Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Для проведення занять із навчальної дисципліни «Ентомологія»Стр 1 из 6Следующая ⇒
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ (Частина 1) Для проведення занять із навчальної дисципліни «Ентомологія»
Умань — 2012
Автори: кан. біол. наук, доцент УНУС М.Я. Мусатенко кан. біол. наук, доцент УНУС С.В. Суханов кан. с.-г. наук, доцент УНУС І.В. Крикунов стар. викладач УНУС В.І. Германова викладач УНУС А.С. Слонь
Рецензенти: кан. с.-г. наук, доцент УНУС Д.М. Адаменко кан. біол. наук, доцент кафедри зоології Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди Т.Ю. Маркіна
Методичні вказівки (Частина 1) / Мусатенко М.Я., Суханов С.В., Крикунов І.В., Германова В.І., Слонь А.С. – 2012. – 72 с.
Розглянуто питання загальної ентомології, присвячені систематиці, біології, фізіології та розвитку комах
Методичні вказівки затверджено на засіданні кафедри захисту і карантину рослин (протокол № 1 від 28 серпня 2012 р.). Рекомендовано до видання методичною комісією факультету плодоовочівництва, екології та захисту рослин УНУС (протокол №__ від __ серпня 2012 р.).
Ó М.Я. Мусатенко, С.В. Суханов, І.В. Крикунов, В.І. Германова, А.С. Слонь, 2012
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА
Серед факторів, які обмежують можливість отримання врожаю на рівні біологічних властивостей культури, найважливішим є життєдіяльність живих організмів, які харчуються сільськогосподарськими рослинами (шкідники), паразитують на них (збудники хвороб) або конкурують за середовище існування (бур’яни). Шкідники, хвороби та бур’яни призводять, в середньому, до втрат 25–30 % потенційного врожаю. При цьому найбільшу роль відіграють шкідники, серед яких домінуючими є тварини Класу Комахи.
Сучасні системи інтегрованого підходу до захисту рослин від шкідників мають на меті не повне їх знищення, а використання різних методів (організаційно-господарські та селекційно-насіневі заходи, агротехнічний, хімічний, біологічний метод тощо), які обмежують їх чисельність і шкідливість на мінімальному рівні. При цьому використання хімічного захисту (пестицидів) проти шкідливих видів повинно бути обґрунтованим, високоефективним і з найменшим негативним впливом на навколишнє середовище. Тому сільськогосподарська ентомологія є базовою в розробці способів обмеження чисельності і шкідливості комах, які ґрунтуються на їх біологічних особливостях. Методичні вказівки для практичних занять з ентомології складений відповідно до типової програми і робочого навчального плану розробленого для студентів, які навчаються за напрямами «Агрономія» та «Захист рослин». Перше заняття (Тема 1) присвячене розмаїттю шкідливих організмів агроценозів і місцю комах в системі органічного світу. На наступних заняттях (Тема 2, 3, 4) розглядаються питання біології комах (ейдономія, анатомія і фізіологія, розвиток і розмноження). При вивченні Теми 5 студенти ознайомлюються з сучасною систематикою Класу Комахи та основними представниками відповідних систематичних категорій. Тема 6 присвячена практичним аспектам ентомології, а саме визначенню комплексів шкідників за типом пошкодження вегетативних та генеративних органів рослин. Останнє заняття (Тема 7) присвячене загальним питанням інтегрованого підходу в захисті рослин, його принципам і головним методам. Методичні вказівки рекомендований для студентів вищих навчальних закладів аграрного спрямування.
ТЕМА № 1. ЗНАЙОМСТВО З ГРУПАМИ ТВАРИН — ШКІДНИКАМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ РОСЛИН Мета заняття: Ознайомитися з тваринами (тип, клас, ряд), представники яких є шкідниками сільськогосподарських культур, їх будовою; особливостями розмноження і розвитку; шкідливістю.
1. Тип Круглі черви, або первиннопорожнинні — Nemathelminthes 2. Тип членистоногі — Arthropoda. 3. Тип молюски, або м’якуни — Mollusca 4. Тип хордові — Chordata
Завдання заняття: Описати і вивчити загальну характеристику та замалювати представників основних типів тварин, які є шкідниками сільськогосподарських культур: круглі черви; молюски, або м’якотілі; хордові та членистоногі.
Загальні відомості Систематика (від грецького — συστηματικός — ціле, складене із частин, зв’язане ціле, впорядкований, що відноситься до системи) розділ біології присвячений опису, визначенню («дати назву») та класифікації всіх існуючих та вимерлих організмів. Вона ґрунтується на даних біологічних наук про організми і визначає місце видів в системі органічного світу. Згідно сучасної класифікації царство Тварини (Animalia) складається з двох підцарств: Одноклітинні (Protozoa) та Багатоклітинні (Metazoa), які в свою чергу поділяються на типи, класи, ряди, родини та види. Сучасна систематика виділяє певну кількість типів тварин, серед яких є такі, що включають організми, що відіграють значну роль в житті людини харчові об’єкти, паразитичні види, шкідники сільськогосподарських рослин та їх антагоністи. Основними типами тварин є:
Шкідники сільськогосподарських культур належать до чотирьох типів: круглі черви, членистоногі, молюски та хордові.
Хеліцерові, Первиннотрахейні, Зябродихаючі, Трахейнодихаючі.
Підтип Трахейнодихаючі, клас Комахи — Insecta. Різноманітних комах — жуків, мух, бджіл, метеликів тощо — ми зустрічаємо повсякчас. І це не дивно, адже цих тварин на нашій планеті налічують майже втричі більше, ніж усіх інших живих істот — щонайменше 1,5 млн видів. За припущенням учених, комах на ще більше — щонайменше Комахи опанували майже всі середовища мешкання: наземно-повітряне, ґрунт, прісні водойми, організми інших живих істот. Розміри комах варіюють у дуже широких межах. Так, самці тропічного жука Геркулеса досягають 15 см, а деякі види паличників — до 30 см; розмах крил метелика совки агріппи — 28 см, а найменші комахи ледь досягають 0,3 мм. Детальніше даний клас будемо вивчати в подальших темах. Тип Молюски, або М’якуни — Mollusca Тип молюски об’єднує 7 класів: моноплакофори, панцирні, борозенчасточеревні, черевоногі, лопатоногі, двостулкові, головоногі. Молюски представляють одноосібний тип первинноротих тварин. Розмір у більшості їх видів варіює від 1 мм до 20 см, а у головоногих сягає кількох метрів. Переважна більшість цих тварин живе в морях, океанах та прісних водоймах і лише незначна їх частина є мешканцями суходолу. У межах України зустрічаються молюски, які належать до 2 класів — двостулкові та черевоногі. Представники першого з них живуть виключно у водоймах. Серед черевоногих окремий підклас складають первинноназемні молюски, які мають легеневе дихання. Багато з них є шкідниками сільськогосподарських рослин.
Тип Хордові — Chordata Даний тип об’єднує найрізноманітніших тварин — ланцетник, асцидія, риби, амфібії, плазуни, птахи, ссавці, що мають істотні спільні ознаки:
– внутрішній осьовий опорний скелет — хорда (у черепних — хребет); – розташована дорзально (зі спини) по відношенню до хорди центральна нервова система (нервова рубка, яка у хребетних диференціюється на головний і спинний мозок); – замкнута кровоносна система з центральний органом (розташованим вентрально — черевний бік), який скорочується і штовхає кров уперед; – наявність зябрових щілин в передній частині кишки (у водних формуються зябра, у наземних наявні на ранніх стадіях ембріогенезу). Клас Ссавці — Mammalia, Гризуни являють собою своєрідну групу тварин, які об’єднують два ряди — гризуни (Rodentia) і зайцеподібні (Lagomorpha). У фауні нашої країни нараховується 41 вид, що належать до 9 родин ряду гризунів і 3 видів ряду зайцеподібні. Гризуни фауни нашої країни, переважно дрібні форми, складають 47 % від загального числа ссавців. Найменшу масу — 5 г має миша-малютка; найбільшу — бобер (досягає 1 м довжини і важить до 30 кг). Для всіх гризунів характерною ознакою є сильне розвинення однієї пари різців у кожній щелепі. Ці зуби позбавлені замкнутого кореня і здатні рости все життя. Передня поверхня різців вкрита твердою емаллю, а вся інша частина складається з більш м’якого дентина. В зв’язку з цим передня сторона стирається повільніше за інші, що забезпечує самозаточування різців. У гризунів відсутні ікла. Між різцями і корінними зубами є вільне місце — діастема. За цими ознаками їх можна безпомилково відрізнити від інших дрібних ссавців, зокрема комахоїдних. Ще однією особливістю гризунів є їх висока плодючість. Найбільш плідними представниками родини мишоподібних є полівки (рис. 11.1), миші та пацюки (рис. 11.1). Полівки і миші мають однакову довжину тіла — 12 см, але відрізняються довжиною хвоста: у полівки — 3–4 см, у миші — 9 см. У звичайної полівки вагітність триває 18–20 днів. У посліді народжується 5–8 мишенят, які у віці 12–30 днів здатні до розмноження. Повторна вагітність самок може наступати вже в день пологів. Потенціал розмноження у мишей (хатня, польова, курганчикова) також дуже високий. Полівки здатні використовувати в їжу понад 200 видів рослин (пошкоджують не лише польові культури але й плодові дерева). Вони, часто поселяються в сховищах, у скиртах та копицях і сильно пошкоджують грубі фуражні корми (сіно, солому, полову). Ці гризуни в роки масового розмноження здатні знищувати десятки і навіть сотні гектарів посівів зернових культур і багаторічних бобових трав.
Рис. 11. Різноманіття гризунів: 1 – полівка звичайна; 2 – пацюк.
Миша польова — вологолюбива тварина, яка поширена в лісовій і степній зонах. Живиться насінням і соковитою рослинністю та роить запаси зерна на зиму. Величина запасу інколи сягає багатьох кілограмів, що дозволяє родині мишей харчуватись 1–2 роки. У суворі зими здатні місяцями не виходити на поверхню. Якщо миші запасли багато корму, то до весни наступного року зберігається висока життєздатність популяції. При незначних кормових запасах їх чисельність різко зменшується. До цієї ж родини належать і пацюки: сірий і чорний. За підрахунками вчених пацюки в роки підвищення їх чисельності здатні знищувати продовольчих товарів у коморах і сховищах на суму 300–400 млн. доларів. Гризуни небезпечні і в епідеміологічному відношенні. Вони не лише забруднюють своїми екскрементами продукти та водні джерела, які використовують люди; а й переносять небезпечні захворювання — жовтяницю, різні види тифу, туляремію, холеру, чуму, бруцельоз тощо. За всі роки розвитку людства гризуни нанесли йому збитків більше, ніж усі війни разом узяті. ТЕМА № 2. ЗОВНІШНЯ БУДОВА КОМАХ (ЕЙДОНОМІЯ КОМАХ) Мета заняття: Ознайомитися з будовою тіла комахи, придатками основних відділів і їх функціями. 1. Голова та її придатки 2. Грудний відділ і його придатки 3. Черевце і його придатки Завдання заняття: Вивчити та замалювати зовнішню будову комах і будову голови, типи вусиків, типи ротових апаратів, типи ніг та їх будову, типи крил та їх жилкування, типи черевця та його придатки.
Тіло комах розділене на серію члеників або сегментів. Останні чітко об’єднані у три відділи тіла: голову, грудний відділ і черевце. Кожен з цих відділів несе різного роду придатки (рис. 12).
Рис. 12. Зовнішня будова комах: 1 – нижня губа; 2 – нижня щелепа; Голова та її придатки
Розрізняються комахи і за типом постановки голови. Основними типами є прогнатичний і гіпогнатичний. При прогнатичному типі постановки голови ротові органи направлені вперед (турун, личинка золотоочки, сонечко, ковалик, мідляк), а при гіпогнатичному — донизу (сарана, більшість жуків і клопів). Крім цих типів розрізняють ще й опістогнатичний тип постановки голови, при якому ротові органи направлені назад і наближені до передніх кінцівок (ніг). Такий тип постановки голови характерний для цикадок, попелиць і листоблішок (медяниць). Органи зору у комах представлені очима — складними і простими. Складних або фасеткових очей (рис. 14) у комах завжди одна пара. Вони розміщені по боках голови. Кожне фасеткове око складається з багатьох зорових одиниць — оматидів. Зовні кожний оматид утворює на поверхні ока фасетку, від якої і одержали свою назву складні очі. Прості очі є не у всіх комах. У перелітної сарани їх три — у вигляді маленьких випуклостей, що розміщені на лобі (одне око посередині лоба і два інших — поблизу вусикових впадин). Вусики (антени, сяжки) — пара членистих придатків, які розташовані з обох боків лоба між очима. Вони є органами нюху і дотику. Вусики дуже різноманітні за будовою у різних видів і груп комах. Інколи їх будова неоднакова навіть у різних статей одного виду: у самців вони більше розвинені, ніж у самок. Розмаїття вусиків у комах, як правило, зводиться до таких типів (рис. 15). 1. Щетинкоподібні або шилоподібні вусики. Членики циліндричної форми, тонкі, більш-менш однакові, поступово звужуються. Від основи до верхівки вусики загострюються. Наприклад у тарганів, коника-стрибунця, цвіркуна.
