Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: Археология Биология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Техника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ? Влияние общества на человека Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления	Главная Избранные Случайная статья Познавательные Новые добавления Обратная связь FAQ Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни Стр 1 из 25Следующая ⇒ МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА" Подольчак Н.Ю., Петришин Н.Я., Харчук В.Ю., Жежуха В.Й.     №_________ АДМІНІСТРАТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ   КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів напрямку підготовки 6.030601 „Менеджмент” Усіх форм навчання Затверджено на засіданні кафедри зовнішньоекономічної  та митної діяльності Протокол №­1 від 27.08.2012 р. ЛЬВІВ 2012 Подольчак Н.Ю., Петришин Н.Я., Харчук В.Ю., Жежуха. В.Й. Адміністративний менеджмент: конспект лекцій для студентів напрямку підготовки 6.030601 „Менеджмент” усіх форм навчання. – Львів: НУ „Львівська політехніка”, ІНЕМ, каф. ЗМД, 2012. – 108 с.   У конспекті лекцій розглядається термінологічна база з адміністративного менеджменту; обгрунтовано роль адміністрації та менеджера-адміністратора в системі адміністративного менеджменту, розглянуто функцій та процес адміністративного менеджменту. Конспект лекцій націлений на забезпечення теоретичного підгрунтя формування вмінь щодо планування та організування адміністративної роботи, обгрунтування вибору форм і методів адміністративного впливу на підлеглих, вивчення форм адміністративного контролювання та регулювання діяльності, формування інформаційно-адміністративного забезпечення роботи організації тощо. Рекомендується для студентів економічних спеціальностей, аспірантів, викладачів, науковців, підприємців, менеджерів, економістів та інших фахівців.   Відповідальна за випуск:         Мукан О.В., к.е.н., доц.                                                        кафедри зовнішньоекономічної                                                             та митної діяльності                                         Рецензенти: Алєксєєв І.В., д.е.н, професор, завідувач кафедри фінансів Навчально-наукового інституту економіки і менеджменту Національного університету «Львівська політехніка» Мукан О.В., канд. екон. наук, доцент кафедри зовнішньоекономічної та митної діяльності Національного університету «Львівська політехніка» ЗМІСТ
Вступ.............................................................................................................	4
Тема 1. Теорія адміністративного менеджменту.................................	5
Тема 2. Система адміністративного менеджменту та апарат управління..................................................................................................	28
Тема 3. Планування в адміністративному менеджменті....................	38
Тема 4. Організовування праці підлеглих та проектування робіт..............................................................................................................	45
Тема 5. Мотивування працівників апарату управління...................	55
Тема 6. Контролювання та регулювання в адміністративному менеджменті................................................................................................	64
Тема 7. Адміністративні методи управління........................................	73
Тема 8. Адміністрування управлінських рішень................................	84
Тема 9. Сучасні технології адміністративного менеджменту..............	90
Рекомендована література.......................................................................	106

ВСТУП

Вивчення дисципліни «Адміністративний менеджмент» націлене на формування у студентів спеціальних професійних, соціальних та особистісних компетенції, накопичення знання щодо формування та функціонування механізмів адміністрування у процесі управління організаціями, сукупності функцій і методів адміністрування, що зумовлюють відповідні управлінські взаємовідносини в органах управління організацій різних форм і сфер діяльності.

Метою вивчення дисципліни є підвищення ефективності управління організаційними структурами завдяки правильному використанню менеджерами різних рівнів принципів та інструментів адміністрування, створенню цілісної системи адміністративного управління організацією.

Завданнями вивчення дисципліни є: вивчення термінологічної бази з адміністративного менеджменту; обгрунтування ролі адміністрації та менеджера-адміністратора в системі адміністративного менеджменту; вивчення функцій та процесу адміністративного менеджменту; формування вмінь щодо планування та організування адміністративної роботи; обгрунтування вибору форм і методів адміністративного впливу на підлеглих; вивчення форм адміністративного контролювання та регулювання діяльності; формування інформаційно-адміністративного забезпечення роботи організації.

