Олімпійські ігри як зразок культури стародавньої греції

Велику роль у розвиткові культури Стародавньої Греції відігравали Олімпіади, Олімпійські змагання, за якими греки вели літочислення. Це було головне загальноеллінське свято на честь Зевса, яке відбувалося кожні чотири роки в одному і тому ж місті Олімпія на півдні Греції, у північно-західній частиш Пелопоннесу. Олімпія, Олімпійські ігри не мають ніякого відношення до священної гори Олімпу - гірського масиву на північному сході Греції, в Фессалії, де, за легендою, уявленнями давніх греків, була оселя, місце перебування Зевса та інших грецьких богів.

Роком першої Олімпіади вважається 776 р. до н.е., але історичні хроніки говорять, що ця Олімпіада була не першою, а тільки вперше зафіксованою Олімпіадою. Учасники змагань складали присягу, запевняючи, що вони сумлінно готувалися до ігор, що будуть дотримуватись правил і змагатись чесно та що вони нічим не заплямували себе в житті. Цій вимозі греки надавали, принаймні в класичний період, виняткового значення. Так, наприклад, свого часу вони не допустили до участі в змаганнях могутнього тирана Сіракуз Пєрона за те, що він відмовився брати участь у війні проти персів і тому «скомпрометував себе з політичного боку». Ігри починалися наприкінці липня і тривали п’ять днів. До програми Олімпійських змагань входили біг, стрибки, метання диска, кулачний бій, і з 408 р. до н.е. - змагання колісниць, запряжених парою коней. Найпочеснішою у греків вважалась боротьба, яка нині називається класичною або греко-римською боротьбою. Поєдинки борців і кулачних бійців часом не обмежувались. Вони тривали до повного знесилення одного із спортсменів.

Одним із видів змагань були перегони на конях на дистанцію близько 1200 метрів. Наїзники мчали без сідла, тому нерідко траплялися нещасні випадки. Як правило, в кінних перегонах, в гонках колісниць переможцями визнавалися не атлети, які безпосередньо брали участь у змаганнях, а власники коней і колісниць, які наймали наїзників.

Для кінних змагань призначався величезний іподром, який знаходився в Олімпії. Довжина його була 730 метрів, ширина - 336 метрів. Неподалік, в долині річки Алфей, серед горбів священного місця Алтис, розташувався великий мармуровий олімпійський стадіон. На його трибунах і на схилах, що оточували їх, розміщалось близько 50 тисяч глядачів, які за вхід не платили. Спортивна доріжка, на якій проводились змагання з бігу, була довжиною в один стадій - 192,27 метра (600 ступнів) і шириною 20 метрів. Доріжка була посипана приблизно чвертьметровим шаром піску. Учасники змагань бігли групою й босі. Стадій в Олімпії був більшим, ніж на інших античних стадіонах: за легендою, його виміряв своїми ступнями велетень Геракл. Від слова стадій і виникло слово стадіон.

Проведення ігор доручалось спеціальним уповноваженим - елланодикам, які одночасно були і суддями на змаганнях. Правила забороняли убивати свого супротивника, вдаватися до недозволених засобів, сперечатися з суддями. Їхні повноваження були досить широкими. Так, наприклад, вони могли піддати тілесним покаранням учасників змагань, які провинилися. Причому шмагання, биття проводилися публічно. Елланодики мали право позбавити атлета перемоги, якщо вона була досягнута нечесним шляхом. Слабких спортсменів до змагань не допускали.

В Олімпійських іграх могли брати участь тільки вільнонароджені елліни. Раби та іноземці на ігри не допускались. Історії відома участь в Олімпійських іграх державних діячів, письменників, поетів, істориків, філософів. Видатний математик і філософ Піфагор брав участь і перемагав у кулачних боях. Відвідували Олімпійські ігри Олександр Македонський, Нерон, філософи Аристотель і Сократ, оратор Демосфен, письменник Лукіан, поет Піндар.

В 444 р. до н.е. на конкурсі мистецтв, який був складовою частиною Олімпійських ігор, удостоївся найвищої олімпійської нагороди давньогрецький історик Геродот. Він виступив перед слухачами, які зібралися в храмі Зевса, з уривками із своїх творів, що прославляли мужність та сміливість грецьких бійців у війнах з Персією. З V ст. до н.е. учасниками Олімпійських ігор стали поети. Вони читали свої вірші. Широке визнання здобули на олімпіадах різні музичні конкурси, виголошування ораторами урочистих промов.

