Тема 5. Поняття, принципи, функції, форми і адміністративно-правові методи державного управління

План

1. Поняття та сутність державного управління.
2. Принципи державного управління та їх характеристика.
3. Функції і види форм державного управління.
4. Поняття та класифікація актів державного управління.
5. Поняття та сутність адміністративного договору.

6. Поняття і види методів державного управління

7. Переконання як метод державного управління

8. Стимулювання як метод державного управління

9. Методи прямого і непрямого адміністративного впливу

 

Методичні вказівки

При вивченні даної теми слід уяснити, що управління це цілеспрямований вплив на складну систему. Управління може бути соціальним, технічним, біологічним. Соціальне управління, як особли­вий вид управління, являє собою вплив одних людей на інших з метою упорядкування соціальне важливих процесів, забезпечення стійкого розвитку соціальних систем. Воно характеризується таки­ми ознаками, як:

· проявляється через спільну діяльність людей, організує їх для такої діяльності у відповідні колективи та організаційно оформлює;

· має на меті упорядкування спільної діяльності шляхом забезпечення погоджених індивідуальних дій учасників такої діяль­ності через вплив на їх поведінку (волю);

· виступає в ролі регулятора управлінських взаємовідносин, що виникають між суб’єктом та об’єктом у процесі реалізації функцій соціального управління;

· є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин;

· має особливий апарат реалізації через організаційно оформлені групи людей.

Державне управління є видом соціального управління. В адміністративно - правовій науці немає єдиного визначення поняття дер­жавного управління. Найбільш поширеним є таке визначення: державне управління це самостійний вид державної діяльності, що має підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій та завдань держави в процесі регулювання економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами.

Функції державного управління являють собою основні напрямки діяльності державних органів для виконання завдань державно­го управління.

Слід мати на увазі, що в юридичній науці немає єдиної думки з приводу видів функцій державного управління, їх можна класифі­кувати:

а) в залежності від направленості і місця впливу: соціально-організаційні (вплив державних органів на об’єкти управління) і внутрішньо організаційні (управління усередині державного управ­лінського апарату);

.6) за змістом, характером і обсягом впливу: на загальні, спе­ціальні, допоміжні.

До загальних функцій відносяться:

організація (визначення організаційних положень, що встанов­люють порядок управління, регламентів, нормативів, вимог, відпо­відальності та ін.);

планування (визначення мети, необхідних ресурсів, способів, строків, форм і методів поетапного контролю за діями об’єкту); прогнозування (наукове передбачення, систематичне досліджен­ня стану, структури, динаміки та перспектив управлінських явищ і процесів);

регулювання (через нормативно-правові акти, державний бюд­жет, державні контракти, податкову систему, стандарти, митні та­рифи, визначення пріоритетів розвитку галузей та ін.); координація (забезпечує узгодження діяльності систем управлін­ня);

контроль (направлений на забезпечення законності, дисциплі­ни).

Спеціальні функції характеризують особливості конкретного суб’єкту (Президента України, КМУ, місцевих державних адмініст­рацій та ін.) чи об’єкту управління (економічна, соціально-куль­турна, адміністративно-політична сфери).

Допоміжні функції сприяють процесам реалізації загальних та спеціальних функцій. До них можна віднести: стратегічне та по­точне планування; фінансування, стимулювання, кадрове забезпе­чення, керування, діагностування та ін.

Форми державного управління можна класифікувати на пра­вові (які тягнуть за собою певні юридичні наслідки) і не правові (які не зумовлюють настання юридичних наслідків). У правовій формі управління виділяють:

прийняття правових актів управління;

укладення договорів;

здійснення інших юридичне значимих дій.

До не правової форми управління відносяться проведення орга­нізаційних заходів і здійснення матеріально-технічних операцій.

Акт державного управління являє собою підзаконний, офіцій­ний юридичний документ, прийнятий суб’єктом державного управ­ління, оформлений у відповідності до норм права, який передбачає

одностороннє владне волевиявлення і тягне за собою певні юридичні наслідки.

Важливе значення для уяснення сутності актів державного уп­равління має їх класифікація на види, а саме:

а) за юридичним змістом: нормативні і індивідуальні;

б) за суб’єктами: акти органів виконавчої влади; акти громадсь­ких організацій, яким делеговані державою владні повноваження;

в) за формою: письмові, усні, конклюдентні;

г) від порядку прийняття: колегіальні (постанови КМУ та ін.) і єдиноначальні (укази Президента України та ін.);

д) від об’єкту управління: рішення щодо охорони здоров’я, освіти, оборони, агропромислового комплексу, національної безпеки та ін.

При вивченні даного питання слід звернути увагу на умови ефек­тивності актів державного управління: їх якості, організації вико­нання, стабільності обстановки, кваліфікації кадрів та ін. Основни­ми вимогами ефективності є доцільність (тобто, їх корисність для публічних інтересів) та законність. Остання обумовлюється: а) на­явністю компетенції у суб’єкта управління; б) його відповідністю закону по суті; в) відповідністю меті закону; г) його прийняттям у передбачений законом строк; д) дотриманням процесуальних пра­вил видання акту.

Акти державного управління, які не відповідають вимогам, що висуваються до них, признаються дефектними: нікчемними або за­перечними. Нікчемні акти — це незаконні акти, які не породжують ніяких правових наслідків. Заперечні акти мають певні недоліки, які не позбавляють їх законної сили, але вони можуть бути оскар­жені зацікавленими особами у встановленому порядку.

