Проблема позбавлення людини від страждань у філософії Стародавньої Індії.

Зародки філософського мислення Індії сягають у глибоку давнину (середина І тис. до Р. X.).

Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є "Веди" (із їх назвою споріднено наше слово "відати", "знати", дослівно знання, відомості), записані на листках пальми приблизно за 1,5 тис. років до Р. X. До "Вед" входять міфи, розповіді про предків, богів, гімни, заклинання і т. ін. Сюди входять також і певні тлумачення давніх світоглядних уявлень.

«Веди» — одне з основних джерел вивчення релігійно-філософських уявлень стародавнього індоіранського суспільства. Мова «Вед» — це мова санскриту, що була світоглядно-понятійно-знаковою основою освоєння світу більшістю європейських народів у дохристиянську добу. У «Ведах» людина розглядається як частина природи. Рослини, тварини і люди мають душу, яка після смерті переселяється в інші живі істоти. Переселення душі (сансара) залежить від поведінки людини. Існує також непідвладний нікому закон покарання — карма. Найвища мета душі — «відробити» карму і досягнути повної свободи (мокші). Правда, досягнення повної свободи неможливе без звільнення душі людини від перевтілень, тому «відробити карму» — означає звільнитися від подальших перевтілень. Щоб досягти цього, потрібно жити праведно, бо лише таким чином людина може перейти у вищу касту, або соціальну ієрархію.

З філософського погляду найцікавішими є тексти під назвою "Упанішади" (від слова "сидіти поруч"; мається на увазі - поруч з учителем, тобто це тексти-пояснення таємних знань, що містяться в основних текстах "Вед" - самхітах). До нас дійшло близько 200 упанішад. Проблема виникнення світу розглядається аналогічно до китайської філософії. З хаосу виникає Бог (брахман), який є творцем всього світу. Щоб відтінити Творця від його творіння в «Упанішадах» вводиться поняття атман. Атман, як і брахман вживається у значенні «я». (індивіда). В «Упанішадах» атман і брахман ототожнюються. Цим підкреслюється єдність природи, людини і космосу.

Складовими частинами всього сущого в «Упанішадах» є вода; повітря, вогонь, ефір (простір). Взаємодія цих стихій народжує все на землі.

Людина в «Упанішадах» розглядається як сукупність п'яти сфер. Перша — фізичне тіло, друга — життєве дихання (прана), третя — розум (у значенні нижчого рівня раціонального, який безпосередньо пов'язаний з почуттям людини). Далі йдуть сфери розгорнутої свідомості, непідвладні людині, незалежної від неї (у значенні сучасного поняття позасвідомого) і сфери згорнутої свідомості, про які ми взагалі нічого не можемо знати. Це згусток свідомості, де вміщується мікрокосмос (атман) і макрокосмое (брахман). Розміщення шарів суворо підпорядковане: кожний наступний знаходиться в середині попереднього, є більш багатогранним і більш недосяжним для пізнання.

Основний об'єкт пізнання — найпотаємніше — згорнута свідомість. Зазначимо, що метою філософії Стародавньої Індії є не стільки знання, скільки досягнення певного стану—блаженства душі.

Виникненню філософських шкіл Ста­родавньої Індії передували впливові духовні рухи, які містили певні філософсько-світоглядні ідеї і були спрямовані на одне: на звільнення людини від нескінченних перевтілень-блукань душі і досягнення нею стану "мокші" — повного блаженства.

До таких рухів належали джайнізм, йога та буддизм.

* Джайнізм (від слова "джіна" — переможець) закликав людину підпорядкувати своє життя суворим аскетичним регламентаціям. Якщо людина здатна це витримати та ще й не заподіяти шкоди жодній істоті, вона ставала переможцем карми.

* Йога (засновник - Патанджалі) також: ставила перед людиною подібну мету, але шляхом її досягнення вважала впорядкування (це один із перекладів слова "йога "), гармонізацію фізичного, психічного та духовного станів людини.

Значним досягненням йоги була спроба дослідити людину як систему ("мікрокосмос"), що скла­дається з чотирьох підсистем: "мінерало-людини ", "рослино-людини", "тварино-людини" і "людино-людини", ідея про синтез їх у вищій підсистемі — "людино-людині". Це була одна з перших спроб філо­софського обґрунтування, розуміння людини як саморухливої та са­моорганізованої системи.

* Але найважливішим з погляду розвитку філософської думки постає буддизм.

Буддизм – світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями, в основі якого лежить пошук «істини» - пошук духовного звільнення, просвітлення.

За переказами, його засновником був принц Гаутама Сіддхартха зроду Шак’їв (563 — 483рр. до Р. X.). Життя Гаутами настільки оповите легендами, що про нього майже немає реальних відомостей. Більш-менш достовірним є те, що захищений з дитинства від жит­тєвих прикрощів та негараздів, він був вражений випадково побаче­ними фактами людського старіння і смерті. Пройшовши через спові­дування різних етичних учень, Гаутама врешті-решт сів під сандаловим деревом, давши собі слово не зрушити з місця доти, доки не знайде відповіді на основні питання життя. Тут на нього найшло просвітлення, і він став Буддою (просвітленим, знаючим), проголо­сивши учням чотири основні ("'діамантові") істини.

Основні «діамантові» істини проголошені монахом Гуатамою Сідхартхою:

1) Життя – це страждання (народження, хвороба, старість, смерть і т.д.)

2) Причиною страждань є бажання і жага життя

3) Припинення страждань можливе лише шляхом відмови від спраги життя і залишення її

4) Шлях до позбавлення страждань є восьмиразовим (правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильне устремління, правильне життя, правильна увага, правильне зосередження, правильний шлях в житті).

Людина, яка здатна пройти вказаним шляхом, стає Буддою і дося­гає стану " нірвани " - повного припинення будь-яких хвилювань та розчинення у невимовній початковій тиші світу.

Буддизм створив оригінальне трактування світобудови. Реальність, до­ступна чуттєвому спогляданню, є несправжньою, ілюзорною. Насправді існують лише енергетичні "крапки", згущення під назвою " дхарми". Вони перебувають у збудженому, динамічному стані і тому вступають між собою у з'єднання та переплетення. Уся навколишня реальність, як і людина, по­стає певними вузликами енергетичних зв'язків дхарм. Людина може свідо­мими зусиллями розв'язати їх сплетіння і випустити дхарми у вільний стан. Це і буде нірвана.

 Загалом у Стародавній Індії були висунуті основні філософські проблеми виникнення світу, буття (зокрема, проблема ідеального), пізнання, накреслені підходи до їх розв'язання. Філософія Стародавньої Індії суттєво впливала на розвиток філософської думки у Стародавній Греції та Римі.