфрон-І\»ати словацьку літературу зі здобутками інших національних письменств ставала все актуальнішою, ба навіть неминучою. Міжлітературні взаємини базувалися не лише на усвідомленні національнолітературної самобутності, але й з урахуванням розвитку ідей соціального визволення, впливом чеської та російської пролетарської та соціалістичної літератур. За цих умов нових обрисів набувають стосунки з угорською ииературою, де починають зміцнюватися ідеї партнерства, по-• І у ново втрачає силу словацько-угорська білітературність, що, в І пою чергу, зміцнює момент міжлітературності шодо угорської І радиції та сучасності. Дедуктивні підходи Штефана Крчмерого. Штефан Крчмерий не був компаративістом у справжньому сенсі цього' слова. Він був поетом, літературним критиком, публіцистом, організатором літературного руху та істориком літератури. Компаративний складник Його літературознавчої діяльності репре-* зентує серія статей, рецензій, написаних з того чи того приводу, заміток про твори та репрезентантів світової культури, де при-1 сутній органічно конфронтаційний аспект. Крчмерий не був послідовником ідей Шафарика, Коллараг j чи ІПтура. Спосіб його порівняльних оцінок скоріше нагадував1] компаративістські настанови С.Г.Ваянського, Й.Шкультетого, Я.Влчка і Ф.Вотруби в низці статей компаративного характеру: "Ювілей Данте" (Jubileum Danteho II Stovenské pohFady. -1922. J -S.54-55); "Лорд Байрон" (Lord Byron II Slovenské pohl'ady. -' 1924. -S. 118-120); "Літературні взаємини" (Literârne suvislostf^ II Sbornfk Matice slovenskej. -1928. -N 1. -S. 1-Ю); "Олександр* Сергійович Пушкін " (Alexander Sergejevic Puśkin II Slovenské < smery. -1937. -N 4) тощо. Крчмерий зосереджується на; висвітленні паралелей стосовно мотивів, послуговуючись того-j часною впливологічною термінологією. Втім, висновки Крчме-j рого не є аж надто впливологічними завдяки його глибою» переконанню у неможливості виводити художню творчіс тільки з традицій, чи то у вужчому, національному, чи то ширшому - міжлітературному сенсі.
Наступною, специфічною галуззю, де Крчмерий прямо непрямо доводить необхідність та інтегральність компаративне го підходу до вивчення словацької літератури, є художній пе клад. При цьому він виходить з особистого досвіду та з безп середньої дотичності до літературної практики. Тут, на відмії від попередніх розвідок, де часто мимохіть вказується міжлітературні стосунки згадуваних авторів і творів, у вила оцінки перекладної продукції Крчмерий іде далі й формул врешті-решт теоретико-методологічні засади пере» котрі випливали з домінуючих і для Крчмерого притама критичних інтенцій: сприяти розвиткові словацької перек дацької справи. Дуже виразно про це свідчить, напри оцінка П.О.Гвєздослава як перекладача (Hviezdoslav prettada II Prudy. -1913. -S. 129-131); розмірковування над словацьк перекладами "Фауста" (Slovenské preklady Goetheho „Fausta": Slovenské pohl'ady. -1927. - S. 598-599) або над перекладе "Манфреда" Байрона, зробленого ПБуйнаком (О Byronovc „Manfredovi" ajeho slovenskom preklade II Nârodné noviny. -19 И -N 274). Крчмерий виходить з переконання, що завданням перекладача - передусім "зрозуміти, відчути, пережити" оригінал, опосередкувавши його вартості читачеві в новому мовному середо-нищі. Таким чином, він виходить з домінуючої комунікативної функції перекладу і лише на другому місці згадує творче транс-формативне завдання перекладацької інтенції, котра здатна в окремих випадках "посилити" оригінал. Творчість перекладача не може бути, отже, "без ладу і складу", але має бути продикто-иана внутрішніми контактами автора і перекладача. З цМ настанови Крчмерий виводить тезу про те, що у перекладацькому ниборі вирішальну роль завжди (щоправда, при творчому підході) відіграє "симпатія поета до поета". Мається на увазі Іпдоме поняття "зустрічна течія", теоретично і практично сформульоване О.Веселовським, яке часто недооцінювалося та зане-абувалося в системі тогочасної компаративної "впливологіГ.
