Показники ефективності використання оборотних коштів

 

Ефективність використання оборотних коштів впливає на фінансові результати діяльності підприємства.

При її аналізі застосовуються такі ключові показники:

· наявність власних оборотних коштів;

· співвідношення власних і позикових оборотних коштів;

· платоспроможність підприємства;

· ліквідність підприємства;

· оборотність оборотних коштів;

· тривалість одного обороту оборотних коштів.

Наявність власних оборотних коштів (чистий робочий капітал) і співвідношення між ними й позиковими характеризує ступінь фінансової стійкості підприємства.

Співвідношення між величиною заборгованості підприємства й обсягом ліквідних коштів (кошти, цінні папери й елементи оборотних коштів, що легко реалізуються) характеризує його ліквідність.

Обіг оборотних коштів характеризує інтенсивність їхнього використання.

До показників оборотності відносяться:

1) тривалість одного обороту (Т_ОБ) у днях, яка показує, протягом якого часу оборотні кошти проходять всі стадії операційного циклу:

(11.3)

 

де		–	тривалість розрахункового періоду, днів (для року приймають 365 днів);
		–	обсяг реалізації за розрахунковий період, грош. од.;
		–	середньорічні залишки оборотних коштів, грош. од.

 

2) число оборотів оборотних коштів (коефіцієнт оборотності):

(11.4)

 

Зіставлення числа оборотів за різними періодами часу дозволяє зробити висновок про ритмічність роботи підприємства. Якщо воно залишається незмінним або незначно коливається, то підприємство працює стабільно. Зниження числа оборотів говорить про падіння темпів розвитку підприємства і його неблагополучне фінансове становище.

Прискорення оборотності оборотних коштів сприяє їх абсолютному й відносному вивільненню.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів – це зниження суми оборотних коштів цього року в порівнянні з попереднім при збільшенні обсягу реалізації.

Відносне вивільнення оборотних коштів – це випередження темпів росту обсягу продажів над темпами росту оборотних коштів. У цьому випадку меншим обсягом оборотних коштів забезпечується більший обсяг продажів. Відносне вивільнення відображає як зміну величини оборотних коштів, так і зміну обсягу реалізованої продукції.

Щоб його визначити, необхідно обчислити потребу в оборотних коштах за звітний рік, виходячи з фактичного обороту по реалізації продукції за цей період і оборотність у днях за попередній рік.

Крім оптимізації виробничих запасів і скорочення обсягів незавершеного виробництва важливе значення має вибір варіанта списання витрат на собівартість продукції, що впливає на оцінку вартості залишків складських запасів і запасів, які списуються на собівартість продукції.

Наприклад, оцінка вибуття запасів може здійснюватися за вартістю закупівель (ідентифікована собівартість відповідної одиниці запасів); за середньозваженими цінами; за цінами, які змінилися на момент списання витрат на собівартість продукції, за вартістю перших за часом закупівель (метод ФІФО). Залежно від загальної економічної ситуації різниця в оцінках може становити 5-10 %, що істотно впливає на такі в деякій мірі протилежні показники, як прибутковість і платоспроможність (ліквідність).

На практиці для характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів застосовуються наступні показники:

1. Матеріаломісткість продукції є узагальнюючим вартісним показником, що визначається як відношення суми матеріальних витрат до вартості виробленої продукції. Він показує, скільки матеріальних витрат доводиться на кожну грошову одиницю виробленої продукції та розраховується за формулою:

,

(11.5)

 

де		–	загальна сума матеріальних витрат, грош. од.;
		–	обсяг виробленої продукції, грош. од.

 

2. Матеріаловіддача – зворотний показник матеріаломісткості, що характеризує вихід продукції з кожної грошової одиниці витрачених матеріальних ресурсів і розраховується як відношення вартості продукції до суми матеріальних витрат:

,

(11.6)

 

3. Питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції розраховується як відношення матеріальних витрат до собівартості виробленої продукції. Цей показник відображає не тільки рівень використання матеріальних ресурсів, а й структуру витрат виробництва, тобто чи є воно матеріаломістким:

,

(11.5)

 

де

С

–

собівартість виробленої продукції, грош. од.

 

Додатково використовуються коефіцієнти використання матеріалів, виходу придатної продукції, відходів та інші.

 

Питання до самоперевірки:

1. Які елементи формують склад оборотних коштів? Що таке структура оборотних коштів та які фактори її визначають?

