Провідна діяльність у юнацькому віці

У психологічних періодизаціях Д. Б. Ельконіна й А. Н. Леонтьева провідною діяльністю юності визнається учбово-професійна діяльність. Незважаючи на те що в багатьох випадках юнак продовжує залишатися школярем, навчальна діяльність у старших класах повинна набрати нову спрямованість і новий зміст, орієнтований на майбутнє. Можна говорити про вибіркове відношення до деяких навчальних предметів, пов'язане із планованою професійною діяльністю й необхідним для вступу у вуз (наприклад, хімія й біологія для майбутніх медиків), про відвідування підготовчих курсів, про включення в реальну трудову діяльність у пробних формах (допомога виховательці в дитячому садку, автомеханікові під час ремонтних робіт автомобіля й т.п.). В інших випадках юнаки й дівчата ще більше наближаються до виробничої сфери: продовжують освіту в ПТУ, технікумах, коледжах, технічних ліцеях або починають власне трудове життя, сполучаючи роботу з навчанням у вечірніх школах.

На думку Д. І. Фельдштейна, у юнацькому віці характер розвитку визначають праця й навчання як основні види діяльності.

Інші психологи говорять про професійне самовизначення як провідної діяльності в ранній юності. І. В. Дубровіна уточнює, що до моменту закінчення школи про саме самовизначення говорити рано, тому що це тільки наміри, плани на майбутнє, не реалізовані ще в дійсності. У старших класах формується психологічна готовність до самовизначення. Готовність до самовизначення означає не завершені у своєму формуванні психологічні структури і якості, а певну зрілість особистості, тобто сформованість психологічних утворень і механізмів, що забезпечують можливість росту особистості зараз і в майбутньому.

 

Інтелектуальний розвиток в юнацькому віці

Характерний рівень когнітивного розвитку в отроцтві і юності — формально логічне, формально – операційне мислення. Це абстрактне, теоретичне, гіпотетико-дедуктивне мислення, не пов'язане з конкретними умовами зовнішнього середовища, що існує в даний момент. До кінця підліткового віку загальні розумові здатності вже сформовані, однак протягом юності вони продовжують удосконалюватися.

Навчання в старших класах школи зв'язано зі значною зміною й ускладненням структури й змісту навчального матеріалу, збільшенням його обсягу, що підвищує рівень вимог до учнів. Від них очікують гнучкості, універсальності, продуктивності пізнавальної діяльності, чіткості, самостійності у вирішенні когнітивних завдань.

Спрямованість на майбутнє, постановка завдань професійного й особистісного самовизначення позначається на всьому процесі психічного розвитку, включаючи й розвиток пізнавальних процесів.

Інтерес до школи й навчання в старшокласників у порівнянні з підлітками помітно підвищується, оскільки навчання здобуває безпосередній життєвий зміст, пов'язаний з майбутнім. Також виникає виражений інтерес до різних джерел інформації (книг, кіно, телебачення). Підсилюється потреба в самостійному надбанні знань, пізнавальні інтереси здобувають широкий, стійкий і діючий характер, росте свідоме відношення до праці й навчання. Індивідуальна спрямованість і вибірковість інтересів пов'язана з життєвими планами.

Відбувається в ці роки й удосконалювання пам'яті школярів. Це стосується не тільки того, що збільшується взагалі обсяг пам'яті, але й того, що значною мірою змінюються способи запам'ятовування. Поряд з мимовільним запам'ятовуванням у старших школярів спостерігається широке застосування раціональних прийомів довільного запам'ятовування матеріалу. Старші школярі здобувають мета когнітивні вміння (такі, як поточний самоконтроль і саморегуляція), які, в свою чергу, впливають на ефективність їхніх пізнавальних стратегій.

Удосконалюється володіння складними інтелектуальними операціями аналізу й синтезу, теоретичного узагальнення й абстрагування, аргументування й доказу. Для юнаків і дівчат стають характерним є встановлення причинно-наслідкових зв'язків, систематичність, стійкість і критичність мислення, самостійна творча діяльність. Виникає тенденція до узагальненого розуміння світу, до цілісної й абсолютної оцінки тих або інших явищ дійсності. Ж. Піаже констатував, що «логіка юнацького періоду — це складна когерентна система, відмінна від логіки дитини; вона становить сутність логіки дорослих людей й основу елементарних форм наукового мислення».

Вікова особливість складається у швидкому розвитку спеціальних здатностей, часто пов'язаних з обраною професійною областю (математичних, технічних, педагогічних й ін.). У результаті когнітивні структури в юнацькому віці здобувають дуже складну будову й індивідуальну своєрідність.

Описані зміни когнітивних структур стають передумовою виникнення здатності до інтроспекції, до рефлексії. Власні думки, почуття, вчинки індивіда стають предметом його уявного розгляду й аналізу. Інший важливий аспект інтроспекції зв'язаний зі здатністю розрізняти протиріччя між думками, словами й учинками, оперувати ідеальними ситуаціями й обставинами. З'являються можливості для створення ідеалів (сім'ї, суспільства, моралі або людини), для порівняння їх з реальною дійсністю, для спроб їхньої реалізації.

