Теорія організаційного потенціалу

Виділяється два історично сформовані підходи до формування організаційних структур. Перший з них структурний – був характерний для довоєнного періоду. Основний упор у ньому зроблений на внутрішній побудові фірм, поділ функцій і раціоналізацію управління. У своїй основі підхід був статичним, тому що не враховував динаміки зміни організаційних структур під впливом зовнішніх факторів. Другий підхід – динамічний – одержав найбільше поширення після Другої світової війни. Основна увага в ньому зосереджується на аналізі зв’язків фірми із середовищем, у якому вона діє, і з джерелами ресурсів

У рамках цього підходу аналіз управлінських проблем здійснюється у два етапи. На першому – розглядається фірма в умовах стабільних зовнішніх зв’язків (статичний аспект). Організаційні проблеми, що виникають при цьому, носять оперативний характер. На другому – вивчається вплив на організацію змін зовнішнього середовища (динамічний аспект). Організаційні проблеми, що виникають у зв’язку з цим, Ансофф називає стратегічними. Він вважає, що основна задача вищого керівництва в сучасний період – рішення стратегічних проблем в умовах зовнішнього середовища, що змінюється. Одним з основних тез динамічного підходу є існування тісної залежності між характером зовнішніх взаємозв’язків і поводженням фірми, з одного боку, і її внутрішньою організацією, з іншої.

Теорія інститутів і інституціональних змін

Ринок – це складне і неоднозначне явище. Він являє собою структуру, що охоплює різні інститути: закони, правила гри і, що найбільше важливо, визначені кодекси поводження, типи відносин і зв’язків. Інститути є набором правил, процедур відповідностей, морального й етичного поводження індивідуумів в інтересах максимізації багатства. Інститути – це розроблені людьми формальні (закони, конституції) і неформальні (договори і добровільно прийняті кодекси поводження) обмеження, а також фактори примусу, що структурують їх взаємодію. Інституціональний же розвиток економіки відбувається під впливом взаємодії між інститутами й організаціями, коли перші визначають “правила гри”, а другі є “гравцями”. Нові інститути, згідно Дугласу Норту, з’являються тоді, коли суспільство вбачає можливість одержання прибутку, що не може бути отриманий в умовах вже існуючої інституціональної системи. Іншими словами, якщо виробничі фактори сприяють можливості збільшення доходів, а інституціональні цьому перешкоджають, тоді великі шанси виникнення нових інститутів.

Принципове значення й актуальність зберігають висновки з теорії нової інституціональної економіки.

1. Якщо закони можуть бути змінені протягом короткого часу, то неформальні норми змінюються поступово. Саме такі норми створюють легітимну основу для дії законів, а революційні зміни останніх часто приводять до результатів, що відрізняється від очікуваних.

2. Функціонування економіки в значній мірі визначається державним устроєм, що формує економічні закони, створює і забезпечує ефективні права власності і впливає на політику розвитку.

3. Ефективні політико-економічні системи формують гнучкі інституціональні структури, здатні переживати шок зміни і фактор успішного розвитку. Однак формування цих систем є результатом тривалого процесу; створення ж ефективних систем, розрахованих на короткострокову перспективу, вимагає в кожнім випадку спеціальних досліджень і розробок.

Сучасні напрямки теоретичних розробок

– Реінжиніринг, тобто перебудова на сучасній інформаційній і технологічній основі організації виробництва і управління.

– Концепція внутрішніх ринків корпорацій (чи організаційних ринків). У даному випадку мова йде про перенесення закономірностей і принципів ринкового господарства у внутрішню діяльність корпорацій.

Теорія альянсів (асоціативних форм організації і управління). Інтеграційні процеси в керуванні, орієнтовані на більш ефективне використання усіх видів ресурсів (і в першу чергу науково-технічних, інвестиційних і фінансових), приводять до появи різноманітних форм горизонтального об’єднання організацій. Утворюються плоскі ієрархії навколо корінних процесів зі специфічними цілями в кожнім з них. Це не тільки так звані горизонтальні корпорації, але і стратегічні союзи, різні модифікації конгломератів, консорціумів, холдингів, господарських асоціацій і груп.

Проблема всебічного розвитку людських ресурсів. Відношення до людей як до ведучого ресурсу, до капіталу, а не як до витрат виробництва стає чи не центральним постулатом теорії організацій

В усіх проектах і програмах розвитку організацій основним орієнтиром стає підвищення місця і значимості людини – як суб’єкта управління і як об’єкта управління – з його інтересами, мотивами, стимулами, ступенем задоволеності і т.д Захист людини як працівника, як підприємця, як власника відіграє ключову роль у підвищенні ефективності функціонування організацій.

 

Життєвий цикл організації

Організації зароджуються, розвиваються, домагаються успіхів, слабшають і, зрештою, припиняють своє існування.

Саме тому широко розповсюджене поняття про життєвий цикл організацій як про передбачувані їх зміни з визначеною послідовністю станів протягом часу. Застосовуючи поняття життєвого циклу, можна побачити наступне: існують виразні етапи, через які проходять організації, і переходи від одного етапу до іншого є передбачуваними, а не випадковими.