Переможці ігор називались олімпіоніками. Вони одержували вінок з гілок священного оливкового дерева, яке росло в Олімпії. На честь переможців складалися гімни. Той, хто одержував три перемоги, мав право поставити в Олімпії своє зображення - мармурову статую, а інколи зображення найзнаменитіших олімпійських переможців карбувались на монетах. Усе життя переможець був центром загальної уваги і користувався шаною у співвітчизників, його іменем називали чотирирічний період грецького календаря. За словами Ціцерона, шана, яку віддавали олімпійському переможцеві, дорівнювала римському тріумфу - урочистому в’їзду полководця до Риму після переможної битви. До V ст. до н.е. деякі атлети заробляли собі на життя виступами за місто-державу. Місто вважало за честь опікуватись видатним атлетом і у випадку перемоги щедро нагороджувало його. Оспівував олімпійських переможців грецький ліричний поет Піндар (522-447 рр. до н.е.).

Під страхом смертної кари жінкам заборонялось не тільки брати участь, а навіть бути присутніми на змаганнях, взагалі в цей час з’являтися в Олімпії. Історія зберегла оповідь про єдиний випадок, коли жінка наважилась на таке нечуване зухвальство. За переказами, це сталося 396 р. до н.е. на 96 Олімпійських іграх. Жінка з острова Родос на ім’я Калліпатерія, син якої мав змагатися в кулачному бою, вдалася до омани: вона в чоловічому вбранні, з прив’язаною бородою з’явилася серед глядачів. Та коли її улюблений син переміг, жінка не втрималася - кинувшись до юнака, почала обіймати та цілувати його. Тут її штучна борода відпала і порушницю закону чекала смертна кара. Та судді все ж таки змилувалися над нею - їх розчулила така самовіддана материнська любов. До того ж вона виявилася дочкою уславленого кулачного бійця Діагора.

Для жінок в тій же Олімпії влаштовували окреме свято - Герайю. Воно проводилося кожні чотири роки на честь богині Гери. В програму цих святковостей входили змагання з бігу для дівчаток трьох вікових груп.

У Стародавній Греції на весь період підготовки і проведення Олімпійських змагань припинялися війни і встановлювалось «священне перемир’я» між еллінами - екехейрія, порушники якого піддавались суворому покаранню та великим грошовим штрафам. Стародавні греки суворо дотримувались цієї олімпійської заповіді. З історії відомо всього лише декілька фактів її порушення. Так, спартанський цар в 420 р. до н.е. під час священного перемир’я почав бойові дії. За це спартанці не були допущені на ігри, а на Спарту був накладений грошовий штраф. В іншому випадку афінянина Фринона, який направлявся на Олімпійські ігри, затримали і пограбували солдати македонського царя Філіпа. І Філіпп, і спартанці навіть не спробували заперечувати свою вину, а лише виправдовувались тим, що не знали про встановлення священного перемир’я. Найбільшого розквіту Олімпійські ігри досягли в часи так званого „золотого віку» Греції (500-400 рр. до н.е.). Але поступово, з розпадом давньогрецького суспільства, Олімпіади все більше і більше втрачали своє значення.

З виникненням християнства і перетворенням його в державну релігію Римської імперії, Олімпійські ігри почали розглядатись як язичницькі святковості, язичницьке священнодійство, несумісне з християнством. З цього приводу в 394 р. н.е. римський імператор Феодосій І Великий (379-395 рр. н.е.) заборонив проведення Олімпійських ігор і відправлення язичницьких культів. Язичництво опинилося поза законом, але зберігалося у сільській місцевості й у колах давньої аристократії.

На догоду християнській церкві Олімпія зі всіма її храмами, вівтарями, портиками і стадіонами піддалася пограбуванню та руйнуванню. Численні бронзові статуї олімпіоніків були вивезені в Рим, де їх переплавили. В 426 р. за наказом візантійського імператора Феодосія II було спалено храм Зевса в Олімпії. Довершив руйнування Олімпії сильний землетрус.

Після перерви у півтора тисячоліття Олімпійські ігри відродилися, знову запалав священний вогонь благородних спортивних змагань. Це сталося в Афінах 6 квітня 1896 р. Засновником, організатором цих перших сучасних Олімпійських ігор вважається француз П’єр де Кубертен (1863-1937). Він відродив ідею стародавніх змагань і домігся втілення її в життя. У наш час Олімпійські ігри проводяться з 1896 р. раз на чотири роки у різних країнах. Їх організовує Міжнародний Олімпійський Комітет.