Механізми редакторської праці та їх теоретичне обґрунтування (мотивація, редакторський аналіз, прийняття рішення, правка, контроль)

Системно-структурна організація редакторської діяль­ності має бути системою пев­них дій, операційно забезпечених. Літературне редагування за своєю природою не може бути здійснене у формі однієї дії. Для його протікання необхідна система дій, підпорядкована науковій і виробничій логіці.

Підготовка матеріалу до друку на рівні літературного редактора включає за необхідністю роботу з авто­ром й обов’язково редакторську правку. Редактор через автора або найчастіше самостійно здійснює: актуалізацію (корекцію) теми, селекцію фактичного матеріалу, корекцію композиційно-архітектонічної організації матеріалу, мовно-правописну правку.

На відміну від багатьох інших видів діяльності літературне редагування не може бути здійснене без підготовчого етапу ро­боти редактора, пов’язаної з формулюванням редакторського висновку щодо якості поданого матеріалу і необхідності редак­торського втручання в нього. Редакторський же висновок може бути зроблений тільки на основі редакторського аналізу ма­теріалу. Редакторський аналіз є проблема критичного оцінювання матеріалу і швидше належить до сфери журналістикознавчої критики, а глибше – до сфери текстологічної діагностики. Редакторський аналіз є окремим видом діяльності, тобто системою дій, спрямованих на вироблення редакторського висновку.

 Редакторський аналіз передбачає такі дії: визначення авторської теми й аналіз тематичної організації матеріалу,аналіз визначеної авторської теми на актуальність, – аналіз розробки теми автором, аналіз розкриття теми автором, редакторський висновок. У систему редакторської діяльності часто включають бесіду з автором. Робота з автором як дія є бажаною, але не завжди можливою.

Мотив, мета, умови – це ті фактори, що визначають системно-структурну організацію виробничої діяльності редактора, а також її зміст. Фактори діяльності диференціюють механізми редакторської праці за характе­ром і змістом.

Мотиваційний аспект виробничої діяльності має суспільний зміст. У сфері літературного редагування відбувається опредметнення комунікативно-інформаційних потреб суспільства.  На рівні мотивів особисте тісно переплітається з суспільним. Якщо робота редактора над текстом твору приносить редакторові добрий заробіток й дає належний соціальний захист, якого потребує редактор як людина, то суспільно-виробнича діяльність від того тільки виграє і відбувається природне задоволення суспільних потреб. Якщо ж особисті потреби й мотиви не збігаються з суспільними, то наяв­ний конфлікт між людиною як особистістю і людиною як вироб­ником, фахівцем. Безперечно, будь-яке суспільство, будь-яка соціальна група, будь-яке виробництво вимагає від лю­дини уміння швидко адаптуватися до суспільно-виробничих потреб, самопожертви заради спільної справи, оскільки гармонія власних і суспільних потреб та мотивів – річ більшою мірою бажана, ніж очевидна. Відправною точкою аналізу мотиваційної сфери діяльності редактора, окрім предметного змісту мотиву його праці, є і здатність редактора піднятися над своїми власними інтересами, уміння «вживатися» у суспільну мотивацію, прой­матися суспільно значущими потребами задля успішного реда­гування журналістського матеріалу як продукту діяльності авто­ра.

Мотиваційний аспект діяльності редактора – найбільш ідеологізована сфера його праці. Саме на цьому етапі роботи, коли спрацьовують механізми мотивації, проявляються ідеологічні погляди редактора, його ставлення до своєї праці. Мотивація – це той ланцюг, який поєднує редактора з суспільством і робить його виразником суспільних ідей.

У проблемі мотивації суспільної праці важливим є питання змісту виробничих мотивів – того предмета діяльності, який задовольняє суспільні потреби. Таким предметом для літредактора є реальний журналістський матеріал, що має прогностичний характер.

Недопустимою є надмірна ідеологічна упередженість, що ве­де часто до необ’єктивних правок змісту твору. Ця упередженість найчастіше зумовлена суспільними потребами й установками ідеологічного плану: редактор, не прочитавши твір, уже вважає його ідеологічно недосконалим або таким, що має ідейні збо­чення. Ідеальний твір не в уявленні редактора, а в уявленні автора – принцип, яким повинен керуватися редактор. Такий редакторський підхід пов’язаний з глибоким аналізом журналістського матеріалу в системі авторських мовленнєвих факторів і подальшим синтезом пізнаного на етапі прийняття рішення.

Редакторський аналіз – вид мисленнєвої активності редак­тора, спрямованої на формування об’єктивного уявлення про зміст твору і зумовленої впливами соціально-виробничої ситу­ації, в якій працює редактор.

Редакторський аналіз полягає в розчленуванні твору на час­тини, що дозволяє виявити його структуру, виділити суттєве і несуттєве, закономірне і помилкове.

Аналіз охоплює дві сфери: 1) розуміння твору з позицій читацького сприймання; 2) його наукову інтерпретацію в сис­темі авторських факторів.

