Серед функцій моральної культури юриста можна виділити такі:

1) вироблення поваги до позитивного права,

2) створення механізму правомірної поведінки у юридичній дія­льності,

3) формування ступеня усвідомлення власних мораль­них помилок і шляхів їх виправлення,

4) розуміння величі людини та вартості її життя,

5) запобігання порушенню гармонії між духовним і матеріальним,

6) віддача всіх сил, здібностей, таланту, енергії для забезпечення правопорядку.

Незважаючи на первинність моралі щодо позитивного права, юрист як особа високої культури повинен надавати перевагу конституційним, державним законам, оскільки во­ни мають офіційну суспільну вагу.

Якщо йдеться про створення механізму правомірної по­ведінки юриста, то розуміється не стільки недопущення по­рушення закону, скільки наявність життєвих умов, які мо­жуть спонукати його до неефективного використання цього механізму. Ця функція моральної культури примушує юрис­та до таких дій, які б не суперечили нормам ні позитивного, ні природного права. У цьому випадку механізмом форму­вання правомірної поведінки виступають сумління, розсуд­ливість. Висока моральна культура забезпечує розв'язання складних питань правовим шляхом.

Моральна культура дає змогу юристові усвідомити власні помилки та виробити шляхи їх виправлення, відчути свою моральну відповідальність перед народом, перед кожним громадянином, пам'ятаючи про «кредит довір'я» йому та про необхідність відстоювати правду.

Суперечність між високою моральністю та мораллю - це суперечність між ідеалом і реальністю, належним й існую­чим, зовнішнім та внутрішнім, словами і правами. Ми лише наголосимо, що саме високий рівень моральної культури дає змогу юристові звести до мінімуму різницю між власною високою моральністю і реально існуючою у професійній практиці мораллю.

Відомо, що юридична діяльність спрямована на вирішен­ня різних правових ситуацій. Проте саме моральна культура допомагає правникові зрозуміти, що людина - це унікальне творіння природи. Юрист повинен мати чималий запас лю­бові до людей, усвідомлювати неповторність кожної особис­тості, створювати найсприятливіші юридичні умови для за­хисту найціннішого - життя людини.

Моральна культура юриста орієнтує на те, щоб у профе­сійній діяльності запобігти дисгармонії між духовним і ма­теріальним. Зазвичай кожен злочин спрямовується на задо­волення матеріальних потреб, спустошуючи тим самим ду­шу. Завдання моральної культури юриста полягає в тому, щоб заповнити цей вакуум моральними цінностями.

Важливою ознакою моральної культури, її функцією є повна віддача здібностей, таланту, покликання, любові й енергії для забезпечення цивілізованого правопорядку в дер­жаві. Суспільство вимагає юридичного забезпечення функ­ціонування моральних норм, тому юрист зобов'язаний по­стійно самовдосконалюватися. Як справжній учитель віддає своє серце дітям, так і юрист віддає силу свого таланту лю­дям незалежно від того, кого він захищає.

Якщо діяльність правоохоронця здійснюється згідно з вимогами високої моральності, то його погляди мають право на реальне втілення, а це сприяє прогресові у правовому ре­гулюванні. Зосереджуючись на реалізації власних прогреси­вних поглядів, юрист не повинен боятися бути «білою воро­ною», не повинен відмовлятися від власних поглядів, якщо він переконаний у своїй правоті, а діяти за покликом сумлін­ня, згідно з морально-духовними переконаннями. Інколи не­правомірні дії юриста в минулому стримують його від рішу­чої зміни своєї професійної поведінки у позитивному напря­мі. Однак належний рівень моральної культури завжди дає змогу юристові, хоча і з запізненням, але змінити свої погля­ди в бік добра. А це - запорука цивілізованого правопорядку.

 

Висновок: Не викликає сумніву, що моральна культура відіграє ве­лику роль у юридичній діяльності. Образно кажучи, це той «робочий кінь», який бере увесь тягар на себе і з усіх сил тягне воза упродовж життя, оскільки саме для цього призна­чений. Складність правової діяльності може деколи викликати у юриста бажання не втручатися у ті чи інші правові ситуації. Подолати розпач допоможе у кожному конкретному випадку та чи інша функція моральної культури, завдяки якій завжди з'являється надія на вихід з будь-якого становища. Тобто в цілому функції моральної культури сприяють формуванню волі та духу, що вкрай необхідні для успішної професійної діяльності.

