Загальна характеристика Конституції України та її юридичні

Властивості

 

Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті. 1

Преамбула - це вступна частина Конституції, яка містить норми, що проголошують цілі прийняття Конституції, її основні принципи.

У преамбулі, зокрема, зазначається:

Ø що Конституція приймається Верховною Радою від імені українського народу -громадян України всіх національностей;

Ø  що основою Конституції є здійснення українською нацією, усім українським народом права на самовизначення;

Ø що найважливішим завданням Конституції є забезпечення прав і свобод людини, гідних умов життя, зміцнення громадянської злагоди на землі України, розвиток та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Оцінюючи структуру Конституції України, відзначимо, що вона являє собою системно-структурну цілісність, що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від їх функціо­нального навантаження.

За своєю сутністю Конституція України характеризується як Основний Закон, який виходить із загальнолюдських, загальнонародних інтересів і потреб. Це акт, котрий на найвищому правовому рівні узаконює баланс інтересів усіх соціальних верств суспільства, наявних в ньому націй, етнічних груп.

 

Усі люди е вільні і рівні у своїй гідності та правах.. Ст. 21 Конституції України.

Отже, закріплюючи принципи правового статусу особи в державі, Основний Закон виходить із невід'ємності природничих прав у громадянина, його права на вільний розвиток своєї особистості, рівності всіх перед законом. Конституція не допускає жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження тощо.

Конституційною державою вважають ту, яка враховує політико-правовий вплив Основного Закону на становлення та функціонування її інститутів влади, на визначення об'єму конституційних прав та свобод людини і громадянина. Тим самим визначається сутність держави як інституції, яка формує, виражає загальнолюдський інтерес, який, у свою чергу, складає зміст публічного інтересу, що охороняється державою, завдяки чому і досягається гармонія свободи і необхідності в суспільному розвиткові.

 

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.... Утвердження і забезпечення прав і свобод с головним обов'язком держави. Ст. З Конституції України

Конституція України виходить із основних принципів класичного конституціоналізму. І це цілком зрозуміло: виявляючи повагу до загальновизнаних принципів міжнародного права, ми створюємо правові основи входження України у світове співтовариство. Одночасно, будуючи свою національну державу, ми зобов'язані світовий досвід використовувати творчо, враховуючи національно-державницькі традиції українського народу, його духовний, науковий потенціал, рівно ж реалії сьогодення суспільства.

Зовнішньополітична діяльність України, зазначається в Конституції, спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки (ст. 18). А чинні міжнародні договори стають частиною національного законодавства України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Основного Закону (ст. 9).

Беручи до уваги вищенаведене, Конституція України - Основний Закон держави, який, виходячи із загальнолюдських цінностей і загальновизнаних принципів міжнародного права, формулює загальні засади конституційного ладу та врегульовує суспільні відносини, що становлять основи правового положення людини і громадянина України, державно-територіальний устрій, визначальні начала організації і здійснення державної влади та місцевого самоврядування в Україні.

Конституція України характеризується рядом властивостей, які в певному аспекті розкривають її зміст. Виділяють юридичні, політичні та ідеологічні властивості конституції.

Отже, властивості конституції - це її специфічні риси, які відрізняють конституцію від інших нормативно-правових актів, характеризують її сутність та зміст.

Юридичні властивості виражають правову природу конституції і визначають її місце в правовій системі держави, в системі національного законодавства.

У першу чергу Конституція України є Основним Законом держави. Сама назва "основний закон " вказує про його особливе місце в системі Законів, які схвалюються в державі, і його особливе значення в порівнянні з іншими правовими актами. Конституція нашої держави закріплює не якусь одну сторону державного устрою, а всі докорінні засади, принципи на яких базується державний устрій України. Основний Закон врегульовує ті засади, які лежать в основі всієї системи національного права. За важливістю суспільних відносин, що врегульовуються Конституцією, вона не має рівних серед правових актів держави. Тому вона й виступає як Основний Закон держави.

