Стадії злочину. Співучасть у злочині

Злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначущість не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ст. 11 КК України).

Злочин характеризують такі ознаки:

• суспільна небезпечність діяння;

• кримінальна протиправність;

• вина;

• кримінальна караність.

Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину охо­роняється законом або містить реальну можливість заподіяння такої шкоди.

Злочин являє собою єдність об’єктивно­го і суб’єктивного діяння й психічного (свідомого та вольового) ставлення до нього – винність діяння.

Протиправність як формальна ознака злочину означає перед­бачення його в кримінальному законі.

З нею пов’язана четверта обов’язкова ознака злочину – його караність. Діяння тому і є караним у кримінальному порядкові, що воно суспільно небезпечне й передбачене кримінальним за­коном як злочин. Значення ознаки караності полягає в тому, що проводиться межа між злочином та іншими правопорушення­ми, за вчинення яких передбачене застосування ними суворих заходів юридичної відповідальності.

Специфіка злочину виявля­ється саме в підвищеному ступені суспільної небезпеки: він зав­жди є більш небезпечним, ніж будь-яке інше правопорушення. За характером суспільна небезпека злочину є реальною, у той час як суспільна небезпека правопорушення є потенціальною.

Залежно від ступеня тяжкості розрізняють такі категорії зло­чинів:

• невеликої тяжкості - за які передбачене покарання позбавленням волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання;

• середньої тяжкості - за які передбачене покарання позбавленням волі на строк не більше п’яти років;

• тяжкі злочини - за які передбачене покарання позбавленням волі на строк не більше десяти років;

• особливо тяжкі злочини - за які передбачене покарання позбавленням волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Склад злочину - це сукупність установлених у кримінальному законі юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що ви­значають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.

Елементи складу злочину:

1. Об’єкт злочину - те, на що спрямований злочин: власність, майнові та немайнові права, свободи й обов’язки громадян);

2. Суб’єкт злочину - фізична осудна особа, яка вчинила злочин (нею можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, що досягли 16, в окремих випадках - 14 років);

3. Об’єктивна сторона злочину - зовнішня форма злочинної діяльності, яка піддається спостереженню, оцінці та яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності).

Включає: суспільно небезпечне діяння; злочинний наслідок діяння; причинний зв’язок між ними; спосіб вчинення діяння; місце, час, знаряддя і засоби вчинення злочину.

4. Суб’єктивна сторона злочину: психічного ставлення особи до дії або бездіяльності та її наслідків у формі умислу або необережності - вина.

Форми вини:

• умисел: прямий; непрямий;

• необережність: злочинна недбалість; злочинна самовпевненість (ст. 25 ККУ).

При прямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), пе­редбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх на­стання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків (стаття 24 КК).

Мета злочину - це прагнення особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти його злочинного результату.

Мотив злочину - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин.

Під стадіями скоєння злочинів розуміються певні етапи його здійснення, які відрізняються розвитком здійснення об’єктивної сторони відповідного злочину та ступенем реалізації умислу.

Стадії скоєння злочину можуть міститися тільки в злочи­нах, вчинених з прямим умислом. Стадії вчинення злочину різняться між собою моментом закінчення злочинного діяння. Менший ступінь небезпеки незакінченого злочину по­винен тягнути і менше покарання.

КК України визначає злочинними і караними три стадії вчи­нення злочину, а саме:

1) готування до злочину (ст. 14 КК);

2) замах на злочин (ст. 15 КК), який разом із готуванням до злочину становить незакінчений злочин;

3) закінчений злочин (ст. 13 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 КК України злочин вважається закінченим, коли діяння містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Незакінчений злочин - це умисне суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак будь-якого злочину, передбаченого відпові­дною статтею Особливої частини КК. Незакінченим злочином може бути готування до нього та замах на злочин (ст. 13 КК).

При незакінченому злочині умисел винного залишається повністю нереалізованим, об’єктивна сторона також повністю нерозвинутою й суспільно небезпечні наслідки не настають. Зло­чинна діяльність припиняється у зв’язку з обставинами, що ви­никли і водночас з волі та бажання суб’єкта.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 КК готуванням до злочину є підшу­кування або пристосування засобів знарядь, підшукування спів­учасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів чи зна­рядь злочину - це їх придбання, відшукання, виявлення для вчинення злочину.

Пристосування засобів чи знарядь злочину - це дії, що змінюють форму, якості предметів, їх ремонт тощо для вчинення злочину.

Інше умисне створення умов - це пошук співучасників, розроблення плану, вивчення місця вчинення зло­чину.

Відповідно до ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинен­ня особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаче­ного відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не зале­жали від її волі.

Щоб відрізнити замах на злочин від готування до нього; слід встановити, чи є скоєні дії частиною об’єктивної сторони злочи­ну, який готується. Об’єктивними ознаками замаху на злочин є:

1) вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину;

2) не доведення злочину до кінця;

3) причини не доведення злочину до кінця не залежать від волі винного.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 КК, замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконувала всі дії, які вважала необхід­ними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закін­чено з причин, які не залежали від її волі. Нерідко такий замах на практиці називають невдалим.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 КК, замах на вчинення злочину є не закінченим тоді, коли винному не вдалося виконати всі дії, які він вважав необхідними для доведення злочину до кінця.

Відповідно до ст. 16 КК, кримінальна відповідальність за го­тування до злочину і за замах на злочин настає за ст. 14 або ст. 15 КК і за тією статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб’єкт готував готував­ся або на який вчинив замах. Наприклад, готування до крадіж­ки кваліфікується за ст. 14 КК і ч. 1 ст. 18 КК, а замах на крадіжку - за ст. 15 і ч. 1 ст. 185 КК.

Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за со­бою кримінальної відповідальності.

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за власною волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення зло­чину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише у тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Залежно від виконуваної ролі розрізняють такі види спів­учасників:

- виконавець - це особа, яка у співучасті з іншими суб’єкта­ми злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що, відповідно до закону, не підлягають кримінальній від­повідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК України;

- організатор - це особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;

- підбурювач - це особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину;

- пособник - це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Залежно від кількості суб’єктів та умов вчинення ст. 28 КК України розрізняє такі види злочинів:

• злочин, учинений групою осіб (якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою);

• злочин, учинений за попередньою змовою групою осіб (якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення);

• злочин, учинений організованою групою (якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи);

• злочин, учинений злочинною організацією (якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп).

Умови кримінальної відповідальності кожного зі співучасників злочину визначаються ст. 29–30 КК України.