Таблиця 1.1

Таблиця 1.2

Модель управління

  Бюрократична Менеджерська Фокусування уваги На власних потребах та перспективах На потребах та перспективах споживачів Тип внутрішньої структури і відносин Ієрархічна структура з чітким розподілом обов’язків і відповідальності. Жорстка пірамідальна структура управління. Сіткова модель організації із домінуванням відносин довіри і взаємодоповнюваності. Організація діє як одна команда. Оцінка власної діяльності За обсягом освоєних ресурсів і кількості виконаних завдань За результатами, що представляють цінність для споживачів та інших зацікавлених груп. Гнучкість структури Низька. Організація намагається діяти за одноразово встановленими процедурами. Порівняно висока. Алгоритм дій змінюються кожного разу при зміні вимог, що встановлюються зацікавленими групами до виробництва продукції чи послуг. Зворотний зв'язок Формально. Часто носить односпрямований нав’язливий характер. Реально діюча постійна комунікація. Структура розподілу праці Жорсткий ієрархічний розподіл аналітичної роботи від безпосереднього виробництва чи обслуговування. Стимуляція аналітичної роботи для удосконалення роботи із зацікавленими групами.

 

Управлінський бюрократизм

       На відміну від «ідеальної моделі» бюрократії за М. Вебером сучасна модель адміністративної діяльності включає дуже складні характеристики. Це обумовлено тим, що значний вплив на управлінський процес наприкінці XX століття чинить науково-технічна революція, і зокрема нові інформаційні технології. Такі технології використовуються як оперативний засіб раціоналізації управлінської діяльності, без чого уявити сучасну систему адміністративного управління вже неможливо.

       Управлінський бюрократизм особливо гостро проявляється у державному управлінні. В межах підприємства часті зміни середовища та оточення не дають змогу сформувати сталу систему управлінського бюрократизму із чіткими рисами та характеристиками. Тому доцільно розглянути управлінський бюрократизм в адміністративно-державному управлінні. Постараємося виділити основні характеристики адміністративної діяльності в 90-і роки XX століття:

       • розробка, здійснення і оцінка програм з використанням сучасних методів соціально-політичної та соціально-економічної діагностики, ідентифікації і розпізнавання образів, агрегування інформації та її комп'ютерної обробки (за допомогою методів математичного моделювання соціальних процесів при розробці управлінських рішень на локальному, регіональному та національному рівнях);

       • прогнозування та облік у практичній діяльності позитивних і негативних тенденцій у розвитку суспільних явищ, розробка заходів по локалізації та усунення недоліків, визначення потреби в змінах і нововведеннях та здійснення практичних дій з їх реалізації;

       • аналізування, узагальнення та інтерпретування соціальних, політичних і економічних показників, що характеризують стан підприємства, району, регіону, країни;

       • організація і проведення емпіричних досліджень з вивчення соціально-політичних і соціально-економічних процесів в області (регіоні, країні) для пошуку оптимальних управлінських рішень, прийняття таких рішень;

       • застосування раціональних прийомів пошуку, обробки, зберігання і використання необхідної соціальної, політичної, економічної та наукової інформації.

       Динамічно змінюється і стиль адміністративного управління. Якщо менеджери на початку століття уникали ризикованих дій, не любили змін, боялися допустити помилки, оскільки вони за це каралися, то в кінці XX століття стиль адміністративно-державного управління принципово змінився. Нижче наведена схема, яка дає змогу порівняти стиль «ідеального бюрократа» за М. Вебером зі стилем «ідеального» сучасного чиновника державного апарату в 90-і роки (табл. 3).

Таблиця 3

Таблиця 4

Рис. 2.1. Взаємозв’язок між різними категоріями управління

       Менеджмент в собі включає ту частину адміністративного менеджменту, яка стосується адміністративного менеджменту в підприємницьких структурах, інша ж частина адміністративного менеджменту – це управління в державних установах.