2. У чому сутність нормування? Які основні методи застосовуються при нормування оборотних коштів?

3. Які показники характеризують ефективність використання оборотних коштів?

Приклади тестових завдань:

1. Яке твердження є вірним?

а) оборотні фонди у вартісному вираженні – складова частина оборотних коштів;

б) оборотні кошти – складова частина оборотних фондів у вартісному вираженні;

в) обидві відповіді вірні;

г) вірної відповіді немає.

2. Розмір якого запасу визначається в межах половини середнього інтервалу між поставками?

а) транспортного;

б) підготовчого;

в) поточного;

г) резервного.

3. Збільшення тривалості одного обороту оборотних коштів свідчить про:

а) прискорення оборотності оборотних коштів;

б) уповільнення оборотності оборотних коштів;

в) необхідність вивільнення оборотних коштів;

г) необхідність додаткового залучення оборотних коштів.

Питання для самостійного поглибленого  опрацювання:

1. Які фактори впливають на зміну структури оборотних коштів?

2. Основні напрямки прискорення оборотності оборотних коштів.

 

Література [10, с. 72-79; 11, с. 194-217; 13, с. 121-126, 149-156; 18, с. 46-59; 20, с. 71-84; 21, с. 198-219; 22, с. 76-84; 24, с. 156-165; 26, с. 110-130; 27, с. 133-142; 30, с. 75-79].

ЛЕКЦІЯ 12. ІНВЕСТИЦІЇ

 

12.1. Сутність та види інвестицій

12.2. Інвестиційний процес

Сутність та види інвестицій

 

До складу основного капіталу також входять витрати на незавершені капітальні вкладення в основні засоби. Це та частина витрат на придбання й будівництво основних засобів, що ще не перетворилася в основні засоби, не може брати участь у процесі господарської діяльності, а тому не може амортизуватися. До основного капіталу ці витрати відносять тому, що вони вже вилучені з оборотного капіталу.

У середньому по Україні приблизно одну третину обсягу фінансових засобів підприємств різних галузей промисловості становлять інвестиції.

Інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу в об'єкти підприємницької й іншої діяльності з метою одержання прибутку.

Той, хто має капітал і вкладає його в ту чи іншу комерційну справу, називається інвестором. Інвестором можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Процес вкладення капіталу називається інвестуванням.

Види інвестицій:

Залежно від того, де вкладається капітал – у межах країни або за кордоном – розрізняють внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні) інвестиції.

У свою чергу внутрішні інвестиції діляться на фінансові, реальні й інтелектуальні.

Фінансові інвестиції – це придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, вкладення грошей на депозитні рахунки в банках під відсотки тощо. При такому інвестуванні відбувається переміщення титулів власності, які надають право на одержання доходів. Іноді цей капітал ще називають фондовим або фіктивним.

Реальні інвестиції – це вкладення грошей у капітальне будівництво, відновлення діючих потужностей, розширення й розвиток виробництв. Такі інвестиції ще звуться виробничими, а на практиці їх називають капітальними вкладеннями.

Інтелектуальні інвестиції – це вкладення коштів в підготовку фахівців, передачу досвіду, ліцензій, ноу-хау та інше.

Зовнішні інвестиції діляться на прямі й портфельні.

Прямі інвестиції – це інвестиції, які дають інвесторові повний контроль над діяльністю іноземного підприємства. Уважається, що за величиною вони мають становити не менше 10 % вартості конкретного інвестиційного проекту.

Портфельні інвестиції – це інвестиції, які становлять менше 10 % вартості інвестиційного проекту й дають інвесторові право на одержання лише дивідендів по придбаних акціях.

Капітальні вкладення – це довгострокові вкладення капіталу, які здійснюються періодично, у відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. Розрізняють:

· валові капітальні вкладення – сума одноразових витрат капіталу на просте й розширене відтворення основних виробничих фондів;

· чисті капітальні вкладення – витрати тільки на розширене відтворення:

чисті капітальні вкладення = валові капітальні вкладення – амортизаційні відрахування.

Одне з найбільш важливих завдань, які повинні вирішувати підприємства – це вигідне вкладення фінансових ресурсів з метою одержання максимального доходу.

Об'єктами інвестиційної діяльності є: основний капітал (знову створюваний і той, що модернізується); оборотний капітал; цінні папери; цільові грошові вклади; науково-технічна продукція; інтелектуальні цінності.

