Вимірники та показники руху персоналу підприємства

Чисельність персоналу визначається характером, масштабами, складністю, трудомісткістю виробничих процесів, ступенем їхньої механізації, автоматизації, комп'ютеризації, рівнем організації роботи й т. ін.. Ці фактори спричиняються нормативну або планову чисельність персоналу. Чисельність співробітників, які працюють на підприємстві на даний момент часу, називається облікової або фактичною.

Облікова чисельність визначає загальну чисельність працівників підприємства або окремих їхніх груп, зарахованих за наказом на певну дату (з урахуванням тих, що вибули і прийняті).

Явочна чисельність – чисельність працівників, що з'явилися на роботу (у тому числі у відрядженні).

У складі явочної чисельності також виділяють тих, хто фактично відпрацювали, тобто з'явилися й приступилися до роботи, незалежно від внутрішньозмінних простоїв.

Середні значення цих показників:

· середньооблікова чисельність – визначається шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу на кожний календарний день місяця й діленням цієї суми на кількість календарних днів місяця; за значеннями за місяць визначаються середні значення за квартал, півріччя й в цілому за рік;

·  середні значення явочної чисельності й тих, хто фактично відпрацювали, визначаються аналогічно, але щодо кількості робочих днів місяця.

Процес оновлення колективу в результаті руху персоналу називається оборотом кадрів.

Мобільність – це здатність і готовність працівників до професійних і територіальних переміщень. Професійна мобільність передбачає готовність працівника у разі необхідності змінити місце роботи і навіть освоїти нову для себе професію. На рівні підприємства розрізняють внутрішню та зовнішню мобільність.

Внутрішня мобільність характеризується рухом персоналу всередині підприємства.

Зовнішня мобільність означає рух персоналу між даним підприємством та зовнішнім ринком праці.

Рух персоналу характеризується абсолютними і відносними показниками обороту і плинності.

І. Абсолютні показники:

· оборот з прийому – дорівнює загальному числу прийнятих на роботу за певний період часу по всіх джерелах надходження ();

· оборот з вибуття – дорівнює загальному числу звільнених за період із всіх причин звільнень ();

· необхідний оборот – включає звільнення з причин фізіологічного характеру й звільнення, передбачені законодавством;

· зайвий (надлишковий) оборот – включає звільнення з власного бажання й за порушення трудової дисципліни ();

· дисципліни

· чисельність тих, хто постійно працював за період – визначається різницею між обліковою чисельністю працівників на початок періоду й чисельністю тих, хто звільнилися з їхнього числа протягом періоду ().

ІІ. Відносні показники.

· коефіцієнт обороту з прийому визначається відношенням чисельності працівників, прийнятих за період, до середньооблікової чисельності персоналу за період ():

,

(6.1)

 

· коефіцієнт обороту з вибуття визначається відношенням кількості працівників, що вибули за період, до середньооблікової чисельності персоналу за період:

,

(6.2)

 

· коефіцієнт плинності кадрів дорівнює відношенню надлишкового обороту до середньооблікової чисельності працівників:

,

(6.3)

 

· коефіцієнт заміщення робочої сили дорівнює:

,

(6.4)

- якщо , то відбувається не лише відшкодування вибуття робочої сили у зв’язку зі звільненням, але й поява нових робочих місць;

- якщо , то скорочуються робочі місця (в економіці в цілому ця ситуація приводить до зростання безробіття).

· коефіцієнт стабільності кадрів визначається відношенням чисельності працівників, що постійно працювали протягом періоду, до середньооблікової чисельності персоналу за період

,

(6.5)

 

Продуктивність праці

 

Продуктивність праці є основним показником ефективності використання трудових ресурсів і характеризує здатність виробляти в одиницю часу більшу або меншу кількість продукції.

Розрізняють індивідуальну продуктивність, яка враховує тільки витрати живої праці при виготовленні продукції, і продуктивність суспільної роботи, тобто витрати живої і минулої праці, упредметненої у виробництві сировини, матеріалів і енергоресурсів, придбаних зі сторони напівфабрикатів, виготовленні машин і устаткування тощо.

На зростання продуктивності праці впливають матеріально-технічні, організаційні й економічні фактори.

Ріст продуктивності суспільної праці, що спостерігається в результаті технічного прогресу, відбувається таким чином, що частка витрат живої праці знижується зі зростанням витрат упредметненої праці.

Продуктивність витрат суспільної праці визначається в цілому для економіки держави як відношення обсягу національного доходу до чисельності працівників, зайнятих у сфері матеріального виробництва.

На підприємствах оперують поняттям продуктивності живої праці, тобто витратами праці працівників підприємства. При цьому використовують натуральний, вартісний й трудовий методи її виміру.

Натуральний метод – визначає кількість виробленої одним працівником продукції в натуральному вимірі за певний період:

,

(6.6)

 

де		–	продуктивність праці одного робітника;
		–	обсяг виробленої продукції підприємства за період, в натуральних одиницях виміру;
		–	середньооблікова чисельність персоналу підприємства, осіб.