       Не випадково систему адміністративного управління понад півстоліття на практиці використовують всі великі, середні і малі компанії в США, Західній Європі та Азії. Завдяки даній системі вони забезпечують у діяльності власних підприємств високу продуктивність праці. Як наслідок, незважаючи на значний розмір заробітної плати, у них низька собівартість вироблених товарів (послуг), висока конкурентоспроможність і прибутковість компаній.

       Система адміністративного управління дозволяє вирішити два основні завдання управління, спрямовані на зростання продуктивності: перше - завдання раціональної організації праці, друге - завдання мотивації кожного працівника до продуктивної і якісної праці.

       Виходячи з двох основних завдань управління цілісна система адміністративного управління складається з двох підсистем:

- організаційна система управління;

- система адміністративного управління персоналом.

Рис. 2.2. Взаємозв’язок між адміністративним та іншими видами менеджменту підприємства

       Адміністратор на підприємстві встановлює правила гри, стандарти, норми, формує політику, тобто фактично є законодавчою владою підприємства та організації, а менеджер здійснює виконавчі функції в управлінні. Тому адміністратор приймає стратегічні управлінські рішення в організації, коли менеджер приймає рішення в межах рішень та норм встановлених адміністраторами.

Більшість науковців сходяться на тому, що адміністратор виконує функції планування, організування, а менеджер – мотивування та контролювання, регулювання. Інші переконують, що у діяльності адміністратора домінують функції – організування та мотивування, а інші три у діяльності менеджера (планування, контролювання та регулювання). Відповідно адміністратор повинен володіти вміннями та знаннями адміністратора, рідше аніж технічними, натомість, менеджер особливо нижчих рівнів управління повинен володіти насамперед вміннями комунікування та технічними знаннями та навичками.

       Відмінності між адміністраторами та менеджерами залежить від рівня управління підприємством. Однак менеджери, які посідають вищі рівні управління змушені більше часу відводити своїй роботі для виконання адміністративних функцій (планування та організування), і навпаки на нижчих рівнях управління керівники виконують більше поточні управлінські функції (мотивування та контролювання, регулювання). Тому адміністратори посідають посади вищого рівня управління, а менеджери в основному займають посади середнього та нижчого рівня управління (рис. 2.3). Адміністратори можуть бути і на нижчому рівні управління, однак їхнє число є незначним, а функції, насамперед, спрямовані на виконання рутинних завдань і забезпечення виконання встановлених норм на підприємстві.

 

 

Рис. 2.3. Розподіл адміністраторів та менеджерів за рівнями управління на підприємстві

       Зважаючи на те, що адміністратори займають, як правило, вищі рівні управління в організації, то й відповідно обсяг їхніх повноважень та влади є вищим, аніж у менеджерів підприємства.

       Адміністратори, як правило, працюють в державних організаціях, державних підприємствах, силових структурах, релігійних організаціях, університетах та навчальних організаціях та інших комерційних організаціях, які працюють у сфері обслуговування та надання послуг (заклади громадського харчування, туристичні оператори та агентства, провайдери) тощо. Менеджери, як правило, працюють в бізнес-структурах та підприємницькій діяльності у сфері виробництва.

       Відмінними є умови прийняття управлінських рішень адміністраторами та менеджерами. На прийняття рішень адміністраторами впливають громадська думка, урядова політика та політика державних органів влади, соціально-культурні та релігійні норми. На процес прийняття рішень менеджерами найбільше впливають думки менеджерів, їхня кваліфікація, сповідувані цінності тощо. Менеджери частіше змушені приймати оперативні управлінські рішення.

        

       2.3. Адміністративний менеджмент в бізнес-організаціях, державних органах влади та громадських організаціях

Функції управління: планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання – це види діяльності, спільні для всіх аспектів управління, вони репрезентують суттєві елементи управління безвідносно до будь-якого культурного чи якогось іншого середовища.

