Загальна характеристика іншомовної фонетичної компетенції. Цілі формування фонетичної компетенції.

План

1. Загальна характеристика іншомовної фонетичної компетенції. Цілі формування фонетичної компетенції.

2. Шкільний фонетичний мінімум. Вимоги до вимови учнів.

3. Етапи формування фонетичної компетенції. Вправи та завдання для формування фонетичної компетенції. Контроль рівня сформованості фонетичної компетенції.

4. Робота над вимовою на різних етапах навчання. Форми проведення фонетичної зарядки.

5. Навчання інтонації іноземної мови.

Шкільний фонетичний мінімум. Вимоги до вимови учнів.

Тривалий час мова існувала лише у звуко­вій формі. Письмовий код виник набагато пізніше як відображення звукової мови.

Роль звукових компонентів дуже важлива і в писемному мовленні. Оволодіння усним мовленням та читанням уголос взагалі неможливе без стійких слухо-вимовних та ритміко-інтонаційних навичок.

Ознайомлення учнів з новими інтонаційними моделями

Інтонаційні структури англійської та української мов мають два базові тони — висхідний, коли інтонація зростає, та спадний, коли інтонація спадає, за якими розрізняють повідомлення і запитання, завершені й незавершені висловлювання. Наприклад:

Укр.: Ця книжка дуже цікава.

Англ.:    This book is very interesting.

Укр.: Ти вже зробив уроки?

Англ.:    Have you done your homework yet?

Укр.: Я не знаю...

Англ.:    I don’t know...

Але ці тони розрізняються в англійській та українській мовах своїми акустичними ознаками та технікою їх вимови. Висхідний тон в англійській мові має більш низький початок і більш крутий підйом:

Англ.:    Is this book interesting?

Укр.: Ця книжка цікава?                             

Англійський спадний тон має більш високий початок та більш різке падіння:

Англ.:    This girl is my sister.        

Укр.: Ця дівчинка - моя сестра.         

Завдання вчителя на цьому етапі — продемонструвати нову інтонаційну модель (ІнМ) та її комунікативне значення в різних ситуаціях мовлення. Так, щоб продемонструвати ІнМ наказу та прохання, вчитель віддає різні розпо­рядження учням, використовуючи спочатку спадний тон, а потім—висхідний. Паралельно він пояснює комунікативне значення (у першому випадку — наказ, у другому — прохання). Після першої демонстрації обох моделей потрібно записати їх на дошці, вдаючись до мінімального графічного відтворення ІнМ. Далі необхідно послухати невеличкі діалоги у звукозапису, де трапляються нові ІнМ, що сприятиме становленню такої ознаки навички як гнучкість; потім слід перейти безпосередньо до автоматизації дій учнів з новими ІнМ, щоб сформувати такі ознаки навички як автоматизованість та сталість.

Зміст навчання фонетики

Фонетичний матеріал	Фонетичні навички
· Звуки; · Звукосполучення; · Наголос; · Інтонаційні моделі	· рецептивні (слухові): фонематичний слух та інтонаційний слух · репродуктивні (вимовні): артикуляція та інтонація

Групи звуків іноземної мови

Максимально наближені до звуків рідної мови	Схожі на звуки рідної мови, але суттєво відрізняються від них	Не мають артикуляційних або акустичних аналогів у рідній мові
[ b, m, s, z]	[ e, i:, i ]	[ w, r, h ]

План

1. Загальна характеристика іншомовної фонетичної компетенції. Цілі формування фонетичної компетенції.

2. Шкільний фонетичний мінімум. Вимоги до вимови учнів.

3. Етапи формування фонетичної компетенції. Вправи та завдання для формування фонетичної компетенції. Контроль рівня сформованості фонетичної компетенції.

4. Робота над вимовою на різних етапах навчання. Форми проведення фонетичної зарядки.

5. Навчання інтонації іноземної мови.

Загальна характеристика іншомовної фонетичної компетенції. Цілі формування фонетичної компетенції.

Засвоєння мови у школі розпочинається з оволодін­ня її звуковим аспектом, який звичайно трактується як первинний. Основою будь – якої мови є звук. Усі види МД базуються на звуках. Роль звукових компонентів дуже важлива в писемному мовленні: ми проговорюємо про себе все те, що пишемо і читаємо. Оволодіння усним мовленням та читанням уголос взагалі неможливе без стійких слухо – вимовних та ритміко – інтонаційних навичок.

Навчання фонетичного матеріалу передбачає оволодіння учнями всіма звуками і буквосполученнями виучуваної ІМ, наголосом та основними інтонаційними моделями (інтонемами) найбільш поширених типів простих і складених речень.

За еталон вимови береться вимова дикторів/коментаторів радіо і телебачення.

Метою навчання фонетичного матеріалу є формування слухо – вимовних і ритміко інтонаційних навичок (на апроксимованому рівні). Усі навички вимови мають характеризуватися автоматизованістю, гнучкістю і сталістю та формуватися поетапно. Під слуховимовними навичками мовлення розуміють навички фонемно-правильної вимови усіх звуків в потоці мовлення та розуміння всіх звуків при аудіюванні. Ритміко-інтонаційні навички – це навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно, розуміння мовлення інших людей.

Усі навички вимови (так само, як граматичні та лексичні) мають характеризуватися якостями автоматизованості, гнучкості і сталості та формуватися поетапно.

Зміст навчання фонетики включає:

- фонетичний матеріал (звуки, звукосполучення, наголос, інтонаційні моделі);

- фонетичні навички (рецептивні слухові): фонетичний слух та інтонаційний слух; репродуктивні (вимовні): артикуляція та інтонація.

 Тобто:

а) засвоєння необхідних і доступних знань про ви­мову окремих звуків і звукосполучень;

б) формування автоматизмів сприймання звуків і зву­косполучень, тобто формування їх слухових образів;

в) оволодіння механізмами артикуляції звуків і зву­косполучень;

г) первинне ознайомлення з інтонацією, фразовим наголосом і ритмікою.

Початкова школа розглядається як основний в постановці іноземної вимови, формуванні ритміко-інтонаційних навичок та звуко-буквених співвідношень. Але зміст навчання вимови у загальноосвітній шко­лі опановується не повністю. Практична спрямованість вивчення іноземної мови, обмеженість часу тощо зумов­люють необхідність його певного зменшення. По-перше, обмежується сам обсяг явищ, які підлягають засвоєнню. Увага, зокрема, зосереджується на тих звуках і варіантах інтонації, які найбільш поширені у практиці мовної діяльності. По-друге, першорядне значення надається практичному опрацюванню фонетичних явищ, через що теоретичні виклади знань обмежуються до мінімуму. По-третє, відповідно формулюються й вимоги до якості вимови. Учні повинні оволодіти вимовою звуків апрок- симально, тобто наближено до норми вимови. За таких умов можна вважати нормальною не лише зразкову, а й задовільну вимову. Сказане не стосується шкіл і класів з поглибленим вивченням іноземної мови, де вчитель повинен домагатись від учнів лише зразкової вимови.

Яка мета навчання іноземної мови в початковій школі?

Який матеріал входить до змісту навчання фонетики?

Чому в початковій школі  приділяється основна увага постановці іноземної вимови?