Національна програма виховання дітей

Та учнівської молоді в україні

 

Національна програма виховання дітей

та учнівської молоді в україні................................................................................... 288

 

4

Частина ІV

Самоосвіта класних керівників. інноваційні виховні технології.

Теорія, досвід, практика

 

До питання психолого-педагогічної компетентності

класного керівника........................................................................................ 327

Цільова програма підвищення рівня психолого-педагогічної

компетентності класних керівників.............................................................................. 359

Положення про обласний конкурс педагогічної майстерності

класних керівників «Класний керівник року».......................................................................... 363

Програма підвищення рівня психолого-педагогічної

компетентності класних керівників «Спілкування»...................................................................... 367

Про посилення уваги до морально-статевого виховання дітей

і підлітків У загальноосвітніх,позашкільних та професійно-

технічних навчальних закладах

Методичні поради................................................................................... 386

Методичні рекомендації щодо організації та проведення

у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах

заходів у зв’язку з Роком боротьби зі СНІДом.......................................................................... 390

Батькам про особливості морально-статевого виховання дітей

підліткового віку......................................................................................... 402

Технологія організації та проведення особистісно- орієнтованого

виховного заходу......................................................................................... 417

Програма федерації дитячих організацій України «Я — родина — батьківщина»................................................... 421

Профілактика бездоглядності, бродяжництва і правопорушень

серед учнів

(з досвіду роботи педагогічного колективу загальноосвітнього

навчального закладу №47 міста Донецька)..................................................................... 432

Програма морально-етичного виховання учнів

«12 сходинок до щастя»(для учнів 5—7 класів)........................................................................ 435

Програма виховання учнів «Ключі до успіху» (для учнів 5—7 класів)............................................................. 440

Про посилення уваги до морально-статевого виховання дітей

і підлітків в загальноосвітніх, позашкільних

та професійно-технічних навчальних закладах....................................................................... 454

Про проведення тематичних лекцій, практичних занять,

психологічних тренінгів з питань здорового способу життя

серед дітей та учнівської молоді у загальноосвітніх

та позашкільних навчальних закладАХ

Методичні рекомендації................................................................................ 471

Про організацію роботи з питань збереження репродуктивного

здоров’я у загальноосвітніх навчальних закладах

Методичні рекомендації для заступників директорів з виховної роботи,

класних керівників, психологів, соціальних педагогів................................................................. 479

Цільова творча програмапревентивного виховання учнів................................................................... 487

(З досвіду роботи Городищенського експериментального загальноосвітнього

навчального закладу І—Ш ступенів Рівненської області).............................................................. 487

 

Частина V

На допомогу класному керівникові: планування,

Цільові програми виховання і державні документи

 

Планування роботи класного керівника..................................................................... 505

Схема аналізу виховної роботи у класі.............................................................................. 517

Творчі програми класних керівників

(за матеріалами кафедри класних керівників Корецького ліцею

Рівненської області)................................................................................... 523

Творча програма «Я-ліцеїст».................................................................................. 529

Творча програма «Я і національна культура»......................................................................... 533

Творча програма «Ми — корчани».............................................................................. 536

Творча програма «Екологія природи — екологія душі».................................................................... 540

Творча програма «Я і колектив»................................................................................. 543

Творча програма«Ми і прекрасне»............................................................................... 545

Творча програма «Я — лідер».................................................................................. 548

Методика вивчення класного колективу............................................................................ 552

Орієнтовна форма педагогічної взаємодії класного керівника

та учнів

(на допомогу в плануванні творчих справ з учнівським колективом)........................................................ 554

Нетрадиційні форми роботи з батьківською громадськістю................................................................ 557

 

5

Ч а с т и н а І ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ І ДЕРЖАВНІ ДОКУМЕНТИ

 

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ДИТИНИ

 

ПРЕАМБУЛА Беручи до уваги, що народи Об’єднаних Націй знову підтвер-

 

дили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цін-ність людської особи і сповнені рішучості сприяти соціальному прогресу та поліпшенню умов життя при більшій свободі;

 

беручи до уваги, що Організація Об’єднаних Націй у Загаль-ній декларації прав людини проголосила, що кожна людина по-винна володіти всіма зазначеними в ній правами і свободами без будь-яких відмінностей за такими ознаками, як раса, колір шкі-ри, стать, мова, релігія, політичні або інші переконання, націо-нальне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інша обставина;

 

беручи до уваги, що дитина внаслідок її фізичної і розумовоїнезрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаю-чи і належний правовий захист, — як до, так і після народження; беручи до уваги, що необхідність у такій спеціальній охоронібула вказана в Женевській декларації прав дитини 1924 року і вказана у Загальній декларації прав людини, а також статутах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займа-

 

ються питаннями добробуту дітей; беручи до уваги, що людство зобов’язане давати дитині най-

краще з того, що воно має.