Інвестиційна політика визначає пріоритетні напрямки вкладення капіталу, від яких залежить ефективність господарської діяльності, забезпечення найбільшого приросту продукції й доходу на кожну гривню понесених витрат.

Інвестиційний процес

Інвестування (інвестиційний процес) – це процес простого або розширеного відтворення засобів виробництва. Відомо, що основні фонди підприємства піддаються зношування, машини й устаткування – старінню фізично й морально й повинні замінятися. Вирішення завдань максимізації прибутку підприємств у довгостроковому періоді пов'язане із залученням у виробництво новітньої техніки й технології, проведенням технічного переозброєння й реконструкції.

Інвестиційний процес являє собою складний комплекс робіт, що включає наступні основні фази: визначення об'єкта інвестування, фінансування капвкладень і контроль за їхнім виконанням.

Промислове підприємство робить інвестиції з метою збереження або збільшення свого прибутку. При інвестуванні підприємство повинне вирішити, чи буде за певний час маса прибутку, принесена інвестиціями, більше вартості відповідних витрат. Альтернативною вартістю інвестування буде ринковий відсоток з капіталу, узятий по сумі коштів, необхідних для придбання нового капіталу. Економічне обґрунтування ухвалення рішення про інвестування є найважливішим і непростим завданням підприємства.

Інвестування може здійснюватися у двох формах: безпосереднє вкладення коштів у створення нових виробничих потужностей, для придбання нового обладнання, ліцензій, нерухомості й розміщення коштів у цінні папери. У першому випадку мова йде про так зване реальне інвестування, у другому – про „портфельне" інвестування.

Інвестування як довгострокове вкладання капіталу з метою одержання прибутку припускає складання й оцінку плану розвитку подій по мірі досягнення бажаного результату. Такий план називається інвестиційним проектом. Він лежить в основі ухвалення рішення про інвестиції. Довгострокове вкладення визначає в якості найважливішої умови інвестування забезпечення фінансової стійкості цього процесу. Зміст інвестиційних проектів може бути різним і кожний з них реалізується на певному відрізку часу. Позначення часового лага між моментом початку інвестування й моментом закінчення строку життя проекту – об'єднуюча характеристика всіх проектів. Проміжок часу між моментом появи проекту і його ліквідацією називається життєвим циклом проекту.

Інвестиційний проект – це система заходів, що планується й здійснюється, щодо вкладення капіталу в матеріальні об’єкти, які створюються або модернізуються, технологічні процеси, основні й оборотні фонди з метою збереження й розширення виробництва.

Інвестиційні проекти можна класифікувати за рядом факторів, що визначають їхні характерні риси й за рядом відносних ознак:

1. За розміром інвестиційних коштів, що залучаються: крупні, середні, дрібні.

2. За тривалістю виконання: короткострокові, середньострокові, тривалі.

3. За інтенсивністю вкладень: великі інвестиції на короткий період окупності, етапно-переривчасті тощо.

4. За типом комплементарності при наявності групових відносин між проектами: незалежні інвестиційні проекти, взаємозалежні й взаємообумовлені, додаткові й альтернативні.

5. За типом проекту: скорочення витрат, підвищення конкурентоспроможності, збільшення обсягів продажів, розширення ринків збуту, соціальний ефект.

6. За способами фінансово-грошових розрахунків з інвестором: співпраця з іншою компанією або інвестиційним фондом, позика грошей у банку під певний відсоток.

7. За масштабами: малі інвестиційні проекти, короткострокові монопроекти, мультіпроекти, мегапроекти і міжнародні проекти.

Джерела фінансових коштів для інвестицій можуть бути власні (внутрішні) і залучені ззовні (від зовнішніх інвесторів).

Власні джерела інвестицій формуються в основному за рахунок амортизаційних відрахувань по діючому основному капіталу, відрахувань від прибутку на інвестиційні потреби й інших джерел.

Зовнішні джерела інвестування формуються в основному за рахунок позикових засобів, кредитів банків, позабюджетних фондів інвестиційної підтримки, інвестиційних фондів і компаній, страхових товариств і пенсійних фондів.

Особливий вид зовнішніх інвестицій – кошти, залучені підприємством для інвестицій за рахунок емісії власних акцій, бондів і інших цінних паперів, і їхнього розміщення на фондових ринках, а також збільшення акціонерного капіталу, що утворюється за рахунок росту котировочної вартості акцій підприємства.