 

Застосовується для порівняння показників одного або декількох технологічно споріднених виробництв. Залежно від мети порівняння показник чисельності () може відбивати загальну чисельність персоналу або окремої його групи (зокрема основних робітників).

Для порівняння змін показників користуються індексами. Наприклад, індекс показника продуктивності праці () з урахуванням зміни обсягу виробництва () і чисельності () становить:

,

(6.7)

 

У більш складних випадках, коли визначається зміна показника в середньому для декількох виробничих ділянок використовують більш складні індекси, наприклад, індекс змінного складу

,

(6.8)

 

де в чисельнику підсумовується для всіх ділянок добуток показників продуктивності й питомої ваги (у частках) чисельності працівників на окремих ділянках у їх загальній чисельності.

Підрядковий індекс "0” характеризує так званий "базовий” варіант (період), який порівнюють з фактичним, звітним або плановим (підрядковий індекс "1”).

Вартісний метод – визначає виробіток у вартісному вираженні на одного працівника. Розрахункові дії аналогічні натуральному методу, але для усунення дії цінового чинника, що може спотворювати результати праці, слід використовувати порівняльні ціни.

Трудовий метод – визначає кількість продукції, яка зроблена в одиницю робочого часу:

,	(6.9)
,	(6.10)

 

де

–

кількість витрат праці (зазвичай в людино-годинах).

 

На практиці найчастіше використовується показник трудомісткості (τ), як величина, зворотна продуктивності праці:

,	(6.11)
.	(6.12)

 

Для більш складних випадків визначення середньої величини продуктивності трудовим методом використовується так званий агрегатний індекс:

.

(6.13)

 

Різниця між чисельником і знаменником визначає економію (перевитрати) трудовитрат.

В аналізі використовують кілька показників трудомісткості, що відрізняються складом трудових витрат:

· технологічна трудомісткість відбиває витрати праці основних робітників, зайнятих виробництвом даної продукції;

· виробнича трудомісткість – те ж з відображенням витрат основних і допоміжних робітників; витрати праці допоміжних робітників ураховуються в частці, яка припадає на даний продукт;

· повна трудомісткість – враховує витрати праці всього виробничого персоналу з урахуванням часткового розподілу між різною продукцією.

Показник трудомісткості має переваги перед показником продуктивності праці, тому що:

· точніше відбиває зв'язок між обсягом виробництва й трудовитратами;

· узгоджує проблему виміру продуктивності праці з факторами й резервами її зростання;

· дозволяє зіставити витрати праці на однакові вироби в різних цехах і на різних виробничих ділянках підприємства.

Продуктивність праці на підприємстві змінюється під впливом ряду факторів. Фактором зміни продуктивності називається причина, що спричиняє зміну її рівня.

Фактори зміни продуктивності праці можна поділити на наступні групи:

· матеріально-технічна база виробництва;

· людський фактор;

· організація й управління виробництвом.

У ряді випадків при внутрішньозаводському аналізі визначають вплив факторів росту продуктивності праці () і зміни чисельності виробничого персоналу () на зміну показника обсягу виробництва (Q):

· за рахунок зміни продуктивності праці:

;

(6.14)

 

· за рахунок зміни чисельності працівників:

,

(6.15)

 

де		–	абсолютна зміна продуктивності праці;
		–	абсолютна зміна чисельності працівників.

 

Вплив факторів на загальну зміну показника обсягу виробництва балансується:

,

(6.16)

що може служити перевіркою правильності виконаних розрахунків.

Резервом зростання продуктивності праці називається невикористана можливість її підвищення.

Резерви можна розділити на поточні, які можуть бути використані найближчим часом і не потребують значних одноразових витрат, і перспективні, які пов'язані із вдосконалення технології і вимагають більших витрат.

Питання до самоперевірки:

1. Назвіть та охарактеризуйте категорії промислово-виробничого персоналу підприємства.

2. Що таке продуктивність праці? Назвіть показники продуктивності праці.

Приклади тестових завдань:

1. Персонал, який зайнятий у сфері обслуговування непромислових організацій, які перебувають на балансі підприємства, називається:

а) допоміжний;

б) промислово-виробничий;

в) молодший обслуговуючий;

г) невиробничий.

2. Показники продуктивності праці характеризують:

а) рух трудових ресурсів підприємства;

б) міру кількості витраченої праці;

в) ефективність трудових витрат;

г) плинність трудових ресурсів підприємства.

Питання для самостійного поглибленого опрацювання:

1. Сучасна кадрова політика підприємств та організацій.

2. Чому інтенсивність праці та рівень екстенсивного її використання мають обмежений вплив на зростання продуктивності праці?

3. Фонди робочого часу: види, склад, баланс, ефективність використання.

 

Література [10, с. 129-138; 11, с. 129-158; 13, с. 303-324; 18, с. 123-175; 21, с. 293-300; 22, с. 225-289; 23, с. 108-118; 24, с. 297-329; 26, с. 34-35, 52-64; 27, с. 196-215].

 

ЛЕКЦІЯ 7. ОПЛАТА ПРАЦІ

 

7.1. Сутність, принципи та складові оплати праці

7.2. Форми та системи оплати праці