Тема 2. Механізм адміністративно-правового регулювання

План

 

1. Поняття і елементи механізму адміністративно-правового регулювання.

2. Поняття, структура і види адміністративних норм.

3. Види і структура адміністративно-правових норм.

4. Реалізація адміністративно-правових норм.

5. Дія адміністративних норм в часі, в просторі, за колом осіб.

6. Джерела адміністративного права, їх види та система. Адміністративний договір як джерело адміністративного права.

7. Поняття, ознаки і види адміністративно-правових відносин.

8. Склад адміністративно-правових відносин. Адміністративні право і дієздатність.

 

Методичні вказівки

Обов’язковим елементом механізму адміністративно-правового регулювання виступають адміністративно-правові норми, тобто правила поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою і є обов’язковими для виконання. Адміністративно-правові норми займають особливе місце в системі права не тільки України, але й інших держав, оскільки вони регулюють особливі суспільні відносини у сфері державного управління, тобто забезпечують організацію і діяльність державного апарату, взаємовідносини людини і держави та ін. Слід особливу увагу звернути на те, що в умовах адміністративної реформи адміністративно-правові норми повинні відіграти важливу роль в утвердженні конституційного постулату: у взаємовідносинах людини з державою, в особі державних органів центральною постаттю виступає людина.

Слід мати на увазі, що адміністративно-правові норми досить різноманітні, їх можна класифікувати на різні види в залежності від підстави класифікації, зокрема:

за змістом - матеріальні; процесуальні;

за часом дії - постійні і тимчасові;

за юридичною силою - норми законів і норми підзаконних нормативних актів; за адресатами такі, що регулюють діяльність державних органів і їх службовців, недержавних утворень, громадян; за методом дії на заборонні, зобов’язуючі, рекомендаційні, сти­мулюючі, уповноважуючи;за дією в просторі загальні і місцеві;.за дією за колом осіб загальні і спеціальні та ін.

Вивчення сутності адміністративно-правових норм неможливе без уяснення їх структури, тобто внутрішньої побудови, яку складають: гіпотеза, диспозиція, санкція. Слід мати на увазі, що гіпотеза це такий елемент адміністративно-правової норми, в якому зазначаються умови, обставини у сфері державного управління, з настанням яких норма реалізується. Особливістю адміністративних норм, в частині структури, є те, що гіпотеза в них часто відсутня. Гіпотеза може бути абсолютно визначеною або відносно визначеною, простою або складною. Диспозиція це основна частина норми, в якій зазначаються права або обов’язки учасників адміністративно-правових відносин. Характерною особливістю диспозиції є те, що вона має імперативний характер, тобто встановлене правило поведінки не може бути змінене за згодою учасників управлінських відносин. Диспозиція може мати посилковий (коли необхідно звернутися до іншого нормативного акту) і дозвільний (коли законодавець дозволяє учасникам відносин вста­новлювати правила поведінки у сфері державного управління) ха­рактер і може мати абстрактну або казуїстичну форму. Санкція являє собою таку частину норми, в якій зазначаються заходи адміністративно-правового примусу у разі невиконання учас­никами управлінських відносин своїх обов’язків (див. статтю 24 КпАП України).

Джерела адміністративного права являють собою зовнішню форму виразу адміністративних норм. Слід зазначити, що з чотирьох відомих джерел права (правовий звичай, правовий прецедент, нормативний договір, нормативно-правовий акт) основним джерелом адміністративного права, проте не єдиним, є нормативно-правовий акт, який може бути у формі: закону (Конституція України, кодекси (КпАП, Митний, Повітряний та ін.), Основи законодавства Україні про культуру, Основи законодавства України про охорону здоров’я, закони); підзаконного нормативного акту (укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні накази, інструкції центральних органів виконавчої влади, нормативні акти місцевих органів державної виконавчої влади, нормативні акти органів місцевого самоврядування з питань делегованих повноважень, нормативні накази керівників державних підприємств, установ та організацій). Крім того, відповідно до статті 9 Конституції України міжнародні договори, що містять норми адміністративного права, також є джерелом адміністративного права. Одним із засобів удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання є систематизація адміністративного законодавства, направлена на впорядкування чинних інститутів даної галузі права, усунення протиріч у змісті правових норм, вилучення застарілих та створення нових норм права, які відповідатимуть потребам суспільного розвитку. Основними формами систематизації виступають: кодифікація, інкорпорація, консолідація. Нині адміністративне законодавство кодифіковане лише частково. При вивченні даної теми студентам слід звернути увагу на форми реалізації адміністративно-правових норм, а саме: використання, виконання, дотримання, застосування. Застосування, на відміну від інших форм, є державно-владною діяльністю, яка здійснюється при наявності певних умов і не залежить від бажання уповноваженого суб’єкта, як це має місце при використанні, дотриманні, виконанні. Адміністративно-правові відносини є важливою складовою механізму адміністративно-правового регулювання. Будучи різновидністю правових відносин, вони мають такі ж ознаки, як останні. Поряд з цим, їм властиві певні особливості, зокрема: обов’язковою стороною виступає державний орган або його поса­дова особа;

· права і обов’язки сторін цих відносин пов’язані з діяльністю органів державного управління;

· як правило, відносини будуються за принципом „влада-підпорядкування”;

· у випадку порушення адміністративно-правової норми відповідальність наступає перед державою;

· вони можуть виникати за ініціативою будь-якого суб’єкту адміністративного права і, при цьому, згоди іншої сторони не треба;

· спори, які виникають між сторонами, в більшості випадків, розглядаються в адміністративному порядку та ін.

Слід звернути увагу на класифікацію адміністративно-правових відносин, а саме: вертикальні і горизонтальні; матеріальні і процесуальні; регулятивні і охоронні; односторонні і двосторонні.