 

ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ

 

проголошує цю Декларацію прав дитини з метою забезпечи-ти дітям щасливе дитинство і користування для їх власного бла-га і блага суспільства правами і свободами, які тут передбачені, і закликає батьків, чоловіків і жінок як окремих осіб, так і доб-ровільні організації, місцеву владу та національні уряди до того, щоб вони визнали і намагалися дотримуватися цих прав шляхом

 

6

законодавчих та інших заходів, поступово застосовуваних від-повідно до таких принципів:

 

При н ц и п 1. Дитині повинні належати всі зазначені в ційДекларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або інших обставин, що стосують-ся самої дитини чи її сім’ї.

 

При н ц и п 2. Дитині законом або іншими засобами повиненбути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розу-мово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим

 

і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним завданням має бути найкраще за-безпечення інтересів дитини.

 

При н ц и п 3. Дитині має належати від її народження правона ім’я і громадянство.

 

Принцип 4. Дитина повинна користуватися благами соціаль-ного забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання

 

і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері включаючи належний дополого-вий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на від-повідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

 

Пр и н ц и п 5. Дитині, яка є неповноцінною у фізичному,психічному або соціальному відношенні, повинні забезпечувати-ся спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.

 

Принцип 6. Дитина для повного і гармонійного розвитку їїособистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків, в ат-мосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; мало-літню дитину не слід, окрім тих випадків, коли є виняткові об-ставини, розлучати зі своєю матір’ю. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов’язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають достатніх засобів до існуван-ня. Бажано, щоб багатодітним сім’ям надавалась державна або інша допомога на утримання дітей.

 

При н ц и п 7. Дитина має право на здобуття освіти, яка маєбути безкоштовною і обов’язковою, принаймні на початкових стадіях. Їй має надаватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові і завдяки якій вона могла б на основі рів-ності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення,

 

7

а також усвідомлення моральної та соціальної відповідальності, і, врешті, стати корисним членом суспільства.

 

Якнайкраще забезпечити інтереси дитини — це керівний принцип відповідальних за її освіту і навчання; ця відповідаль-ність лежить насамперед на батьках дитини.

 

Дитині повинні бути надані можливості для ігор та розваг, що спрямовані на цілі освіти; суспільство й органи публічної влади повинні докладати зусилля з тим, щоб сприяти здійсненню вка-заного права.

 

Принцип 8. Дитина повинна за всіх обставин бути серед тих,хто першим одержує захист і допомогу.

 

При н ц и п 9. Дитина повинна бути захищена від усіх формнедбалого ставлення, жорстокості, експлуатації. Вона не повин-на бути об’єктом торгівлі в будь-якій формі.

 

Дитину не слід приймати на роботу до досягнення належно-го вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров’я чи освіти або перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному розвиткові.

 

Принцип 10. Дитина має бути захищена від практики, якаможе заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дис-кримінації. Вона повинна виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства,

 

а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.

 

 

КОНВЕНЦІЯ ПРО ПРАВА ДИТИНИ

 

Схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. і ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 р.

 

ПРЕАМБУЛА

 

Держави-учасниці цієї Конвенції, вважаючи, що відповідно до принципів, проголошених у Ста-

 

туті Організації Об’єднаних Націй, визнання притаманної гід-ності, рівних і невід’ємних прав усіх членів суспільства є основою забезпечення свободи, справедливості та миру на землі;

 

беручи до уваги, що народи Об’єднаних Націй підтвердили уСтатуті свою віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості і сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові та поліпшенню умов життя за більшої свободи;

 

8

визнаючи, що Організація Об’єднаних Націй у Загальній де-кларації прав людини і в Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилася з тим, що кожна людина повинна мати всі зазначені в них права і свободи без будь-якої різниці за таки-ми ознаками, як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політич-ні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інші обставини;

 

нагадуючи, що Організація Об’єднаних Націй у Загальній де-кларації прав людини проголосила, що діти мають право на особ-ливе піклування і допомогу;

 

переконані в тому, що сім’ї як основній ланці суспільстваі природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей має бути надано необхідні захист і допо-мога, щоб вона могла повністю покласти на себе обов’язки в рам-ках суспільства;