Рис. 15. Типи вусиків комах: А – загальна будова (1 – джгут, 2 – ніжка, 3 – основний членик); Б – щетинкоподібні, В – ниткоподібні,
2. Ниткоподібні вусики — усі членики більш-менш однакової товщини, циліндричні. Наприклад у сарани, деяких метеликів п’ядунів і вогнівок. 3. Чоткоподібні вусики — короткі з заокругленими краями. Основи члеників звужені так, що членики відокремлюються один від одного помітними перетяжками. Наприклад у жука-чорниша. 4. Пилкоподібні вусики — членики трикутної форми з відтягнутими в один бік верхніми гострими кутами (разом вони нагадують зубці пилки). Наприклад у жуків-коваликів і златок. 5. Булавоподібні вусики — кілька грубих або розширених верхівкових члеників джгутика складають булаву. Наприклад у метеликів-біланів. 6. Колінчасто-гребінчасті вусики — перший членик значно довший за інші і розміщений під кутом до інших члеників, що складають джгутик, останні членики джгутика з видовженими відростками у вигляді гребінця. Наприклад у жуків-оленів. 7. Неправильні вусики — членики вусика різняться за формою і величиною, в багатьох випадках асиметричні. Наприклад у жуків-вертячек. 8. Перисті вусики — членики вусика мають двобокі вирости, які зменшуються від основи до верхівки, в цілому форма вусика нагадує пір’їну птаха. Наприклад у метеликів шовкопрядів. 9. Головчасті вусики — нагадують булавоподібні, але у цього типу вусиків булава більш чітко відокремлена від інших члеників джгутика. Наприклад у жуків-мертвоїдів. 10. Пластинчасті вусики — цей тип вусиків являє собою видозмінені булавоподібні вусики, у яких булава складається з віялоподібних витягнутих в один бік пластинок. Наприклад у травневого хруща. 11. Веретеноподібні вусики — у середній своїй частині вони грубі і загострені до верхівки і до основи. Наприклад у метеликів-пістрянок і бражників. 12. Колінчасті вусики — перший членик значно довший за інші і розміщений під кутом до інших члеників, що складають джгутик. Наприклад у джмеля та бджоли. 13. Щетинконосні вусики — складаються, як правило, з 3-х члеників, на останньому з яких збоку або на верхівці є щетинка. Наприклад у кімнатної мухи. Залежно від способів живлення і особливостей споживання їжі ротові органи у різних груп комах істотно відрізняються за будовою. Розрізняють два основних типи ротового апарату: гризучий та сисний. Гризучі ротові органи пристосовані до живлення твердою їжею — частинами рослин, насінням, органічними рештками. З переходом окремих груп комах до споживання рідкої їжі (нектар квітів, клітинний сік рослин, кров тварин) виникли модифікації ротових органів сисного типу. Гризучі ротові органи складаються з верхньої губи, парних нерозчленованих верхніх щелеп, парних розчленованих нижніх щелеп та непарної розчленованої нижньої губи. Зверху ротові органи прикриті верхньою губою, яка за походженням є складовою шкіри, зазвичай, у вигляді прямокутної пластинки. Типи ротових апаратів і їх будова
Сисні ротові органи утворились як результат значних змін гризучих, але в більшості випадків зберегли загальну схему будови, властиву гризучим органам. Наприклад, у ротових органах гризучо-лижучого типу (бджоли, джмелі, деякі оси) нижні щелепи і нижня губа утворюють хоботок, їх окремі частини сильно видовжилися, але ще зберігають членистість характерну для гризучих органів. У колючо-сисних ротових органах клопів верхні і нижні щелепи трансформувалися в тонкі і довгі колючі щетинки, вміщені у довгий членистий хоботок, утворений нижньою губою. При живленні клопа хоботок впирається у субстрат, коліноподібно вигинається назад і перша пара колючих щетинок (верхні щелепи) проколює покриви і проникає у тканину рослини або в тіло жертви. Друга пара колючих щетинок (нижні щелепи) щільно прилягаючи одна до одної, утворює два внутрішніх канали. По одному в тканину рослини нагнітається слина, по іншому — всмоктується рідка їжа. Довгий хоботок метеликів, які живляться нектаром квітів, утворився з сильно витягнутих у довжину зовнішніх лопатей нижніх щелеп, які навіть втратили свою членистість. Від типу ротового апарату (будови) залежить тип пошкодження рослин, а особливості будови враховують як при визначенні шкідників, так і при виборі групи хімічних препаратів для захисту від них.
