Підходи до організації сімейної медицини в Україні

 

ПМСД в Україні була організована за дільнично-територіальним принципом, суть якого полягає в тому, що територія району діяльності поліклініки розподіляється на дільниці з певною чисельністю населення.

Передбачалося, що дільнично-територіальний принцип надання ПМСД дасть змогу забезпечити:

- наближення медичної допомоги до місця проживання або роботи населення;

- тривалість і наступність в обслуговуванні пацієнтів;

- комплексне проведення профілактичних, лікувальних і реабілітаційних заходів, диспансерного нагляду.

Однак прикріплення населення до конкретного лікаря поставило в центр уваги не пацієнта, а лікаря.

Близько 20 років в Україні впроваджується ПМСД на засадах сімейної медицини.

Профілактична допомога

Профілактична робота сімейних лікарів регламентована двома основними документами:»Примірним положенням про ЛЗП/СМ», де визначено основні вимоги, норми та навантаження, права і обов’язки лікаря, та «Кваліфікаційною характеристикою лікаря із спеціальності «ЗЛП/СМ», якою затверджено рівень необхідних знань та навичок, у т.ч. з превентивної медицини.

Заходи профілактичного характеру згруповані в 4 компоненти:

- організаційно-профілактичний;

- санітарно-освітній;

- діагностично - скринінговий;

- диспансерний.

На профілактичну діяльність сімейний лікар у середньому витрачає 16,5
+/- 1,2%.

Метою профілактичної роботи є забезпечення умов для формування здорового способу життя, зміцнення здоров’я населення, зниження захворюваності, інвалідності та смертності шляхом акцентування роботи лікарів первинної ланки охорони здоров’я, що працюють на засадах ЗЛП/СМ, на виконання основних профілактичних складових своєї діяльності.

Проведення профілактичної роботи умовно можна розподілити на 4 типи:

- програми імунопрофілактики серед дітей та дорослих;

- навчальні програми з питань охорони здоров’я (консультування і рекомендації щодо здорового способу життя, навчання пацієнтів, як долати проблеми, пов’язані з погіршенням здоров’я);

- спостереження за розвитком дитини (педіатричні спостереження та антенатальна допомога);

- скринінг і виявлення (гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, патології молочної залози та шийки матки), проводячи різні заходи між скринінгом на комунально-суспільному, загально популяційному рівнях і виявлення захворювань у пацієнтів групи ризику.

Діагностично-лікувальна допомога

 

Проблеми зі здоров’ям, через які звертаються пацієнти до ЛЗП/СМ, широко варіюють як за медичним, так і соціальним змістом. Мистецтво ЛЗП/СМ полягає у тому, щоб зуміти визначитися у випадках і знайти до кожного пацієнта індивідуальний підхід.

Надання діагностично-лікувальної допомоги ЛЗП/СМ здійснюється відповідно до протоколів, які розроблені згідно з Наказом МОЗ України за №507 від 28.12.2002 «Про затвердження нормативів надання медичної допомоги та показників якості медичної допомоги» з надання медичної допомоги дорослому населенню в амбулаторно-поліклінічних закладах.

В наказі наведено перелік показників якості надання медичної допомоги, це: доступність, економічність, ефективність, наступність, науково-технічний рівень медичної допомоги; якості диспансеризації; якості діагностики; якості лікування; якості обстеження; якості профілактики та реабілітації; ступінь задоволення пацієнтів отриманою медичною допомогою.

Паліативна допомога

Згідно з визначенням ВООЗ(2002), паліативна допомога – це підхід, що дає змогу поліпшити якість життя пацієнтів та їхніх родин, які зіткнулися із проблемою смертельного захворювання.

Паліативна допомога є комплексом медичних, соціальних, психологічних і духовних заходів, спрямованих на підвищення якості життя пацієнтів, які мають невиліковну хворобу та обмежений прогноз життя, а також членів їхніх сімей.

Головні завдання – позбавлення болю, усунення або зменшення розладів життєдіяльності та інших важких проявів хвороби, догляд, психологічна, соціальна і духовна допомога пацієнту та його рідним як в умовах спеціалізованого медико-соціального закладу – хоспісу, так і вдома.

За дослідженнями ВООЗ, близько 60% хворих у термінальній стадії потребують паліативної допомоги. В Україні цей показник становить близько 480 тис. пацієнтів щороку. Окрім того, ця проблема торкається рідних пацієнта, а це, як мінімум, ще двох людей на кожного хворого. Таким чином, паліативної допомоги в Україні потребують щороку близько 1,5 млн. осіб.

Паліативна допомога є важливою складовою системи охорони здоров’я та соціального захисту громадян України.

Реабілітаційна допомога

Медична реабілітація – комплекс лікувальних заходів, які надаються пацієнту і спрямовані на відновлення втрачених фізіологічних функцій, на виявлення і активізацію компенсаторних можливостей організму з метою забезпечення його адаптації у виробничому та соціально - побутовому середовищі.

Вона передбачає використання єдиних методичних та організаційних підходів до вирішення таких питань, як встановлення порушень функції органів і систем організму, визначення працездатності та трудового прогнозу, розробка плану відновних заходів та інше. 

Сімейний лікар забезпечує ранній початок реабілітаційних заходів безперервність і наступність їх проведення, а також комплексний характер при індивідуальному підході до кожного пацієнта.

Диспансеризація в практиці сімейного лікаря

Необхідною умовою розвитку профілактики залишається створення ефективної системи, що спирається на закони і конституційні гарантії, що забезпечують реалізацію профілактичного напряму системи охорони здоров’я.

В сучасній медицині метод раннього (до появи симптомів) виявлення захворювань або факторів ризику, заснований на використанні спеціальних діагностичних тестів, називають скрінінгом.

Визначеним в роботі сімейного лікаря є метод цільової диспансеризації, який скеровано на раннє виявлення та динамічне спостереження за пацієнтами з соціально значущими хворобами.