4 гідно з сучасною термінологією, ідеться про типологічні сход У сенсі згадуваного принципу Крчмерий робить спробу її налізу перекладацьких прийомів Гвєздрслава при перекладі "Демона" Лєрмонтова (Hviezdoslav prełdadatel H Prudy. -1913. - 5 129-131) тощо. Крчмерий належить до тих літераторів, котрі розуміли й поціновували словесне мистецтво не ізольовано, а в органічній І дності з іншими видами. У ньому напрямку відбувалася його ІІубліцистично-критична діяльність, де, крім статей про шературу та рецензій, помітне місце посідають думки про теат-І'.шьне, образотворче мистецтво, музику. Цілком закономірно, то принцип комплексності художньої діяльності в його системі ні- переноситься тільки на взаємну єдність і зумовленість явищ міератури в межах ширшого, міжлітературного процесу, але мміючає й мистецтво як цілісність. І хоча Крчмерий не підійшов гіс июсередньо до "міжмистецькоГ конфронтації з особисто ишірацьованою програмою, його аналогії тим не менше документують пізнавальне значення паралелей між літературою та літописом, (див.: Mânes a Sladkovic// Slovenské pohTady. -1922. S 58-60). Цілеспрямоване й функціональне значення порівняльного нніічення літератури відобразилося у вершинному синтетичному І морі Крчмерого "Сто п'ятдесят років словацької літератури" І Sto päfdesiat rokav slovenskej literatury) - винятковій своїм спо-І пікш історії літератури, де майже кожному авторові, ба навіть творові віднаходиться ширший, міжнародний контекст. Твір виступає не ізольовано, не лише у вітчизняному національнолітературному середовищі, а в міжлітературних взаєминах і значенні. Тут розглянуто контакти вітчизняного письменства з німецькою, французькою і російською літературами від найдавніших часів до сучасності. Щоправда, Крчмерий базувався виключно на власному досвіді й не мав можливості скористатися здобутками розвинутих компаративних студій цілих генерацій компаративістів. Але й з цього погляду його синтез вартий уваги і є й на сьогодні випадком винятковим. І хоча з огляду на тогочасну термінологію він доволі часто користується терміном "вплив", його виклад цього понят- < тя є загалом антивпливологічний і позбавлений саме тієї одно*"*! бокості, котра найбільше послабила значення доволі розвинутої*" f компаративістської практики у багатьох європейських літературах. Наступ інтернаціональних аспектів. У 20-і роки в галузі-літературознавства провідне місце посідала група "ДАВ", метою1 якої була розбудова соціалістичної літератури, марксистської літературної критики та естетики. Сформульоване, але у принципі існуюче уявлення про світовий літературний процес P міжлітературність не було в програмі давістів однобоким, макь* чи всі ознаки універсальності в дусі прогресистського ев люційного процесу літератури. Безперечно; давістів годі зараховувати до цілеспрямова компаративістів, їхні компаративні аксіоми були пов'язані з ференціально-інтеграційним розумінням функції співдружно словацької та чеської літератур. Другим опорним моменто* інтернаціональних тенденцій при викладі вітчизняного красног письменства було онтологічне ставлення до радянськ літератури, до її соціального покликання та новаторських дожніх здобутків. Тому в літературно-критичній діяли ЛНовомеського, Е.Уркса, Д.Окалі предметом зіставлення розвиток і здобутки чеського і радянського літературного цесів, творчість І.Волькера. В.Незвала, Я.Сейферта, П.Безр. Й.Гори та ін., О.Блока, В.Брюсова, В.Маяковського, В.Іванов С.Єсеніна, МТорького, ЛЛолстого, О.Пушкіна і т. Співдружність словацької та чеської літератур, як і взаем» цих двох письменств з радянським, зокрема й з українсьв стали містком, котрий в певному сенсі зумовлював ставлення і лише до літературного спадку, але й до літературних цінне інших європейських народів. Принципи ставлення слов літератури і культури до Сходу і Заходу вислс
