Історія виникнення правничої професії.

 

Професія юриста — одна із найдавніших у людському суспільстві. У літературній українській мові існує слово «правник», а в розмовній мові — «правовик», «законник». Так чи інакше, ці слова характеризують особу як фахівця з правознавства, в галузі права, що вміє логічно, стисло та конкретно мислити і якого готують у вищих школах.

Слово «юрист» походить від латинського «jus» – право; «jurisprudentia» – це знання про право. Як відомо сам інститут юриспруденції зародився ще у Стародавньому Римі. Саме з тих часів (а це ще 3-тє століття до нашої ери) юриспруденція отримала могутній поштовх та почала розвиватися як світське знання.

Спочатку роль знавців права виконували старші досвідчені і найбільш авторитетні, здібні члени громади, рядові старійшини, жерці, «волхви», служителі релігійного культу, а пізніше — духовенство (єпископи, священики). Із часом виникла потреба мати окрему групу людей, яка б займалася правотворчою діяльністю і охороною громадського порядку. Велика увага приділялась тлумаченню правових норм, вирішенню різноманітних конфліктів та суспільних проблем. Ці питання належали до компетенції еліти, яка стала прототипом сучасних юристів та представників деяких інших професій.

Вічний зразок юристів започаткований у VI ст. в Римі. Римські юристи Панініян, Павлюс, Ульпіян, Модес-тин, Гай — перші юристи у світі, які стали творцями правознавства. Римське право настільки було досконалим, що з XII ст. його почали вивчати у європейських університетах. Це була спочатку так звана школа «глосарів», а пізніше школа «коментаторів», які згодом отримали назву юристів. Вивчається римське право і сьогодні в багатьох університетах. Рецепція (визнання) римського права поширена в деяких державах понині.

Виникнення права зажадало появи «застосовників» права - юристів, тобто шару людей, який би займалися управлінням та обслуговуванням населення на високому професійному рівні. Кожна історична епоха і кожна країна пред'являла свої деонтологічні вимоги до юриста, чинному у сфері юридичної практики і має певні владні повноваження.

Виникнення уявлень про те, якою має бути юридична діяльність, відносяться до часів Стародавнього Риму і пов'язана з такими іменами класиків юриспруденції: Гай, Ульпіан, Модестин, Павло, Папініан. Вони бачили зміст юридичної діяльності в трьох її складових:

agere - керувати юридичними діями сторін;

cavere-складати формули документів;

respondere - давати поради, консультації.

Діяльність провідних юристів Стародавнього Риму зробила істотний вплив на наступні покоління юристів країн Західної Європи в плані формування професійних якостей, навичок і установок.

Поступово у всіх країнах світу йшов процес становлення, а потім організаційного та методичного оформлення професійної юридичної освіти. Перші університети, що виникли в XII-XIII стт. в Болоньї, Падуї, Кембриджі, Парижі, мали юридичні факультети, де готувалися юристи відповідно з обсягом і змістом правових робіт і послуг даного суспільства і країни.

Переломним моментом у становленні юридичної професії став період розвитку буржуазних відносин і формування юридичного світогляду, яке стало класичним з кінця XVIII століття - після поширення по країнах Європи ідей Великої французької революції, які знайшли яскраве вираження в Декларації прав людини і громадянина (Франція, 1789 р.). Декларації прав Вірджинії (1776), Декларації незалежності (1776), Конституції (1787) і Біллі про права (1791) США. Правда, імпульс цьому процесу дали революційні перетворення, що відбулися сторіччям раніше в Голландії, які привели до виникнення теорії природного права (Г. Греції, Б. Спіноза), і особливо у Великобританії, де була розвинена ця теорія (Т. Гоббс, Дж. Локк) і закріплені її прогресивні ідеї про права людини в таких документах, як Петиція про права (1628 р.), Habeas Corpus Act (1679 р.) і Білль про права (1689 р.).

Властива ранніх стадій розвитку капіталізму ідеалізація права багато в чому сприяла формуванню інтересу до юридичної професії. Накопичений досвід у державах Західної Європи в Новий час став одним з важливих етапів розвитку деонтологічних якостей юриста.

