Організація страхування та характеристика страхових потоків

Підприємницька сфера та життєдіяльність людини постійно пов'язані з ризиками — природними, підприємницькими, фінан­совими тощо. У результаті стихійного лиха чи певної непередба­ченої події фізичним і юридичним особам можуть бути завдані збитки. При цьому постає питання про джерело їх відшкодуван­ня. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що ці збитки покриваються за рахунок фінансових ресурсів, що перебувають в обігу в даного суб'єкта. Однак це означає їх відволікання від осно­вного призначення — забезпечення життєдіяльності й відтворення виробництва. Наслідки такого відволікання залежать від обсягів збитків і можуть виявитися чи в скороченні приросту виробництва та масштабів життєдіяльності, чи в їх зменшенні, чи взагалі при­пиненні. Тобто цей варіант дуже ризикований. Другий варіант по­лягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — резервних страхових фондів.

Створення резервних страхових фондів, у свою чергу, може здійснюватись у трьох формах:

— фонди самострахування;

— централізоване страхове забезпечення;

— колективні страхові фонди.

Самострахування грунтується на індивідуальній відповідаль­ності й полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа фор­мує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних ресурсів і доходів. Це дорога і нераціональна форма. Дорога тому, що ко­жний суб'єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повно­му обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можли­вості. Нераціональна тому, що вона передбачає в масштабах суспільства вилучення з обігу значних фінансових ресурсів. Від­так сфера самострахування обмежена мінімальними потребами і виражається насамперед у створенні фінансових резервів суб'єк­тами господарювання та певному резервуванні коштів фізичними

особами. Більш поширена ця форма в банківській сфері, де ви­щий ступінь ризику і встановлено досить високий рівень відпові­дальності.

Централізоване страхове забезпечення грунтується на дер­жавній відповідальності й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів. При цьому частина цих кош­тів виділяється в окремі фонди, наприклад резервний фонд Кабі­нету Міністрів. Водночас страхова відповідальність держави об­межена надзвичайними подіями, адже державні фінанси призна­чені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить. Страхова забезпеченість поточної діяльності юридич­них і фізичних осіб є їх прерогативою і не може бути повністю перекладена на державу.

Самострахування і централізоване страхове забезпечення мо­жуть здійснюватися в натуральній і грошовій формах. До фінан­сової системи належать страхові відносини в грошовій формі.

Створення колективних страхових фондів, тобто страху­вання, грунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Сутність відносин страхування полягає в тому, що фор­мування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин.

Страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки базується на солідарній відповідальності. Витрати юридичних і фізичних осіб на страхування характеризують їх плату за зниження рівня ризи­ку фінансових втрат. Організація страхової справи забезпечує її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізо­ваних коштів дає високі гарантії відшкодування збитків, з іншо­го — дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні ко­шти на фінансовому ринку.

Страхування —-цесистема обмжно-перерозло-і дільчих відносин з Приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності.

З позицій цільового формування і використання страхо­вих фондів — це перерозподільні відносини між тими суб'єктами, що. сплачували страхові внески, і тими, хто отримує відшкодування збитків. З погляду взаємовідносин

окремих суб 'єктів зі страховими компаніями — це плата за хеджування ризику (тата за спокій), тобто обмінні відно­сини. Розміщення коштів страхових фондів на фінансовому ринку відображає відносини з приводу торгівлі тимчасово вільними фінансовими ресурсами, тобто перерозподіл ре­сурсів між учасниками страхування та іншими суб'єктами фінансових відносин.

Організація страхової справи ґрунтується на виділенні суб'єк­тів страхування і форм страхових відносин.

Основними суб'єктами страхування є страховик, страхуваль­ник і застрахований.

Страховик — юридична особа — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов'язання що­до створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фі­нансовими ресурсами) страховик є фінансовою інституцією.

Страхувальник— юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.

Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий суб'єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати за­страхований.

Фінансова діяльність страховика, що є основним суб'єктом здійснення страхування, засновується на загальних для усіх суб'єктів підприємницької діяльності засадах. Водночас переваж­на частина фінансових ресурсів, що перебувають у їх розпоря­дженні, це кошти колективних страхових фондів. Тому треба чітко розрізняти фінансову діяльність безпосередньо страхової компанії (в цілому вона ідентична іншим суб'єктам — схема 13) і рух кош­тів страхових фондів. Водночас ці фонди можуть у межах чинного законодавства використовуватися страховими компаніями в їх фі­нансовій діяльності. Головним напрямом такого використання є їх розміщення на фінансовому ринку та отримання певних доходів, насамперед від інвестиційних та кредитних операцій.

Відносини страхування є досить різноманітними. Як правило, вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні відносини складаю­ться між страховиком і страхувальником, який водночас є і заст­рахованим. Тристоронні відносини виникають між страховиком, страхувальником і застрахованим.

В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це засновується на двох формах стра­хових відносин: співстрахування і перестрахування. Співстрахування — це участь у страхуванні відразу кількох страховиків. Перестрахування — це передання договору страхування від од­ного страховика до іншого. У цих відносинах виділяються два суб'єкти: перестрахувальник і перестраховик. Перестрахуваль­ник — це страховик, який передає другому договір страхування, перестраховик — це страховик, який приймає договір страху­вання і зобов'язання з нього.

Страхові відносини характеризуються рухом грошових пото­ків, зображених на схемі 17 (пунктирними лініями зображено відносини перестрахування):

Схема 17