Роль римського права в історії права.

Колись римське право називали «писаним розу­мом» (ratio scripta). Зрозуміло, сучасне цивільне пра­во пішло далеко вперед щодо регламентації складної сфери майнових відносин. Однак багато із сучасних найновіших юридичних конструкцій у своїй першоос­нові мають ті поняття і категорії, які отримали свою розробку і апробацію в римському праві. Виходячи;і цих міркувань, римське приватне право продовжує залишились основою для вивчення цивільного і торгівель­ного законодавства, базою для підготовки кваліфікова­них юридичних кадрів.

Значення римського прана визначається його вели­чезним впливом не тільки на наступний розвиток пра­ва, а й на розвиток світової культуру в цілому. Римське. праве характеризується неперевершеною за чіткістю розробкою всіх найважливіших правових відносин простих товаровласників (покупець і продавець, креди­тор і боржник, зобов'язання і відповідальність і т. д.).

Римське право, за словами Ф. Енгельса, є настільки класичним юридичним вираженням життєвих умов і конфліктів суспільства, в якому панівне становище за­ймає приватна власність, що всі пізніші законодавчі ак­ти не змогли внести до нього ніяких суттєвих доповнень.

Римське право справило свій вплив на всі галузі сучасного законодавства. Але найбільшою мірою це тор­кнулося теорії цивільного права. Всі інститути нового цивільного законодавства були пронизані духом рим­ською приватного права, а його принципи і поняття покладені в основу нового законодавства. Такі правові категорії, як «приватна власність», «договір», «делікт», «застава», «іпотека» та багато інших, започатковані з римського приватного права, трактуються майже в усіх країнах однозначно. Тому вивчити достатньо глибоко сучасне цивільне право, не знаючи права рим­ського, неможливо. Сутність багатьох традиційних інс­титутів сучасного цивільного права легше зрозуміти, простеживши витоки цих понять за римським правом.

Римська юриспруденція відзначається високою техні­кою правотворчості, вмінням аналізувати конкретні правовідносини, добре аргументувати свої висновки.. Формулювання правових ідей римськими юристами від­значаються чіткістю, лаконізмом, глибиною змісту, ви­тонченістю форми. Вони є взірцем для сучасних юристів.

Багато висловлювань римських юристів з часом не тільки не втратили свого правового значення, а й ста-ли крилатими, перетворилися на юридичні презумпції (аксіоми). Вони увійшли до скарбниці світової право­вої культури і стали надбанням сучасної юриспруден­ції. Вільне володіння загальновизнаними афоризма­ми, висловлюваннями, термінами не тільки свідчить про високу правову культуру особи, а й значно полег­шує спілкування юристів різних країн.

Оволодіння відшліфованою юридичною технікою римського права необхідне і для законотворчої робо­ти, і для правильного застосування закону. Закони по­винні викладатися не лише зрозумілою будь-кому мо­вою, а й так, щоб редакція закону, його текст цілком відповідали тому, що хотів висловити законодавець. Необхідно, щоб формулювання закону охоплювали всі ті відносини, які прагнув урегулювати законода­вець. І навпаки, редакція закону не повинна давати приводу для застосування його до таких відносин, до яких він не був призначений.

 

 

Значення вивчення римського приватного права для сучасних юристів.

1. Після проголошення незалежності Україна вступає у найрізноманітніші ділові відносини з іншими, зокрема західноєвропейськими, країнами. Для захисту інтересів Української держави, її громадян необхідно знати і розуміти іноземне законодавство, а це неможливо без знання римського приватного права.

2. Майже вся термінологія, зокрема такі поняття, як віндикція, негаторний позов, презумпція, контракти і пакти, консесуальні договори, цівілістика, декрет, вето, диктатор, куратор, консул, окупація, префект, сенат, республіка, імперія, магістратура, конституція, депозит, депонент, депозитарій, делікт, кодекс, іпотека, контракт, легат, цесія, секвестр та ін. отримали значення інтернаціональних і давно стали загальновизнаними як в національному, так і в міжнародному вжитку.

Окремі положення римського цивільно-ro права стали крилатими, це - юридичні презумпції, що не вимагають доказів. Як приклад, наведемо: Is fecit cuі prodest - Зробив той, кому вигідно; Audiatur et altera pars - Слід -вислухати й іншу сторону; Nemo debet bis puniri uno delicto - Ніхто не може бути двічі покараний за одне й те ж порушення та багато інших.

3. Важливо знати, що римське приватне право характеризується чіткістю визначень і високою юридичною технікою, оволодіння якими має велике значення для сучасного юриста. Це допомагає чітко формулювати і застосовувати сучасне законодавство.