Ц.Новомеський у доповіді на І конгресі словацьких письменників (1936). Однією з центральних тез доповіді був наголос на необхідності не формальної, а творчої орієнтації словацького І^ультурного процесу на світову культуру та літературу. Ця участь передбачала внутрішній творчий акт, який уможливив би народження нової естетичної конструкції. На тлі компаративного мислення в словацькій літературній історії ця, здавалося, 'Іфактична" інструкція набуває ролі теоретичних тез з огляду на неефективність позитивістської та "вішивологічної" компара-Іивістики 30-х pp. З практичного й теоретичного погляду ця до* повідь є актуальною на той час спробою Новомеського встано-ІІити масштаб і обсяг стосунків словацької літератури як із Заходом, так і зі Сходом, а також окремо з чеською літературою: "Те, що в західній культурі було спроможним до творення, пошуку і розвитку, те, що в ній було "з людини і для людини", подає понад усі кордони Європи руку культурі т. зв. Сходу". Новомесь-кий ставить питання про можливості та форми чехо-словацького Інгературного співробітництва, підкреслюючи взаємну слизькість традицій та сучасних інтересів і цілей, і водночас на-Іолошує на особливостях двох культур. Саме ця специфічність мала стати головним мірилом контактів зі "всесвітністю", котра мала увиразнювати своєрідність погляду й потреб, що є вирішальною передумовою творчого сприймання Інонаціональних літературних цінностей. Таким чином І Іовомеський сформулював, власне, специфіку спільноти чеської І.І словацької літератури, їх взаємну контекстуальність, білі-н-ратурність.
Кінець 20-х і особливо 30-і роки ознаменувалися в процесі.Ініивізації міжлітературного дискурсу появою певної юслідницької межі. У багатьох європейських літературах, зокрема французькій, німецькій, російській спостерігається розви-юк порівняльного вивчення з орієнтацією на розширення дослідницького проекту всупереч його цілеспрямованій кла-< ифікації та функціональній організації. У цей час відбувається • мін.рідна кульмінація пануючого тоді позитивістського методу н,п ромадження найрізноманітніших поглядів і фактів щодо форм білітературних міжлітературних контактів, з фокусуван-имм на закостенілій системності, класифікації та певній м р.Ірхізації матеріалу. Якщо після Першої світової війни вела І u ред "спонтанна" історико-літературно налаштована форма міжлітературних конфронтацій, через певний часовий відтинок н підносного наповнення виникає хвиля теоретичних узагаль- нень. Притому теорія і методологія орієнтувалися як на попередню стадію розвитку, так і на створення передумов для майбутніх досліджень (французька, російська, чеська, польська школи компаративістики). У словацькому літературознавстві в цей час спостерігається формування генерації фахово вишколених дослідників, репрезентованої А.Мразом, Р.Угларом, Р.Бртанем, М.Пішутом, И-Феліксом, М.Бакошем та ін. Ці молоді вчені також розпочинають з типово "вшшвологічних" студій (Див.: SeleckyA. Kollar s Goethe It Bratislava, 1930 -S. 648-667, Brtau R. Hviezdoslav, prekladateF Goetheho II Roćnik. -1932. -S. 139-145, Mećiar S. Tatry v slovenskej a polskej poézii II Detvan 50 rokov v Prane. -Turćansky Sv. Martin, 1932), після чого з'являється праця Р.Углара "Зв'язки між словацькою літературою і літературами сусідніми" (Uhlâr R. Vzt'ahy medzi Slovenskou literaturou a literaturami susednymi II Detvan 50 rokov v Praze. -S. 12O-154), котра долає пануючий у Словаччині тогочасний "впливологічний" стереотип. У своїх теоретичних постулатах Угляр базувався на настановах, викладених у фундаментальній монографії П.Буйнака "Арані у словацькій літературГ, в якій з'ясовуються причини того, чому саме творчість Арані та Аді, відгукнулися у творчості багатьох словацьких письменників і робиться висновок, що зазначені письменники виразили найти-повіше і найповніше обставини співжиття словаків і угорців. Угляр у своїй праці робить спробу вирішити низку методо- ' логічних проблем компаративістики, дати відповідь на такі питання, як скажімо, мета й сенс порівняльного дослідження зага- ' лом, його методика та інструментарій. У вступній частині він оглядає головні порівняльні тенденції європейських літератур (французька, німецька, англійська, італійська), особливо відзначаючи роль французького вченого Ван Тіґема. Нове спрямування компаративістичних досліджень принесло відповідні наслідки. Це вилилося, зокрема, у студії С.Мечіара "Гвездосяав і Каспрович" (Hviezdoslav і Kasprowicz ltA Sbornik na poćesf Józefo Skultétyho. -Turćansky Sv. Martin, 1933. -S. 116-153), "Апофеоз словацької діви у Боннського і Пушкіна"1 (Apoteoza slovenskej devy u Vajanského a PuSkina II Slovenskej pohfady. -1937 -S. 88-92), де на засадах переважно тогочасних* практик робиться спроба розширити традиційну уніформу вик- \ ладу художнього твору в порівняльному аспекті.