 

визначаючи, що дитині для повного і гармонійного розвиткуїї особистості потрібно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння;

 

визначаючи, що дитина має бути повністю підготовлена досамостійного життя в суспільстві і вихована в дусі ідеалів, про-голошених у Статуті Організації Об’єднаних Націй, і, особливо, в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідар-ності;

 

беручи до уваги, що необхідність такого захисту дитини булапередбачена Женевською декларацією прав дитини 1924 року та Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамб-леєю 20 листопада 1959 року, і визнана Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські і політич-ні права (зокрема, статтями 23 і 24), Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (зокрема, статтею 10), а також статутами і відповідними документами спеціалізованих установ і міжнародних організацій, які займаються проблемами добробуту дітей;

 

беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини,«дитина з огляду на її фізичну та розумову незрілість потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи і належний пра-вовий захист, — як до, так і після народження»;

 

посилаючись на положення Декларації про соціальні та пра-вові принципи, які стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо для передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному та міжнародних рівнях, Мінімальних стандарт-них правил Організації Об’єднаних Націй, які стосуються вико-нання правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») та

 

9

Декларації про захист жінок і дітей у надзвичайних обставинах та в період збройних конфліктів;

 

визнаючи, що в усіх країнах світу є діти, які живуть у винят-ково важких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги; враховуючи належним чином важливість традицій і культур-них цінностей кожного народу для захисту і гармонійного роз-

 

витку дитини; визнаючи важливість міжнародного співробітництва для

 

поліпшення умов життя дітей у кожній країні, зокрема в краї-нах, що розвиваються;

домовилися про нижченаведене:

 

ЧАСТИНА І Стаття 1

 

Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до цієї дитини, вона не досягає повноліття раніше.

Стаття 2

 

1. Держави-учасниці поважають і забезпечують усі права, пе-редбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває

 

в межах їхньої юрисдикції, без будь-якої дискримінації, незалеж-но від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи ін-ших переконань, національного, етнічного чи соціального поход-ження, майнового стану, стану здоров’я і народження дитини, її батьків або її законних опікунів чи якихось інших обставин.

 

2. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або по-карання на основі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів або інших членів сім’ї.

 

Стаття 3

 

1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чиняться вони державними чи приватними установами, які займаються питан-нями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як-найкращому забезпеченню інтересів дитини.

 

2. Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які є необхідними для її благополуччя, беру-чи до уваги права та обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які несуть за неї відповідальність за законом, і з цією метою вжи-вають усіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

 

3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби й органи, які відповідають за піклування про дітей або їх захист,

 

10

відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема в галузі безпеки й охорони здоров’я і з погляду чисель-ності та придатності їхнього персоналу, а також компетентності нагляду.

Стаття 4

 

Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визна-них у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і, в разі потреби, в рамках міжна-родного співробітництва.

Стаття 5

 

Держави-учасниці поважають відповідальність, права та обов’язки батьків і, у відповідних випадках, членів розширеної родини або громади, як це передбачено місцевим звичаєм, опі-кунів чи інших осіб, які несуть за законом відповідальність за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною у здійс-ненні нею визнаних цією Конвенцією прав і робити це відповідно із здібностей дитини, що розвиваються.

Стаття 6

 

1. Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід’ємне право на життя.

 

2. Держави-учасниці забезпечують максимально можливою мірою виживання і здоровий розвиток дитини.

 

Стаття 7

 

1. Дитина реєструється відразу ж після народження, і з цього моменту має право на ім’я і громадянство, а також, на-скільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їхнє піклування.

 

2. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав від-повідно до їхнього національного законодавства і виконання їх-ніх зобов’язань згідно з відповідними міжнародними докумен-тами, зокрема, у випадку, коли б іншим чином дитина не мала громадянства.

 

Стаття 8

 

1. Держави-учасниці зобов’язуються поважати право дитини на збереження своєї індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я і родинні зв’язки, як це передбачено законом, не допускаючи протизаконного втручання.

 

2. Якщо дитина незаконно позбавляється частини або всіх еле-ментів своєї індивідуальності, держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист для якнайшвидшого поновлення

 

її індивідуальності.

 

11

Стаття 9

 

1. Держави-учасниці створюють такі умови, аби дитина не розлучалася зі своїми батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно із судовим рішенням, визначають, відповідно до закону і процедури, що таке розлучення необхідно в інтересах дитини. Таке визначення може виявитися необхідним у тому чи іншому конкретному ви-падку, наприклад, коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

 

2. У ході будь-якого розгляду відповідно до пункту 1 цієї статті всім зацікавленим сторонам надається можливість брати участь

 

у розгляді і викладати свої точки зору.