Виділяють кілька основних сфер вкладень капіталу на підприємствах:

1. Інвестиції, спрямовані на підвищення ефективності діяльності підприємства. Мета цих вкладень – створення умов для зниження витрат підприємства за рахунок заміни застарілого обладнання, перенавчання персоналу або переміщення виробничих потужностей у регіони з більш вигідними умовами виробництва й збуту.

2. Інвестиції в розширення виробництва. Мета подібних інвестицій полягає в розширенні обсягів випуску товарів і послуг для ринків, що сформувалися, у рамках існуючих виробництв.

3. Інвестиції в створення нових виробництв. Ці інвестиції призначені для створення зовсім нових потужностей і освоєння технологій, що раніше не застосовувалися, для випуску товарів і надання послуг.

4. Інвестиції для задоволення вимог державних органів управління, наприклад, досягнення відповідності діяльності підприємства новим екологічним нормам, стандартам безпеки або якості продукції.

З точки зору економічної кон'юнктури, можливі два типи інвестиційної стратегії фірми:

· пасивні інвестиції; принаймні, збереження величини показників економічної рентабельності даного підприємства;

· активні інвестиції; спрямовані на підвищення конкурентоспроможності підприємства, прибутковості його операцій у порівнянні із уже досягнутими рівнями. Як правило, цього можна домогтися за рахунок впровадження нових технологій, організації випуску конкурентоспроможної продукції, завоювання нових ринків збуту, злиття з іншими фірмами.

Інвестування нововведень. Освоєння й випуск нових виробів, застосування нової технології реальні лише при наявності можливості фінансування таких заходів.

Фінансові ресурси на підприємствах умовно призначаються для:

· освоєння й випуску нової продукції;

· технічного переозброєння;

· розширення виробництва;

· реконструкції;

· нового будівництва.

Чіткого поділу напрямків інвестування бути не може. Розмежування ведеться, як правило, по домінуючому напряму. Так, вважається, інвестиції направляються на освоєння нової продукції, якщо вони призначені для освоєння випуску нових виробів, хоча при цьому майже завжди вносяться прогресивні зміни в технологію й організацію виробництва, які забезпечують комплексне й швидке впровадження передових досягнень у виробництво.

Для більшості промислових підприємств вигідніше концентрувати матеріальні, фінансові й трудові ресурси, насамперед на технічне переозброєння й реконструкцію діючих потужностей.

Нове будівництво доцільно тільки для прискорення розвитку найбільш перспективних видів продукції, продуктів і галузей виробництва, що розвиваються, а також для освоєння нових технологій, які не можуть бути застосовані в старих виробничих будовах. Крім цього, нове будівництво поширене в добувних галузях, після виробки родовищ на старих підприємствах при освоєнні нових економічних районів. В інших випадках перевага віддається технічному переозброєнню й реконструкції підприємств.

Технічне переозброєння підприємства або його підрозділу – це відновлення виробничого апарату, за якого постійно відбувається заміна старої виробничої техніки й технології на нову, з більш високими техніко-економічними показниками, без розширення виробничої площі.

Розширення діючих підприємств – це збільшення обсягів виробництва, що досягається за рахунок будівництва додаткових цехів і інших підрозділів основного виробництва, а також допоміжних і обслуговуючих цехів. Звичайне розширення відбувається на новій технічній основі, отже, передбачає не тільки екстенсивне збільшення потужності діючих виробництв, але й підвищення технічного рівня виробництва.

Реконструкція – це заходи, зв'язані як із заміною морально застарілих і фізично зношених машин і встаткування, так і вдосконалюванням і перебудовою будинків і споруджень. Реконструкція підприємств, як правило, здійснюється у зв'язку з диверсифікацією виробництва й освоєнням випуску нової продукції. Реконструкція спрямована на зростання технічного рівня виробництва й продукції й сприяє більш швидкому (у порівнянні з новим будівництвом) освоєнню виробничих потужностей.

Капітальні вкладення – інвестиції в основний капітал (основні засоби), у тому числі витрати на нове будівництво, розширення, реконструкцію й технічне переозброєння діючих підприємств, придбання машин, устаткування, інструмента, інвентарю, проектно-дослідницькі роботи і інші витрати.