За своїм змістом Конституція характеризується тим, що вона подає регламентацію основних сторін державної організації. Як Основний Закон Конституція характеризується і тим, що вона дає тільки основну, принципову регламентацію певних суспільних відносин. Завдяки цьому Конституція не вичерпує в принципі правової регламентації регульованих нею відносин.

Якщо проаналізувати текст Конституції України, то ми побачимо, що в ряді її статей передбачається необхідність прийняття законів, які покликані врегульовувати ті чи інші відносини у відповідності з принципами, закріпленими в Конституції. Так, у статті 4 Конституції України зазначається, що в державі існує єдине громадянство. Підстави ж набуття і припинення громадянства України визначається законом. Виходячи із цього конституційного положення. Верховна Рада України схвалює Закон України "Яро громадянство України", в якому визначає поняття громадянства, принципи законодавства України про громадянство, порядок набуття, припинення громадянства України, повноваження Президента України та державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства, та інші питання.

Наведемо інший приклад. Відповідно до Основного Закону, в Україні утворено Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції. Порядок

організації та діяльності Конституційного Суду, як зазначається у ст. 153 Конституції, процедура розгляду ним справ визначаються законом. Власне, керуючись цією статтею, 16 жовтня 1996 р. Верховна Рада ухвалює Закон України "Про Конституційний Суд України". Принагідне зауважимо, що врегульовуючи в XI розділі основні засади місцевого самоврядування, Конституція України передбачає необхідність схвалення відповідних законів. Беручи до уваги конституційні положення, парламент України приймає Закон України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні (ст. 140, 144 Консти­туції України)', Закон України від 14 січня 1998 р. "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" (абзац 3 ст. 141); Закон України від 15 січня 1999 р. "Про столицю України - місто-герой Київ" (абзац 2 ст. 140); Закон України від 11 липня 2002 р. "Про статус депутатів місцевих рад" (абзац 3 ст. 141); Закон України від 7 червня 2001 р. "Про службу в органах місцевого самоврядування" (абзац 3 ст. 141) і т.д. Кожний з цих законів деталізує конституційні положення, розвиває правові принципи закладені в них.

Наведені приклади дають підстави сформулювати і таку юридичну властивість Основного Закону - Конституція України виступає юридичною базою поточної нормотворчості.

Конституція, по суті, є правовим організатором нормотворчої діяльності держави. Прийняття нової Конституції стає величезним стимулом для подальшого вдосконалення законодавства і розвитку нормотворчої роботи. Природно, що ефективність конституційного регулювання і його впливу на правову систему в цілому тим вищі, чим швидше і повніше будуть здійснені передбачені в конституційному порядку заходи і видано закони та інші нормативні акти, які розвивають і конкретизують конституційні положення.

Отже, своєчасна реалізація положень Конституцій вимагає виконання широкої програми законодавчих робіт, що включає внесення необхідних змін і доповнень в поточне законодавство, а також прогнозування і підготовку нових законодавчих актів з врахуванням перспектив соціально-економічного, політичного розвитку країни. Конституція України є не просто Основним Законом, а серцевиною всієї правової системи держави.

Наступною юридичною властивістю Конституції є її верховенство. У тексті Основного Закону держави (ст. 8) говориться, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Можна стверджувати, що у досягненні та реалізації цього принципу в життя найважливіша роль відводиться Конституції. Вона виконує по відношенню до всієї системи права роль активного "установчого" центру. З введенням в дію Конституції, всі раніше прийняті закони та інші правові акти зберігають силу, оскільки не суперечать новій Конституції. Закони та інші нормативні акти, що приймаються в порядку поточної нормотворчої діяльності, повинні бути у відповідності з Конституцією. Власне, згадувана нами ст. 8 Основного Закону говорить, що "Конституція України має найвищу юридичну силу". Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Вимога відповідності нормативних актів змістові конституційних норм обумовлюється тим, що Конституція регламентує основні сторони державної організації, встановлює порядок і принципи здійснення нормотворчості у державі.

Отже, недотримання Конституції не є просто порушенням якогось юридичного акту вищого рівня, а зазіханням на принципи конституційного ладу, схваленого Конституцією.