 

3. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлу-чається з одним або з обома батьками, підтримувати на регуляр-ній основі особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадку, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

 

4. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з рішен-ня, прийнятого державою-учасницею, наприклад, при арешті, ув’язненні, висланні, депортації або смерті (включаючи смерть, яка настала з будь-якої причини під час перебування даної осо-би у віданні держави) одного або обох батьків чи дитини, така держава-учасниця надає батькам, дитині або, коли це необхідно, іншому членові родини на їхнє прохання необхідну інформацію щодо місцезнаходження відсутнього члена (членів) сім’ї, якщо надання цієї інформації не завдасть шкоди добробуту дитини. Держави-учасниці в подальшому створюють умови, аби подан-ня такого прохання не призвело до несприятливих наслідків для відповідної особи (осіб).

 

Стаття 10

 

1. Відповідно до зобов’язань держав-учасниць за пунктом 1 статті 9 заява дитини або її батьків на в’їзд у державу-учасницю або виїзд з неї з метою возз’єднання сім’ї повинні розглядатися державами-учасницями у позитивний, гуманний та оперативний спосіб. Держави-учасниці далі забезпечують умови, аби подання такого прохання не призводило до несприятливих наслідків для заявників та членів їхньої сім’ї.

 

2. Дитина, батьки якої живуть у різних державах, має пра-во підтримувати на регулярній основі, за винятком особливих обставин, особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов’язання держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 держави-учасниці поважають право дитини та її батьків покидати будь-яку країну, включаючи свою власну, і по-

 

12

вертатися до своєї країни. Щодо права покидати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлено законом і якї є необ-хідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я або моральності населення чи прав і свобод інших осіб,

і є спільними з визнаними у цій Конвенції іншими правами.

 

Стаття 11

 

1. Держави-учасниці вживають заходів для боротьби з неза-конним переміщенням і неповерненням дітей з-за кордону.

 

2. З цією метою держави-учасниці сприяють укладенню дво-сторонніх або багатосторонніх угод або приєднанню до чинних угод.

 

Стаття 12

 

1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулю-вати свої власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, які стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до її віку і зрілості.

 

2. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного роз-гляду, що торкається дитини, або безпосередньо, або через пред-ставника чи відповідальний орган у порядку, передбаченому про-цесуальними нормами національного законодавства.

 

Стаття 13

 

1. Дитина має право вільно висловлювати свою думку; це пра-во включає свободу шукати, одержувати і передавати інформа-цію та ідеї будь-якого змісту, незалежно від кордонів, в усній, письмовій чи друкованій формах, у формі творів мистецтва або за допомогою інших засобів на вибір дитини.

 

2. Здійснення цього права може бути піддано деяким обме-женням, проте цими обмеженнями можуть бути тільки ті, які передбачені законом і які необхідні:

 

а) для поваги прав і репутації інших осіб; б) для охорони державної безпеки чи громадського порядку,

 

здоров’я чи моралі населення.

Стаття 14

 

1. Держави-учасниці поважають право дитини на свободу думки, совісті і релігії.

 

2. Держави-учасниці поважають права та обов’язки батьків

 

і у відповідних випадках — законних опікунів керувати дити-ною у здійсненні її прав методом, який узгоджується із здібнос-тями дитини, що розвиваються.

 

3. Свобода сповідувати свою релігію або віру може підлягати лише таким обмеженням, які встановлено законом і які є необ-хідними для охорони державної безпеки, громадського порядку,

 

13

моралі і здоров’я населення або захисту основних прав і свобод інших осіб.

Стаття 15

 

1. Держави-учасниці визнають право дитини на свободу асо-ціацій і свободу мирних зборів.

 

2. Відносно здійснення цього права не можуть застосовуватися будь-які обмеження, окрім тих, які застосовуються відповідно до закону і які є необхідними в демократичному суспільстві в інте-ресах державної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я або моралі населення чи захисту прав і свобод інших осіб.

 

Стаття 16

 

1. Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або неза-конного втручання у здійснення її права на особисте життя, сі-мейне життя, недоторканість житла, таємницю кореспонденції, незаконного посягання на її честь і репутацію.

 

2. Дитина має право на захист з боку закону від такого втру-чання або посягання.

