Основні поняття регіональної економіки

Основні поняття регіональної економіки

Місце регіональної економіки в системі наук

Етапи становлення та особливості розвитку регіональної економіки

 

 

 

1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Для подальшого визначення предмету регіональної економіки, її теорії та методології необхідно визначити хоча б мінімальну кількість базисних понять.

Неоднорідність території за різними ознаками або дуже великий обсяг території з точки зору певної мети вивчення або практичної діяльності визначають необхідність ділення території на частини – регіони.

Регіон – це певна територіальна одиниця, що відрізняється серед інших одиниць такого ж рівня специфічними рисами (географічними, геологічними, економічними, етнографічними тощо) та має певну цілісність, взаємопов’язаність елементів, які її формують. Слово “регіон” – латинського походження (від кореню regio), в перекладі означає країна, край, область.

Синонімом поняття “регіон” є “район”. Раніше термін “район” вживався більш широко, а зараз він укоренився тільки для позначення певних типів регіонів: адміністративний район, внутриміський район, крупний економічний район.

Введене поняття є досить абстрактним, тому регіони виділяються з території відповідно до певних цілей та завдань. Очевидно, що в різних науках та галузях практичної діяльності використовуються свої принципи виділення регіонів. Для економіки найбільш важливе значення має виділення регіонів з позицій адміністративного та економічного управління, місця в територіальному розподілі праці, функціонуванні ринків праці, товарів та послуг, типічності соціально-економічних проблем и т. і.

Для позначення комплексу знань про регіони використовуються також терміни регіонознавство, регіонологія, регіоналістика.

Відповідно до типового визначення регіонології, її об'єктом є регіон як відносно самостійне цілісне природно-соціальне явище.

Термін "регіоналістика" звичайно розуміється як синтез підходів різних наук до регіональних досліджень; сукупність дисциплін і наукових напрямків, що досліджують різноманітні регіональні проблеми: внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, економічні, соціальні, військові та ін.

Зазначені проблеми є об'єктивними проявами регіоналізму у внутрішньому та міжнародному житті. При цьому під регіоналізмом розуміється та частина суспільних відносин, яка у центр уваги ставить відносини регіонів з державою, або регіонів держави між собою і відносини між різними системами усередині них.

Регіоналістика, як міждисциплінарна наука, має наступну структуру:

Структура регіоналістики

Регіоналістика: наука про різноманітні регіональні проблеми

· Теорія фізико-географічного районування (частина географії)

· Регіонологія (дослідження закономірностей розвитку і функціонування конкретних регіонів, включаючи їхню інфраструктуру)

· Регіональна економіка (вивчення економічних районів і регіонів), включаючи теорію виробничої інфраструктури

· Регіональна соціологія, включаючи теорію соціальної інфраструктури

Концепцію єдиної науки про регіони підтримує і розвиває організована в 1995 р. Міжнародна академія регіонального розвитку і співробітництва (МАРРС), що поєднує вчених і фахівців із країн Європи, Північної Америки, Азії.

Невід'ємною частиною загальної науки про регіони є географія, у тому числі економічна географія. Дискусія в радянській науці про пріоритетність економічної географії, або регіональної економіки закінчилася визнанням права на існування обох галузей знань, що мають багато загального в предметі та об'єкті вивчення, і констатацією компромісу: відбувається одночасно "географізація економіки" і "економізація географії".

Соціально-економічна географія – комплекс наукових дисциплін, що вивчають закономірності розміщення суспільного виробництва і розселення людей; іншими словами – територіальну організацію суспільства, особливості її прояву в різних країнах, районах, місцевостях.

Важливо відзначити, що регіональна економіка торкається областей інших наук про регіон: економічні аспекти регіональної демографії, соціології, культурології, політології та інших наук про людину і суспільство (соціуми), а також геології, біології, екології і т. і.

Таким чином, регіональна економіка – це географічний (регіональний) напрямок в економіці, наукова дисципліна, що вивчає в інтересах народногосподарського планування особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів.

 

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

 

 

Типологізація регіонів

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

 

 

 

ТИПОЛОГІЗАЦІЯ РЕГІОНІВ

Побудова типологій (чи типологічних угруповань) регіонів є важливим як для системного опису і діагностики соціально-економічного стану регіонів, так і для здійснення завдань державної регіональної політики. Методи, механізми і заходи економічної політики повинні враховувати особливості типів регіонів, які виділяються з урахуванням економічних, соціальних, природних, геополітичних та інших істотних умов.

У регіональних дослідженнях широко використовуються методи типологічних угруповань, розроблених в рамках теоретичної статистики. При цьому перевага віддається методам складних угруповань, коли поділ сукупності регіонів на групи (типи) здійснюється по двох та більше ознаках, взятих у сполученні (комбінації).