Юнаки й дівчата схильні до формулювання широких філософських узагальнень, до теоретизування й висування гіпотез, часто на обмеженій фактичній підставі, без знання передумов.

В подальшому в молодості інтелектуальний розвиток припускає вихід на якісно новий рівень, пов'язаний з розвитком творчих здатностей і предполагающий не просте засвоєння інформації, а прояв інтелектуальної ініціативи й створення чогось нового: мова йде про здатності побачити проблему, поставити й переформулювати питання, знаходити нестандартні рішення.

 

Розвиток особистості

Психологічною особливістю раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Найважливішим фактором розвитку особистості в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи.

Життєвий план — широке поняття, що охоплює всю сферу особистого самовизначення (рід занять, стиль життя, рівень домагань, рівень доходів і т.д.). У старшокласників життєві плани найчастіше ще досить розпливчасті й не виділяються із мрії. Старшокласник просто уявляє себе в найрізноманітніших ролях, порівнює ступінь їхньої привабливості, але не наважується остаточно вибрати щось для себе й часто нічого не робить для досягнення задуманого.

Про життєві плани у прямому сенсі можна говорити лише тоді, коли в них включені не тільки мета, але й способи її досягнення, коли юнак прагне оцінити власні суб'єктивні й об'єктивні ресурси. Л. С. Виготський розглядав життєві плани як показник оволодіння особистістю своїм внутрішнім світом й як систему пристосування до дійсності, зв'язуючи з ними «цільову» регуляцію принципово нового типу. Попереднє самовизначення, побудова життєвих планів на майбутнє — центральний психологічний новотвір юнацького віку.

Основою для планування суб'єктом власного майбутнього є існуюча в суспільстві модель «типового життєвого шляху» члена даного суспільства. Ця модель закріплена в культурі, системі цінностей суспільства, у її основу покладений принцип своєчасності: у який час суб'єкт повинен укластися, щоб соціально «встигнути», у потрібний час зробити наступний крок.

Ці орієнтири не завжди відомі сучасним старшокласникам, крім того, самі ці орієнтири в останні десятиліття піддалися істотному перегляду. Підростаюче покоління найчастіше надане саме собі, змушено самостійно розробляти життєві цілі й знаходити способи їхнього виконання. У результаті багато аспектів свого майбутнього життя юнаки й дівчата сприймають як проблемні. Якщо старшокласники 1960-1970-х рр. чекали своє майбутнє з оптимізмом, то російські старшокласники 1990-х рр. переживали своє майбутнє як проблему.

У західній психології процес самовизначення позначається як процес формування ідентичності. Е. Еріксон розглядав пошук особистісної ідентичності як центральне завдання періоду дорослішання, хоча пере визначення ідентичності може відбуватися також в інші періоди життя. Ідентичність як свідомість тотожності суб'єкта самому собі, безперервності власної особистості в часі вимагає відповісти на питання: «Який я? Яким мені хотілося б стати? За кого мене приймають?» У період дорослішання, на тлі різких фізичних і психічних трансформацій і нових соціальних очікувань, необхідно досягти нової якості ідентичності, тобто об'єднати різні властивості, пов'язані з сімейними, гендерними, професійними ролями, у несуперечливу цілісність (яка я дочка й внучка, спортсменка й студентка, майбутній лікар і майбутня дружина), що суперечать їй відкинути, погодити внутрішню оцінку себе й оцінку, дану іншими. Еріксон вважав, що криза ідентичності включає ряд протистоянь:

— тимчасова перспектива або розпливчасте почуття часу;

— упевненість у собі або сором'язливість;

— експериментування з різними ролями або фіксація на одній ролі;

— учнівство або параліч трудової діяльності;

— сексуальна поляризація або бісексуальна орієнтація;

— відносини лідер/послідовник або невизначеність авторитету;

— ідеологічна переконаність або сплутаність в системі цінностей.

Чим успішніше індивід переборе цю першу кризу ідентичності, тим легше йому впоратися з подібними переживаннями в майбутньому.

На цьому складному шляху можуть бути й невдачі. Дифузія ідентичності (або рольове змішання) характеризується тим, що юнак протягом більш-менш тривалого часу не здатний завершити психосоціальне самовизначення, що змушує його повернутися на більше ранній щабель розвитку. При цьому можуть виникнути специфічні труднощі:

— дифузія часу — порушення сприйняття часу, що проявляється двояким чином: або виникає відчуття найжорстокішого цейтноту, або розтягнутості й порожнечі часу, нудьги й нікчемності;

— застій у роботі — порушення працездатності, що виражається в захопленні марними для подальшого розвитку речами на шкоду всім іншим заняттям, поверненням до едіпових ревнощів і заздрості до братів і сестер; нездатність ні продовжити освіту, ні вибрати роботу;

— негативна ідентичність проявляється насамперед у запереченні, аж до презирства, всіх пропонованих ролей і цінностей, орієнтація на «протилежне» — небезпечний, шкідливий, небажаний зразок, від якого наполегливо застерігають (алкоголь, наркотики).