На різних стадіях життєвого циклу організацій управління має свої характерні особливості (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Менеджмент на різних стадіях “Життєвого циклу підприємства”

Назва етапу	Характерні особливості менеджменту
Зародження	Початок формування стратегічного потенціалу підприємства; головна ціл ь – виживання на ринку, організація праці – спрямованість на максимізацію прибутку, основне завдання – вихід на ринок, перше поєднання складових виробничого процесу, подолання бар’єрів “входу”
Прискорення росту	Головна ціль – короткостроковий прибуток та прискорене зростання; основне завдання – закріплення ринку, організація праці спрямована на планування прибутку та розробку механізму стимулювання, підвищення ступеня агресивності конкурентної стратегії підприємства, виникнення системи зв’язків виробничого процесу
Уповільнення росту	Головна ціль – систематичний, збалансований ріст та формування індивідуального іміджу, основне завдання – ріст по різних напрямках технологічного процесу, підвищення рівня організації праці, повне подолання бар’єрів “входу”, закінчення формування кадрової підсистеми, початок оновлення технічної бази, тенденція загального зниження рентабельності
Зрілість	Найвищий рівень розвитку підприємства, найвища продуктивність використання ресурсів (Каретто-ефективність); головна ціль – забезпечення стабільності, збереження досягнутого рівня розвитку на найдовший відрізок часу; вибір оптимальної системи стосунків; початок реорганізації основних ланок технологічного процесу та основних підсистем підприємства, тенденція до старіння персоналу: формального та фізичного
Занепад	Головна ціль – забезпечення оновлення всіх функцій підприємства, ріст забезпечується за рахунок колективізму; основне завдання – омолодження, організація праці – впровадження найсучасніших досягнень НОП

 

Розглянемо характерні риси кожної з названих тут стадій розвитку організації (табл. 3.4).

 

Таблиця 3.4

Стадії розвитку організації

Стадії Фактори	Народження	Дитинство	Отроцтво	Рання зрілість	Розквіт сил	Повна зрілість	Старіння	Оновлення
Первинні цілі	Виживання	Коротко-строковий прибуток	Прискоре-ний ріст	Система-тичний ріст	Збалансований ріст	Унікальність, образ	Обслугову-вання	Оновлення
Тип лідера	Новатор	Опорту-ніст	Консуль­тант	Учасник	Корпоративна діяльність	Державний діяч	Адміністратор	Реорганізатор
Організацій-ний характер	Боротьба	Досягнення	Зміни	Розши-рення, диверси-фікація	Системна орієнтація	Зрілість, задоволення собою	Орієнтація на структури, що склалися	Орієнтація на зміни
Організацій­ний образ	Із собою в центрі уваги	Місцевий	Секційний	Націо-нальний	Багатонаціо-нальний	Міжнарод­ний	Самозадово-лений	Самокритичний
Концентра-ція енергії на	Новому	Конкурен-ції	Завоюван­ня	Коорди­нації	Інтеграції, управлінні	Пристосу­ванні	Продовженні існування	Оновленні, розвитку
Центральна проблема	Вихід на ринок	Існування	Частка ринку	Багато-сторонній ріст	Централізація і автономність	Рівновага інтересів	Стабільність	Омолодження
Тип плану­вання	Із передбачен­ням	Із передбаченням	Продажі, бюджет	За замо-вленнями, спеціалі-зація	Складний, комплексний	Соціально-політичний	Екстраполяція	Творчий
Метод управління	Одна людина	Мала група однодумців	Делегу­вання	Децентралі-зований	Централізова­ний	Колегіаль-ний	Оснований на традиціях	Змагальний, заохочувальний
Організаційна модель	Максимізація прибутку	Оптимізація прибутку	Плановий прибуток	Хороший стан	Соціальна від­повідальність	Соціальний інститут	Бюрократія	Наслідування Фенікса

Останнім часом на Заході одержала поширення теорія виживання організації в умовах “структурного зрушення”. В основі цієї моделі лежать наступні положення: 1) спеціалізовані підприємства в цілому більш досконалі, ніж диверсифіковані, але менш живучі; 2) згодом рентабельність має тенденцію до зменшення; 3) з віком “смертність” підприємств падає.

Сучасні дослідження дозволили зробити наступні висновки:

• Підприємства старіють, як і живі істоти, що виявляється в зниженні сприйняття підприємства до всього, що виходить за формалізовані рамки. Така формалізація перетворює організації в закриті системи.

• Цілком закрита система, тобто система, що не може інтегрувати нову інформацію, стає застиглою, а отже, мертвою. Вона перестає розвиватися, утрачає здатність до адаптації. Підприємства можуть продовжувати існувати, але схожі на умираючих, життя яких підтримується за допомогою складного устаткування.

• У рамках “біологічного підходу” роль керівника підприємства полягає з одного боку, в підтримці системи в стані відкритості, з іншого боку, він повинен орієнтувати ресурси організації на інновації, що забезпечать виживання підприємства, його адаптацію до оточення, що змінюється.

• Управління організацією в даному режимі містить визначений ризик, зв’язаний з порушенням функціонування підприємства чи необхідністю зміни існуючих керівних структур (це може піти на користь підприємству, але являє загрозу для самих керівників). Підтримка відкритості системи обходиться дорожче в плані фінансів, часу, стресів, ніж управління на принципах планування, але є основним чинником виживання підприємства в сучасних умовах. Огляд різних теорій організації і управління дозволяє зробити загальний висновок: виживання й ефективність діяльності підприємств залежать від періодичної і планомірної зміни цілей, кадрового складу і керівництва організацій.