 

Стаття 17

 

Держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової ін-формації і забезпечують дитині вільний доступ до інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, особ-ливо до таких джерел інформації та матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному добробутові,

 

а також здоровому фізичному і психічному розвиткові дитини. З цією метою держави-учасниці:

 

а) заохочують засоби масової інформації до поширення інфор-мації та матеріалів, корисних для дитини з соціального і куль-турного поглядів і в дусі статті 29;

 

б) заохочують міжнародне співробітництво в галузі підготов-ки, обміну і поширення такої інформації та матеріалів з різних культурних, національних і міжнародних джерел;

 

в) заохочують випуск і розповсюдження дитячої літератури; г) заохочують засоби масової інформації приділяти особливу

 

увагу мовним потребам дитини, яка належить до певної групи меншин або корінного населення;

 

д) заохочують розробку відповідних принципів захисту дити-ни від інформації та матеріалів, які завдають шкоди її добробуту, враховуючи положення статей 13 і 18.

 

Стаття 18

 

1. Держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу спільної й однакової відповідальності обох з батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки або, у відповідних випадках, законні опікуни несуть рів-

 

14

ну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Якнайкра-щі інтереси дитини є предметом їхньої головної турботи.

2. З метою гарантії і сприяння здійсненню прав, викладених

 

у цій Конвенції, держави-учасниці подають батькам і законним опі-кунам належну допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо виховання дітей і забезпечують розвиток мережі дитячих закладів.

 

3. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали пра-во користуватися призначеними для них службами і закладами догляду за дітьми.

 

Стаття 19

 

1. Держави-учасниці вживають усіх необхідних законодав-чих, адміністративних, соціальних та освітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насил-ля, образи чи зловживання, відсутності піклування або недбало-го ставлення, грубого поводження або експлуатації, включаючи сексуальне зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка піклується про дитину.

 

2. Такі заходи захисту, в разі потреби, включають ефектив-ні процедури розробки соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які про неї турбуються, а також для здійснення інших форм запобігання і виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування і подальших заходів у зв’язку з випадками жорстокого поводжен-ня з дитиною, зазначеними вище, а також, у разі потреби, для порушення судової процедури.

 

Стаття 2 0

 

1. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її якнайкращих інтересах не може залишати-ся в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, які надаються державою.

 

2. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують заміну догляду за такою дитиною.

 

3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на вихо-вання, «кафала» за ісламським правом, усиновлення або, в разі потреби, влаштування у відповідні заклади догляду за дітьми. При розгляді варіантів заміни необхідно належним чином врахо-вувати бажаність наступності виховання дитини та її етнічне по-ходження, релігійну і культурну приналежність та рідну мову.

 

Стаття 21

 

Держави-учасниці, які визнають і (або) дозволяють існування системи всиновлення, забезпечують, щоб першочергово врахову-валися якнайкращі інтереси дитини, при цьому вони:

 

15

а) забезпечують, щоб усиновлення дитини дозволялось лише компетентними органами, які діють відповідно до закону і про-цедури і на основі всієї інформації, яка відноситься до справи і є достовірною, що всиновлення є допустимим з огляду на статус дитини відносно батьків, родичів і законних опікунів і що, коли потрібно, зацікавлені особи дали свою усвідомлену згоду на вси-новлення на основі можливої консультації;

 

б) визнають, що всиновлення може розглядатися як альтерна-тивний спосіб догляду за дитиною, якщо дитину не можна пере-дати на виховання або віддати до сім’ї, яка забезпечить їй вихо-вання або всиновлення, і якщо забезпечення належного догляду в країні походження дитини є неможливим;

 

в) забезпечують, щоб у разі всиновлення дитини в іншій країні застосовувалися такі ж гарантії і норми, які застосовуються щодо всиновлення всередині країни;

 

г) вживають всіх необхідних заходів з метою забезпечення того, щоб у разі всиновлення в іншій країні влаштування дитини не призводило до одержання невиправданих фінансових вигод особам, що з цим пов’язані;

 

д) сприяють у необхідних випадках досягненню цілей цієї статті шляхом укладання двосторонніх і багатосторонніх домо-вленостей чи угод і прагнуть на цій основі забезпечити, щоб вла-штування дитини в іншій країні здійснювалося компетентними органами чи владою.

Стаття 22

 

1. Держави-учасниці вживають необхідних заходів, щоб за-безпечити дитині, яка бажає отримати статус біженця або вва-жається біженцем відповідно до застосованого міжнародного або внутрішнього права та процедур, як тій, що супроводжуються, так і тій, що не супроводиться її батьками чи будь-якою іншою особою, належний захист і гуманітарну допомогу у користуванні застосовуваними правами, викладеними в цій Конвенції та ін-ших міжнародних документах у галузі прав людини або гумані-тарних документах, учасниками яких є зазначені держави.