Існує кілька підходів до побудови регіональних типологій:

Типологізація регіонів за вихідним станом та динаміці визначеного індикатору

Уся сукупність регіонів поділяється на дві чи більше групи за рівнем індикатора в базисному році (групи 1, 2,...). Потім здійснюється поділ регіонів за відносною величиною індикатору в році, який спостерігається (групи 1.1, 1.2,..., 2.1, 2.2,...). У найпростішому випадку такий метод виділяє 4 групи (типи) регіонів: 1.1 – регіони, що і в базисному, і в році, який спостерігається, мали рівень індикатору вище за середній; 1.2 – регіони, у яких рівень індикатору в базисному році був вище за середній, а в році, який спостерігається, стали нижче за середній; 2.1 – регіони, у яких рівень індикатору в базисному році був нижче за середній, а потім перевищив середній рівень; 2.2 – регіони, у яких рівень індикатору і в базисному, і в році, який спостерігається, був нижче за середній.

Типологізація регіонів за головними проблемами регіонального розвитку

Прикладом може служити типологія, розроблена Інститутом економіки та організації промислового виробництва Сибірського відділення РАН для виділення проблемних регіонів, що вимагають державної підтримки. Типологія побудована по чотирьох групах основних проблем: економічним, геополітичним, етнічним, екологічним. Кожній групі проблем (аспекту регіонального розвитку) відповідають визначені типи регіонів.

Регіональні типології, які були розроблені в Раді по вивченню продуктивних сил, орієнтовані на цілі, завдання і механізми регіональної політики. Основна типологія має три виміри: рівень соціально-економічного розвитку, динамічність розвитку і природно-географічні умови (клімат, розташування щодо центру країни, тяжіння до регіонів світового ринку і т.п.). На основі типологічних ознак, що спостерігаються, виділяються три головні типи проблемних регіонів, стосовно яких доцільно застосовувати особливі методи регулювання: відсталі, депресивні, кризові.

 

ПОЛІТИКА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ. СТРУКТУРА ОРГАНІВ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ТА РЕГІОНАЛЬНЕ ПЛАНУВАННЯ

Суть регіональної політики – звести до мінімуму ті нерівності, які створюють підґрунтя для виникнення соціальних конфліктів, перешкоджають соціально-економічному розвиткові країни в цілому. Тому, для того, щоб визначити задачі регіональної економічної політики і засобу їх рішення, необхідно виявити нерівності і їхні причини (див. мал. 4.1.).

У роботах закордонних регіоналістів до числа найбільш розповсюджених причин регіональних нерівностей відносяться:

§ різкі розходження природнокліматичних умов життя і підприємництва в окремих регіонах країни;

§ масштаби, якість і напрямки використання природних ресурсів, що визначають "продуктивність" регіонів. Цей фактор впливає не тільки на сільське господарство, рибальство, видобуток корисних копалин і лісове господарство, але і на умови економічної діяльності і життя людей;

§ периферійне або глибинне положення регіону, унаслідок чого підвищуються транспортні витрати, ростуть виробничі витрати і звужується ринок збуту;

§ застаріла структура виробництва, запізнювання з введенням інновацій;

§ агломераційні переваги (перетинання міжгалузевих зв'язків і розвита інфраструктура) і агломераційні недоліки (перенаселення);

§ стадія технологічного розвитку, що виражається в перевазі тих або інших видів виробництв і виробничо-технологічних укладів;

§ демографічні розходження (структура населення, динаміка відтворення, у тому числі обумовлена етнорелігіозними особливостями);

§ підприємницький клімат (податкова система, ступінь адміністративного контролю над фірмами і т.д.);

§ політичні та інституціональні фактори (наприклад, ступінь регіональної автономії);

§ соціально-культурні фактори (ступінь урбанізації, освіченість населення, наявність наукових і культурних центрів та ін.).

Відповідно до чинного законодавства однією з найважливіших функцій місцевих органів влади є забезпечення комплексного і збалансованого розвитку адміністративних областей, районів та міст. Реалізація таких завдань потребує від місцевих органів активної діяльності з метою регулювання багатьох відтворювальних процесів, що відбуваються на території регіону.

У програмі конкретного регіону в залежності від природних умов і структури господарства, ступеня концентрації промисловості та її особливостей варто враховувати своєрідність цілей, завдань та засобів вирішення економічних і соціально-культурних проблем.

Однак і в цих умовах принциповим залишається положення про необхідність дотримання пріоритетів загальнодержавного значення й органічної єдності розвитку продуктивних сил регіонів із завданнями структурної й інституційної перебудови народного господарства країни в цілому.

З метою комплексного вирішення проблем Одещини облдержадміністрацію були визначені основні напрямки регіонального розвитку, які містяться у програмі " Регіональна ініціатива ".

Основні пункти програми "Регіональна ініціатива".

1. Реформування системи оплати праці, у тому числі зменшення оподаткування заробітної плати, забезпечення випереджаючого зростання росту заробітної плати.

2. Подолання безробіття, створення нових робочих місць, стимулювання розвитку малого та середнього підприємництва.

3. Фінансова підтримка сільського господарства, створення обласного земельного банку для кредитування сільгосппідприємств з використанням структур колишнього банку "Україна".

