Поняття навчальності, її структура, вікові особливості та діагностика

Навчальність — це характеристика індивідуальних можливостей учня: до осмислювання й засвоювання навчальної інформації, тобто запам'ятовування матеріалу, розв'язування задач, виконання різних типів контролю та оцінки навчальної діяльності.

У широкому розумінні навчальність є проявом загальних здібностей людини, що виражає її пізнавальну активність, можливості до засвоювання нових знань, умінь, навичок і складних форм розумової діяльності. З огляду на це, навчальність виступає як загальна можливість психічного розвитку дітей, досягнення більш узагальнених систем знань,способів дій у рамках навчально-пізнавальної, навчально-практичної й науково-пізнавальної діяльності.

Під навчальністю розуміються особливості мисленнєвої діяльності, які відіграють певну роль в успішності в навчанні.

Отже, навчальність – це певна сукупність інтелектуальних якостей, які за наявності й відносної рівності інших необхідних умов сприяють кращій продуктивності навчальної діяльності. З огляду на вимоги до конкретних типів людської діяльності, певних здібностей для опанування ними, доречним є поділ на загальну навальність (виявляється в інтегрованих показниках успішності навчання людини) та спеціальну навальність (виявляється в екстраординарних успіхах опанування певного навчального предмета або галузі знань чи виду діяльності). Загальна навчальність утворюється здібностями з розряду загальнопізнавальних.

До основних компонентів навчальності можна віднести такі: здатність до зосередженості, розподілу й переключення уваги, (що забезпечує лабільність інтелекту), узагальненість, гнучкість, стійкість розуму, усвідомленість мисленнєвої діяльності та самостійність мислення.

Здатність до зосередженості, розподілу й переключення уваги – компонент навчальності, який забезпечує зосереджуваність учня на пізнавальній задачі, розподіл уваги на необхідні властивості чи якості предметів, явищ, суттєві характеристики понять, а за необхідності своєчасно переключатись. Діти, які мають дефіцит уваги мають знижені показники навчальності та уповільнений темп розвитку.

Узагальненість (або глибина) розуму – центральний компонент здібностей до навчання, який виявляється в розвитку здатності учня орієнтуватися в сутності, на відміну від другорядних характеристик предмета вивчання. Узагальненість мисленнєвої діяльності (високий рівень узагальнення операцій та способів діяльності) є ядром інтелекту як загальних розумових здібностей. Протилежною узагальненості розуму якістю є поверховість, часто конкретність мислення.

Гнучкість розуму — виявляється в можливостях учня відходити від безперспективної стратегії вирішення питання й шукати інших, продуктивніших шляхів. Така здібність виявляється у легкості переходу від однієї системи дій до іншої, від прямих зв’язків до непрямих, дає змогу розв’язувати протиріччя відомого й вимог задачі, забезпечує оригінальність і своєрідність рішення. Протилежною якістю гнучкості розуму виступає інертність.

Стійкість розуму - стійка орієнтація на засвоєні раніше способи дій у ситуаціях, коли умови задачі провокують хибні рішення.

Усвідомленість мисленнєвої діяльності діяльності виступає як здатність описувати та обґрунтовувати свої дії у формі висловлювань.

Обов'язковою умовою навчальності є самостійність мислення або чутливість до допомоги інших.

Із самостійністю як показником навчальності тісно пов’язана чутливість до допомоги дорослого. На цій основі побудована методика діагностики навчальності – метод дозованої підказки: дорослий, запропонувавши учневі складну задачу (зорієнтовану на зону його найближчого розвитку), надає лише трохи дозованої інформації у вигляді натяку, аналогії, вказівки на напрям аналізу або застосування певного принципу. Учень, який має узагальнене мислення, швидко бачить перспективність застосування підказки дитина у вирішенні поставленої проблеми.