Черевце і його придатки Черевце складається з ряду більш-менш подібних між собою сегментів і у дорослих комах позбавлене ніг. У найпримітивніших комах воно має 11 сегментів (щетинохвістки). У результаті втрати або злиття окремих сегментів у деяких видів комах черевце складається з 9–10 (прямокрилі) або ж навіть У багатьох видів комах окремі сегменти черевця несуть придатки статеві органи (геніталії), які розміщені на 8-ому або 9-ому сегментах черевця. До статевих геніталіїв належать яйцеклад (у самок) і копулятивний орган (у самців). Яйцеклад (рис. 19) особливо добре розвинений у самок прямокрилих (сарана, коники-стрибунці, цвіркуни) та перетинчастокрилих (їздці).
Рис. 19. Будова яйцекладу: У бджіл та інших жалких комах яйцеклад самок, які не відповідають за відтворення потомства, перетворився на жало, яке виконує функцію захисту і нападу. У деяких видів комах крім геніальних придатків розвинулися церки і грифельки (рис. 20).
Зазвичай черевце комах кріпиться до грудного відділу всією основою, не утворюючи перехоплення або звуження — такий тип черевця називають сидячим ТЕМА № 3. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ КОМАХ Мета заняття: Ознайомитися з особливостями будови та функціями покривів тіла та внутрішніх систем органів комах.
1. Шкірні покриви 2. Система м’язів 3. Система травлення 4. Система кровообігу 5. Жирове тіло 6. Система дихання 7. Система виділення 8. Нервова система 9. Органи чуттів 10. Поведінка комах 11. Органи розмноження Завдання заняття: 1. Вивчити будову шкіряних покривів комах та будову і функції внутрішніх органів. 2. Замалювати будову шкіри та статевих органів самки і самця.
Шкірні покриви Шкіра відіграє важливе значення в житті комахи: – утворює зовнішній скелет; є опорою для прикріплення м’язів, – забезпечує регуляцію водного режиму, – захищає тіло від механічних пошкоджень та проникнення шкідливих речовин. Структурне різноманіття шкіряного покриву впливає на забарвлення комах. Важливе значення відіграють зовнішні придатки шкіри (горбики, борозенки, волоски, луски, шипики) та різні шкірні залози (воскові, лакові, запашні, отруйні тощо). Шкіра комахи складається з 3-х шарів: кутикули, гіподерми і дужетонкої базальної мембрани (рис. 22). Кутикула є поверхневою (зовнішньою) частиною шкіри і не має клітинної будови. Вона складається з двох основних шарів — зовнішнього і внутрішнього. Зовнішній шар (епікутикула) дуже тонкий, містить віск і ліпоїди, які роблять кутикулу гідрофобною (водонепроникною) і захищають комаху від деяких отруйних речовин. Але, у зв’язку з її ліпоїдною природою, вона не захищає від отруйних речовин розчинених у жирах. Внутрішній шар (прокутикула), особливо її верхня частина (екзокутикула), найчастіше темного забарвлення. Завдяки значному вмісту хітину і білків, які утворюють сполуки з дубильними речовинами, кутикула досить тверда. Нижній шар прокутикули (ендокутикула) значно еластичніший і у деяких видів комах забезпечує пружність та еластичність шкіри.