Однак між державним та приватним управлінням існують значні відмінності. В державному управлінні великий масштаб і різноманітність урядової діяльності та програм, які охоплюють все — від збирання сміття до національної оборони. Приватне управління навіть великими господарськими організаціями й корпораціями не змогло б функціонувати в таких різних сферах діяльності. Державне управління діє в жорсткому політичному середовищі.

Робота (діяльність) у державних управліннях – це державна служба. Вона відрізняється від менеджменту в приватних фірмах за деякими особливостями, які можна визначити за такими критеріями:

– мета діяльності: виконання суспільних завдань;

– суб’єкти діяльності (хто визначає завдання і надає повноваження): демократичні структурні одиниці (парламент та інші виборні представництва уряду);

– форма дії (методи дії): підготування, реалізація і контроль політичних рішень і тих дій, що випливають із цих рішень;

– форма організації: державні установи за бюрократичною моделлю;

– виконавці: державні працівники (чиновники).

Порівняємо роботу (діяльність) працівників у державних установах і в приватних фірмах (табл. 2.2).

 

Таблиця 2.2

Таблиця 2.3

Таблиця 2.4

Рис. 2.4. Загальна системна модель організації

 

       2.7. Менеджер-адміністратор як ключовий елемент системи адміністративного управління: зміст його діяльності, функції та завдання

Важлива роль у підвищенні культури і якості управлінської діяльності належить керівникові, який завжди має бути інтелектуально розвинутим, розумово енергійним, вимогливим, мати високе почуття обов’язку і відповідальності, вміти постійно здійснювати самоконтроль і самовдосконалення, набувати тих якостей і знань, які будуть підвищувати ефективність діяльності організації. Важливо для діяльності керівника мати збалансовану і гнучку систему управління, і ця система має бути єдиним цілим.

Завдання вдосконалення управління полягає в оптимізації всієї системи, а не окремих її компонентів. Успіх керівника багато в чому залежить від того, чи зможе він ідентифікувати свою діяльність із цілями організації. Керівник завжди має дивитися у майбутнє через призму теперішнього, тобто зіставляти теперішній стан з перспективою в майбутньому.

Директор, керівник групи, начальник, завідувач тощо - всі ці слова позначають посади. Люди, які обіймають ці посади можуть бути об’єднані загальним поняттям «менеджер», оскільки можна визначити наступні спільні для них ознаки діяльності:

1) менеджер керує роботою одного або кількох співробітників організації;

2) менеджер управляє частиною або всією організацією, в якій він працює;

3) менеджер отримує певні повноваження та приймає в межах цих повноважень рішення, які будуть мати наслідки для інших співробітників організації.

Тобто, менеджер – це людина, яка займає постійну керуючу посаду, наділена повноваженнями і приймає в їх межах рішення за певними видами діяльності організації.

    2.8. Вимоги до сучасного менеджера-адміністратора

Керівник, по Файолю, повинен бути лідером - людиною, яка своїм прикладом надихає підлеглих, стимулює їх діяльність з метою вирішення завдань організації завдяки гарному знанню справи і колективу підлеглих, постійному контакту з підлеглими і широкому баченню всього, що відбувається навколо. Також керівник, на думку представників адміністративної школи, повинен володіти такими психологічними якостями: здоров'я, розум та інтелектуальні здібності, моральні якості (стриманість, воля, почуття обов'язку, рішучість у прийнятті відповідальних рішень); хороша загальна освіта, здатність керувати людьми (передбачення, організаторські здібності, вміння впливати на людей для виконання поставлених завдань, комунікабельність та ін); знання всіх найбільш важливих функцій і напрямів діяльності підприємства; максимальна компетентність в діяльності конкретного підприємства. Менеджер, у якого присутні усі перелічені вище якості, являє собою поєднання інтелектуальної сили та емоційного впливу.