 

 

Естетична культура юриста.

 

Вперше у науковий обіг термін «естетика» ввів (1750 р.) німецький філософ О.Г. Баумгартен. Нині існує багато ви­значень цього поняття, які так чи інакше пов'язані з понят­тям почуттєвого сприймання людиною реального світу. Ес­тетика - наука про природу й закономірності естетичного освоєння дійсності. Загалом - це естетичне пізнання, яке слугує важливим чинником духовності людини.

Між поняттями естетичне пізнання, естетичне сприйман­ня, естетичне почуття, естетичне відчуття існує різниця. Ес­тетичне пізнання відбувається на основі естетичного сприй­мання через зір, слух, дотик, що є первинним у пізнанні. Естетичне сприймання, естетичне почуття - різні форми відображення навколишньої дійсності. Естетичне відчуття формує естетичне почуття як тонку духовну структуру лю­дини. Але пізнання, як і почуття, потребує інтелектуальної діяльності людини, оскільки необхідними є певні розумові процеси: запам'ятовування, аналіз, синтез та ін. Крім цього, для почуття й пізнання необхідний вияв людської душі. Ре­зультатом емоційного сприймання є емоції, почуття.

Основними естетичними категоріями є гармонія і міра, прекрасне й потворне, піднесене й низьке, трагічне і комічне, які у процесі історичного розвитку можуть змінюватися. Але однією з універсальних форм буття матеріального світу у людській свідомості є краса, яка розкриває естетичний смисл явищ, їхні зовнішні і (або) внутрішні якості, що викликають насолоду, моральне задоволення. Краса має свої закони: дія­ти відповідно до інтересів, потреб, запитів, зручностей ін­ших, на основі чого формуються суспільні відносини. Красу потрібно шукати в єдиній великій книжці - Природі. Зрозу­міло, що найвищим рівнем краси є прекрасне.

До чинників, які формують рівень естетичної свідомос­ті, традиційно відносять естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал. Тобто йдеться про формування певної культури, зокрема естетичної. Естетична культура - це сукуп­ність естетичних цінностей, які існують в суспільстві, спо­соби і засоби їх створення та освоєння, хоча сама естетика є наукою про становлення чуттєвої культури людини.

Естетична культура юриста-практика — це система естетич­них почуттів, знань, умінь і навичок, що виражають ступінь оволо­діння прекрасним і виявляються в поведінці юриста під час вико­нання своїх професійних повноважень.

Зміст естетичної культури юриста-практика складається з двох аспектів:

1) теоретичного, який включає в себе

· естетичну свідомість, тобто естетичні почуття, ідеї, настанови, смак;

2) практичного:

· естетичні відносини (естетичні взаємодія, конфлікт, авторитет, репутація «естета» та ін.);

· естетична поведінка (естетичні вчинок, наслідки, практика та ін.).

Структура естетичної культури юриста-практика:

1) наявність естетичних знань, естетичної інформованості: про прекрасне у природі, літературі, театрі, музиці, поезії, живопису й інших видів мистецтва; про красу явищ життя і професійної діяль­ності;

2) перетворення накопиченої інформації і естетичних знань у естетичне переконання, в уміння естетично сприймати й оцінюва­ти як твори мистецтва, так і професійний обов'язок, усвідомлюва­ти цінність і необхідність його «красивого» виконання;

3) готовність брати участь у створенні прекрасного, використову­вати в професійно-правовій діяльності; вміти «красиво» говорити, організувати роботу, спілкуватися з колегами і клієнтами відповідно до естетичних знань і переконань (естетика поведінки, мови, одягу, робочої кімнати, документів, що оформлюються, та ін.).

