Тема: Проблема людини у філософії

План

1.Людина в її природі та сутності.

2.Антропосоціогенез і його основні чинники

3.Вплив НТР на умови існування людини

4.Проблема скінченності людського життя і питання його сенсу.

1.

 До аналізу проблеми людини, філософія переходить після того, як спочатку пояснює походження і визначальні чинники навколишнього світу. Міркування тут таке ж, яке сформоване вже встановленою попередньо методикою, шукають ті риси, яких нема у інших.

Арістотель сформував таке визначення людини, за яким надалі і працювала наступна філософія. Людина-це політична тварина, тут поєднано факт природності людини і того, що вона визначається соціальним впливом.

В історії філософії також помітні крайності пов’язані з цим визначенням. Біологізація і соціологізація людини. Врешті, з одного боку, результати цих крайніх підходів подібні. Тут завжди обмежують, звужують запити, потреби, можливості людини і такий підхід свідчить про усвідомлення бажання зменшити можливості інших.

Сучасна філософія розуміє людину як подвійну біосоціальну істоту. Ми маємо біологічні визначення процесу існування на основі можливостей нашого виду і також ми одержуємо здатності через самоорганізований соціальний спосіб життя. При цьому наша біологічна природа і соціальна сутність співіснують не як паралельні прямі, а швидше як єдність окремих дротів у єдиному кабелі. При цьому наше природнє постійно “увімкнене”, а соціальне, що існує на ґрунті свідомості у безпосередньо свідомій формі, не завжди актуалізоване: наприклад: коли ми спимо, наша свідомість спить(вимкнена) і відкрите широке поле вільної дії позасвідомого; при цьому те, що для нас було актуалізоване на свідомому рівні і перейшло у несвідомий також може тут спрацьовувати.

Особливе значення для розуміння наших можливостей і спілкування має проблема співвідношення природи і сутності людини з точки зору міри вродженості наших рис і можливості змінити природу. З одного боку велике значення має вплив на людину у ранньому віці. Тут людина пластична у всіх напрямках (як це властиво і вищим тваринам). В наступному людина все життя буде виявляти поведінкові пріоритети визначені спадковими рисами характеру, а соціальний вплив виражений у наповненості с особистісного культурно-морального змісту, не визначається спадковими компонентами.

2.

Проблема походження людини також історично аналізується і виражена в результатах кількох концепцій, що врешті зводяться до двох основних. Історично, по-перше, вважається, що людина створена Богом; по-друге, людину розглядають у тому ж контексті, що увесь позалюдський світ, як результат розвитку визначальної характеристики буття, постійних внутрішніх змін; по-третє, людина має позаземне походження. Але тоді виникає продовження початкового питання: звідки взялася людина в позаземному просторі?

Наука і релігія тепер сприймаються суспільством не як взаємно виключні позиції, а як різні способи світо відношення. Тому наука і в цьому питанні обирає аспекти, що можуть бути розглянуті її засобами, у науці процес переходу людини природної до соціально визначеного рівня – антропосоціогенез (антопос-людина, соціо-суспільство, генез-походження) соціальне походження людиниз початково природнім.

Основні чинники цього процесу відсутні в природі. Це:

1)      Знаряддєва праця

2)      Мова і спілкування

3)      Регулювання шлюбно-статевих відносин

4)      Формування цінностей та норм моралі

Початковий зміст людського життя має відмінні від тварин перспективи, через те, що ми позбавленні тих переваг, що є у тварин. Тварини природньо “спеціалізовані”, пристосовані специфікою виду до конкретних умов життя. Людина початково не має природньої спеціалізації, але це робить її, за деякої умови, універсальною істотою. Якщо у нас немає природно-видовжених можливостей до чогось добратися, ми можем самі створити собі можливості добратися до будь-чого. Саме тому, що відсутність одного вузько-спрямованого розвиненого напрямку існування, позбавляє незручності, коли треба його позбутися для здійснення протилежного запиту.

Лише знаряддєвий спосіб дії формує можливість універсальності цієї дії. Коли для зміни напрямку нам достатньо змінити “інструмент”. Всі знаряддя створені людством від полиці до комп’ютера мають одне і теж призначення-продовжити обмежені природою можливості людини.

Розвиток конкретного людського індивіда в перші роки(місяці) життя пов'язаний з саме постійним навчанням використання знарядь, для здійснення життєвої поведінки, наприклад переходячи до застосування ложки дитина перепрограмовується від природного до штучно організованого.

Без створення і застосування штучно сформованих додатків до наших можливостей нашими природними здатностями. Ми не можемо створити цілий соціальний світ.

Власне розвиток людини соціальної і пов'язаний з здатністю засвоювати різні трудові процеси (фізичні і розумові). Людина є те, що вона вміє і може. Людина будь-якого рівня природних задатків завжди потребує для розвитку спілкування із цілим людством. Тут передаються одній людини можливості багатьох інших через засвоєння здобутого іншими досвіду. Тому спілкування значною мірою визначає наступну долю людини.

У природі шлюбно-статеві стосунки не регулюються, якщо від таких відносин народжується нездорове потомство, воно не виживає. Спочатку людські спільноти також живуть природним способом, але дослідження показують, що всі первісні культури приходять до заборони інцесту(не знаючи підстав регулювання народжуваності). Оскільки виховання людини відбувається в її родині, саме там і формується “перепрограмування” природних впливів на вибір поведінки. Заборона інцесту є не виключенням лише дій в деякі моменти, а загалом розгляду людини як тварини, як природної істоти. Родина має сформувати звичайний погляд на іншу людину, саме як людину, статева орієнтація на неї має перейти у вторинний ряд, рідні виключаються взагалі. Подібне спрямування має і заборона канібалізму та вбивства людини.

Формування моральних цінностей та норм закріплює здобутки соціально-значущих нововведень, переорієнтовує людину від автоматичного дотримання біологічних норм, до “автоматизму” соціального.

3.

Науково-технічна рефолюція починається з ІІ половинии ХХ століття як продовження науково-технічного прогресу, що розпочався з розвитком капіталізму. Зміна має підстави у стрімкому поширенні перетворень, це зміна їх масштабу і темпу. Наслідки цього процесу і позитивні і негативні. Змінився зміст і характер праці, а також тривалість трудового дня. Людство створило можливість виліковувати більшість хвороб, рятувати більшість новонароджених. Зросла загальна тривалість життя. Виникли можливості безпосереднього чи опосередкованого спілкування з усім світом. У той же час погіршився генофонд людства, все більше народжується не здорових дітей. Широта і швидкість змін спричиняються почуттям постійного стресу. Природа передбачає стрес лише як виняток.

Сама природа здатна перенести будь-які загрозливі впливи, але для цього потребує достатнього часу. Якого їй не дають темпи НТР. Екологічна проблема вже стала загальною. Створення штучних засобів пересування спричинило масове явище алергії, навіть на те, що є звичайним и умовами життя. Наявність технічних засобів спілкування не гарантує людині комунікативний комфорт: поширюється явище самотності у натовпі.

4.

 Людина єдина істота, яка не тільки помирає, а і усвідомлює усе. Через скінченність нашого життя виникає проблема його сенсу. Традиція раціоналізму звертала його зміст до підсумкової наслідкової частини, того, що після життя (Залишити слід).

Сучасна пост класична філософія розуміє і пояснює, що сенс будь-якої людської дії знаходиться у ній самій, тут і тепер. Саме скінченність життя, відносин, можливостей вимагають орієнтації, уваги до того, що я можу зараз, це безглуздо відкладати на потім, бо цього вже не буде, буде щось нове.

Тема: Особа та суспільство

План

1.      Поняття особи та історичної особи. Суб’єкт історичного процесу: співвідношення індивіда та маси.

2.      Явище культу особи та його негативні наслідки

3.      Суспільство як система. Основні чинники суспільного життя.

4.      Історична необхідність та її відмінність від законів природи. Співвідношення об’єктивних умов та суб’єктивного чинника свободи особи в історичному процесі.

1.

Позначаючи себе ми часто вживаємо як синонім поняття людина та особа, при тому, що ці слова є синонімами. Поняття людина має найширший зміст, тут поєднують і розуміння нас як організмів, а також соціальний зміст нашої духовності.

 Поняття особа передбачає суто соціальні мотиви життєдіяльності. Коли розглядають людину не в індивідуальному життєвому значені, а як елемент планетарного співжиття, постає проблема розуміння можливостей конкретного індивіда, а також проблема суб’єкта історичного процесу.

Уже при порівнянні свідомості окремих людей і суспільної свідомості виникає значна різниця. Вона випливає саме із поєднання можливостей та зусиль великої маси людей: те, що спаде на думку одній особі, не притаманно іншій, а здатність спілкуватися у такий спосіб, який може бути закріплений і переданий, дозволяє кожному індивіду за умови володіння цих засобів (мовою) спілкуватися історично. Ми не можемо безпосередньо вступати в діалог із тими людьми, чиє творче багатство втрачено разом з їх відходом із життя, але існує можливість спілкуватися з ними опосередковано через усю культурно-цивілізаційну спадщину людства.

Уже по завершенню розвитку філософії Нового часу та Просвітництва, проблема співвідношення індивіда та маси в історії виявилася однією з найактуальніших. У цій проблемі виражено всю сутність соціального способу життя. Якщо людина, на відміну від інших земних істот, виділяється з природного способу життя, то чи варто в наслідок такого виділення приходити до результату, в якому більшість людей так само не мають свободи, як би не мала її і в природному житті. І як бути з тим, що частина людської спільноти (у різні часи) через соціальні умови, штучно створені, не початково природні змушена пережити ще більше страждань, ніж якби вона жила в початкових природніх умовах, не будучи рабом інших людей (наприклад у концтаборах ХХ століття).

Німецька класична філософія виявляла, що суспільним життям принципово не управляють природні процеси, природа не передбачає суспільне життя. Тут діють вільні особистості, котрі, як пояснила пізніша пост класична філософія на засадах ірраціоналізму, не керуються принципово даною раціональністю. Тож німецька класична філософія визначила і протилежне вільному змісту соціального життя - панування об’єктивносте в суспільстві. Це закономірність складніша, бо починається із окремого вибору.

У філософії Марксизму, що є спадкоємницею раціональності “німецької класики”, а також визначена актуальністю історичної ситуації, проблема співвідношення людини та маси в історії сала однією з найактуальніших. Перевагою марксизького підходу (за умов відсутності її абсолютизації) стала орієнтація на практично-матеріальну реальність, буття. Розуміючи людину як вільну істоту, її перестають у цьому варіанті філософії пояснювати як початково духовну істоту, ходячий розум. У всіх індивідів було знайдено початково-визначений матеріальний, економічний інтерес. Цей інтерес, а також ряд інших поєднують у взаємодії окремих вільних індивідів. Якщо такої спільної основи для взаємодії немає, суспільство виражає окрему свободу індивідів, через взаємно суперечливі впливи, про які говорив Гегель.

Передусім тільки об’єднана маса, на основі спільного інтересу, котрий ці люди не можуть відкинути, як цілий ряд інших, можуть впливати на хід подій у суспільстві. Кожній людині такої маси достатньо відчути себе не об’єктом, а суб’єктом подій. Об’єкт – це той, ким розпоряджаються, а суб’єкт – той, хто сам керує подіями. Оскільки суспільне життя було пояснене як результат виробництва матеріального і духовного, а не природної діяльності, звідси зрозуміти, що сутність соціальної спів організації тримається на обміні діяльністю. Тому індивід не здатний замінити продуктивні маси людей. Оскільки не окрема особистість, а кожна людина має творчі можливості, є  реальним суб’єктом історії. Просвітництво виділило тут проблему розбіжності між тим, які люди насправді вершать історію, і тим як вони себе усвідомлюють, вважаючи, що історію здійснюють окремі видатні особи, керуючи людьми. Просвітники тут вважали достатньою якість освіти як джерела розвитку свідомості людей. Проблема історичної особи, в її конкретних філософських  аспектах співвідносна з конкретними досягненнями конкретних епох. Філософія відрізняє той факт, що історичний процес звершується всіма його учасниками, отже насправді є сферою колективної відповідальності, і те, що історичні особи насправді одержують у певний момент часу більші можливості ніж інші співвітчизники. Історичною особою називають того, має можливість впливати на зміну історичного процесу.

2.

 Культ особи - це перебільшення ролі індивіда у вирішенні проблем його спільноти. Культ особи виявляється не лише щодо історичних чи видатних осіб Перебільшувати роль однієї особи в колективі можливо будь-де і будь-коли. Це ситуація взаємодії, коли ряд людей свідомо зменшують власне значення для суспільного життя і спрямовують присвоєнню колективних досягнень однією особою. Культ особи є суто негативним явищем, його наслідки відповідно відрізняються лише за мірою шкоди конкретної спільноти, негативні наслідки культу - це завжди переслідування іншодумців, масові репресії, геноцид, застій в економіці, шкода національній ідеології.

3.

Суспільство-це система історично визначених відносин між людьми, що формуються в процесі змін природи та соціальних умов життя. Системність суспільства виражає його сутність, хоча різні типи суспільних об’єднань утворені з подібних елементів, суть суспільства не в його структурних частинах, а саме у їх постійно виникаючій взаємодії. Тому змінити суспільне життя можна лише на системному рівні. При цьому в літературі доречно соціум порівнюють з організмом, а кожний організм будучи цілісною системою, має більш і менш суттєві чинники.

Основні чинники суспільного життя виявляються у різних сферах суспільного життя, це передусім матеріальна сфера. Тут виробництво, розподіл, обмін, спожив.; друга за значущістю сфера - соціально-політична - ділиться на класи, етноси держави, партії (частини); За впливовістю культурно-побутова сфера – це сім’я, виховання, освіта, охорона здоров’я.

 

 

4.

Історичний процес має такий же об’єктивний, той, що не залежить від бажання та волі окремої людини характер, як і природні закони. Але початкове походження цієї об’єктивної очевидності інакше ніж у природній сфері. Ця різниця виражена у відсутності автоматизму законів історії: як би не назріла необхідність змін, вони не відбудуться самі по собі, історична необхідність завжди спирається на свободу особистості. Чим більше в даному суспільстві розвинених, вільних, самодостатніх, автономно мислячих та діючих особистостей, тим швидше в ньому здійснюється історичний рух. Співвідношення об’єктивних умов суб’єктивного чинника в історичному процесі можна виявити порівнюючи життя різних поколінь людей. Народжуючись, кожна людина зазнає конкретні початкові умови свого життя,вони для цієї особи об’єктивні, бо вона не обрала родину, епоху, державу, в яких народитися, ці об’єктивні умови впливають на розвиток.

В процесі власного життя кожна особистість має вибір, що залежить від неї самої і є суб’єктом власних рішень, вчитися як слід, або ні, працювати добросовісно, або ні, пиячити або ні, і результати цього її вибору будуть активними умовами для розвитку, чи деградації наступного покоління.