Таким чином, ринкова економіка вимагає від менеджера-адміністратора: здатності керувати собою; розумних особистісних цінностей; чітких особистих цілей; постійного особистого зростання (розвитку); навичок рішення проблем; творчого підходу; здатності впливати на оточуючих; знання теорії управління; організаторських здібностей; здатності навчати підлеглих; здатності формувати і розвивати трудовий колектив.

ТЕМА 3. ПЛАНУВАННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

3. 1. Сутність адміністративного планування

Планування- це процес формування місії та цілей організації, вибору специфічних стратегій для визначення та отримання необхідних ресурсів та їх розподілу з метою забезпечення ефективної роботи організації у майбутньому. Процес планування є інструментом, який допомагає в процесі прийняття управлінських рішень. Його мета полягає в забезпеченні нововведень і змін у достатньому обсязі, щоб адекватно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі. Планування — неодмінна передумова успішної реалізації будь-якого ділового починання організації. Як загальна функція управління планування є процесом підготовки на перспективу рішень про те, що, ким, як, коли повинно бути зроблено.

Залежно від тривалості планового періоду (горизонту планування) розрізняють короткострокові плани комерційної фірми - до 12 місяців, у тому числі поквартальні; середньострокові плани - від 1 до 5 років; довгострокові плани — від 5 до 10 років.

Для процесу планування можна визначити такі етапи:

(1) аналіз проблем;

(2) визначення мети;

(3) розробка альтернативних можливостей вирішення проблем і їхньої оцінки;

(4) ухвалення рішення щодо обраної можливості;

(5) планування досягнення мети.

Менеджмент у державних організаціях значно відрізняється від бізнес-менеджменту, що обумовлено рядом важливих чинників. Колишній президент США Дж. Форд пояснював причини труднощів, що зазнають на державній службі представники ділових кіл, тим, що багато бізнесменів відчувають розчарування, опинившись на посаді міністра в уряді. У господарській діяльності вони звикли до більшої влади, а працювати їм доводиться зовсім в іншій обстановці. В уряді вони повинні слідувати суворим процедурам і розпорядженням. До цього важко пристосуватися. Дійсно, нерідко відбувається так, що керівники приватних підприємств, отримавши призначення на високу урядову посаду, сподіваються внести великі зміни в оперативну роботу уряду і політичного життя країни. Проте вони зазвичай ідуть у відставку розчарованими і навіть озлобленими. Серед багатьох причин головна - бюрократизм із його безкінечними правилами і розпорядженнями, обов'язковими на державній службі. Через це будь-які зміни відбуваються вкрай повільно, буквально черепашачими темпами порівняно зі сферою бізнесу. Адже система державної служби припускає, що старша посадова особа наділена вищою бюрократичною владою, яка надійно захищає її від організаційних ініціатив керівників середнього рівня, і тому ініціативи тут завжди чекають згори. Далі необхідно враховувати велику кількість адміністративних одиниць, що беруть участь у процесі прийняття рішень. Під будь-яким рядовим актом можна виявити півдюжини значних міністерських підписів, більшість із яких мають чисто формальне значення. Проте досвід показує, що прямування документа від міністерства до міністерства найчастіше супроводжується його глибоким вивченням в апараті цих відомств в основному під кутом зору «аби чого не вийшло», що аж ніяк не сприяє оптимізації державних рішень. Навпаки, саме через це більшість рішень набуває безособового, компромісного характеру. Коли до розробки рішення залучають таку велику кількість осіб, практично неможливо сказати, хто ж є його автором. Поняття особистої відповідальності частково втрачає зміст. Пріоритетне значення одержує не ефективність рішення, а тактичні міркування. У процесі обговорень проектів урядових постанов виникає велика кількість конфліктних ситуацій, які менеджер повинен намагатися подолати. Зрештою менеджер втягується в адміністративну гру, кожний з учасників якої насамперед стурбований маскуванням своїх планів і тому демонструє розважливу повільність, шукає вигоду для себе. Прагнення не зачіпати самолюбство сторін, так само як суто політична занепокоєність тим, щоб запланований захід не занадто вплинув на рівновагу сил, найчастіше приводить до полюбовних угод: ні переможців, ні переможених, але конкретні завдання менеджменту при цьому зазвичай відходять на другий план. Крім того, існують численні політичні обмеження для реалізації менеджменту в державних організаціях. Практично будь-яке рішення державних органів так чи інакше зачіпає інтереси політиків, тому представники найрізноманітніших політичних лобістських організацій намагаються вплинути на державний менеджмент.