Естетична культура юриста має внутрішню і зовнішню сто­рони. Остання виражається у формах її прояву (правова символіка, форма одягу, оформлення документів та ін.); внутрішня — в змісті, тобто у вимогах сприйняття прекрасного, що є глибинними властиво­стями, які характеризують юриста як особу (естетичний смак та ін).

Естетична культура юриста — це результат його морально-есте­тичного виховання, покликаного забезпечити всебічне збагачення духовного світу, свідомого ставлення до громадянського обов'язку і службового етикету, розвиненого почуття прекрасного, що допо­магає сприйняттю і виконанню норм і правил правової етики і юри­дичної деонтології. Естетична культура юриста розкривається через аналіз специфічного прояву ціннісного ставлення юриста до себе, своєї професії, колег, клієнтів.

Естетичне й етичне в культурі юриста складають нерозривне ціле. Будь-який вчинок або мотив його діяльності містять у собі одночасно як естетичну, так і етичну цінності: прекрасне або огид­не (естетика), добро або зло (мораль).

Основні чинники впливу на естетичну культуру юриста:

1) умови і явища навколишньої дійсності, створені природою і людиною;

2) специфіка діяльності юриста, його професіоналізм, що потре­бує врахування «законів краси»;

3) внутрішня і зовнішня естетична культура колег і клієнтів;

4) твори мистецтва (музика, література, живопис та ін), що ви­кликають переживання і створюють відповідні психофізіологічні настрої та ін.

Формами прояву естетичної культури юриста є елементи зовнішньої сторони його естетичної культури (манери поведінки, зовнішній вигляд, правові символи та ін), що обумовлені внутрі­шнім, моральним змістом і естетичним смаком юриста як особи і мають на неї зворотний вплив.

Внутрішня естетична культура юриста виявляється в таких основних її зовнішніх формах:

1) манерах поведінки;

2) культурі промови;

3) культурі зовнішнього вигляду;

4) культурі організації робочого місця;

5) культурі підготовки юридичних документів.

 

До основних принципів естетичної куль­тури юриста належать:

юридична гармо­нія, естетична домінанта, феномен твор­чої волі, юридична алегоричність, профе­сійна мажорність, службовий дизайн.

Принцип юридичної гармонії випливає із загальної гар­монії як філософсько-естетичної категорії. Він означає висо­кий рівень відповідності юридичної діяльності природній досконалості, що породжує професійну красу. Адже юрист, який діє в гармонії з навколишнім середовшцем, сягає вічних нетлінних духовних цінностей і краще пізнає правове явище, яке йому доводиться досліджувати. За допомогою цього принципу він завжди може виявити штучну руйнацію, по­рушений природний баланс, асиметрію у правовому явищі. Таємничість вічного прагнення існувала постійно, що сти­мулювало споглядання. І у юриста з'являється бажання до­сягти краси й гармонії у суспільному розвитку. Така насоло­да дає поштовх до активного пошуку причин появи негатив­них правових явищ у громадському житті.

Звідси актуальність такого принципу естетичної культури юриста, як естетична домінанта, що підкреслює досить складний зв'язок естетики з психологією. Цей принцип влас­тивий мистецтву, сфера якого слугує апробацією законів психології. Однак психологічні методи аналізу мистецтва не дають змоги всебічно розкривати його природу і сутність. Це - завдання естетики. Оскільки професійна майстерність юриста є певним видом мистецької діяльності, то психологі­чні закони діють і в цьому випадку, створюючи відповідну психотерапію. Так, у людини може вироблятися безумовно-умовний рефлекс на позитивні дії, який стимулює бажання здійснювати пошук, нейтралізуючи при цьому навіть природ­ні потреби (сон, їжу, відпочинок). Така фізіологічна власти­вість дістала назву принципу домінанти, прихованої домі­нанти, прихованого рефлексу. Це означає, що високий рівень естетичної культури без такого принципу обійтися не може. Поштовхом до нього є бажання пізнати красу правового явища й отримати естетичну насолоду від професійних дій.

