Класифікація за компетенцією види органів

Державна служба

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб,
які займають посади в державних органах та їх апараті щодо
практичного виконання завдань і функцій держави та одержують
заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові
повноваження.

Посада

Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладе­но встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організа­ційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами. Основними критеріями класифікації посад державних службов­ців є: організаційно-правовий рівень органу, що приймає їх на роботу; об­сяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в структурі державного органу.

Усього встановлено 7 категорій і 15 рангів. Кожній із 7 категорій від­повідає 3 ранги. Отже, державному службовцю присвоюється один із трьох рангів, що відповідає категорії, під яку підпадає та чи інша посада.

Ранг службовцю присвоюється відповідно до очолюваної посади, яку він займає, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, що відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Ранги, що відповідають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів України. Ранги, які відповідають посадам третьої — сьомої категорій, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.

Форми державного управління

Узагальнюючи викладені положення, можна зробити висновок, що під формою державного управління слід розуміти зовнішньо виражену дію — волевиявлення суб'єкта управління, здійснене у рамках режиму за­конності та його компетенції для досягнення управлінської мети.

Види форм державного управління. Різноманітність форм держав­ного управління, помітні відмінності в характері, юридичній силі, ролі в управлінському процесі роблять актуальною проблему їх класифікації. Слід зазначити, що донині адміністративно-правова наука не має загаль­новизнаної класифікації форм управлінської діяльності.

Найпоширенішими є дві класифікації:

· за значенням наслідків, які виникають у результаті використання
тієї чи іншої форми (наявності правового ефекту);

· за способом реалізації методів управління.

За значенням наслідків, які виникають у результаті викорис­тання форм, виділяють: а) правові форми державного управління; б) не-правові форми державного управління.

До правових належать форми, використання яких спричиняє виник­нення юридичного ефекту. Це, зокрема, видання юридичних актів, засто­сування примусових заходів. Такі форми виступають як юридичні факти і можуть формувати адміністративно-правові відносини.

До неправових належать форми, які безпосередньо юридичного зна­чення не мають і не спричиняють виникнення адміністративно-правових відносин. Такі форми або передують правовим (проведення ревізії, за ре­зультатами якої видається юридичний акт), або настають за ними (нара­да з приводу реалізації юридичного акта).

За способом реалізації методів управління виділяють такі форми:

1. Видання нормативних актів управління (встановлення норм права, адміністративна правотворчість).

2. Видання ненормативних актів управління (застосування норм пра­ва, видання індивідуальних актів управління, актів застосування норм права, адміністративне розпорядництво).

3. Укладання адміністративних договорів.

4. Здійснення реєстраційних та інших юридичне значущих дій.

5. Провадження організаційних дій.

6. Виконання матеріально-технічних операцій.
Зупинимося на змісті перелічених форм.

1. Видання нормативних актів управління (встановлення норм права, адміністративна правотворчість). Основним призначенням цієї форми управлінської діяльності є виконання наказів, законів, а також інших державно-владних приписів, для реалізації яких потрібні додаткові поло­ження нормативного характеру.

2. Видання ненормативних актів управління (застосування норм пра­ва, видання індивідуальних актів управління, актів застосування норм права, адміністративне розпорядництво) — найбільш масштабна частина управлінської діяльності. Саме за допомогою юридичних актів індивіду­ального характеру закони та інші правові норми застосовуються до кон­кретних обставин управлінського життя. Такі акти містять точно визна­чені та персоніфіковані юридично-владні приписи. Вони відіграють роль юридичних фактів, з якими пов'язуються виникнення, зміна, припинення адміністративно-правових відносин.

3. Укладання адміністративних договорів. Своєрідною формою дер­жавного управління слід вважати адміністративні договори. З самого по­чатку доцільно зазначити, що досить інтенсивно використовуваний в ад­міністративно-правовій літературі термін «адміністративний договір» у нормативних джерелах не вживається.

Адміністративний договір — система взаємних забов'язань, між на­званими в акті управління суб'єктами, формулювання і виконання яких має метою вирішення визначених державою завдань.

Така угода спрямована на встановлення, зміну чи припинення адмі­ністративно-правових відносин.

Отже, подальший розвиток механізму державно-управлінської діяль­ності за умови поступового переходу до ринкових відносин робить акту­альною проблему адміністративно-договірних угод (адміністративних до­говорів) з позицій дослідження еволюції адміністративно-правових форм реалізації державного управління.

4. Здійснення реєстраційних та інших юридична значущих дій. До та­ких форм насамперед слід віднести різні реєстраційні дії. Наприклад, ре­єстрація й облік автомобільного транспорту, реєстрація винаходів і від­криттів, суб'єктів підприємницької діяльності, нормативних актів.

Донині сутність та юридична природа реєстраційних дій повністю не з'ясована. Деякі дослідники вбачають у реєстрації тільки елемент техніч­ного обліку. Проте державна реєстрація має не лише інформаційне зна­чення, її роль головним чином полягає в тому, щоб підтвердити юридич­ні факти чи їх системи. Очевидно, акт реєстрації є рішенням компетентного органу, що вказує на юридичний стан суб'єкта. Реєстраційні дії мають юридичні наслідки. Так, незареєстровані транспортні засоби не можна експлуатувати, незареєстрований нормативний акт не може бути опублікований і розісланий тощо. До інших юридичне значущих дій та­кож належать: прийняття присяги, службове атестування тощо.

5. Здійснення організаційних дій — це повсякденні та різноманітні
вияви управлінської дисципліни, що безпосередньо не спричиняють
юридичних наслідків. Організаційні дії здійснюються для забезпечення
чіткої й ефективної роботи відповідних систем управління. Вони мають
внутрішньоуправлінське, внутрішньоапаратне значення. Водночас вони
можуть використовуватися для певного впливу на фомадські структури
і громадян.

До таких дій можна віднести різні інструктування, наради, семінари, збори, конференції, надання практичної допомоги, розповсюдження по­зитивного досвіду, проведення контрольних заходів, вивчення громад­ської думки, розробка заходів щодо впровадження новітніх досягнень науки і техніки тощо.

6. Виконання матеріально-технічних операцій має допоміжний харак­
тер. З їх допомогою обслуговується процес управління та інші форми
управлінської діяльності, спрямовані на утворення нормальних умов для
виконання адміністративних функцій.

До матеріально-технічних операцій належать дії з підготовки мате­ріалів для проведення організаційних заходів, видання юридичних актів, діловодство, складання довідок, звітів, оформлення документів тощо. Роль і значення матеріально-технічних операцій не можна зменшувати. Від них багато в чому залежить ефективність управлінської праці.