Охарактеризувати розвиток західноукраїнських земель у 20-30-ті роки XX ст. у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини.

 

За рішенням Ради послів Антанти у 1923 р. Східна Галичина закріплюється за Польщею. Територія краю поділилась на 3 воєводства: Львівське, Тернопільське й Станіславське. На території Західної Волині та Західного Полісся були утворені Волинське і Поліське воєводства. Холмщина і Підляшшя увійшли до складу Люблінського воєводства.

Румунія у 1918 р. окупувала Північну Буковину, Хотинський, Ізмаїльський та Аккерманський повіти Бессарабії. 11 вересня 1919 р. за Сен-Жерменським договором Буковину було передано Румунії, а Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини.

У 20 – 30-ті роки ХХст. в складі Польщі західноукраїнські землі залишались аграрними та економічно відсталими. Територія Польщі була поділена на 2 частини “А” та “Б”. До другої віднесли українські території. Їм відводилась роль сировинної бази та ринку збуту. В ці території майже не вкладались ніякі інвестиції. У складному становищі знаходилося сільське господарство. Велике приватне, державне і церковне землеволодіння у Галичині становило 43,9%. Селянські господарства були дрібними, і в умовах боротьби з поміщицьким господарством були приречені на розорення. Негативні процеси в промисловості та сільському господарстві призвели до стрімкого зростання безробіття. Надлишковою робочою силою активно користувалися роботодавці, збільшуючи робочий день подекуди до 14 годин, не турбуючись про забезпечення умов праці.

31 липня 1924 р. вийшов закон про визнання державною мовою польської. Офіційна влада взяла курс на ліквідацію української школи: якщо у 1911 – 1912 рр. в Східній Галичині існувало 2418 укр. шкіл, то в 1926 – 1927 – лише 845. Не витримуючи національного та соціального гноблення, робітники організовували страйки на підприємствах, селяни захоплювали поміщицькі землі. Опір населення призводив до репресій з боку уряду. Восени 1930 р. на території українських земель була проведена пацифікація (утихомирення). Поліція та війська придушували селянські повстання. У 1934 р. У Березі-Картузькій був організований концентраційний табір для політичних в’язнів.

У 20-ті – 30-ті роки ХХст. на території Галичини діяло 12 політичних партій. Найчисельнішим об'єднанням з них було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), яке виникло у 1925 р. Це була ліберальна партія, що виступала за конституційну демократію та незалежність України. Керував партією Д. Левицький. З 1919 р. діє Комуністична партія Східної Галичини, яка в 1923 р. стала Комуністичною партією Західної України (КПЗУ). Партія діяла нелегально, керував нею В. Затонський.

Ідеологією революційного руху в 20-ті роки став інтегральний націоналізм, головним ідеологом якого був Д.Донцов. У 1920 р. у Празі засновується Українська Військова Організація (УВО), що прагнула продовжити боротьбу з поляками. Командиром її було обрано Євгена Коновальця. У 1929 р. представники УВО та “Української націоналістичної молоді”, “Легіону українських націоналістів”, “Асоціації націоналістичної молоді” зустрілися у Відні та заснували “Організацію українських націоналістів” (ОУН). ОУН була підпільною організацією. Вона видавала легальні та нелегальні газети і журнали ("Розбудова нації", "Сурма", "Юнак"), дотримувалася військових методів керівництва, мала жорстко централізовану структуру.

Політична доктрина ОУН ґрунтувалася на пріоритеті інтересів української нації, яка проголошувалась абсолютною цінністю, "найвищим типом людської спільноти". Метою організації було створення української самостійної соборної держави. Починаючи з 1930 р. ОУН організовує акції саботажу проти польського режиму, напади на державні установи, терористичні акти. На початку 30-х років було здійснено більш як 60 замахів та вбивств. Після вбивства у 1938 р. в Роттердамі агентом НКВС лідера організації Є.Коновальця ОУН розколюється на лібералів (керівник - Мельник) та радикалів (керівник - Бендера).