Рис. 22. Схема будови шкіряного покриву комахи: 1 – гіподерма;
Гіподерма складається з одного шару епітеліальних клітин кубічної та циліндричної форми. Клітини гіподерми виділяють речовини, які утворюють кутикулу, а також речовини, які розчиняють нижній шар кутикули перед кожним линяння комахи. Базальна мембрана є межею між шкірою і порожниною тіла. Базальна мембрана — неклітинне утворення — дуже тонка і тому її дуже часто важко розрізнити. Забарвлення шкіри у комах буває двох типів — пігментне і структурне. Пігментне забарвлення залежить від наявності пігментів і барвників у кутикулі, гіподермі, в крові чи жировому тілі. Основні пігменти комах — складні речовини білкового походження — меланіни (темні кольори), каротиноїди (червоні, яскраво жовті) тощо. Пігменти поглинають та відбивають певні частини сонячного спектру і зумовлюють фоновий колір тіла. Це в свою чергу впливає на зміну активності комах та здатності до підтримання певної температури тіла. Структурне забарвлення зумовлене особливостями будови кутикули та розміщенням на ній різноманітних похідних (шипиків, горбиків, лусочок, волосків тощо) які визначають особливості розкладу і відбиття світла. Таким чином, забарвлення комах є комбінованим і визначається поєднанням пігментного та структурного. 2. Система м’язів у комах складається з соматичних (скелетних) та внутрішніх (вісцеральних) м’язів. Перші і другі належать до типу поперечносмугастих м’язів. Складна будова внутрішніх органів та досконала будова рухового апарату сприяли утворенню складної і сильної диференційованої системи м’язів. Наприклад, у гусениць деяких метеликів нараховується понад 2000 м’язів. Найміцнішу мускулатуру має грудний відділ, особливо у комах, які добре літають. Це забезпечує високу частоту помахів крил (у бджоли — до 440, у деяких двокрилих — до 1000 за секунду), і швидкість польоту (у деяких бабок — до 144 км/год). Абсолютна сила скелетних м’язів комах (3,6–6,0 кг) близька до такої у людини (6–10 кг), але відносна — значно вища. Так, жуки-гнойовики пересовують вантаж, який у 90 разів перевищує масу їх тіла, а блохи стрибають на відстань у 80 разів більшу за довжину власного тіла. 3. Система травлення комах складається з кишкового каналу і функціонально пов’язаних з ним слинних залоз. Кишковий канал починається ротовим отвором у голові, проходить уздовж тіла і закінчується анальним отвором на кінці черевця. Кишковий канал складається з 3-х відділів: передньої, середньої і задньої кишок (рис. 23). Довжина кишкового каналу у різних комах варіює в досить широких межах, частіше вона коротша у сисних комах, ніж у тих, що живляться грубою їжею.
Середня кишка — трубчасте утворення різної довжини. Вона довша і більш звивиста у комах, які живляться їжею (жуки-гнойовики) що важко засвоюється. У середній кишці відбувається виділення травних ферментів і всмоктування поживних речовин. Задня кишка починається коротким пілоричним відділом, куди впадають мальпігієві судини. У більшості комах вона поділяється на тонку і пряму кишки. У задній кишці відбувається відсмоктування води з решток кормової маси, остаточне формування екскрементів та виведення їх назовні через анальний отвір (анус). Комахи не здатні засвоїти поживні речовини, які надходять до організму разом з їжею у первісному вигляді, тому корм переробляється механічним та хімічним шляхами. Механічна пер еробка полягає у подрібненні харчу ротовими органами при споживанні. У багатьох видів комах у цьому процесі приймає участь і м’язовий шлунок. Хімічна переробка їжі — складний процес, в основі якого лежить розщеплення трьох основних компонентів — білків, жирів і вуглеводів. Слинні залози і середня кишка — це місце утворення та виділення травних ферментів, які необхідні для травлення їжі. Обробка їжі ферментами у багатьох видів комах відбувається ще до надходження її в порожнину кишкового каналу — позакишкове травлення. Наприклад, клоп шкідлива черепашка при проколі зерня злаків вводить ферменти слини, які викликають біохімічні зміни вуглеводів і полегшують всмоктування.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; просмотров: 583; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.226.169.94 (0.127 с.) |