Розуміння твору – це робота над його змістом у плані тема­тичної організації (перший вид аналізу), фактологічного забез­печення (другий вид аналізу) і вираження змісту (третій вид аналізу). Щоб вільно і правильно оперувати текстом, як цього вимагає редакторський аналіз, редакторові насамперед необхідно глибоко і тонко опанувати його зміст і форму, адекватно визначити для себе значення і смисл тексту. Глибоке розуміння твору в плані тематичної організації є процес декодування його – від поверхневої структури змісту до задуму, мотиву, які твір породили. Аналіз тексту для його глибокого розуміння – перший вид редакторського аналізу, редакторського дослідження тексту. На цей вид спираються всі його інші види.

Для успішного здійснення редакторського аналізу необхідні професійні знання, володіння мовою та іншими засобами вира­ження змісту і розвинені мисленнєві механізми.

45. Елементарні стилі мовлення. Стильова характеристика деяких журналістських жанрів, які враховуються редактором.

Редакторський аналіз і правка твору ма­ють завжди системно-структурний характер. Особливістю кожного твору є характерний тільки для нього зв’язок виділених структур. На основі повторюваних у різних творах зв’язків структур виділяються типи творів, або жанри.

Жанрова характеристика творів стає визначальною для літературного редактора, оскільки редакторська праця завжди спрямована на коригування структур твору у межах певного жанру.

Поняття жанр у журналістиці позначає стійку форму відображення дійсності, що визначається конкретним призна­ченням журналістського твору, характером досліджуваного об’єкта, специфікою методів аналізу і відображення життєвих фактів, явищ, ситуацій, масштабом висновків, особливостями композиційно-стилістичних засобів. Питання жанру тісно пов’язане з питанням стилю.

Під стилем мовлення необхідно розуміти особливий спосіб, манеру організації змісту, що традиційно використовується як інтуїтивно і в результаті наслідування, так і свідомо, задля досягнення відповідного результату сприймання повідомлення.

Серед стилів мовлення виокремлюють елементарні, які в чистому вигляді не існують, але, комбінуючи які можна отримати стилі більш складні – як індивідуальні, так і загальноприйняті. До елементарних стилів мовлення необхідно віднести:

агітаційний, пов’язаний з викликом стану готовності до пев­ної форми реагування (елементарний тип твору – заклик); мета: привернути увагу до твору повідомленням якогось факту; факт має бути поданий дефінітивно, експресивно, він повинен викликати в адресата асоціації, потрібні для автора; допомогти адресатові прийняти рішення діяти так, як того хоче автор; мають бути наведені факти-аргументи, які переко­нують адресата діяти певним чином (адресатові фактично нав’язується автором прийняття відповідного рішення);

аналітичний, пов’язаний з упливом на свідомість співбесідника, зміною його поняттєвої системи (елементарний тип твору – роздум); мета: постановка проблеми через виділення предмета розмови, стислої його характеристики, яка веде до виділення проблеми або питання, що потребує розкриття; поетапна зміна (або доповнення) поняття про згаданий предмет у свідомості адресата; автор повинен навести факти-ар­гументи, приклади, що ілюстрували б логіку розв’язання про­блеми і переконували адресата у правильності авторських твер­джень; формулювання авторсь­кого висновку, який логічно випливає зі сказаного;

 

описовий, пов’язаний із пізнанням фактів дійсності (елемен­тарний тип твору – опис); спрямований на формування аналітичної картини світу через опис фактів дійсності; змістова структура опису має на меті: викликати в уяві співбесідника образ явища, процесу, які описуватимуться, через визначення явища, процесу; вибір критерію аналізу (класифікації);

репродуктивний, пов’язаний із формуванням ситуацій у свідомості співбесідника, необхідних йому для прийняття рішень (елементарний тип твору – розповідь); зосередження уваги адресата на ситуації; поступове просторове і хронологічне моделювання ситу­ації в уяві співбесідника;

експресивний, пов’язаний з упливом на емоційний стан співбесідника (окремий елементарний тип твору відсутній, цей стиль завжди вплетений в інші стилі); автор повинен: викликати повідомленням факту певний емоційний стан адресата; для цього автор може використати різні способи ор­ганізації змісту – від безпосереднього наведення факту, що вик­ликає потрібні емоції (якщо емоційний досвід автора й адресата збігається), до переліку фактів-аргументів, які змінять емоційний досвід адресата відносно певного предмета повідомлення (фактами можуть бути предмети повідомлення, художні образи, звукописна й ритмізована мова, специфічне графічне оформлення, що сприяє створенню потрібного емоційного стану адресата); підтримувати викликаний емоційний стан протягом усього повідомлення через підкріплення фактами того ж емоційного досвіду.

Комбінуючи ці елементарні стилі, можна мати і наукове, і публіцистичне, і художнє тощо мовлення. Жанри журналістських творів не існують поза стильовими характеристиками творів. Кожен жанр репрезентує ту чи іншу комбінацію елементарних стилів.

Елементарні стилі породжують елементарні типи творів, у яких існують такі структурні змістові зв’язки, які відтворюють параметри описуваних явищ, логіку процесів.