Типи аналітичних документів з аналізу освітньої політики

31.Аналітичний документ з аналізу освітньої політики: структурні та текстуальні елементи. Аналіз політики — це вивчення того, що робить держава, чому і з якими наслідками. Аналіз політики є інструментом для відповіді на певні основні питання освітньої політики. На думку Кенвея (1990), починати думати про аналіз політики краще з питань “що”, “як” і “чому”.

При аналізі політики застосовують таку схему з восьми кроків: 1)Визначення об’єкту аналізу;

Збір відповідних фактів; 3)Визначення загальних тенденцій і напрямів; 4)Формування політичних альтернатив; 5)Вибір критеріїв для прийняття політичних рішень; 6)Передбачення можливих наслідків для кожної з альтернатив; 7)Оцінювання всіх “за” і “проти”; 8)Вибір найпридатнішої опції.

Структурні моделі аналітичного документа з освітньої політики.

Модель Герчинського: 1)Назва роботи і зміст; 2)Резюме (1 ст) — коротке формулювання головної проблеми і пропоновані варіанти політики (рекомендації) для її розв’язання; 3)Вступ (1-2 ст) — Формулювання і контекст виникнення ключової проблеми, рамки дослідження (що є та що не є предметом аналізу в роботі); 4)Аналіз проблеми (2-5 ст) — основна частина роботи має містити як основні дані (цифри та факти), так і аргументи, що окреслюють цю проблему. Якщо необхідно навести більшу кількість даних, вони мають бути перенесені в додатки. 5)Перелік варіантів політики, або рекомендацій (0,5 ст) — цей перелік має спростити сприйняття документа; 6)Опис варіантів політики (1 ст на кожен); 7)Висновки; 8)Додатки — для великих технічних та інформаційних частин. Резюме слід писати після написання основної частини роботи. Воно є корисним дня читачів, навіть коли документ у цілому не перевищує 12 сторінок, оскільки допомагає зрозуміти, чи варто продовжувати ознайомлення з роботою. Вступ -1-2 сторінки

Вступ має містити короткий, але чітко сформульований опис проблеми. Не потрібно жодних посилань на будь-які джерела. Однак корисним є аналіз історичного підґрунтя проблеми (чи коріння проблеми було успадковане ще з радянських часів, чи є наслідком соціальних і політичних процесів років незалежності). Чітко слід визначити співвідношення аналізованої проблеми з іншими проблемами державної політики (управління тощо). Аналіз проблеми - 2-5 сторінок З метою ефективного викладення проблеми матеріал доцільно подавати, ілюструючи його графіками, таблицями, цитатами і посиланнями на підзаконні акти та нормативні документи. Інформацію технічного характеру слід наводити у додатках. У процесі аналізу проблеми акцент має бути зроблено на фундаментальній природа проблеми, її зв'язках з іншими основними проблемами освітнього сектора. Якісний аналіз проблеми матиме більшу Цінність, аніж виклад варіантів політики (рекомендацій), оскільки може допомогти зацікавленим сторонам краще зрозуміти питання; до того ж треба пам'ятати, що головною метою політичного документа є пропонування якісного аналізу та рекомендацій, а не опис того, що може бути відомо читачеві. Обсяг проблеми (місцевий або національний, сільський або міський рівень) також треба описувати. Коли варіанти політики (рекомендації) стосуються лише частини проблеми, що аналізується, необхідно чітко окреслити цю частину проблеми. В цілому має бути чіткий зв'язок між ідентифікацією проблеми і запропонованими варіантами політики (рекомендаціями). Завжди існує бажання включити якнайбільше матеріалу до цієї частини роботи з тим, щоб показати читачам, що автор володіє проблемою. У цьому випадку слід дотримуватися таких двох чітких правил: по-перше якщо якась частина опису або дані не повністю співвідносяться певним варіантом політики, її краще винести у додатки; по-друге, надзвичайно важливими є прості факти (як порівняння цифр) та аргументи. Висновки не є обов'язковими, проте можуть бути написані, якщо деякі коментарі щодо реалістичності та політичної доцільності запропонованого стосуються всіх варіантів політики. Висновки нададуть роботі завершеного вигляду та спростять її читання.

Сутність поняття “освітні зміни”. За Майклом Фулланом, “Освітня зміна — процес зростання та розвитку школи як організації, що вивчається”. Зміна — необхідна складова постмодерного суспільства. За іншим визначенням, освітні зміни — це здійснення нововведень в школі (як в організації). Нововведення — це умисні специфічні зміни, що будуть дієвими у дослідженні цілей системи. Зміни відбуваються незалежно від нашого бажання. Вони — постійний і всеохопний феномен, і ми не можемо повністю контролювати цей процес. Ми можемо лише намагатися вплинути на природу змін, прискорити або призупинити їх поступ, трохи змінити їх напрям або надати їм привабливішої форми.