Деонтологічні вимоги пред'являлися до юристів-випускників університетів в дореволюційній Росії і України. Велика частина останньої перебувала в складі Росії і на всі університети поширювалася дія університетських статутів 1863 і 1864 років, відповідно до яких функціонувало чотири факультети: юридичний, фізико-математичний, історико-філологічний, медичний. Випускники юридичного факультету, в основному, йшли на службу до державного апарату по відомству Міністерства юстиції (судді, прокурори, слідчі, нотаріуси) і в юрисконсультські частини казенних і комерційних установ. Багато хто з них обирали "вільну" професію адвоката.

Принципи і норми деонтології залежали від рівня соціально-економічного розвитку, від суспільно-політичного ладу, способу життя, менталітету народу, його національних та релігійних традицій. Протягом історії суспільства потребу в праві, професійної діяльності юристів була різною. Усвідомлення цієї потреби змінювалося. Але завжди в суспільстві жило прагнення мати можливість справедливого вирішення спору і захисті від свавілля.

Професія юриста спочатку виникла і розвивалася і як вид соціальних послуг, і як засіб виконання управлінських функцій.

На сьогодні в Україні юристів готують в університетах, інститутах, середніх спеціальних закладах, а основи права викладають багатьом майбутнім спеціалістам інших професій. Фах юриста нині став таким популярним, що без нього не може обійтися жодна галузь народного господарства, апарат державного управління, місцевого самоврядування, не кажучи вже про законодавчу владу чи приватні структури. Та, на жаль, юристів в Україні все ж не вистачає. Практика засвідчує, що їх потрібно хоча б у 3-4 рази більше. Особливо гостру потребу в юристах відчувають правоохоронні органи, які сьогодні перевантажені роботою, що не дає можливості займатися якісним регулюванням суспільних відносин.

Професія «юрист» (букв. з лат. — повідомляю про свою справу) — рід трудової діяльності в правовій сфері суспільства, що потребує юридичних знань, умінь і навичок, необхідних для професійного виконання прав й обов'язків.

Юридична професія визначається специфічними умовами діяльності даної сфери і виражається у високій правовій культурі юридичного працівника цієї сфери.

Професія «юрист» розкривається через такі поняття:

1) діяльність, взята як певна реальність;

2) професіоналізм як якість діяльності;

3) юридичний характер діяльності, що відрізняє її від економіч­ної, управлінської та інших соціальних сфер застосування праці.

Юрист — фахівець, що одержав повний набір юридичних знань, умінь і навичок відповідно до державних стандартів освіти та володіє правом займати певні посади в різних сферах юридичної практики, тобто займатися визначеною юридичною практичною діяльністю.

Загальні ознаки професії юриста:

1) служить громадянському суспільству і державі: його діяль­ність має насамперед суспільний і державний характер;

2) надає соціальні послуги громадянам у вигляді юридичної до­помоги і має справу, як правило, із соціальними аномаліями, відхилення від норм, «хворобами» у суспільстві;

3) користується офіційним статусом посадової особи: при занятті посади він нерідко присягає на вірність своєму професійному обов’язку;

4) не бере прямої участі у створенні матеріальних і духовних благ: має визначені владні повноваження, що містять в собі управлінські основи (але не обов'язково є винятково управлінськими). Так праця прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника міліції та ряду інших пов'язана із здійсненням особливих владних повноважень, з правами й обов'язками застосовувати владу від імені закону;

5) діє автономно: його робота цілком не збігається з діяльністю закладу, відомства, працівником якого він є, хоча і здійснюється в інтересах цього закладу або відомства;

6) діє творчо: він знаходиться в постійному пошуку істини, у нього немає стандартних (шаблонних) рішень, оскільки йому до­водиться вирішувати різноманітні завдання, і кожна нова справа являє собою нове завдання;

7) він є служителем закону: у своїй діяльності завжди обмежуєть­ся рамками закону, уже під час планування своєї роботи він у думці зіставляє свої дії з нормами чинного законодавства;

8) є носієм професійної специфічної культури, що охоплює всі культурні аспекти юридичної діяльності, не лише правові, а й етич­ні, психологічні, політичні, економічні, екологічні, інформаційні та ін., що забезпечує престиж його професії і фаху.