30-ті роки висувають наперед кілька досить помітних європейській компаративістиці фігур. Це Р. Бртань, котрий^ тривалий час досліджував контакти словацької літератури зЧ німецьким, польським, чеським і російським письменствами. Сюди передусім варто зарахувати монографію "Бароковий і'лавізм" (Barokovy slavizmus. -Liptovsky Sv. Mikulaä, 1939), що, попри всю відданість в частковостях традиційній пози-І ивістській методології, демонструє і намагання створити ширший компаративістичний синтез. Варто назвати також статті "Пушкін і Андрей Сладкович" (Puśkin aAndrej Slàdkovicll Elan. -1936-1937. N 5. -S. 4-5); "Російський поет Лєрмонтов. Початки його культу в нас" (Rusky basnik Lermontov. Poćiatokjeho kuetu u nas II Elan. -1939. -N 3. -S- 2-3). У другій половиш 30-х років у літературознавстві можна спостерігати утвердження диференційованих компаративних підходів. Тут слід говорити про певне подолання описовості й прямолінійної класифікації матеріалу через методологічну винахідливість. Починає переважати тенденція до розуміння компаративного дослідження як органічного складника історії,'Іітєратури, хоча й з маргінальним ухилом, як необхідний дода-Іок до комплексного погляду на процесуальність вітчизняного письменства. Зміцненню зазначених функціональних аспектів сприяла літературознавча діяльність Андрея Мраза, Йозефа Фелікса, Мілана ГІішута і Мікулаша Бакоша. Якщо навіть розвідка А.Мраза "Словацький толстовеиь Альберт Шкарван" (Slovenskz tolstovec Albert Skarvan II Slovenské pohl'ady. -1935. -S. 647-656, 684-692) і мала загалом "контактологічний" характер, її водночас слід сприймати як складову частину послідовного намагання вирішити в історико-итературному плані актуальні проблеми перебігу словацько-російських літературних зв'язків. Серед вітчизняної компаративістичної продукції варті ува-І и праці Йозефа Фелікса, зокрема "Залежність літературних праць Хробака від іноземних взірців. Додатки до кники Добро-слава Хробака "Камарат Яшек" (Zavislost' Chrobâkovych hterârnych prac od cudzlch vzorov. Dodatocné poznamky ku knihe Dobroslava Chrobâka „Kamarat Jaśek" II Slovenské pohFady. -1938. -S. 67-88), де переконливо продемонстровано акту-.Ільність, оперативність порівняльного аналізу не лише з огляду на історико-літературну класифікацію матеріалу, а й з позиції дослідження процесуальності літературного розвитку, ба навіть І позиції найсучасніших літературно-критичних потреб. Ідеться про зіставлення спільних мотивів у творі Д.Хробака та творах ЖЖіоно, X. Рамуса, Л.Франка, КТамсуна та ін., причому ро-Гшться спроба доведення плагіаторського ставлення Хробака до роману Жіоно "Людина з гір". Виразне історико-літературне спрямування має і студія І Середина 30-х років була позначена намаганням подолати І Саме на цій основі почалося становлення концептуального І вивчення контактів словацької літератури з чеською та угорсь-1 кою, що було спричинено як історичною ситуацією, так Г] відповідало потребам тогочасного літературного історизму. Про! це свідчить, скажімо, стаття М.Бакоша "До проблематики сто-\ сунків між словацькою та чеською літературою" (лі problematike vztahov literatury slovenskej a ćeskej II Jednota. -1938.1 -S- 67-68), де сформульовано, окрім тези про літературно-І історичну неминучість систематичних досліджень зв'язків міЖІ словацькою та чеською літературами, також деякі принципи! методики порівняльного дослідження, причому в опозиції до і домінуючої "впливології", механістичного викладу І міжлітературних взаємин. З діалектичних та історично зумовлених взаємин національних літератур випливає одна з головних Інсад сучасної