4. Продовження газифікації сіл і селищ. Газифікація м. Білгорода-Дністровського - найстарішого міста області та єдиного міста обласного значення, яке не забезпечене газом.

5. Забезпечення населення сільських районів якісною питною водою: протягом 2002-2005 років забезпечити централізованим водопостачанням 82 населені пункти в найбільш критичних районах області, закінчити спорудження Кілійського, Дністровського, Суворівського і Татарбунарського групових водоводів.

6. Реконструкція водоочисної станції "Дністер " для забезпечення якісною питною водою м. Одеси та інших населених пунктів.

7. Будівництво каналу Дунай-Чорне море по українській території за умов. що узгоджений проект дозволить покращити ситуацію у придунайських портах і вирішити гострі соціальні проблеми населення.

8. Становлення українського морського флоту, який відродить могутність України як морської держави.

9. Реконструкція залізничної лінії Одеса-Ізмаїл, діючих залізничних станцій та вокзалів, будівництво нової ділянки автомобільної траси Одеса-Рені поза межами українсько-молдавського кордону біля села Паланка на основі науково-обґрунтованого проекту. Реконструкція автомобільної дороги "Обхід міста Одеси". Будівництво окружної автомобільної дороги, яка прилягає до автодороги Одеса-Мелітополь-Новоазовськ (на Таганрог).

10. Реалізація регіональної комплексної програми "Меліорація Одещини - 2001 - 2010 роки ", що передбачає забезпечення сталого та гарантованого функціонування діючих меліоративних систем, які перебувають у задовільному стані, їх реконструкцію і технічне переоснащення, підвищення екологічної безпеки зрошення.

11. Прийняття Закону України "Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств верстатобудівної промисловості Одеської області", спрямованого на покращання ситуації у цій галузі.

12. Реформування житлово-комунального господарства, удосконалення системи управління житловим фондом, систем встановлення тарифів на комунальні послуги, будівництво житла для військовослужбовців і працівників правоохоронних органів.

13. Облаштування державного кордону, покращання матеріально-технічного забезпечення прикордонників, закінчення будівництва стаціонарного причалу на острові Зміїний.

14. Посилення енергетичної самодостатності області: реконструкція Одеської ТЕЦ, відновлення електроенергетичного обладнання. будівництво в Ізмаїльському енергорайоні парогазової теплової електростанції, яка дозволить значно покращити енергозабезпечення південних районів області.

15. Вирішення проблем працевлаштування молоді, випускників вузів і середніх спеціальних навчальних закладів.

16. Збереження історично-архітектурної і культурної спадщини Одещини: продовження реконструкції будівель театрів, музеїв і культурних центрів, підтримка талановитої молоді - майбутньої слави області.

17. Покращання медичного обслуговування сільських мешканців, реалізація законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку", забезпечення центральних районних лікарень сучасним обладнанням, а також ремонт і будівництво нових шкіл.

18. Затвердження міжнаціонального миру і примирення, підтримка національно-культурних громад, друкованих видань і телерадіоорганізацій, які висвітлюють діяльність національних громад, покращання підготовки кадрів для національних шкіл.

19. Вирішення соціально-екологічних проблем населених пунктів, розташованих навколо озера Сасик і придунайських озер, відродження лісів на півночі області, які постраждали внаслідок стихійного лиха в листопаді 2000 року.

20. Відродження лікувальних курортів Одещини.

Таблиця 4.2.

Таблиця 5.1.

 

 

Таблиця 5.3.

ВИДИ ВПЛИВУ СПІВТОВАРИСТВА

 

 

ПРОГРАМИ СПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ	ПРОГРАМИ СПІВТОВАРИСТВА (“ІНІЦІАТИВИ ЄС”)	ІННОВАЦІЙНІ ЗАХОДИ	ТЕХНІЧНА ДОПОМОГА
Ø Етап 1 – розробка планів-пропозицій країн, частка ЄС залежить від мети та конкретних особливостей проектів Ø Етап 2 – безпосередня розробка програми Ø Етап 3 – реалізація програми Ø Етап 4 – супровід та контроль програми	Ø ІНТЕРРЕГ Програма розвитку прикордонних регіонів Ø ЛІДЕР Підтримка місцевих груп, що здійснюють заходи щодо розвитку сільських територій Ø ІКВАЛ Подолання дискримінації на ринку робочої сили Ø УРБАН Відродження міст	Ø Міжрегіональна співпраця Ø Впорядкування та благоустрій територій Ø Регіональний економічний розвиток Ø Розвиток міст	Ø Заходи з підготовки та попередньої оцінки програм Ø Заходи із супроводу, оцінки та підготовки

 

 

[ Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права. Навчальний посібник. Серія “Україна на шляху до Європи”. – К.: Товариство Карла Дуйсберга, 2002. – 367 с., с. 297 ]

 

 

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

 

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

 

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

 

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

 

 

Рисунок 9.1.

Складові компоненти соціальної інфраструктури

 

 

 

Основні поняття регіональної економіки