Однак професійну творчість юриста стимулюють й інші чинники. Важливою є внутрішня, вроджена, безмежно силь­на творча воля. Творча воля може розглядатися і як мотивація професійної діяльності юриста. Адже шлях до пізнання правової істини через емоційно-правове почуття, через сильну дію естетичної культури неминуче веде до влас­ної творчості. Особиста гідність, відчуття соціальної значи­мості власної юридичної діяльності стимулюють правника до пошуків естетичних засобів самореалізації. Власне фено­мен творчої волі юриста спрямований на досягнення гармо­нії у правових відносинах, а не на власну вигоду.

Правда, можна говорити і про розумну потребу біологіч­ного існування, але вона не повинна домінувати. У протилеж­ному випадку сприйняття правового явища буде однобіч­ним, у ньому не виявлятимуться естетичні категорії. Підпо рядковуючи свої дії постійному творчому пошуку й піз­нанню правових явищ, юрист тим самим виявляє власний естетичний потенціал. Проте за відсутності сприятливих ес­тетичних обставин ресурси вольових зусиль можуть вичер­пуватися і потенціал творчої волі буде бездіяльним. Звичай­но, розраховувати на зовнішні сили, на піклування сторонніх осіб потрібно, але відносно. Найголовніше полягає у фено­менальній напруженості власної творчої волі, незважаючи на можливі негативні зовнішні впливи.

Проаналізуємо такий принцип естетичної культури прав­ника, як юридична алегоричність. Відомо, що Феміду - бо­гиню правосуддя, зображають жінкою із зав'язаними очима й шальками терезів як символ безсторонності. Лише ізолю­вавшись від негативного впливу сторонніх осіб, юрист може встановити природну рівновагу, естетично-правову пропор­цію. Алегоричність, мистецькі умови доволі часто трапляю­ться в юридичній діяльності. Досить згадати систему дорож­ніх знаків, форму одягу юристів різних спеціальностей, но­мерні знаки автотранспорту, іншу правову символіку. Ця естетично зафіксована інформація загальнодоступна і більш зрозуміла, ніж словесна. Вона легше засвоюється юристом, активізує процес вироблення версій, створюючи тим самим сприятливі умови для пізнання правових явищ, встановлення логічних зв'язків між його мікрочастинами.

З аналогічної причини важливий і принцип професійної мажорності, що забезпечує піднесений настрій юриста, приносить радість від естетичного впливу тощо. Такий психічний стан може виникнути під впливом музики, теат­рального спектаклю, кінофільму, жартів. І це зрозуміло, адже мистецтво має здатність викликати естетичні пережи­вання, уявлення та спонукати до появи нових версій. Такі естетичні контрасти часто стають підґрунтям для перцю-відкриття частин незнайомого світу. Професійна мажор­ність як безкорислива допомога юристові є своєрідною ес­тетичною терапією.

  Принцип службового дизайну — своєрід­ний естетичний феномен духовної куль­тури юриста — нині особливо актуальний. Дизайнерська активність пов'язана з прагненням набли­зити естетику українського дизайну до рівня світових взір­ців. З огляду на це набуває значення вміння юриста застосо­вувати у своїй роботі закони колористики. Про це вміння свідчить насамперед оформлення службового кабінету, в якому юристові доводиться перебувати іноді чи не половину доби. Відомо, що кольори по-різному впливають на людину, позначаються на її самопочутті, емоціях, поведінці, навіть можуть призводити до незрозумілої, на перший погляд, змі­ни пульсу та кров'яного тиску. А знання законів колористи­ки допомагає уникнути стресових ситуацій. Отже, колір, йо­го гармонійність є чинником, стимулятором духовного здо­ров'я і взагалі окрасою життя. Тому робоче місце, що враховує особисті риси, темперамент працівника, зокрема юриста, й не порушує природної кольорової гармонії, акти­візує виконання службового обов'язку.

До основних функцій естетичної культури юриста належать: формування естетичних принципів юридичної діяльності, підне­сення рівня правового почуття юриста, подолання стандартного юридичного мис­лення, вплив на виховання суб'єктів пра­ва, розвиток ритуально-обрядової куль­тури у юридичній практиці, наповнення і систематизація юридичного досвіду.