Українські території, які увійшли до складу Румунії, відзначалися злиденністю у порівнянні з власне румунськими землями. Це при тому, що рівень життя в Румунії був одним з найнижчих у Європі. Безробіття охопило 50% працездатного українського населення. Двадцять два роки, проведені українцями під владою Румунії, поділяються на три періоди. У перший період, що тривав з 1918 по 1928 р., румунський уряд запровадив у провінції воєнний стан. Згодом вони трохи оговталися протягом відносно ліберального періоду 1928—1938 рр. Але у 1938 р., з приходом до влади в Румунії військових, почався період жорстокого, майже тоталітарного правління. Жорстока політика влади у перший період викликала опір населення. Зокрема, 16 вересня 1924 р. у Бессарабії в районі Татарбунар спалахнуло повстання, в якому брало участь 6 тис. чоловік.

Порівняно з активним політичним життям Галичини, розмах руху на територіях, які входили до складу Румунії, був слабшим. У 1929 р. на Буковині почала діяти прокомуністична організація „Визволення”, основними ідеями якої були: приєднання до Радянської України, одержавлення економіки, проведення аграрних перетворень. Масової підтримки організація не мала. У 1927 р. була організована Українська національна партія, керував якою В. Залозецький. Дана ліберальна партія виступала за легальні методи боротьби і компроміс з урядом. У 1935 р. почала формуватися радикальна націоналістична організація, своїми ідеями близька до поглядів ОУН. На її чолі стояли О.Забачинський, І. Григорович, Д. Квітковський. В 1938 р. після приходу до влади в Румунії військових легальні політичні партії припинили своє існування, в країні встановлено військовий стан.

Щодо Чехословаччини, то їй належало Закарпаття. У 1930 р. тут мешкало 549 тис. українців. Уряд Чехословаччини вів найбільш сприятливу політику до Закарпаття порівняно з іншими урядами. Збільшувались чисельність українських шкіл, але 28 червня 1925 р. українську мову визнали чужою, що призвело до звуження викладання української мови й розширення чеської. Робились часткові інвестиції в промисловість, але вони були дуже малі.

Політичне життя Закарпаття було складним. Власне української партії тут спочатку не було. Політичні течії були представлені москвофільством, русинством та українофільством. У 1938 р. характер політичних процесів у Закарпатті круто змінився. Внаслідок Мюнхенської угоди (29 – 30 вересня 1938р.) західних держав з Гітлером почалося розчленування Чехословаччини. 10 жовтня 1938 р. Чехословаччина була проголошена федерацією трьох народів: чехів, словаків та українців. 11 жовтня 1938 р. Закарпаття одержало автономію. З ініціативи А. Волошина у січні 1939 р. була утворена політична організація закарпатського населення, яка стояла на платформі творення суверенної держави– Українське національне об'єднання (УНО). На 13 лютого 1939р. було призначено вибори до парламенту – Сейму Карпатської України. Вибори завершилися перемогою прихильників суверенітету Закарпаття: за них віддали голоси майже 90 % всіх виборців, які брали участь у голосуванні. Були створені й власні збройні сили – „Карпатська Січ”.

6 березня 1939 р. Німеччина окупувала Богемію і Моравію, давши дозвіл на окупацію Угорщиною Карпатської України. У ніч з 13 на 14 березня угорська армія розпочала бойові дії в районі Мукачева. 15 березня 1939 р. на засіданні Сейму було проголошено самостійність Закарпатської України. Сейм ухвалив закон, за яким Карпатська Україна проголошувалася незалежною державою, з державною мовою – українською. Оголошувалося, що Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним сеймом Карпатської України. Президентом Карпатської України став Августин Волошин. Воєнізована організація, створена для охорони краю – Карпатська Січ не змогла чинити вдалого опору. Карпатська Україна до 20 березня 1939 р. була окупована Угорщиною. Волошин разом з урядом був змушений емігрувати.