компаративістики, яка окреслює особливу роль приймаючої літератури для з'ясування міжлітературного обміну цінностей: "Дня кожного "впливу" повинні скластися умови в літературі,-і до цих умов він повинен пристосуватися. Інакше він не може бути впливом, не може реалізуватися. Тому ненауково ототожнювати аналогічні явища в двох літературах, і відтак ці аналогії не можна пояснювати впливом" (Там само). У зв'язку з розвитком компаративістики у Словаччині в 20-Ш-ті pp. не можна обійти здобутки чеських та польських сло-накістів. Типово позитивістський напрямок чеської словакістики репрезентує діяльність Альберта Пражака. Так, наприклад праця "Гвездослав і Дайте" (Hviezdoslav a Dante H Sbornfk Filoyofskej faculty UK v Brazislave. -1924. -N 20. -S. 2-29), яскраво виявляє науковий метод Пражака. У першій частині наводяться окремі висловлювання словаків про Данте, а в другій частині наводяться дві словацькі статті про Дайте: В.Пауліні-Тота та І.Зоха. У Іретій частиш ідеться про три спроби перекладів з Данте. У четвертій частині досліджуються "впливи" Дайте на Й.М.Гурбана, Я.Ботго, Я.Коллара, Я.Смрека. На подібному методологічному принципі базується і студія "Й.В.Гете і словаки^" (J.W.Goethe a Sloväci II Goethuv sbornik. Pamätce 100. Vyrofif bâsnikozy smrti vydali ceStf germaniste. -Prana, 1932. -S. 139-181), котра, попри свою дещо прямолінійну матеріалістичність, становить серйозну спробу осягнути сутність міжлітературних взаємин словацької літератури протягом кількох десятиліть, а також своєрідний апофеоз її специфіки. Чимало цікавих відомостей містить і студія "Штур, Гурбан і Маха" (Stur, Hurban a Mâcha II Sbornfk literârnohistorické spolounosti. - Praha, 1937. -S. 234-244), a також y праці "Deutche Elemente in der Jungenbildung S. Hurban Vajansky \\ Xenia Pragensia. -Praha, 1929. -S. 182-201). З методологічного погляду особливе місце посідає Пра-жакова студія "Наполеон у словацькій літературі" (Napoleon v lüvenskej literature II Slovensky dennik. - 1921. -N 102-105), цікава з погляду дослідження жанрової специфіки словацької нітератури, зокрема з точки зору оцінки цієї визначної Історичної постаті, що може мати значення більше для характеристики процесу самоідентифікації, ніж для вивчення словацько-французьких літературних зв'язків. Сюди ж частково належить стаття "Боннський у Німеччині" (Vajansky v Nemecku II Sbornflc Pilozofickej faculty UK v Bratislava 1925. -S. 3-141), кот- pa являє собою типовий прояв гематології, характерної для доби > Значну роль для розвитку словацької компаративістської Вольман у своїх працях базувався частково на підходах чеського компаративіста Ї.Полівки і частково на ідеях і О.Веселовського. Його метод характеризується розумінням І історії літератури як внутрішнього процесу з І взаємозумовленістю художніх засобів і форм. Його праці з га- j лузі історії драми південних слов'ян носять синтетично- f аналітичний характер. Це фактично спроба написати історію південнослов'янської драми як частину до загально-слов'янського компаративного узагальнення. Подібний харак- j тер має і його праця "Письменство слов'ян" (Slovesnost Slovanu. -Prana, 1928.-259 s.). Не можна обійти й теоретичну компаративістську працю і Помітний документальний внесок у розвиток словацьк(Уї| порівняльної фольклористики зробив чеський фольклорист Іржі ] Полівка, видавши три томи "Реєстр словацьких казок" (Supisl slavenstych rozprâvok, 1923,1924,1927), Й.