Економічні відносини власності.

 

Власність як економічна категорія виражає відносини з приводу привласнення об’єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Об’єкти власності - це все те, що можна привласнити чи відчужити:

- засоби виробництва, нерухомість, природні ресурси, гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них;

-  інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецт­ва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп’ютерні програми, технології тощо);

- культурні та історичні цінності;

- робоча сила.

Суб’єкти власності - це персоніфіковані носії відносин власності:

- окрема особа (індивідуум) - людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків;

- юридичні особи - організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм;

- держава в особі органів державного управління, муніци­палітети (органи місцевого управління та самоврядування);

- декілька держав або всі держави планети.

Приватна власність - це такий тип власності, коли ви­ключне право на володіння, користування і розпорядження об’єк­том власності та отримання доходу належить приватній (фізич­ній чи юридичній) особі. Вона є потужним фактором розвитку суспільства, оскільки стимулює у власника підприєм­ницьку ініціативу, інтерес до збільшення особистого, а отже, й спільного багатства, надає йому економічну свободу вибору, певний статус у суспільстві, самоповагу, право успадкування, утверджується у реальну майнову відповідальність тощо.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу — праця.

Комбіновані форми власності. У розвинутих країнах За­ходу з метою забезпечення ефективнішого функціонування виробництва відбувається процес об'єднання підприємств різних форм власності, однак за умови збереження кожною із них своєї базової якості. У результаті створюються комбіно­вані форми власності: концерни, трести, холдинги, фінансо­во-промислові групи та інші об'єднання. Кожний учасник та­кого об'єднання делегує органу управління такий обсяг своїх повноважень, який не спричиняє втрати основних властиво­стей притаманної йому форми власності.

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склались і законодавчо закріплені такі форми власності:

- приватна;

- колективна;

- державна.

В результаті проведення політики роздержавлення і привати­зації в Україні останніми роками суттєво змінилась структура форм власності. На зміну монопольному пануванню державної власності прийшов реальний поліформізм власності, якій створив об’єктив­ну основу для формування й ефективного розвитку ринкової еко­номіки в країні.

 

 

 

 

6. Економічні системи. Суть та принципи ринкової, планової (А-К), змішаної та перехідної економік.

 

Економічна система — це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють єдине ціле і мають цілеспрямоване функціонування.

Складові:

- продуктивних сил ( сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ необхідних для задоволення потреб людей)

- економічних відно­син (це відносини між людьми з приво­ду виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ).

механізму господарювання ( складається із сукупності форм і методів ре­гулювання економічних процесів та суспільних дій господарю­ючих суб'єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень).

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується

- пануванням приватної власності на економічні ресурси,

- передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів,

- свобо­ду вибору підприємницької діяльності,

- особисту свободу всіх економічних суб'єктів,

- однаковий доступ їх до ресурсів, науко­во-технічних досягнень, інформації.

У такій системі поведінка кожного економічного суб'єкта мотивується його особистими інтересами. Кожний з них прагне отримати максимальний дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Але кожний еко­номічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він одночасно є носієм і суспільного інтересу.

На ринку здійснюється таке поєднання приватного інтересу із суспільним, яке Адам Сміт проголосив принципом невидимої руки ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через виробництво і продаж товарів на ринку, не усвідомлює того, що одночасно працює і на задоволення суспільного інтересу. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Конкуренція тут є основною рушійною си­лою розвитку економіки.

Втручання держави в економічні процеси мінімальне і вива­жене. Роль держави обмежується лише захистом приватної влас­ності та встановленням сприятливого правового поля для вільно­го функціонування ринку. Усі економічні рішення приймають­ся ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала при­близно до першої третини XX ст.

Командно-адміністративна система — це неринкова еко­номіка, яка базується на

- пануванні державної власності,

- одержавленні та монополізації народного господарства,

- жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і роз­поділі ресурсів,

- відсутності реальних товарно-грошових відно­син,

- конкуренції і вільного ціноутворення.

Їй притаманні висо­ка затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрів­няльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріа­льних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особ­ливо товарів народного споживання) тощо.

Усе це ознаки недо­статньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.

Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії.

Змішана економічна система є адекватною формою фун­кціонування сучасних розвинутих країн світу і характеризу­ється такими рисами:

- різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівно­правним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів (при­ватних, колективних, державних);

- високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;

- оптимальним поєднанням ринкового механізму з держав­ними методами регулюванням економіки, які органічно пере­плітаються і доповнюють один одного;

- орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне об­ковування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо.

Перехідна економічна система характерна для країн, які звільняються від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються

-  суперечливо,

- бурхливо,

- з гострими соціально-економічними потрясіннями,

- кризовими явищами.

Саме таке становище було характерне для України у 90 роках ХХ ст.., інших країн, що утворились на терені колишнього СРСР, усіх країн, що відходять від командно-адміністративної моделі.

Для жодної країни немає однозначних і загальновизнаних шляхів розвитку та безболісних рецептів досягнення добробуту і прогресу. В розбудові сучасної економічної системи слід всебічно використовувати надбання і досвід функціонування світової цивілізації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості та ментальність.

 

7. Економічні зростання та його типи.

Головною метою економічного зростання є збільшен­ня обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя насе­лення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету.

Типи економічного зростання:

 Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення об­сягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збе­реження незмінними їх попередніх техніко-технологічних пара­метрів.

Інтенсивний тип економічного зростання характери­зується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу.

Регресивний тип зростання, для якого харак­терне тривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зок­рема, таке явище спостерігалось протягом 90-х рр. у всіх країнах СНД, у тому числі і в Україні, що в літературі отримало назву трансформаційного спаду.

В розвинутих краї­нах переважає інтенсивний шлях економічного розвитку. В Україні після тривалого спаду виробництва необхідно підготувати мате­ріальну базу для інтенсивного економічного зростання. Чим ра­ціональніше функціонує процес відтворення, тим вище ефектив­ність суспільного виробництва.