Статутний капітал і його формування

Статутний капітал організації визначається юридичною формою підприємства. Порядок його формування має специфічні особливості для індивідуальних та колективних підприємств.

Індивідуальні підприємства формують (не фіксований встановлений законодавством) статутний капітал і як правило, за рахунок власних коштів або грошей, які залучені у друзів, родичів, знайомих.

Колективні підприємства – це форма об’єднання підприємницького капіталу. Об’єднання капіталів здійснюється на основі пайової (дольової або акціонерної) власності.

Акціонерне об’єднання капіталу характерне для акціонерних товариств або корпорацій. Всі інші види товариств створюють на основі пайової форми власності.

В свою чергу статутний капітал для акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю мають фіксовану законодавством форму. Індивідуальні, малі підприємства, повні та командитні товариства мають статутний фонд, який не зафіксований існуючим законодавством.

Основу майна підприємницьких структур становить статутний фонд, за допомогою якого створюється і функціонує підприємство (фірма). Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а (в разі потреби) також додаткових вкладів учасників, в тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути: всі види майна – будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), в тому числі й у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав – на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об’єктами, а також на використання винаходів, “ноу-хау”, інших об’єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засновника (учасника) в статутний фонд обумовлюються в засновницьких документах.

До моменту реєстрації підприємства, що функціонує (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю), кожний з його учасників зобов’язаний внести до статутного фонду не менше як 30% коштів, як зазначено в засновницьких документах, що має підтвердити банк.

Кошти статутного фонду спрямовують на розвиток виробництва.

Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, заохочення та інші потреби забороняється. Статутний фонд є власністю засновників (учасників) у межах їх вкладів.

Утворення статутного капіталу у товариствах з обмеженою та додатковою відповідальністю

Законодавство країни визначає розмір статутного фонду у товаристві з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Статутний капітал цих товариств створюється із внесків його засновників, який ділиться на частки участі (паї). Товариство, згідно законодавству України, повинно мати статутний фонд у розмірі 625 мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на момент реєстрації товариства

Отже, прибуток, який розподіляється пропорційно паю, виплачується тільки після кінцевого формування статутного капіталу, і лише у випадку, якщо майно товариства перевищує розмір основного капіталу.

Товариство з додатковою відповідальністю формує статутний капітал, якій дорівнює 625 мінімальних заробітних плат. При цьому відповідальність товариства розповсюджується не тільки на долі, які внесені до статутного фонду, але і на майно в однаковому для всіх учасників розмірі, який кратний величині їх внеску.

Формування акціонерного капіталу має специфічні особливості, які притаманні українському корпоративному сектору. Ці особливості відображають період переходу від державних підприємств до акціонерних товариств. В Україні такий перехід здійснюється за наступними напрямками:

1. Перетворення державного підприємства в акціонерне товариство через оренду з поступовим викупом.

2. Перетворення державного підприємства шляхом корпоратизації.

3. Створення акціонерного товариства фізичними або юридичними особами з метою мобілізації інвестиційного капіталу.

Зміни в статутному капіталі

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені по вартості не нижче номінальної. Рішення про збільшення статутного фонду акціонерного товариства приймається загальними зборами акціонерів. Збільшення статутного фонду може здійснюватися також за рішенням правління (якщо це передбачено статутом), але не більш ніж на 1/3 величини статутного фонду.

Рішення про зменшення статутного фонду також приймається правлінням акціонерного товариства та здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або вилучення певної кількості акцій із обігу шляхом викупу їх у власників.

Повні та командитні товариства створюють статутний фонд, розмір якого законами України не регламентований.

У повному товаристві статутний фонд складається із пайових внесків засновників. Зміни статутного фонду здійснюються за рішенням засновників.

Статутний капітал командитного товариства формується за рахунок пайових внесків вкладників – командитів.

Рішення про збільшення або зменшення статутного фонду приймаються тільки зборами учасників. Вони несуть солідарну та повну відповідальність за діяльність товариства.

 

Державна реєстрація

Реєстраційний етап утворення підприємства має наступні складові
(рис. 4.3).

Державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності здійснюють у виконавчому комітеті міської, районної (в місті) Ради народних депутатів або в районній раді за місцезнаходженням керівного органу (правління, дирекції та ін.) чи місцем проживанням суб’єктів бізнесу.