Розглядаючи функцію формування естетичних принципів діяльності, наголосимо, що йдеться про розв'язання акту­альних правових проблем. Зауважимо, що, цінним є естети­чне освоєння службового обов'язку. Тобто насолода від ви­конаної юридичної дії, від справедливого влаштування долі людини, від кваліфікованої і реально наданої юридичної по­слуги таін. Торжество справедливості, її відновлення сприяє створенню природного балансу у суспільних відносинах, повертає попередню красу взаємостосунків. Ця функція спрямована на розв'язання естетичних суперечностей у юридичній діяльності. Буває так, що деколи яскраві роман­тичні уявлення про професію юриста призводять до розчару­вання. А естетична культура допомагає початківцю-юристу відновити попередню уявну красу професійної діяльності, але на раціональній і почуттєвій основі з обгрунтуванням естетичних форм юридичних дій.

Естетична концепція юридичної діяльності сприяє вироб­ленню у правника вміння описати правове явище, викорис­товуючи почуттєвість, зокрема колір, запах, смак. Це має важ­ливе значення для прийняття правильного судового рішення. Крім цього, у юриста формується певне естетичне сприйнят­тя, що активізує аналіз скоєного правопорушення.

Функція піднесення рівня правового почуття юриста по­в'язана із професійною майстерністю. Адже естетична куль­тура викликає настільки глибокі почуття до права, обов'язку, справедливої рівноваги, що це змушує юриста знаходити законний вихід із конкретної ситуації, оскільки естетична культура формує такий душевний стан, який допомагає уни­кати несправедливих правових дій.

Безумовно, правове почуття юриста суттєво зумовлюєть­ся філософським осмисленням сенсу земного життя, приро­дних законів розвитку суспільства. Естетична культура під­носить правове почуття до розуміння вічної таємниці краси, тобто таємниці самого життя.

Подолання стандартного юридичного мислення як функ­ція естетичної культури значною мірою є наслідком естети­зації юридичної діяльності засобами мистецтва. Наприклад, телебачення таїть у собі загрозу стандартизації мислення. Проте під дією інших видів і жанрів мистецтва у юриста формується естетичне сприйняття дійсності. Естетична куль­тура несумісна з одноманітністю, навпаки, вона стимулює бажання досягати майстерності у професійній діяльності.

Особливий інтерес становить функція впливу на вихован­ня суб'єктів права. Для юриста важливим є те, що через ес­тетичний вплив і насолоду активізуються виховний вплив, інформація, пізнання, передавання досвіду, аналіз стану сві­ту тощо. Це дуже важливий момент у пізнанні. Адже саме мистецтво розширює наші уявлення про Всесвіт і своєю чер­гою облагороджує професію юриста.

Юридична діяльність передбачає обов'язкові ритуали, обряди, г^еремонії. Важливо, щоб вони здійснювалися за за­конами естетики, формували відповідну ритуально-обрядову культуру, що певною мірою регулюється нормативно-право­вими актами. Ця функція естетичної культури виховує по­чуття відповідальності юриста перед державою і народом, почуття внутрішнього імперативу службового обов'язку. Естетично-емоційне сприйняття ритуалу через сферу підсвідомого позитивно впливає на свідоме, формуючи високий рівень правосвідомості.

Нарешті, естетична культура наповнює і систематизує юридичний досвід правника. Ця функція ніби доповнює есте­тичними почуттями професійні якості і у такий спосіб спри­яє розвиткові аналітичного мислення, здатності використо­вувати набутий почуттєво-емоційний потенціал з метою оп­тимального врегулювання правових відносин у суспільстві.

 

Висновок: Сутність естетичної культури найповніше визначив Сократ: красивим є те, що найкраще відповідає своєму призна­ченню.

Отже, естетична культура юриста повинна відповідати законам краси, гармонійності, згідно з якими відбуваються позитивні зміни у внутрішньому світі людини, в тому числі й правопорушника. Естетичне світосприймання, здатність засвоїти здобутки естетичної культури, взаємодія почуттєво­го і раціонального у діяльності юриста є чинниками ефектив­ного регулювання правовідносин в Україні.