Індустрії у будівельному комплексі

        Сучасний будівельний комплекс – це розвинута система будівельно-монтажних організацій, промислових підприємств з виробництва матеріалів і виробів, а також закладів з обслуговування техніки, проектно-дослідних інститутів і організацій з підготовки фахівців.

В системі матеріально-технічної бази  виділяються три ланки:

а) будівельно – монтажна ланка включає будівельно – монтажні організації, що безпосередньо здійснюють будівництво різноманітних об’єктів;
      б) промислово – виробнича ланка (база будівельної індустрії) забезпечує будівельно – монтажну ланку будівельними виробами та конструкціями, що споживаються будівництвом;

 в) інфраструктурна ланка (допоміжна база) забезпечує взаємодію і нормальну роботу будівельно – монтажної та промислово виробничо – промислової ланок. До неї входять в основному підприємства, що надають ті чи інші технічні послуги. Це підприємства з обслуговування та ремонту будівельних машин, стаціонарні і пересувні виробничі установки, енергетичні і складські господарства будівельних організацій, будівельні лабораторії та науково-дослідні організації, транспортні фірми, організації, що забезпечують виробничо-технологічну комплектацію матеріалів і конструкцій, посередники у придбанні матеріалів, тимчасові поселення робітників, що створюють для них нормальні соціально–побутові умови, компанії, що займаються пошуком, підготовкою і перепідготовкою кадрів, тощо.

До виробничої бази будівництва відносяться підприємства промисловості будівельних матеріалів:

· які випускають вироби і конструкції зі збірного залізобетону, бетону;

· що випускають цеглу, легко бетонні та чарунково-бетонні блоки;

· заводи з випуску цементу, багатокомпонентного цементу, інших в’яжучих та сухих сумішей;

· з випуску лицювальних матеріалів на основі бетону, кераміки, природного і штучного каміння, теплоізоляційних матеріалів;

· з випуску полімерних матеріалів-екологічних і довговічних покриттів підлог, нових видів герметиків, пінопластів, труб, тощо;

· з випуску багатокольорових керамічних підлогових плиток, санітарно-керамічних виробів;

· з випуску легких виробів зі сталевого і алюмінієвого профілю;

· підприємства з виробництва покрівельних матеріалів: черепиці, азбестоцементних плиток та шиферу, рулонних матеріалів як традиційних, так і на основі еластомерних композицій;

· кар’єри з видобування щебеню, піску, гравію, промивочно – сортувальні заводи;

· розчино–бетонні та асфальтобетонні вузли, цехи та майстерні з виготовлення опалубки та арматури і багато іншого.

  Підприємства будівельної індустрії можуть обслуговувати окреме будівництво, або значні території, що охоплюють велику кількість будов. Деякі підприємства (частіше всього виробники сантехнічного обладнання, оздоблювальних матеріалів, фарб, тощо можуть обслуговувати будівництва незалежно від місця їхнього знаходження, у тому числі і за межами країни. Будівництво підприємств промислово–виробничої ланки являє собою промислове будівництво, для якого здійснюються інженерні вишукування, складається проект, ведуться БМР, виконуються пусконалагоджувальні роботи. Об’єкти як промислово–виробничої, так і інфраструктурної ланки можуть бути як постійними і тимчасовими. Останні зводяться, коли не передбачається їх нормальна експлуатація після закінчення будівництва. По можливості тимчасові об’єкти повинні бути інвентарними, збірно–розбірними, іншими словами передбачається їх багаторазове використання.

        1.3 Перспективи розвитку галузі. Екологічна характеристика технології

Розвиток виробничої бази будівництва здійснюється за напрямами:

1.  Технічне переозброєння, реконструкція діючих підприємств;

2. Виробництво ефективних будівельних матеріалів і конструкцій;

3. Комплексне використання місцевих сировинних матеріалів і відходів промислового виробництва;

4. Застосування при будівництві підприємств уніфікованих конструкцій, типових проектів;

5. Розробка ощадливих технологічних процесів, застосування високопродуктивних машин і устаткування.

    У виробництві основне значення для отримання максимально високих результатів має використання досконалої техніки, наукоємних технологій.

    Сучасні машини зі швидкодіючою механікою та сенсорикою, з сучасними методами управління процесом забезпечують більш ефективну реалізацію процесів ніж раніше. З’явилися машини з інтелектом і системами, які не допускають помилки. Створені системи, які здатні самооптимізуватися.

    Мініатюризація технічних компонентів виступає як новий напрям розвитку науки і техніки. Раніше такі технології використовувалися лише в мікроелектроніці.

    Інтенсифікація реалізації „високих” технологій можлива лише за умови накопичення наукоємкості, знань суттєвості робочих процесів, засобів виробництва, систем діагностики і забезпечення надійності, використання віртуальної, структурної та параметричної оптимізації на базі математичного системно-теоретичного комп’ютерного моделювання.

У процесі виробництва продукції виникають втрати – матеріальні, енергетичні, часу. Кількість використаної сировини завжди перевищує масу отриманої продукції.

    З точки зору екології пріоритет належить виробничій діяльності суспільства (технологія, транспорт, побут), що забезпечує найвищу потужність при найменших витратах сировини, енергії, часу на одиницю потрібного суспільству продукту.

    Як екологічна характеристика технології (E.X.T.) приймається

 

.

 

    Значення першої складової E.X.T. – матеріалоємність визначається якісними характеристиками сировини і залежить від вмісту в ній води, вуглецю, сірки та інших компонентів, що знищуються у процесі виробництва, а також механічними втратами сировини і готового продукту (порох, брак, відходи формування та ін.). Механічні втрати характеризують рівень організації виробництва і ними також можна керувати. Вміст газової складової для конкретної сировини є постійною характеристикою, що суттєво впливає на атмосферу. Тому, вибираючи сировину, треба брати до уваги, що техногенна сировина (попіл, шлаки, шлами і хвости збагачення кам’яних матеріалів).

    Чисельник другої складової Е.Х.Т. – величина постійна і відповідає теоретичним витратам енергії. Знаменник характеризує рівень організації енергетичного господарства конкретного підприємства.

    Третя складова – час – характеризує загальний рівень технічної культури виробництва, має також економічне значення, тому що скорочення часу сприяє обертанню грошових коштів і зменшенню накладних витрат. Значення Е.Х.Т. менше 3, але чим більше таке значення, тим досконаліше технологія, вище організація виробництва і менше екологічні проблеми.

    Із сказаного випливає пріоритетне значення техногенної сировини, вільної від газової складової, на отримання якої вже витрачені сировина (природна), енергія і час.

    Для більш повної екологічної характеристики, крім основних техніко-економічних показників, треба визначити вміст радіоактивних, канцерогенних та інших небезпечних для здоров’я людини домішок. Вміст таких речовин обмежений міжнародними нормами й правилами.