Адміністративний договір це один із видів публічно-правових договорів. Він являє собою засновану на підставі норм адміністративного права і добровільної згоди волі двох або більше суб’єктів адміністративного права, один із яких завжди виступає суб’єктом державної волі, угоду, яка започатковує, змінює і припиняє взаємні права і обов’язки його учасників.

Важливо уяснити функції адміністративного договору, зокрема:

· структурно-організаційну;

· соціального компромісу;

· забезпечувальну;

· орієнтаційно-стимулюючу;

· демократизації виконавчої влади;

· виховну;

· охоронну.

 

 

Адміністративно-правові методи це способи та прийоми безпосереднього і цілеспрямованого впливу органів державного управління (посадових осіб) на підпорядковані їм об’єкти управління. Методи досить різноманітні, однак вони мають загальні риси, а саме: способи впливу органів державного управління на підпорядковані їм об’єкти управління;вираження державного публічного інтересу;засоби досягнення мети; способи організації, прийоми здійснення функцій, що виникають в процесі спільної діяльності;способи реалізації компетенції.

В юридичній науці виділяють такі види адміністративно-правових методів, як: переконання, заохочення, примусу; прямого і непрямого впливу; нагляду, регулювання, керівництва та ін. Переконання це один із основних адміністративно-правових методів, який проявляється в різних роз’яснювальних, виховних, організаційних заходах для формування волі підвладного. Способами такого методу є навчання, пропаганда, роз’яснення, обмін досвідом та ін.

Примус як адміністративно-правовий метод (див. тему 9).

Заохочення — це такий спосіб впливу, який через інтереси, свідомість направляє волю людей на здійснення корисних, з точки зору суб’єкту управління, справ. Правовою основою застосування даного методу є Указ Президента „Питання Комісії по державних нагородах України при Президентові України”, „Про заснування відзнаки Президента України „Іменна вогнепальна зброя” та ін. Даний метод характеризується такими ознаками, як: фактичною підставою для нього є заслуга, діяння, яке позитивно

оцінюється суб’єктами влади;воно пов‘язане з оцінкою уже здійснених дій;

· воно персоніфіковано, застосовується у відношенні окремих індивідуальних або колективних суб’єктів;

· воно проявляється у моральному схвалені, наділенні правами, пільгами, матеріальними цінностями та іншими благами. Метод прямого впливу характеризується наступними ознаками:

· прямий вплив на волю;

· дефективність, наказовий характер;

· однозначність команди, яка, як правило, не дає виконавцям можливості вибору варіанту поведінки;

· наявність великого адміністративного апарату, контролюючого виконання команди і наділеного повноваженнями застосовува­ти примусові заходи за невиконання. Для методу непрямого впливу характерно:

· вплив на волю здійснюється через створення ситуації, яка зацікавлює в необхідній поведінці через інтереси, запити виконавця;

· у виконавця є право вибору відповідного варіанту поведінки;

· нормами права передбачається діючий механізм стимулювання (одержання прибутку, пільги та ін.).

Дозвільна система це урегульована нормами права сукупність суспільних відносин суб’єктів державного управління з громадянами і організаціями з приводу видачі дозволу на зайняття певними видами діяльності з наступним наглядом за дотриманням правил і умов здійснення дозвільної діяльності. Вона включає в себе чотири основних елементи:

1) наявність відносної заборони (займатися певною діяльністю можна тільки при наявності дозволу на це);

2) діяльність щодо видачі дозволу, здійснювана суб’єктами державного управління у відношенні громадян, організацій організаційно їм не підвладних (ліцензій, прав на управління транспортним засобом, допуск до державної таємниці та ін.);

3) нагляд за дотриманням правил і умов особами, що одержали дозвіл на певну діяльність;

4) застосування примусових заходів щодо припинення порушення правил, умов здійснення діяльності і притягнення винного до відповідальності.

Правову основу здійснення дозвільної системи визначають закони та підзаконні нормативні акти (див. закони: „Про підприємництво”, „Про господарські товариства”, „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні”; укази Президента: „Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб’єктів у сфері природних монополій”, „Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності”, „Про запровадження єдиної регуляторної політики у сфері підприємництва”, „Про порядок ліцензування підприємницької діяльності”; постанову КМУ „Про затвердження Положення про дозвільну систему України” та ін. (див. рекомендовану літературу).

«Важливою складовою дозвільної системи є дозвільне проваджен­ня, яке включає в себе наступні стадії:

1) порушення дозвільної справи;

2) прийняття рішення;

3) виконання рішення;

4) нагляд за дотриманням особами, які одержали дозвіл, вста­новлених правил та умов;

5) атестація, акредитація дозвільної діяльності;

6) переоформлення, продовження дозволу;

7) застосування заходів примусу за допущення порушень пра­вил і умов.

Слід мати на увазі, що останні три стадії є факультативними.

Запитання і Завдання

1. Назвіть форми державного управління.

2. Назвіть основні ознаки і юридичне значення правових актів управління.

3. Реєстрація і офіційне оприлюднення чинності правових актів управління.

4. Поняття та ознаки методів державного управління?

5. Які функції здійснюються за допомогою методів державного управління?

6. Назвіть основні ознаки методів державного управління?

7. В чому проявляється сутність методу управління?

8. Від чого залежить вибір того чи іншого методу державного управління?

9. Види методів державного управління?

10. Якими ознаками характеризуються метод заохочення?

11. Якого впливу бувають методи управління?

Теми рефератів

1. Поняття і види форм державного управління.
2. Правові акти управління.

3. Види методів державного управління.

4. Методи прямого і непрямого адміністративного впливу.

5. Адміністративне право та адміністративно-правовий захист.

6. Дозвільна система в Україні

7. Провадження ліцензування підприємницької діяльності.