Оперативні рішення приймають на середньому рівні політичної гри. Так, якщо менеджер із соціального забезпечення в місцевому уряді бачить, що його відомство не в змозі забезпечити деякі види послуг, наприклад, консультації з працевлаштування безробітних, забезпечення догляду за хворими вдома, то він може звернутися до приватних компаній або інших організацій місцевого уряду.

3.2. Особливості стратегічного планування

Вважається, що стратегічне планування стосується питань прийняття оптимальних управлінських рішень і представляє собою процес аналітичний. Стратегічне планування займає центральну позицію в системі стратегічного управління, яке забезпечує взаємодію двох інших елементів – розробки стратегії та реалізації стратегії. Стратегічне планування, будучи елементом системи стратегічного управління, само по собі виступає як система елементів, дія якої на виході забезпечує наявність алгоритму досягнення мети, комплекс ресурсів, необхідних для кожного кроку алгоритму, а також часові межі здійснення планових заходів.

В основу стратегічного планування покладено стратегію. Слово «стратегія» грецького походження і в перекладі означає «майстерність генерала», яка допомагала великим полководцям досягати разючих перемог. Для фірми стратегія — це детальний, всебічний, комплексний план, набір дій і рішень, які керівництво розробляє та приймає для досягнення цілей фірми. Стратегію відрізняють довгостроковість і впровадження інновацій (нововведень). Основне завдання, яке вирішує стратегія діяльності фірми - забезпечення впровадження інновацій і змін в організації шляхом розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, внутрішньої координації та передбачення майбутніх змін у діяльності. Стратегію здебільшого розробляє найвище керівництво, але її реалізація передбачає участь керівників усіх рівнів управління.

Товарна орієнтація ринку характеризується прагненням до поліпшення якості товарів без серйозного врахування потреб, смаків, бажань покупців. Базовою теорією управління фірмою за таких умов є бюджетний контроль, що базується на внесенні поправок в обсяг і структуру

бюджетного контролю лежить уявлення про незмінність основних умов і закономірностей на ринку. Коректування діяльності здійснюється лише час від часу, якщо є необхідність.

Збутова орієнтація характеризується забезпеченням максимізації збуту за допомогою реклами та інших методів впливу на покупця з метою примусити його здійснити покупку. За такої орієнтації використовують довгострокове планування, що ґрунтується на можливості прогнозувати довгостроковий приріст основних показників діяльності фірми. Процес планування передбачає визначення довгострокових змін обсягу продажу, рівня витрат, продуктивності праці та інших показників згідно з набутим досвідом та існуючими тенденціями, що зберігатимуться досить тривалий час. Довгострокове планування підпорядковує виробничу діяльність змінам на ринку, які мають відбитись на комерційній активності фірми, у найближчі 2—10 років.

Ринкова орієнтація діяльності фірм передбачає відбір товарів найвищої якості, що мають найбільший попит і забезпечують максимальний продаж. У таких випадках використовують стратегічне планування. Залежно від умов комерційної діяльності кожна фірма використовує відповідну теорію управління. Найпрогресивнішою є теорія стратегічного планування. Стратегічне планування вносить суттєві корективи в методи управління, відкидаючи можливість управління діяльністю фірми виходячи з екстраполяції минулих тенденцій. Виникає необхідність вносити стратегічні корективи в поставлені завдання згідно зі змінами на ринку і аж до можливості прогнозування виходу на ринок інших товарів. Ця управлінська концепція робить акцент на умовах ринку, особливо на умовах конкуренції та збуту як на критерій управління. Вона вже наближається до маркетингу, але в ній ринкові умови враховують лише як чинники випадкових відхилень від виробленої стратегії, а стратегічний план пристосовують до таких змін, проте він не передбачає заходів, що активно впливатимуть на ринкову ситуацію.