їрасек своїми працями! "Словаки і Росія" (Slovensko a Rusko II Prûdy. -1923. -S. 325-334І 395-402,441-461), "Росія і ми" (Rusko а ту. -Praha-Brno, 1946).l| Характерною ознакою всіх вищезазначених праць є кнії спроможність функціонувати як в контексті чеської традиції, тата і словацької історії літератури. Одним із знаків приналежноеш до певного національно-літературного контексту є, наприклажі спосіб і міра інтенціональної авторської адресності, факт того! наскільки автор має на увазі тип читача однієї чи іншая літератури. При цьому існує між цими працями й відмінність! Якщо Пражак, виходячи з засад і гтогочасного стану чеської >Іі гературної компаративістики, концепціював свої праці гнльшою мірою з огляду на специфічні потреби словацького «и-шча, то Вольман будує свої компаративістичні студії на загальних принципах, а тому міра його адресності до словацького чи-ІІІча не особливо увиразнена. Випливає це й з,того, що Вольма-нові праці не досліджують словацько-інонаціональні зв'язки, а Іакож з того, що базуються на інших методологічних принципах. Вольман рухається шляхом мультилітературного порівняння, тоді як Пражак має на меті білітературну модель. Помітну роль у диференціації компаративістичних підходів иідіграли й дослідження чеського вченого Карела Крейчі,»міщені в словацьких часописах. Це, зокрема студія "Ленорсь-huu мотив у ренесансній польській поезії" (Lenorsky motń> v n-nesanćni poezii polské II Sbornik Matice slovenskej. -1936), котра Ііівдяки своїй історичній актуальності при аналізі окремих об-річів і форм їхньої адаптації у польському літературно-к горичному середовищі створила певні передумови для зменшення домінування фактографізму словацької компара-Іивістики, передусім через демонстрацію функціональних Іс Іорико-літературних зв'язків як у приймаючої літератури, так і мп тлі ширших міжлітературних європейських взаємин. Посіла І ІІоє місце і праця Крейчі "Мовна карикатура в драматичній птературі" (Jazykovâ karikatûra v dramatickej literature II shornfk Matice slovenskej, 1937. -S, 502-512), в якій досліджується роль макаронізмів в драматургії. У зв'язку з розвитком порівняльних концепцій у словацькому літературознавстві 30-х років треба також звернутися до пильності польського історика літератури Владислава Бобека, 'Іиї праці особливо з царини польсько-словацьких взаємин, сто- < унків словацької літератури з російською у кінцевому підсумку Компаративістичним працям Бобека притаманне широке рошаїття тем і комбінацій підходів з переважанням пози-півістської фактографії і впливології: стаття "З історії одного мотиву" (Z dejinjedného motńu II Slovenské pohl'ady. -1931. - S. І ' 3-328), монографія польською мовою "Міцкевич у словацькій птературі" (Mickiewicz w literaturze słowackiej. -Praha, 1931), < І удіях Міцкевич і Пушкін " (Mickiewicz a Puśkin II Prûdy. -1934. \ І Догнаного" Polonica u Hurbana, Hrobona, Hodźu a M. nohnânyho II Prùdy. -1934. -S. 91-98) та ін. Цікавою видається. Наприклад, праця "Єсенський і Пушкін", в якій ідеться про, логічне порівняння творчості Пушкіна з словацькою поезією ] акцентом на творчість Єсенського, з аналізом рецепції Пупп"1 штурівцями, Ваянським та Єсенським. Студії, присвячені Словаччині, побачили світ у д_ книжкових публікаціях "Словаччина і Слов'янство" (SlovensktA Slovanstvo. -Bratislava, 1936) і "Розділи про Слов'янство" ' Kapitoly о Slövanstve. -Bratislava, 1937. -283 s.)- Сюди ж ва долучити "Нарис історії словацької мови" (Dijiny slovensk jazyka v nâôrte. -Bratislava, 1938. -262 s.), ''Коротка історія <_. вацької літератури" (Prehladné dejiny slovenskej literatury. Bratislava, 1939. -169 s.).
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-23; просмотров: 124; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.128.206.68 (0.032 с.) |