4. Римське приватне право зберегло своє значення протягом століть і є класичним юридичним виразом життєвих умов та конфліктів суспільства, в якому панує приватна власність, і наступне законодавство не могло внести до нього істотних поліпшень. Римське право - найбільш досконала форма права, що базується на приватній власності.

5. Сучасна юриспруденція має керуватися висловом відомого німецького мислителя 19ст. Р. Ієрінга: «Через римське право _ далі, випереджаючи його». Засвоїти те, що було створено попередниками, висвітлювати зміни історичних умов у нових надбаннях.

6. Вільне володіння загальновизнаними афоризмами, висловлюваннями, термінами не тільки свідчить про високу правову культуру, а й значно полегшує спілкування юристів різних країн.

7. Вивчення римського приватного права з метою пізнавальною, для засвоєння загальної історії права, теорії права, історії політичних і правових вчень.

Римське приватне право сприяє подоланню обмеженості національного правопорядку й юридичного провінціалізму, вчить критично мислити, зіставляти рівень власної правової системи з іншими правовими системами, будить дух творчості, без чого неможливе справжнє праворозуміння і правозастосування.

Римське приватне право сьогодні - це невід'ємна методологічна база професійної юридичної освіти, основа розуміння основних галузей права і порівняльного правознавства, дидактичне поле для становлення юридичної мови і юридичного мислення. Вивчення римської юридичної термінології і тієї соціальної реальності, яку вона позначала в різні епохи, істотно розширює світогляд юриста і надає стереоскопічність погляду на правову форму, закладає базу для творчого ставлення до юридичних конструкцій в практичній роботі.

Отже, вивчення римського приватного права - це не данина моді сьогодення, це об'єктивна необхідність, яка зумовлюється потребою успішного соціально-економічного розвитку нашої держави. Хто не знає минулого, той не зможе будувати майбутнє.

 

Рецепція римського права.

Розпочинаючи вивчення питань рецепції римського права, насамперед необхідно з'ясувати, що таке «рецепція» та в чо­му полягають характерні ознаки цього явища.

Термін «рецепція» має кілька значень. У мистецтві, культу­рі, суспільних науках його трактують як запозичення даним суспільством соціологічних і культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху або як сприйняття одного куль­турного явища, однієї культури очима іншої.

Щодо права рецепцію визначають по-різному, підкрес­люючи ті чи інші характерні, на думку авторів, риси.

Після ознайомлення зі спеціальною літературою, на пер­ший погляд може здатися, що рецепція є запозиченням біль­шою чи меншою мірою положень іноземного права. Але тоді виникає питання про доцільність вживання терміну «рецеп­ція» за наявності таких категорій, як «аккультурація», «рес­таврація», «запозичення», що, як здається, так само чи навіть більш конкретно відображають процес переймання положень чужого права. Це зумовлює необхідність чіткого визначення і розмежування зазначених понять.

За основу може бути взяте визначення рецепції як віднов­лення дії (відбір, запозичення, переробка та засвоєння) того нормативного, ідейно-теоретичного змісту римського права, що виявилось придатним для регулювання нових відносин більш високого ступеня суспільного розвитку.

Таке визначення більшою мірою враховує сутність та зміст рецепції. Але, крім того, слід зазначити, що, коли говорять про рецепцію, то йдеться про право, яке є елементом культури, що вже не існує й не має прямих, безпосередніх наступ­ників.

Отже, насамперед, рецепція — це відродження системи права, яка існувала раніше. Саме це є ключовим моментом у визначенні цього поняття.

Визначення рецепції права як складового елементу загаль­ного процесу відродження має принципове значення для її розуміння та характеристики. Адже у такому разі на неї по­ширюється теза про повторюваність ренесансів, які є прикла­дом історичного феномена, що постійно повторюється. Як слушно зазначав А. Тойнбі, «евокація мертвої або застарілої фази живої культури представниками якої-небудь цивіліза­ції — це не унікальна подія історії, а історичний процес, що повторюється. Тому варто вести мову не про «ренесанс», а «ренесанси», як явище культури, що періодично повторю­ються у процесі розвитку і самовдосконалення людства.

Отже, й рецепція (римського чи іншого) права є явищем повторюваним, і слід говорити про «рецепції», а не про одне лише унікальне явище.

Таким чином, рецепцію римського права можна визначити як його відродження, сприйняття духу, ідей і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певно­му етапі її розвитку в контексті загального процесу цикліч­них ренесансів.

Слід мати на увазі, що поняття «рецепція» досить близьке до категорії «правова аккультурація», під якою розуміють щеплення однієї правової системи до іншої. Однак на відмі­ну від аккультурації, яка могла обмежуватися якимось од­ним інститутом або навіть нормою, рецепція є глобальним явищем. У разі рецепції в певну культуру інтегрується право­ва система в цілому, як елемент іншої, більш давньої куль­тури.