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності - юридичної особи – необхідні такі установчі документи:

1) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб’єкта підприємницької діяльності. Таким рішенням за наявності двох і більше власників (або уповноважених ними органів) є засновницький договір;

 

 

Рис. 4.3. Складові реєстраційного етапу утворення підприємства

 

2) статут (якщо це передбачено законодавством щодо створюваної організаційно-правової форми господарювання);

3) реєстраційна картка, заповнена у трьох примірниках (крім ідентифікаційного коду) і підписана заявником. Заповнена реєстраційна карта слугує водночас заявою про державну реєстрацію. У разі потреби орган державної реєстрації надає допомогу в заповненні картки;

4) документ, який підтверджує сплату реєстраційного збору;

5) нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи. Цей документ подається тоді, коли власником (одним із власників) підприємницької діяльності є юридична особа.

Орган державної реєстрації не має права вимагати інших документів або оформлених за іншими вимогами.

За наявності необхідних документів орган державної реєстрації протягом 5 робочих днів з моменту їх надходження повинен провести державну реєстрацію і видати заявникові свідоцтво

Після державної реєстрації відповідний орган у десятиденний термін подає по одному примірнику реєстраційної картки до Державної податкової інспекції та до органу державної статистики.

Окремі філіали (відділення) або представництва, створені суб’єктом підприємницької діяльності, не потребують державної реєстрації. Водночас про їх відкриття слід повідомити органи державної реєстрації та внести відповідну інформацію до реєстраційної картки.

Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою заявою суб’єкта підприємницької діяльності, а також на підставі рішення суду або арбітражного суду.

Як зазначалося вище, наявність свідоцтва про державну реєстрацію дає право на відкриття розрахункового рахунку в банку. Розглянемо механізм цієї операції.

З метою відкриття поточного рахунку підприємство повинно подати в банк такі документи:

1) заяву про відкриття рахунку встановленого зразка;

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію;

3) копію зареєстрованого статуту, засвідчену нотаріально або органом який відповідає за реєстрацію;

4) копію документа про взяття підприємства на податковий облік;

5) картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком;

6) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою заявою підприємця, на основі рішення суду, арбітражного суду у випадках визнання дій підприємця недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, засновницьким документам, а також при здійсненні нестатутної діяльності.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Борсук С.С. Підприємство як основна організаційно-господарська ланка. – К.: Київ. держ. торг.-екон. ун-т, 1991.

2. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту / Пер з англ. Під ред. О.Д.Василика та ін. – К.: “ВАЗАКО”. “Молодь”, 1997. – 998 с.

3. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. Менеджмент в організації. Навч. посіб. для студ. екон. спец. вузів. – К.: “КОНДОР”, 2002. – 654с.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.,N 436-IV.// Офіційний вісник України. – 2003. – №11. – 462 с.

5. Економіка підприємств: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

6. Портер Майкл Э Конкуренция. / Пер. с англ. – М.: Изд. дом «Вильямс», 2002. – 496 с.

7. Про власність: Закон України // Голос України. – 1991, 21 жовт.

8. Про господарські товариства: Закон України. №1576 – ХІІ від 19.09.1991 (зі змінами та доповненнями).

9. Про державне регулювання відносин у сфері торгівлі: Указ Президента України // Бізнес. – 1995, 25 лип.

10. Управление по результатам / Пер с фин: / Общ. ред. и предисл. Я.А. Леймана. – М.: Изд. группа “Прогресс”, 1993. – 320 с.

 

Тема 5. Методологія проектування системи управління

5.1. Вплив ситуаційних чинників на проектування організації

5.2. Елементи проектування організацій

5.3. Головні форми проектування організацій

5.4. Особливості різновидів структур управління

5.5. Нові форми структури організації

Визначення термінів:

Технологія – це конверсійний процес, який використовують для трансформації вкладень (матеріалів або інформації) у випуск (товари та послуги).

Інститути зовнішнього середовища – це організації чи індивідууми, які виконують роль посередників між силами загального оточення та частинами або підрозділами організації

Диференціація – це ступінь до якої організація структурована на підрозділи.

Інтеграція – це рівень співпраці між різними відділами шліхом координації.

Розмір організації – це загальна кількість працівників за умов повної зайнятості.

Департаменталізація – це групування схожих робіт та їх виконавців, тобто визначене організаційне відокремлення виконавців схожих робіт.

Координація – визначається як сукупність стійких зв’язків в організації

Зв’язок – це вираження відносин.

Децентралізація – це передача або делегування відповідальності за ряд ключових рішень та прав на нижні рівні управління організацією.

Диференціація – це виділення частин в організації,кожна з яких пропонує щось у відповідь на попит.

Інтеграція – це рівень співробітництва, який існує між підрозділами організації.