Отже, західноукраїнські землі на початку 20-х рр. ХХ ст. опинилися у складі трьох держав: Польщі, Румунії та Чехословаччини. Соціально-економічне становище цих територій було складним. Західноукраїнські землі розглядалися як джерело сировини і дешевої робочої сили. Особливо складним було становище українських земель у складі Румунії, де злиденне становище краю поєднувалося з жорстким ставленням уряду. Політичний рух найбільш активним був на території Польщі, хоча і на інших територіях українці об'єднувалися в політичні партії та організації для відстоювання своїх національних інтересів.

 

43. Дати оцінку радянсько-німецьким договорам 1939 р. і пов¢язаної з ними долі західноукраїнських земель

У 30-ті рр. політика «умиротворення», яку проводили Франція та Велика Британія, не сприяла створенню антифашистської коаліції. Укласти в 1939 р. анло-франко-радянський оборонний союз не вдалося.

У цих умовах керівництво СРСР пішло на зближення з Німеччиною. Німеччина в цей час розширювала свій вплив на Схід: захопила Чехо-Словаччину й дозволила Угорщині окупувати Закарпатську Україну. СРСР постав перед вибором: або укласти договір з фашистською Німеччиною, або залишитися в повній дипломатичній ізоляції. Було обравне перше.

СРСР сподівався за допомогою посередництва Німеччини врегулювати збройний конфлікт з Японією на Далекому Сході, на радянські пропозиції щодо перегляду «сфер впливу» в Східній Європі.

23 серпня 1939 р. у Москві було підписано угоду між міністром закорднооих справ Німеччини Ріббентропом і народним комісаром Молотовим (пакт Молотова — Ріббентропа).

Сутність угоди:

· угода укладалася на 10 років;

· сторони утримувалися від насильства одна проти одної;

· у разі нападу на одну зі сторін не підтримувати державу, яка вчинила напад;

· проводилися консультації з питань, що мають загальні інтереси;

· зобов'язувалися не вступати до соєзів, якщо вони будуть спрямовані проти СРСР або Німеччини;

· рішення суперечливих питань здійснювалося мирним шляхом.

Припускається що, цей договір мав доповнення — секретний протокол, який розмежовував сфери впливу в Європі між Німеччиною і СРСР. Оригінали не збереглися ні в німецьких, на в радянських архівах. Суть, так званого, сікретного протоколу:

· за Німеччиною визнавалася сфера інтересів у Польщі й Литві;

· СРСР поширював свої інтереси в Західній Україні, Бессарабі, Фінляндії, Естонії, Латвії;

· долю Польщі вирішувал СРСР і Німеччина (держава припиняла своє існування;

· по лінії річок Нарев — Вісла — Сян проходив негласний радянсько-німецький кордон.

Договір справив помітний вплив на подальший розвиток подій у світі:

· було припинено просування Німеччини на Схід;

· СРСР отримав можливість зміцнити обороноздатність країни;

· відбувся розкол у країнах фашистського блоку (Японія відмовилася від агресії проти СРСР);

· СРСР довів західним країнам самостійність зовнішньополітичного курсу.

Початок світової війни став неминучим. Двоякими для України виявилися наслідки цього пакту:

- західноукраїнські землі возз'єднувалия з Радянською Україною;

- 17 вересня 1939р. Червона армія вступила в Західну Україну, а у Львові було проголошено встановлення радянської влади;

- спостерігався підйом національної самосвідомості жителів Західної України;

- 1940 р. до складу Радянської України було включено Північну Буковину;

- на території Бессарабії створювалася Молдавська РСР, а частина Бессарабії входила до склауд України;

- ліквідувалася стара система управління, на нових територіях проводилися колективізація, індустріалізація, націоналізація і культурні перетворення.