Професіоналізм — невід'ємна властивість юридичної діяльності, що означає добре володіння своєю професією, тобто володіння знан­нями, досвідом, вміннями і навичками. Закінчення юридичної навча­льної установи — лише формальне, а не фактичне свідоцтво рівня юридичної підготовки. Як професіонал юрист повинен володіти фу­ндаментальними і спеціальними юридичними знаннями, мати розви­нене правове мислення, бути впевненим у верховенстві права і не­обхідності дотримання законності; уміло користуватися юридичним інструментарієм при вирішенні юридичних завдань у цілях захисту прав людини. Професіонал — це добре підготовлений спеціаліст кон­кретної справи. Високий професіонал — це людина внутрішньої самодисципліни, яка ніколи не дозволяє собі поверхового став­лення до справи.

Професія, як правило, містить у собі ряд фахів. Розвиток науки і техніки, зміни в економічній і політичній сферах життя країни викликають появу нових і втрату застарілих професій і фахів. У Державному реєстрі налічуються тисячі професій і фахів, що постійно поновлюються або змінюються.

Юридичний фах — певний вид професійно-трудової діяльності в межах професії юриста з чітко позначеними повноваженнями, що потребує конкретних правових знань, умінь і навичок необхідного рівня і напрямку професійно-правового мислення і діяльності.

Як приклад можна навести такі фахи юридичної професії за родом діяльності:

— слідчий органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки, податкової міліції;

— військовий прокурор - армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та ін.;

— суддя - Конституційного Суду; загального суду, господарсь­кого суду, адміністративного суду та ін.;

— інспектор системи МВС - інспектор дозвільної системи, дільничний інспектор, інспектор ДАІ, інспектор кримінальної мі­ліції у справах неповнолітніх, інспектор по роботі з особовим скла­дом та ін.

Фахівці в конкретній галузі юридичної практики мають рівень правової культури і професійної кваліфікації, що відповідають за­йманій посаді.

Кваліфікація юриста — ступінь підготовленості, наявності спеціальних правових знань, умінь і практичних навичок, необхід­них для виконання професійних обов'язків.

Для окремих фахів (на­приклад оперуповноваженого кримінального розшуку, слідчого та ін.) принципове значення має фахова придатність: відповідність цим фахам спроможностей, фізичних і психічних властивостей особи.

Якості юриста як особи, що визначають рівень його кваліфі­кації:

· професійно-ділові: глибока повага до законів, працездатність, відповідальність за долю людей, любов до своєї професії, здатність і самокритично оцінювати свою діяльність, дисциплінованість і пунктуальність у роботі;

· морально-етичні: твердість моральних засад, високі етичні по­гляди, сумлінність, принциповість, відповідальність за виконувану справу, здатність брати відповідальність на себе, гуманність, нетер­пимість до порушників законів;

· інтелектуальні: вміння відрізняти істотне від неістотного, голо­вне від неосновного, ерудиція, глибина, логічність, незалежність мислення, здоровий глузд, розсудливість, гнучкість мислення (умін­ня розглядати питання з різних аспектів), конструктивність і прогностичний характер мислення, спостережливість, продуктивна пам'ять;

· емоційно-вольові: вміння в складних умовах залишатися тер­пимим, ввічливим, витриманим, урівноваженим, при цьому виявляти твердість моральних і ідейних переконань; володіти почуттям обо­в'язку і відповідальності за доручену справу, необхідною волею і на­полегливістю у виконанні прийнятих рішень;

· організаційні: вміння організувати власну ефективну роботу, а також роботу колег і всього колективу.

Питання про відповідність юриста займаній посаді вирішують кваліфікаційні комісії.

Висновок: Професія юриста завжди була престижною та цікавою. Справжнього юриста характеризує здатність логічно мислити, стратегічно планувати свої дії і, нарешті, уміння вийти з будь-якої життєвої ситуації, діючи виключно правомірно. Крім того, багато юристів все ж таки досягли такого рівня, коли їх статус і престижний, і шанобливий, а самі вони достатньо забезпечені. При цьому слід підкреслити, що успіх чекає лише того, хто, освоївши максимальний пакет знань на науково-теоретичному інформаційному рівні, зміг їх уміло застосувати на практиці. Остання тут служить як щонайпершою метою навчання, так і подальшим засобом професійного зростання, адже досвід, як відомо, дає тільки практика.