Діагностувати навчальність можна й відповідно до кожного з інших її компонентів: з’ясувавши, наскільки дитина вміє узагальнити, вийти на вищий рівень розуміння сутності понять та ідей, явищ і процесів, у яких намагається розібратись (узагальненість), як вона виявляє пластичність у пошуку рішень (гнучкість), у той же час відкидаючи все зайве (стійкість), наскільки розгорнуто вона може обґрунтувати свої дії (усвідомленість).

Навчальність передбачає розгляд мотиваційної сфери особистості учня, його пізнавальних інтересів, установок на освітнє середовище: соціально-психологічний мікроклімат навчальної групи, її прийняття учіння як цінності, характер стосунків між педагогом і учнем, навіть ситуація в сім’ї дитини.

Отже, складниками навчальності є: рівень розвитку пізнавальних можливостй учня (особливості його мислення й мовлення, пам'яті й уваги, сенсорних і перцептивних процесів; особливості особистості учня (своєрідність його характеру, емоційно-вольової і мотиваційної сфер); характер ставлення учня (до матеріалу, який засвоюється, до навчальної групи, педагогів і батьків, які впливають на його становлення,як суб'єкта навчальної діяльності); якості, що визначають можливості спілкування дитини й відповідні їм прояви особистості; індивідуальні особливості активності і саморегуляції особистості учня.

Основними якостями пізнавальних процесів, які забезпечують ефективне навчання, прийнято вважати довільність як здатність керувати пізнавальними процесами (довільність уваги, запам’ятовування, сприймання, аналітико-синтетична діяльність) та здатність до рефлексії, яка базується на розвитку мовленнєвих можливостей людини. Особливо важливими тут є здібності до розуміння й використання різних видів знакових систем (символьної, графічної, образної) як інструментів організації та презентації внутрішньо-психологічного змісту учня.

Розрізняють вікові особливості пізнавальної активності як основного емпіричного показника навчальності:

· у дошкільному віці, коли ще немає систематизованого навчання, а провідною діяльністю розвитку дитини виступає гра, розвиткові навчальності сприяють ті якості, які забезпечують більші можливості для участі дітей в ігровій діяльності (чутливість до образних вражень, багатство уяви, фантазія, цікавість, комунікативні якості);

· у шкільному віці для розвитку здібностей до навчання провідну роль починають відігравати чинники, які забезпечують дитині можливості активного навчального пізнання: підвищена цікавість, загальна чутливість, готовність до засвоювання нових знань, некритичність як віра у дійсність, істинність того, чого навчають (молодший шкільний вік); самостійність в учінні, наполегливість і цілеспрямованість, підвищена енергійність, широта інтересів і схильностей, участь у різноманітних видах діяльності – гуртки, секції, олімпіади, лекторії (середній шкільний вік); вибірковість і визначеність інтересів, готовність до міркувань і дискусій, аналітична думка, особлива емоційна вражень (старший шкільний вік);

· студентський вік – тактика самостійного навчання: навички ефективної самоорганізації, пошуку та здобування необхідної інформації, роботи з навчальними, науковими текстами друкованого й електронного видів, широке використання сучасних можливостей матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, здобуття досвіду плідної науково-дослідницької роботи й практичних умінь і навичок роботи за обраною спеціальністю;

· у дорослої людини, яка професійно відбулася, всі названі навичк и доповнюються спеціальними вміннями науково-пізнавальної активності: способами науково-дослідницької й творчої діяльності, навичками ефективного пошуку й вибору інформації, здатністю до проблематизації, конкретної постановки наукових задач, наукового й системного аналізу досліджуваного питання, вмінням виокремлювати в питанні або проблемі неочевидні речі, звертати увагу на нюанси й особливості предмета пізнавання. Ці особливості поєднуються зі здібностями до точного планування, адекватної оцінки одержаних результатів, ефективної саморегуляції, а також організації інших людей на здобуття необхідних даних.

У діагностиці навчальності використовують психодіагностичний підхід – синтетичний, який базується на навчальному матеріалі й здійснюється у формі природного навчального експерименту, який моделює навчання, спрямоване на розвиток здібностей до нього (проблемне навчання).