Місце редактора в комунікативному акті. Загальна схема роботи редактора над текстом.

Структура технологічного процесу визначається певною послідовністю, способом виконання тих чи інших технологічних операцій, які в своїй системі становлять багатофазовий ієрархічно організований процес. Технологічний процес може бути визначений як система технік, задіяних для досягнення певної мети. Структура техно­логічного процесу редагування включає редакторський аналіз, прийняття рішення й правку.

Редакторський аналіз

Існує два різновиди аналізу: з позицій автора і з позицій читача. Але будь-який редакторський аналіз глибоко аналітичний. На відміну від звичайного читача редак­тор має володіти методикою аналітичного сприймання твору.

Редакторський аналіз охоплює три сфери: аналіз тематичної організації твору та актуальної теми; аналіз розробки теми й аналіз розкриття теми.

Структура аналізу розкриття теми:

- окреслити фактологічну систему матеріалу, установлюю­чи логічні зв’язки між фактами і аналізуючи логіку цих зв’язків, а саме:

а) чи не порушуються логічні зв’язки між тезою і її аргумен­тами,

б) чи випливає логічно висновок з фактів;

в) чи задовільна композиція й архітектоніка подання фактів.

- дати оцінку фактичному матеріалові

а) з погляду його достатності для розкриття теми;

б) з погляду його якості.

Редакторський висновок є основною формою прийняття рішення в усній або письмовій формах. Структура висновку: загальний висновок, конкретні висновки; діагноз (причини порушень); рекомендації авторові у вигляді програми правки (система завдань для автора або редактора). Мета редакторського висновку: поставити перед автором або самим же собою, редактором, конкретні завдання щодо правки твору на основі наукового аналізу матеріалу.

Під час формулювання загального й конкретних висновків необхідно уникати багатозначних, неточних, поетичних висловів. Висновки мають бути лаконічними, точ­ними, конкретними, аргументованими. Цього можна досягнути лише через постановку редакторських діагнозів, коли нази­вається не тільки факт порушення, а й причини, що привели до нього, тобто визначається «хвороба» твору.

Письмовий редакторський висновок, крім усього, є єдиним документом після аналізу твору, на який може посилатися ре­дактор і редакція в конфліктних ситуаціях.

Правка твору

Не починати правку, не познайомившись із твором у цілому.

Правити тільки після того, як точно визначена «хвороба» твору.

Під час правки не виходити за межі доцільного редактор­ського втручання.

Робити мінімум правок, намагаючись зберегти авторсь­кий текст і використовуючи авторські мовні засоби.

Не зосереджуватися довго на важких місцях правки, по­вертатися до них тільки після того, як буде закінчена правка усього тексту.

Брати під сумнів свої власні правки.

Погоджувати усі правки з автором.

Дотримуючись цих умов, редактор повинен керуватися правилами літературної правки:

Не починати правку з виправлення правописних і мовних помилок.

Починати правку з актуалізації теми, визначивши перед цим актуальну мету.

Визначити тематичний обсяг фактичного матеріалу.

Залишати для розкриття теми тільки якісні факти.

Скоригувати композицію подачі фактичного матеріалу згідно з комунікативною метою.

Обирати найкращі архітектонічні форми вираження те­ми.

Тільки після цього зробити правописну й мовну правку з погляду літературної мови.

 

49. Співпраця редактора й автора під час шліфувального читання. Правка як вид редакторської діяльності. Основні завдання правки.

Завдання редактора – підготувати текст до друку. Цей процес складається з двох операцій – професійного читання рукопису та виправлення.

Ознайомлювальне читання нічим не відрізняється від, наприклад, швидкого перегляду газети. Можна читати просто окремі слова або речення, можна читати по діагоналі, щоб побачити загальний сенс.

Аналітичне читання потребує від редактора граничної концентрації уваги, уміння ділити його на значеннєві частини, зіставляти їх між собою. Починаючи з аналізу форми тексту, редактор усе глибше проникає в сенс значеннєвих частин, їхні взаємини, відзначає помилки, значеннєві неясності, робить замітки на полях.

Шліфувальне читання. Після аналітичного читання йде виправлення (зміна тексту задля вдосконалювання його форми та змісту). Потім редактор ще раз перечитує текст – «шліфує». Завдання такого читання – визначити, наскільки виправлення вдалася, чи не стало гірше, ніж було. При шліфувальному читанні редактор аналізує вже власну роботу, перевіряє себе.

Варто пам’ятати, що редакторський варіант тексту має право на життя тільки тоді, коли він кращий від  авторського. Один з важливих принципів редагування – не захоплюйся!

Виправлення-вичитування – останній етап роботи, що здійснюється безпосередньо перед здачею матеріалу до друку. Є два види вичитування – коректорське й редакторське. При коректорському вичитуванні використаються два варіанти тексту – робочий, що правлять, і оригінал-рукопис. Мета коректорського вичитування – звірити аж до знака оригінал і робочий текст. Крім того, перевіряються заголовки, ілюстрації, фотографії та підписи до них. Редактор при вичитуванні має дуже уважно прочитати текст, виявити значеннєві й стилістичні недоліки.

Виправлення-скорочення. Його мета – зменшити обсяг тексту. У техніці скорочення відрізняють два прийоми: скорочення частинами, коли з тексту забирають більш-менш розгорнуті фрагменти, що представляють єдине значеннєве ціле (це може бути підтема, подробиці, довгі ряди однорідних даних тощо); внутрішньотекстове скорочення – коли за рахунок перебудови речень, викреслювання непотрібних деталей, слів, характеристик обсяг зменшується, але зміст зберігається повністю.

Виправлення-обробка застосовується, коли авторський варіант прийнятний за формою й змістом, але має потребу в численних виправленнях. При виправленні-обробці вдосконалюються логічна та фактична основа тексту, композиція, стиль викладу.

Виправлення-переробка – найскладніший вид виправлення, що застосовується тоді, коли текст містить цікаву інформацію, але абсолютно неприйнятний літературно.