Рецепцію також слід відрізняти від реставрації. Останнє поняття, яке означає відновлення чогось у первісному вигля­ді, зокрема, творів мистецтва, пам'яток культури тощо, зовні дуже близьке до категорії «рецепція», однак має істотні від­мінності.

Мета і кінцевий результат рецепції — створення на існу­ючій базі чогось нового у сфері культури, права тощо. Навіть якщо вона відбувається у формі, наприклад, прямого запози­чення тих чи інших ідей, рішень, правових норм, то ми маємо продукт нової якості, дещо нове, що виникає на новому вит­ку спіралі суспільного розвитку.

Що ж стосується реставрації, то вона має на меті віднов­лення чогось у первісному вигляді саме без змін та допов­нень, або, принаймні, без таких доповнень, що могли б зміни­ти первісний стан, вигляд вихідного матеріалу.

Розглядаючи питання про чинник» рецепції римського права, слід зазначити таке. Головним, чинником рецепції пра­ва є закономірності загального історичного розвитку. Згідно з ними історія людства є зміною низки цивілізацій, кожна з яких являє собою кластер (жмут) локальних цивілізацій, що відображають історичний ритм рухів народів, етносів з близьким генетичним корінням та долями.

Загалом суспільство розвивається синхронно, що забезпе­чує рух суперциклів по висхідній. Тому людство просуваєть­ся вперед у часі, у цілому, як єдина система, послідовно ми­наючи такі світові цивілізації, як неоліт, рання рабовласниць­ка, антична, рання феодальна, індустріальна, постіндустрі-альна. Оскільки йдеться про розвиток цивілізацій-культур, то кожний новий етап вбирає в себе вищі досягнення попередніх цивілізацій (або відродження останніх, якщо цивілізація за­гинула або відійшла в минуле котрась з її гілок).

Однак треба мати на увазі, що хоча світові цивілізації в ці­лому розвиваються як єдина система локальних цивілізацій, склад цього кластеру для різних світових цивілізацій неодна­ковий, позаяк кожна цивілізація має свою тривалість і почерк циклічної динаміки, виникають і гинуть вони неодночасно. Крім того, швидкість розвитку в епіцентрі та окремої локаль­ної цивілізації можуть істотно не збігатися. Наприклад, за розрахунками фахівців відставання феодальної Росії від епіцентру відповідної світової цивілізації становило 200—300 років.

Якщо поглянемо на історію людства під таким кутом зору, то цілком логічним виглядає і повторюваність відроджень, і неодночасність (незбіг у ритмах) цього явища. Повторюва­ність відроджень обумовлюється спіралеподібним розвитком цивілізацій, їхня неодночасність — неоднаковим ритмом роз­витку локальних цивілізацій у межах цивілізації світової.

Тепер залишається відповісти на запитання: чому частіше йдеться про рецепцію саме римського і саме приватного пра­ва? У пошуках відповіді на нього треба врахувати такі чинники.

По-перше, рецепція, як елемент загального процесу від­родження минулої високої цивілізації, полягає у впливі пра­ва, як її елементу, на менш розвинену правову систему, що формується у новій культурі При цьому право минувшини пристосовують до сучасних розумінь права. Такі процеси не поодинокі, найбільш відома рецепція римського права у контексті світової історії цивілізацій не є чимось унікаль­ним — досить хоча б пригадати рецепцію грецького права Стародавнім Римом і створення за допомогою її відомих Законів XII таблиць (Д. 1.2.2.4). Однак саме римське приват­не право виявилось вперше вищою фазою розвитку право­вої системи, що регулює відносини на підґрунті приват­ної власності Встановлення суверенітету особи-власника як однієї з головних засад стало одним з визначальних мо­ментів для подальшої долі приватного права Стародавнього Риму.

Саме тому римське приватне право стало предметом не­одноразових рецепцій у наступних цивілізаціях. І саме тому реципували насамперед приватне право, а публічне право — лише тоді й тією мірою, якщо цього вимагали потреби то­го чи іншого державницького устрою, форми правління то­що. При цьому слід зазначити, що, на відміну від рецепції приватного права, коли нова цивілізація сприймала дух та засади останнього, з публічного права звичайно запози­чували якісь зовнішні форми, процедури, окремі рішення тощо.

Слід також взяти до уваги, що крім головних чинників ре­цепції, згаданих вище, на її перебіг та характер в окремих кра­їнах можуть впливати різні обставини (геополітичне поло­ження, ступінь економічного розвитку, світогляд, менталь­ність тощо), що прискорюють або уповільнюють процес ре­цепції.