Періодичне коригування стратегії допоможе вирішити завдання виробничо-збутової діяльності фірми відповідно до умов ринку.

Місія — головна, загальна ціль організації, яка визначає причину її існування. Місія організації конкретизує статус фірми і забезпечує напрям та орієнтири для визначення цілей і стратегій на різних організаційних рівнях. Формулювання місії має охоплювати таке:

- завдання фірми з погляду її основних послуг і виробів, ринків і технологій, тобто, якою підприємницькою діяльністю займається фірма;

- зовнішнє середовище стосовно фірми, яке визначає її робочі принципи;

- культура організації: який робочий клімат існує всередині фірми і яких людей він приваблює.

Вироблені на основі місії цілі організації є критерієм для всього подальшого процесу прийняття управлінських рішень. Якщо керівники не знають основної цілі, то вони не матимуть основи для вибору найкращої альтернативи.

Без визначення місії як орієнтира керівники мають приймати рішення на основі своїх індивідуальних цінностей. Чітке визначення цілей передбачає опис продукції ринків, розмір обороту, прибутків тощо.

Цілі мають відповідати таким вимогам:

1. Бути конкретними, результати їх здійснення можна виміряти.

Експерти вважають, що нормативна кількість цілей може коливатися від 4 до 6. Цілі мають загальний характер, вони є допоміжними засобами управління, планування, керівництва і мислення.

2. Мати чітко визначений горизонт планування. Згідно з горизонтом планування розрізняють довгострокові, тактичні та оперативні цілі.

3. Бути досяжними. Встановлення цілей, які не забезпечуються ресурсом організації або здійснення яких не відповідає зовнішнім умовам, може призвести до катастрофічних наслідків.

Експерти рекомендують перевіряти актуальність стратегічних цілей щорічно або відповідно до зміни основних чинників (наприклад, якщо ціль вважають досягнутою або визнають помилковою). Отже, цілі і пріоритети державного стратегічного менеджменту не є сталими, їх можна і необхідно час від часу переглядати.[1]

Вибір стратегії зумовлений цілями організації (легкими чи складними), ризиком, на який іде компанія, зовнішнім і внутрішнім середовищем.

Залежно від класифікаційної ознаки розрізняють стратегії (табл. 3.1):

-за рівнем управління, на якому розробляють стратегію;

-за стадією «життєвого циклу» підприємства;

-за характером поведінки організації на ринку.

Залежно від рівня управління, на якому розробляють стратегію, виділяють:

-корпоративну,

-ділову,

-функціональну,

-оперативну.

Серед стратегій, які мають місце впродовж «життєвого циклу» підприємства, розрізняють:

-стратегії зростання,

-стратегії стабілізації,

-стратегії скорочення.

За характером поведінки на ринку існують такі стратегії:

-активна,

-пасивна.

Таблиця 3.1

Класифікація стратегій

Класифікаційна ознака	Види стратегій
Рівень управління	Корпоративна (для ділової диверсифікованої компанії)
	Ділова (для певної сфери діяльності компанії)
	Функціональна	Стратегія маркетингу
		Фінансова стратегія
		Стратегія виробництва
		Соціальна стратегія
		Інноваційна стратегія
		Екологічна стратегія
		Стратегія структурних перетворень
	Оперативна	Стратегія для заводів
		Стратегія торговельних регіональних представників
		Стратегія відділів
Стадія «життєвого циклу» підприємства	Зростання	Стратегія концентрованого зростання
		Стратегія інтегрованого зростання
		Стратегія диверсифікованого зростання
	Стабілізації
	Скорочення	Стратегія скорочення
		Стратегія скорочення витрат
		Стратегія ліквідації
Характер поведінки на ринку	Активна
	Пасивна	Рецептивна стратегія
		Адаптивна стратегія

 

Активна (наступальна, експансивна) стратегія характеризується:

1) диверсифікацією (постійним розширенням діяльності фірми);

2) технологічною орієнтацією (фірма розробляє нову продукцію, а потім оцінює можливості ринку);

3) наступальністю (бажанням випередити конкурентів у випуску та продажу нової продукції).

