Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності

На підставі ст.393 ЦК У правовий акт державного органу чи органу місцевого самоврядування, невідповідний закону чи іншим правовим актам і що порушують цивільні права і охоронювані законом інтереси громадянина чи юридичної особи, може бути визнані судом незаконними та скасовуються, у результаті чого порушене право підлягає відновленню.

Відповідачем за даними позовами виступає держава. Підставами визнання недійсними зазначених актів є протиріччя їх закону та іншим правовим актам.

Разом з вимогою визнати незаконним акт, який порушує право власності, особа, право якої порушено має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на повне відшкодування заподіяних збитків та відшкодування моральної шкоди.

 

Загальна характеристика речових прав на чуже майно, їх види

A Інформація

 

Речові права на чуже майно – це самостійні речові права, які надають уповноваженій за ними особі право обмеженого користування певною річчю або їх сукупністю для визначеної мети та у певних межах. Для прав на чуже майно характерні такі ознаки:

1) абсолютний характер;

2) реалізація принципу слідування;

3) реалізація принципу переваги, який надається суб’єкту речового права перевагу перед суб’єктами зобов’язального права реалізувати своє право;

4) перехід права власності на майно до іншої особи не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно.

 

 

		Види речових прав на чуже майно
		Право володіння –це таке володіння, яке виникає на підставі договору, або на іншій підставі, передбаченій законом (ст.398 ЦК У). Суб’єкт – будь-яка особа як юридична так і фізична. Об’єкт – будь-яка річ, над якою встановлене фактичне володіння.
		Право користування (сервітут) – це право обмеженого користування чужими речема (майном), встановлене в інтересі певної особи. Право користування чужим майном може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які неможуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (ст.401 ЦК У).
		Право користування земельною ділянкою для сільськогоспо-дарських потреб (емфітевзис) –це право користування чужоб земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, що виникає на підставі договору між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою як користувач (ч.1 ст.407 ЦК У).
		Право забудови земельної ділянки (суперфіцій) –це право користування чужою земельною ділянкою для забудови (ст.413 ЦК У). Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.
		Інші речові права на чуже майно, які можуть бути встановлені законом.

 

. Виконайте

Практичне завдання 1

? Питання для самоперевірки

1. Що таке захист права власності?

2. На які види поділяються способи захисту права власності?

3. Охарактеризуйте віндикаційний позов.

4. В чому особливість витребування коштів і цінних паперів на пред’явника?

5. Розкрийте суть негаторного позову.

6. Охарактеризуйте позов про визнання права власності.

7. В чому суть способу захисту права власності щодо визнання незаконним правового акта, що порушує це право?

8. Охарактеризуйте речові права на чуже майно.

9. Назвіть види речових прав на чуже майно.

 

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

& Прочитайте

Л –

 

Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності, об’єкти, суб’єкти, захист

A Інформація

 

Творча діяльність – це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива будь-якій діяльності людини: технічній, художній, літературній, виробничій тощо.

Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним Кодексом України та іншим законом (ст.418 ЦК У).

Об’єкти (ст.420 ЦК У):

• літературні та художні твори;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• виконання;

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мов­лення;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

• комерційні таємниці.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник то­що) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) май­нові права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності може належати кільком особам спільно, тоді його реалізація здійснюється спільно або за договором між цими особами.

Зазначені суб'єкти відповідно до ЦК України наділяються таки­ми особистими немайновими правами інтелектуальної власності:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інте­лектуальної власності, здатному завдавати шкоди честі та репу­тації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно зі ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права ін­телектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використан­ню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі заборо­няти таке використання.

Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, що визначається ЦК України та спеціальними законами. В окремих випадках вони можуть бути припинені достроково. Май­нові права інтелектуальної власності можуть передаватися повніс­тю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі.

ЦК України визначив загальні засади відносин щодо об'єктів права інтелектуальної власності, створених за трудовим договором або за замовленням. У таких випадках майнові права належать спільно творцеві та роботодавцю або, відповідно, творцеві та замов­нику. Особисті немайнові права можуть бути відчужені від творця лише у разі, якщо це передбачено законом.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого пра­ва інтелектуальної власності. До цих прав можуть бути застосовані як загальні способи захисту цивільних прав, передбачені ст. 16 ЦК України, зокрема визнання права, припинення дії, яка його пору­шує, відшкодування збитків тощо, так і специфічні — лише для прав інтелектуальної власності. При цьому суд може постановити рішення про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних дока­зів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інте­лектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з пору­шенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшко­дування збитків за неправомірне використання об'єктів права ін­телектуальної власності. Розмір стягнення визначається відпо­відно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають суттєве значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.