Еріксон ввів поняття «психосоціальний мораторій» для позначення певного інтервалу часу між підлітковим періодом і дорослістю, коли суспільство терпляче ставиться до проб різних соціальних і професійних ролей молодими людьми. Так, системі вищого утворення іноді приписують, серед інших, роль відстрочки остаточного вибору дорослих ролей.

Таким чином, вибудовування життєвої перспективи може проходити відносно благополучно при оптимальному сполученні минулого, сьогодення й майбутнього Я, а може протікати й у кризових формах.

Багато досліджень присвячені розвитку і якості Я - концепції в молодих людей, дослідженню співвідношень між Я реальним та Я ідеальним, особливо важливим у цей період. Підкреслюється, що в міру дорослішання, у міру нагромадження досвіду реальної діяльності й спілкування, складається більше реалістична оцінка власної особистості й зростає незалежність від думки батьків і вчителів. Позитивна Я-концепція, почуття самоповаги, самоцінності сприятливо позначається на постановці перспективних цілей й активному прагненні до їхнього досягнення.

Переоцінка власних можливостей, «юнацька самовпевненість» зустрічається досить часто й часом штовхає молодих людей на невиправданий ризик.

Негативна Я-концепція (прояв якої — низька самооцінка й низький рівень домагань, слабка віра в себе, острах одержати відмову) впливає найбільше негативно. Зі зниженою самоповагою й негативною самооцінкою зв'язують соціальну пасивність, самотність, конформістську позицію, деградацію, агресивність й, нарешті, злочинність.

Розвитку самосвідомості й особистості Л. С. Виготський відводив в юнацькому віці центральну роль. У цьому віці відбувається відкриття Я, власного світу думок, почуттів і переживань, які здаються самому суб'єктові неповторними й оригінальними. Тенденція сприймати свої переживання як унікальні має небезпека перерости у відгородженість і замкнутість, засновані на помилковій переконаності в тому, що зрозуміти його особливий внутрішній світ не зможе ніхто.

Бажання пізнати себе як особистість приводить до рефлексії, до поглибленого самоаналізу: як і чому вчинив у тих або інших обставинах, виявив себе розумно, стримано або поводився розв'язно, або послухав іншого.

Роздумуючи про риси характеру, про свої вартості й недоліки, юнак починає вдивлятися в інших людей, зіставляти властивості їхньої особистості й поводження й власні, відшукувати подібність і несхожість. Це пізнання інших і самопізнання приводить до постановки завдань самовдосконалення. У багатьох особистих щоденниках молодих людей знаходить вираження прагнення до самовиховання, самоорганізації, до роботи над собою. (Взагалі, юнацькі щоденники виконують безліч важливих функцій: фіксації спогадів, які надають життю наступність і безперервність; емоційного катарсису; заміни партнера по спілкуванню або «ідеального друга»; творчого самовираження й ін.)

В юнацькому віці виробляються ціннісні орієнтації (науково-теоретичні, філософські, моральні, естетичні), у яких виявляється сама сутність людини. Складається світогляд як система узагальнених подань про світ у цілому, про навколишню дійсність й інших людей і самого себе й готовність керуватися ним у діяльності. Формується усвідомлене «узагальнене, підсумкове відношення до життя» (С. Л. Рубінштейн), що дозволяє вийти на проблему змісту людського життя.

В юності створюються сприятливі умови для становлення інтегративного психічного утворення, сенсу життя. життєві сили, що відкриваються можливості налаштовують підлітків, особливо юнаків, на пошук перспективи й життєвого змісту. З'являється зацікавлене, схвильоване відношення до особистого сенсу життя.

Активно розвивається в юнацькому віці сфера почуттів. Спрямованість на майбутнє, відчуття розквіту фізичних й інтелектуальних можливостей обріїв, що відкриваються створюють у юнаків і дівчат оптимістичне самопочуття, підвищений життєвий тонус. Загальне емоційне самопочуття стає більш рівним, ніж у підлітків. Різкі афективні спалахи, як правило, ідуть у минуле; але в деяких ситуаціях, наприклад, коли погляди юнака, його максималістські судження розходяться з поглядами співрозмовника, можуть виникати різкі випади й несподівані реакції.

Юність - це період, якому властиві суперечливі переживання, внутрішнє невдоволення, тривожність, метання, але вони менш демонстративні, ніж у підлітковому віці.

Емоційна сфера юнацького віку стає набагато багатша за змісту й тонше за відтінками переживань, підвищується емоційна сприйнятливість і здатність до співпереживання.

У той же час емоційна сприйнятливість часто сполучається з категоричністю й прямолінійністю юнацьких оцінок навколишнього, з демонстративним запереченням моральних аксіом, аж до морального скепсису. Важливо усвідомлювати, що це відбиття власного інтелектуального й морального пошуку, прагнення критично переосмислити «азбучні істини» і прийняти їх уже не як нав'язані ззовні, а як вистраждані й змістовні.