Структуру адміністративно-правових відносин складають: об’єкт (дія, поведінка людей, матеріальні предмети, речі), суб’єкт (громадяни, особи, державні органи, підприємства, установи, організації та ін.), зміст (сукупність прав і обов’язків сторін).

Запитання і завдання

1. Назвіть основні елементи механізму адміністративно – правового регулювання.

2. Як класифікуються види адміністративно – правових норм?

3. Назвіть основні елементи структури адміністративно – правових норм.

4. Що являється одним із засобів удосконалення механізму?

5. Назвіть основні форми реалізації адміністративно – правових норм.

6. Що таке адміністративно – правові відносини і їх класифікація?

7. Структура адміністративно –правових відносин.

 

 

Теми рефератів

1. Поняття, види, структура адміністративно-правових норм і їх дія

2. Адміністративний договір: вимога сьогодення

3. Верховенство закону як принцип сучасного адміністративного права України

 

 

Тема 3. Суб’єкти адміністративного права.

План

1. Поняття і ознаки суб’єкта адміністративного права. Фактори, що впливають на коло суб’єктів адміністративного права.

2. Адміністративно-правовий статус громадян України.

3. Адміністративно-правовий статус іноземних громадян, осіб без громадянства, біженців.

4. Адміністративно правовий статус органів державної виконавчої влади: Кабінету Міністрів України, міністерств, відомств, інших центральних органів зі спеціальним статусом, місцевих державних адміністрацій.

5. Особливості адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування.

 

6. Адміністративно-правовий статус підприємств, установ і організацій.

7. Об’єднання громадян як суб’єкти адміністративного права.

8. Особливості адміністративно-правового статусу релігійних організацій.

 

Методичні вказівки

При вивченні даної теми слід з’ясувати, що бути суб’єктом адміністративного права означає мати права та обов’язки у сфері державного управління. На коло суб’єктів впливають такі фактори, як: політичні, економічні, ідеологічні. Коло суб’єктів адміністративного права досить багато чисельне і різноманітне. Суб’єктів адміністративного права можна розділити на два види: індивідуальні та колективні. В адміністративній науці їх часто називають фізичні та юридичні особи. Варто мати на увазі, що сам підхід до класифікації є досить вдалим, однак сутності адміністративного права більше відповідає саме перша класифікація.

До індивідуальних суб’єктів належать: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці; до колективних органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; підприємства, установи, організації незалежно від форми власності; громадські організації, релігійні організації та ін.

Адміністративно-правовий статус індивідуального суб’єкту це правове положення особи у її відносинах з державними органа­ми, врегульоване нормами адміністративного права. Складовими цього статусу є адміністративні право і дієздатність. Адміністративна правоздатність це здатність мати права і обов’язки, закріплені нормами адміністративного права. Вона наступає з моменту народження і закінчується смертю особи. Адміністративна дієздатність це здатність особи своїми діями здійснювати права, виконувати обов’язки і нести відповідальність згідно з нормами адміністративного права. Слід мати на увазі, що адміністративна дієздатність буває повна, часткова, обмежена. Особа також може бути визнана у судовому порядку недієздатною.

Адміністративно-правовий статус громадян України визначається Конституцією України, законами України: „Про державну службу”, „Про громадянство України”, „Про звернення громадян”, „Про свободу совісті та релігійні організації”, „Про об’єднання громадян”, „Про захист прав споживачів”, „Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, „Про альтернативну (не­військову) службу”, „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” та ін. Обсяг адміністративних прав та обов’язків іноземців, осіб без громадянства та біженців вужчий ніж громадян України: вони не мають права на участь у державному управлінні, на дер­жавну службу, військову службу та ін. їхній правовий статус передбачається Конституцією України, законами України „Про правовий статус іноземців”, „Про біженців”, Постановою КМУ „Про навчання іноземних громадян в Україні”, Положенням про статус біженця, Положенням про прийом іноземців та осіб без громадян­ства на навчання до вищих навчальних закладів, Правилами в’їзду іноземців в Україну, їхнього виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, міжнародними угодами, іншими нормативно-правовими актами. На відміну від громадян України їхня адміністративна правосуб’єктність виникає з моменту прибуття в Україну і закінчується в момент залишення її території.

Серед колективних суб’єктів адміністративного права слід, в перше чергу, виділити органи виконавчої влади, їх можна класифікувати на різні види в залежності від критерію класифікації, а саме:

а) від обсягу і характеру компетенції: загальної компетенції (КМУ, РМ АРК, місцеві державні адміністрації), галузевої компетенції (Міністерство оборони, Міністерство освіти і науки та ін.), спеціальної компетенції (Міністерство економіки, Міністерство фінансів та ін.);

б) від порядку вирішення питань: єдиноначальні (міністерства, комітети та ін.) та колегіальні (КМУ, РМ АРК та ін.);

в) від предмета спрямованості компетенції: органи управління економічною сферою; органи управління соціально-культурною сферою; органи управління адміністративно-політичною сферою;

г) від обсягу повноважень по території: центральні (КМУ, міністерства, комітети) та місцеві (державні адміністрації);

д) від характеру повноважень: міністерства; державні комітети (державні служби), центральні органи виконавчої влади зі спеці­альним статусом.

При вивченні питання правового статусу центральних органів виконавчої влади необхідно звернутись до Указу Президента України „Про систему центральних органів виконавчої влади” (від 15.12.1999 р.зі змінами, Указ Президента України „Про внесення змін до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади” від 19 12 05р.) і мати на увазі, що: а) міністерство це головний (провідний) орган в системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. Згідно з вищеназваним указом створені такі міністерства: