Види інфляції, її економічна роль та напрямки антиінфляційної політики

За характером прояву інфляцію поділяють на:

3) відкрита – проявляється у тривалому зростанні рівня цін і розгортається на ринках, де діють вільні ціни);

4) прихована – проявляється через посилення товарного дефіциту в умовах жорсткого державного контролю за цінами).

За характером причини інфляції:

3) інфляція попиту – формують грошові фактори (емісія, швидкість оберту грошей, стан фінансово-кредитної системи);

4) інфляція пропозиції (витрат) – виникає внаслідок підвищення середніх витрат на одиницю продукції і зниження сукупної пропозиції; в основі лежать виробничі фактори, зокрема, монополізація виробництва, брак продукції, витратний характер економіки, структурні дисбаланси.

Інфляція за рівнем збалансованості:

3) збалансована – ціни піднімаються помірно і одночасно на більшість товарів та послуг;

4) незбалансована – ціни на різні групи товарів піднімаються неодночасно.

За рівнем очікуваності:

3) очікувана (прогнозована) – і є результатом заходів державної влади);

4) неочікувана (непередбачуваний стрибок цін).

За темпами приросту:

4) помірна – характеризується помірним зростанням цін, вимірюється однозначним числом, і, як правило вона стимулює виробників до збільшення пропозиції;

5) галопуюча – вимірюється двозначним числом;

6) гіперінфляція – ціни зростають на 1% щодня або на 20% і більше в рік).

Стагфляція – ситуація в економіці, коли одночасно відбувається зростання рівня інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Економічна роль інфляції

Інфляція як явище макроекономічної нестабільності має різноаспектні форми впливу на економічну сферу людського життя. Найсильніший вплив у цій сфері інфляція справляє за допомогою 2-х видів контрактів:

1) довгострокові позики;

2) угоди, що визначають рівень зарплати.

Кожний із цих контрактів визначає номінальну суму платежів, які мають здійснюватись протягом певного часу. Але у зв’язку з тим, що рівень цін у майбутньому важко передбачити, реальна вартість платежів може суттєво відхилятись від очікуваної кредиторами та позичальниками, роботодавцями та найманими працівниками вартості.

Напрямки антиінфляційної політики

Антиінфляційна політика здійснюється за двома основними напрямками – дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

Дефляційна політика (регулювання попиту) включає методи обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізми. Вона проводиться за умов, коли інфляція спричиняється тиском зайвих грошей у каналах обігу. Щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати державного бюджету, передусім на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. Важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку центрального банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшуючи норму обов’язкових резервів, держава скорочує банківське кредитування народного господарства і тим стримує зростання грошової маси та платоспроможного попиту. Практикується пряме державне лімітування зростання кредитних вкладень і готівкової грошової маси в обігу, попередній контроль центрального банку за обґрунтованістю видач комерційними банками позик на великі суми.

Політика доходів передбачає державний контроль за заробітною платою й цінами. Такий контроль може полягати у фіксації зарплати і цін на певному рівні, або встановленні темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці.