Довідково-інформаційні документи. Анотація. Рецензія.

У сучасному офіційно-діловому спілкуванні неможливо обійтися без документів. Як основний вид ділового мовлення документи фіксують та передають інформацію, підтверджують достовірність, об'єктивність. Переважна більшість документів, що відправляються із установ та спрямовуються до них, є інформаційно-довідковими. Вони міс­тять інформацію про фактичний стан справ у закладах, який є під­ставою для прийняття розпорядчих документів. Вони носять допо­міжний характер відповідно до організаційно-розпорядчої докумен­тації, не обов'язкові для виконання на відміну від них. Інформація, що міститься в них, може спонукати до дії або бути лише доведена до відома. Анотація — це коротка, стисла характеристика змісту книш, статті, рукопису тощо. В ній зосереджується увага на найсуттєвішому: викладається зміст роботи та її мета. Анотація суттєво допомагає під час добору та вивчення літератури з того чи іншою питання та ознайомлення зі змістом книги. У кінці анотації обов'язково зазначають користувачів, яким рекомендовано роботу. Отже, якщо вам швидко треба ознайомитися зі змістом книжки Й мати про неї певне уявлення, читайте анотацію.

 

Поняття мовної норми та діалекту

Мовна норма – це система обов’язкових реалізацій, прийнятих у мовленнєвій практиці даного суспільства на даному етапі його історичного (культурного) розвитку, або іншими словами, це сукупність найбільш стійких, традиційних реалізацій елементів мовної структури, відібраних і закріплених суспільною мовною практикою, це сукупність найбільш придатних для комунікативних цілей мовних засобів, що ним користується мовне суспільство.

Мовні норми бувають різних видів і типів. По-перше, є норми місцевих (територіальних) та соціальних діалектів. Норми літературної мови (літературні норми) – це “сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку й усвідомлюваних ним як правильні і зразкові” Літературні норми являють собою історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи.

Норми діалектів (діалектні норми) – це також історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, але такі реалізації, які закріплені в територіально або соціально обмеженій мовленнєвій практиці. Носій певного діалекту завжди має конкретні уявлення (здебільшого суб’єктивні) про деякі особливості свого мовлення, що сприймаються ним на літературному або інодіалектному тлі, як норми цього мовлення. Діалектні норми – це “природні” норми, вони складаються стихійно і коригуються лише інтуїтивними уявленнями мовців про правильне і неправильне в даному діалекті; вони, на відміну від літературних норм, характеризуються ослабленою імперативністю та недостатньою усвідомленістю, меншою функціональною і стилістичною диференціацією, більшою проникністю і надлишковою варіантністю.

 

 

Види мовних норм

Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Розрiзняють такі структурно-мовні типи норм

1. орфоепічні норми (вимова);
Наприклад: (молод'ба)

2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);
Наприклад: вихо!дити- ви!ходити

3. лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

4. словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

5. морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

6. синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

7. стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

8. орфографічні норми (написання слів);

9. пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).