До властивостей конституційних норм, а, отже, Конституції в цілому, слід віднести найбільш високу стабільність їх у порівнянні з іншими нормами права. Це випливає з того, що конституційні норми закріплюють найбільш характерні риси порядків, властивих даному етапові розвитку держави. Вони діють доти, поки зберігаються ці характерні риси, тоді як інші нормативні акти регулюють більш детальні, мобільні відносини.

Говорячи про стабільність Конституції, слід відзначити і особливий порядок внесення до неї можливих змін і доповнень.

У розділі XIII Конституції України врегульований порядок внесення змін до неї. Він покликаний забезпечити стабільність конституційного устрою і водночас динаміку його розвитку з урахуванням вдосконалення суспільних відносин. У ст. 154 Конституції визначено коло суб'єктів конституційної ініціативи, яким надано право порушувати питання про зміну положень Основного Закону. До них належить Президент У країни або не менш як третина народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (150 народних депутатів і більше). Лише вони можуть подавати законопроекти Верховній Раді України щодо внесення змін до Конституції.

Законопроект повинен бути поданий, як це передбачено регламентом Верховної Ради України, у письмовій формі, із супровідною запискою, де має обґрунтовуватись необхідність розробки та прийняття закону, а також, за необхідністю, з пояснювальною запискою, довідкою про фінансові та інші витрати, пов'язані з прийняттям і впровадженням закону, іншими мате­ріалами і додатками. У разі, якщо ці вимоги не виконані або форма поданого законопроекту не відповідає встановленим нормам, законопроект може бути повернутий Верховною Радою України його ініціаторові.

Конституція встановлює, що законопроект про внесення змін до неї повинен бути обов'язково попередньо схваленим більшістю від консти­туційного складу Верховної Ради України.

Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Із загального порядку внесення змін до Конституції України є винятки, які стосуються розділу І - "Загальні засади", розділу III - "Вибори. Референдум" і розділу XIII - "Внесення змін до Конституції України". Вони полягають у тому, що, по-перше, суб'єктами конституційної ініціативи щодо законопроекту про внесення змін до цих розділів є Президент України або не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України (300 народних депутатів і більше), по-друге, такий законопроект подається до Верховної Ради України за умови його прийняття не менш як

двома третинами від конституційного складу (300 народних депутатів і більше) і затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Конституція України (частина 2 ст. 156) встановлює також, що повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, ПГ\ ХШз одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Зазначений особливий порядок внесення змін до розділів І, ПІ і ХНІ Конституції України наголошує значення і необхідність забезпечення стабільності закріплених у них норм.

Конституція України (ст. 157) проголошує, що вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають:

> скасування чи обмеження прав та свобод людини і громадянина;

> їх спрямованість на ліквідацію незалежності України;

> порушення територіальної цілісності нашої держави.

Конституція України не може бути змінена також за умов воєнного та надзвичайного стану. При цьому під останнім розуміють особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону України від 16 березня 2000 р. "Про правовий режим надзвичайного стану" повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конститу­ційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З урахуванням цього Конституція України (ст.158) встановлює, що законопроект про внесення до неї змін, який розглядався Верховною Радою України, однак не став законом, може бути поданий до Верховної Ради повторно не раніше ніж через рік від дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. А у частині 2 цієї ж статті передбачено, що Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

Усі законопроекти щодо внесення змін до Конституції розглядаються Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності їх вимогам статей 157 і 158 Основного Закону держави.

Принагідне зауважимо, що з часу прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. до 1 вересня 2002 р. Верховна Рада України прийняла до розгляду цілий ряд законопроектів, що передбачали внесення відповідних змін у положення Основного Закону. Дотримуючись процедури, що є передбачена ст. 159 Конституції України, внесений законопроект розглядається парламентом за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції. За весь цей час орган конституційної юрисдикції ухвалив вісім висновків:

Ø у справі про внесення змін до ст. 98 Конституції України (25.03.1999 р., Справа №1-19/99);

Ø у справі про внесення змін до ст. 46 Конституції України (02.06.1999 р., Справа №1-20/99);

Ø у справі про внесення змін до ст. 76, 80, 90. 106 Конституції України (27.06.2000р. Справа №1-38/2000 І;

Ø у справі про внесення змін до Конституції України за ініціативою народних депутатів України (11.07.2000р. Справа №1-39/2000);

Ø у справі про внесення змін до ст. 80 Конституції України (05.12.2000 р. Справа №1-35/2000);

Ø у справі про зміни до ст. 98 Конституції України (21.12.2000 р. Справа №1-45/ 2000);

Ø у справі про внесення змін до ст. 84, 85 та інших Конституції України (14.03.2001 р. Справа №1-11/2001);

Ø справа про внесення змін до ст. 81 Конституції України, (04.07.2001 р. Справа №1-34/2001).

Охарактеризований порядок внесення можливих змін до Основного Закону держави забезпечує стабільність змісту Конституції України.

Нагадаємо, що про необхідність змін деяких положень Конституції України неодноразово говорив Президент України Л.Д. Кучма. Ці зміни, на його думку, обумовлені нагальною потребою здійснити в країні Конституційну реформу з метою забезпечити конституційний перехід від президентсько-парламентської республіки до парламентсько- президентської республіки, від однопалатного до двохпалатного парламенту України. У зв'язку з цим в квітні 2003 р. відбулися парламентські читання на якому народні депутати обговорювали доцільність проведення конституційної реформи.

Наступною юридичною властивістю Конституції України є те, що її норми як зазначається у ст. 8 Основного Закону України, є нормами прямої дії. Поняття "пряма дія ", як стверджується в літературі, стосується динамічного аспекту дії Конституції. Це поняття стосується змістовної характеристики прямої дії і в цьому випадку згадується поряд з такою юридичною властивістю, як найвища юридична сила. Застосування "прямої дії" консти­туційне правових норм є обов'язковим для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин.

  Отже, будь-яка конституційна норма не залежно від місця, яке вона займає в системі Основного Закону та функцій, які вона виконує, рівно ж мити, що нею переслідується, є нормою прямої дії. Конституція - частина законо­давства, і власне, та його частина, котра прямо регулює, випиває на суспільні відносини.

 

Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантуються.

Ст.8 Конституції України

 

Інакше кажучи, під дією конституційних норм розуміємо передусім регулюючий вплив Конституції на суспільні відносини. Він може здійснюватись безпосередньо -лише конституційними засобами чи сумісно з іншими правовими нормами, які у даному випадку частіше всього визначають процедуру здійснення норм Основного Закону. Дія консти­туційних норм може здійснюватись і опосередковано, після попередньої їх конкретизації в інших законодавчих актах. Отже, одних випадках, таким чином, для регулювання суспільних відносин достатнім є конституційні норми, в інших конституційна норма потребує конкретизації. У зв'язку з цим можливо і потрібно розмежовувати безпосередню і опосередковану дію Конституції України. В основі такого розмежування - різні рівні регулювання конституційних правовідносин, суб'єктами яких виступають держава, державні та громадські органи і організації, органи місцевого самоврядування, посадові особи чи громадяни і т.д. І якщо на більш високому рівні конституційного регулювання достатнім є, як правило, конституційні норми, то на іншому рівні в конституційних правовідносинах з участю громадян - часто необхідними є більш високий ступінь формальної визначеності при встановленні їх прав і обов'язків, що забезпечується за посередництвом норм адміністративного, цивільного, трудового, кримінального та інших галузей права. В цьому останньому випадку конституційні норми, конкретизуючись у нормах відповідних галузей права, діють опосередковано.

Характеризуючи юридичні властивості Конституції, слід вказати на таку з них, як підвищений ступінь охорони Конституції з боку держави. Конституційні норми, крім власних засобів забезпечення зазначених в приписах самої Конституції, охороняється приписами всіх галузей права; вони також забезпечуються всіма органами держави.

Лекція № 2 Характеристика загальних засад конституційного ладу в Україні

План

1. Поняття конституційного ладу