 

2. З цією метою держави-учасниці допомагають у разі, коли вони вважають за необхідне, будь-яким зусиллям Організації Об’єднаних Націй та інших компетентних міжурядових органі-зацій або неурядових організацій, які співпрацюють з Організа-цією Об’єднаних Націй, щодо захисту такої дитини та надання їй допомоги і пошуку батьків чи інших членів сім’ї усякої дити-ни-біженця, з тим, щоб одержати інформацію, необхідну для її возз’єднання зі своєю сім’єю. У тих випадках, коли батьків чи інших членів сім’ї не можна знайти, дитині надається такий же

 

16

захист, як і будь-якій іншій дитині, котра з якоїсь причини пос-тійно або тимчасово позбавлена сімейного оточення, як це перед-бачено цією Конвенцією.

Стаття 23

 

1. Держави-учасниці визнають, що розумово чи фізично не-повноцінна дитина повинна провадити повноцінне і достойне життя в умовах, які сприяють її упевненості в собі та полегшують

 

її активну участь у житті суспільства.

 

2. Держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на особливу турботу; заохочують та забезпечують тих, хто, за умови наявності ресурсів, відповідає за дитину; надають допомогу, яка відповідає станові дитини та становищу її батьків чи інших осіб, які забезпечують піклування про дитину.

 

3. На визнання особливих потреб неповноцінної дитини допо-мога, відповідно до пункту 2 цієї статті, надається у разі можли-вості безкоштовно, з урахуванням фінансових ресурсів батьків чи інших осіб, які піклуються про дитину, забезпечують непов-ноцінній дитині ефективний доступ до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров’я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку у спосіб, який сприяє найбільш повному, наскільки це можливо, залученню дитини до соціального життя та досяг-нення розвитку її особистості, враховуючи культурний і духов-ний розвиток дитини.

 

4. Держави-учасниці сприяють, у дусі міжнародного співробіт-ництва, обмінові відповідною інформацією в галузі профілактич-ної охорони здоров’я та медичного, психологічного і функціональ-ного лікування неповноцінних дітей, включаючи поширення інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої і професій-ної підготовки, а також доступ до цієї інформації, з тим, щоб на-дати змогу державам-учасницям поліпшити можливості й знан-ня, розширити досвід у цій галузі. У зв’язку з цим особлива увага повинна приділятися потребам країн, що розвиваються.

 

Стаття 24

 

1. Держави-учасниці визнають право дитини на користуван-ня найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я і засобами лікування хвороб та відновлення здоров’я. Держави-учасниці прагнуть забезпечити умови, за яких жодна дитина не буде позбавлена права на доступ до відповідних послуг системи охорони здоров’я.

 

2. Держави-учасниці домагаються повного здійснення цього права і, зокрема, вживають необхідних заходів для:

 

а) зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

 

17

б) забезпечення подання необхідної медичної допомоги та охо-рони здоров’я всіх дітей з наданням першочергової уваги розвит-кові первинної медико-санітарної допомоги;

 

в) боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі в рамках первинної медико-санітарної допомоги, шляхом, окрім інших, застосування легкодоступної технології і надання достатньо по-живного продовольства та чистої питної води, беручи до уваги небезпеку й ризик забруднення навколишнього середовища;

 

г) надання належних послуг у галузі охорони здоров’я жінкам у допологовий і післяпологовий періоди;

 

д) забезпечення поінформованості суспільства, зокрема бать-ків і дітей, про здоров’я і харчування дітей, переваги грудного вигодовування, гігієну, санітарію життєвого середовища дитини і запобігання нещасним випадкам, а також їх доступ до освіти та їх підтримку у використанні таких знань;

 

е) розвиток освітньої роботи та послуг у сфері профілактичної медичної допомоги і планування розмірів сім’ї.

 

3. Держави-учасниці вживають будь-яких ефективних заходів

 

з метою ліквідації традиційної практики, яка негативно впливає на здоров’я дітей.

 

4. Держави-учасниці зобов’язуються заохочувати міжнародне співробітництво і розвивати його з метою поступового здійснення права, яке визнається цією статтею. У зв’язку з цим особлива ува-га повинна приділятися потребам країн, що розвиваються.

 

Стаття 25

 

Держави-учасниці визнають право дитини, переданої ком-пе