Пасивна (реактивна) стратегія характеризується:

1) концентрацією діяльності фірми на визначеному сегменті ринку;

2) ринковою орієнтацією (фірма спочатку вивчає запити споживачів, потім визначає технологічні можливості для розробки товару, який може задовольнити ці запити);

3) оборонною стратегією (фірма захищає свою частку ринку, оновлюючи продукцію у відповідь на дії конкурентів).

Пасивна стратегія може набувати двох форм: рецептивної та адаптивної. Для рецептивної стратегії характерне обмеження інновацій, використання вже перевірених управлінських рішень і методів. Адаптивна стратегія має на меті утриматися серед новаторських фірм, якнайшвидше використовуючи нові рішення, продукцію тощо.

3.3. Методичні основи адміністративного планування

З погляду менеджменту функція планування полягає в розробці змісту та послідовності дій для вирішення поставлених завдань.

Планування в менеджменті має три цілі: свідома організація господарської діяльності; спонукання працівників «зазирати в майбутнє», тобто прищеплення їм здатності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку підприємства; визначення критерію контролю фактичних параметрів.

Для того щоб планування виконало свою функцію, воно повинно ґрунтуватися на таких принципах: повнота, точність, економічність, безперервність, гнучкість, масовість.

Організаційне планування має свої прийоми та методи, які відрізняються від прийомів і методів планування економічних показників господарської діяльності (балансовий, техніко-економічних розрахунків, економіко-математичне моделювання та ін.). До методів організаційного планування відносять метод послідовного опису операцій; графіки виконання; метод сітьового планування та управління; метод робочого календаря.

Метод послідовного опису операцій. Суть цього методу полягає у складанні плану послідовного виконання робіт, кожна з них описується з необхідним ступенем деталізації. План може бути складений у вигляді послідовного переліку операцій, у вигляді схеми чи таблиці.

Графіки виконання. Графіки виконання передбачають, що, коли і ким має бути зроблене в межах певних строків (початок і закінчення робіт).

Метод сітьового планування. Процес сітьового планування полягає в побудові таблиці робіт, у якій вказуються параметри, що характеризують тривалість робіт, та сітьового графіка, де зазначається їх послідовність.

Основним поняття сітьового планування є події, роботи, мережа, критичний шлях.

Події — це певні проміжні або кінцеві результати роботи. Момент здійснення події — це досягнення відповідної проміжної або кінцевої мети. Кожна подія, крім початкової і кінцевої, означає закінчення будь-якої роботи (або кількох робіт) і можливість початку іншої (наступної) роботи.

Роботи (дії) являють собою процеси, необхідні для здійснення всіх подій, крім початкових. Є три види зв’язків між подіями:

-робота у звичайному розумінні слова, яка характеризується тривалістю, вартістю, затратами трудових і матеріальних ресурсів;

-очікування, з яким маємо справу тоді, коли обладнання, робоча сила зайняті іншим видом робіт. Очікування характеризується затратами часу;

-логічна залежність, тобто неможливість початку одних робіт до закінчення інших. Вона не пов’язана із затратами часу й ресурсів.

Сіткою (сітьовим графіком) називають графічне зображення послідовності робіт.

Критичний шлях — це така послідовність взаємопов’язаних подій, яка враховує тривалість усієї операції.

Метод робочого календаря. Робочий календар — це план роботи керівника чи фахівця за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць, декада, тиждень, день).