34.Типи освітніх змін. За Гопкінсом, освітні зміни можна поділити на прибуткові та заплановані. Прибуткова зміна — поступовий, ледь помітний перехід від однієї форми до іншої. Заплановані зміни намагаються перервати природний розвиток подій і в певний час зруйнувати попередню практику і встановити новий порядок. Джерела змін можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Внутрішні зміни часто розглядаються як “природні”, або “органічні” - їх можна усвідомлювати, не спостерігаючи щодня (як зростання дитини). Зовнішні зміни часто нав’язуються зовні, тому нерідко зустрічають опір. Заплановані зовнішні зміни — інновації та реформи — як правило, ініціюються зверху і впроваджуються в освітніх закладах. Прибуткові зміни всередині школи сприяють постійному особистісному розвитку персоналу і професійному розвитку шляхом набуття досвіду. Прибуткові зміни поза школою формують соціальне оточення, яке неминуче впливає на життя всіх освітніх інституцій. Важливо також наголосити, що сама по собі природна зміна не може бути прогресивною або інноваційною. Зміна — це тільки трансформація одного стану в інший.

35.Уроки нової парадигми змін, презентовані Фулланом у книзі “Сили змін”. В цій книзі Фуллан подає вісім основних уроків нової парадигми змін: 1)Неможливо керувати значущими процесами. Неможливо передбачити всі аспекти змін. Коли зміни глобальні, деякі зміни неможливо контролювати. 2)Зміна — це подорож, а не схема. Зміна є нелінійною, перевантажена непевністю і захопленням, а часом і нестерпна. Тривога, проблеми і страх невпевненості завжди характеризують процес змін, особливо на початковому рівні. 3)Проблеми — наші друзі. Проблем не уникнути у процесі змін; ми не можемо вчитися без них і ми не досягнемо без них успіху. Якщо виникає проблема, це означає, що зміни насправді відбуваються. 4)Бачення і стратегічне планування прийдуть згодом. Бачення приходить, коли щось вже відбувається. Тому, створюючи бачення, ми повинні розмірковувати над процесами, що тривають. Стратегічне планування на початковій стадії також може ставитися під сумнів: фактична зміна може не відповідати нашим планам, зазвичай треба робити численні поправки. 6)Не діє ні централізація, ні децентралізація. Занадто централізована система означає надконтроль, а децентралізація — хаос. Потрібні обидві стратегії — згори донизу і знизу догори. Для того, щоб впровадити зміни, центральна влада та освітні інституції повинні співпрацювати. 7)Зв’язок із ширшим середовищем є обов’язковим для успіху. Всі суспільні процеси тісно пов’язані. Якщо ігнорується зміна поза школою, ми не зможемо вплинути на зміни всередині школи. І внутрішнє, і зовнішнє середовища однаково важливі.

Кожен є носієм змін. Зміни не можуть впровадити окремі люди. Кожен залучений до освіти повинен брати участь у процесі змін.

Уроки нової парадигми змін, презентовані Фулланом у книзі “Сили змін. Продовження”. В останній книзі “Сили змін. Продовження” Фуллан визначив ще вісім складних уроків: 1)Моральна мета складна і проблематична. Реформи повинні спиратися на певну моральну мету, систему основних цінностей. Однак нелегко визначити і впровадити моральні цінності. Моральна мета може бути проблемою тому, що пріоритети не завжди пов’язані.

Теорії змін і теорії освіти взаємопов’язані. Кожна сучасна освітня теорія має брати до уваги фактор змін. З іншого боку, складно уявити теорію змін без навчального виміру. 3)Конфлікт і розмаїття — наші друзі. Розмаїття є цікавішим і збагачує більше, ніж гомогенна культура. Ми дізнаємося больше не від тих, хто поділяє наші погляди, а від наших опонентів. 4)Збагнути сутність діяльності на межі з хаосом. Ми маємо звикнути до стану невизначеності. Важливо підтримувати належний баланс між жорсткою структурованістю і вільною системою. Перебуваючи у такому балансі, система може бути гнучкою та ефективно працювати. 5)Емоційна освіченість містить і викликає неспокій. Емоційно вразливі люди зазвичай відчувають неспокій. В період змін певний рівень неспокою неминучий і навіть корисний. З іншого боку, емоційно чутливі люди ефективніше долають неспокій. 6)Культури співпраці містять і викликають хвилювання. Культури співпраці сприяють розмаїттю і більш відкриті до інновацій, які можуть породити неспокій. Інноваційні організації приваблюють людей з різними ідеями; зіткнення ідей породжує неспокій, але також і багато альтернативних рішень. 7)Боріться з непов’язаністю: поєднання і формування знань мають вирішальне значення. Одна з основних проблем сучасних реформ — їх непов’язаність. Коли реформи фрагментарні й розладнані, вони підвищують хаос і непорозуміння. В цьому сенсі злагодженість і створення нових знань украй важливі для успіху реформ.

8)Єдиного рішення немає: критично ознайомтеся з наявними вченнями і виведіть для себе власні теорії і власні переконання. Експерти неспроможні дати відповіді на всі питання, що виникають у процесі змін. Вони можуть допомогти зрозуміти контекст, в якому відбуваються зміни, і запропонувати чимало методів для використання, але не можуть запропонувати єдиного рішення. Тому освітнім лідерам необхідно виводити теорії і знаходити власні практичні рішення.

Освітні зміни, реформи та інновації в Україні: характеристика в контексті стратегії й тактики освітньої політики. В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України. Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Участь вищої освіти України в болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.