Якщо виходити із цього визначення, то інвестиції, вкладені в оборотні кошти, не можуть вважатися капітальними вкладеннями. За напрямком використання капітальні вкладення класифікуються на виробничі й невиробничі. Виробничі капітальні вкладення спрямовані на розвиток підприємства, невиробничі – на розвиток соціальної сфери.

За формою відтворення основних фондів розрізняють капітальні вкладення:

· на нове будівництво;

· на реконструкцію й технічне переозброєння діючих підприємств;

· на розширення діючих підприємств;

· на модернізацію встаткування.

За джерелами фінансування розрізняють капітальні вкладення централізовані й децентралізовані.

Ефективність використання капітальних вкладень у значній мірі залежить від їхньої структури. Розрізняють наступні види структур капітальних вкладень: технологічну, відтворювальну, галузеву й територіальну.

Під технологічною структурою капітальних вкладень розуміють склад витрат на спорудження будь-якого об’єкта і їхня частка в загальній кошторисній вартості.

Технологічна структура капітальних вкладень справляє найістотніший вплив на ефективність їхнього використання. Вдосконалення цієї структури полягає в підвищенні частки машин і встаткування в кошторисній вартості проекту до оптимального рівня. По суті, технологічна структура капітальних вкладень формує співвідношення між активною й пасивною частинами основних виробничих фондів майбутнього підприємства. Збільшення частки машин і устаткування, тобто активної частини основних виробничих фондів майбутнього підприємства, сприяє збільшенню виробничої потужності підприємства, а отже, капітальні вкладення на одиницю продукції знижуються. Економічна ефективність досягається й за рахунок підвищення рівня механізації праці й робіт.

Відтворювальна структура капітальних вкладень також впливає на ефективність їхнього використання.

Під відтворювальною структурою капітальних вкладень розуміються їхній розподіл і співвідношення в загальній кошторисній вартості за формами відтворення основних виробничих фондів. Розраховується, яка частка капітальних вкладень у їхній загальній величині направляється на: нове будівництво, реконструкцію й технічне переозброєння діючого виробництва, розширення діючого виробництва, модернізацію.

Удосконалення відтворювальної структури полягає в підвищенні частки капітальних вкладень, що направляються на реконструкцію й технічне переозброєння діючого виробництва. Теорія й практика свідчать про те, що реконструкція й технічне переозброєння виробництва набагато вигідніше, ніж нове будівництво, з багатьох причин: по-перше, скорочується строк запровадження в дію додаткових виробничих потужностей; по-друге, значною мірою зменшуються питомі капітальні вкладення.

Економічна ефективність капітальних вкладень на рівні народного господарства істотно залежить і від галузевої, і від територіальної (регіональної) структури капітальних вкладень.

Під галузевої структурою капітальних вкладень розуміється їхній розподіл і співвідношення по галузях промисловості й народного господарства в цілому. Її вдосконалення полягає в забезпеченості пропорційності й у більш швидкому розвитку тих галузей, які забезпечують прискорення НТП у всьому народному господарстві.

Під територіальною структурою капітальних вкладень розуміють їхній розподіл і співвідношення в загальній сукупності по окремих економічних районах, областях держави.

Зміст удосконалення територіальної структури капітальних вкладень полягає в тому, щоб вона дозволяла одержати максимум економічного й соціального ефекту.

 

Питання до самоперевірки:

1. Сутнісна характеристика і структура інвестицій.

2. Видова класифікація інвестиційних проектів.

3. Що таке капітальні вкладення?

 

Приклади тестових завдань:

1. Капітальні вкладення – це довгострокові вкладення капіталу у:

а) оборотні кошти;

б) відтворення основних фондів;

в) цінні папери;

г) суспільне виробництво для створення нових матеріальних благ.

2. Система заходів, що планується й здійснюється, щодо вкладення капіталу в технологічні процеси та основні фонди з метою збереження й розширення виробництва – це:

а) інвестиційний проект;

б) інноваційний проект;

в) програма розвитку підприємства;

г) бізнес-план підприємства.

 

Питання для самостійного опрацювання:

1. Основні чинники підвищення ефективності формування і використання виробничих інвестицій.

2. Методи визначення необхідного обсягу та джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві.

Література [10, с. 79-92; 13, с. 157-202; 18, с. 112-122; 20, с. 350-358; 21, с. 134-158; 22, с. 336-356; 24, с. 181-203; 26, с. 131-149; 27, с. 142-172].