Міністерство охорони здоров’ я України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КАМ ’ ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКЕ МЕДИЧНЕ УЧИЛИЩЕ

 

 

Тема: ” Управління силами та засобами ОГ під час НС ”

План

 

Найбільш ефективним засобом зменшення шкоди та збитків, яких зазна­ють суспільство, держава і кожна окрема особа в результаті надзвичайних си­туацій, є запобігання їх виникненню, а в разі виникнення — здійснення захо­дів, адекватних ситуації, що склалася.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій — це підготовка та реа­лізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, органі­заційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання безпеки, оцінювання рівнів ризику, завчасне реагування на за­грозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу (спосте­режень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом'якшення її можливих наслідків.

Зазначені заходи запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру в нашій країні здійснює Єдина державна система запо­бігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру і реагу­вання на них, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 3 серпня 1998 р.

Єдина державна система запобігання надзвичайним ситуаціям техногенно­го і природного характеру і реагування на них (ЄДСЗНС) включає в себе цент­ральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, орга­нізовують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техно­генного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Основною метою створення ЄДСЗНС є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, забезпе­чення цивільного захисту населення.

ЄДСЗНС складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими цен­тральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із за­побіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків.

Кожний рівень ЄДСЗНС має координаційні (схема 16) та постійні органи управління щодо вирішення завдань у сфері запобігання надзвичайним ситуа­ціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, сис­теми зв'язку та інформаційного забезпечення.

 

Постійні органи управління з питань техногенно-екологічної безпеки, ци­вільної оборони та з надзвичайних ситуацій:

— на загальнодержавному рівні — Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

— на регіональному рівні — Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповно­важені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населен­ня Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севас­топольської міських державних адміністрацій;

— на місцевому рівні — районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного за­хисту населення;

— на об'єктовому рівні — структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуа­цій.

До системи повсякденного управління ЄДСЗНС входять оснащені необхід­ними засобами зв'язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації:

1) центри управління в надзвичайних ситуаціях, оперативно-чергові служ­би уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного за­хисту населення усіх рівнів;

2) диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої вла­ди, державних підприємств, установ та організацій.

До складу сил і засобів ЄДСЗНС входять відповідні сили і засоби функціо­нальних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) ряту­вальні формування, які залучаються для виконання відповідних робіт.

Військові і спеціальні цивільні аварійно-рятувальні (пошуково-рятувальні) формування, з яких складаються сили постійної готовності (СПГ) і засоби, комплектуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономно­му режимі протягом не менше трьох діб і перебувають у стані постійної готов­ності. СПГ згідно із законодавством можуть залучатися для термінового реагу­вання у разі виникнення надзвичайної ситуації з повідомленням про це відпо­відних центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих орга­нів рад, керівників державних підприємств, установ та організацій.

У виняткових випадках, коли стихійне лихо (або епідемія, епізоотія, ава­рія чи катастрофа) ставить під загрозу життя і здоров'я населення і потребує термінового проведення великих обсягів аварійно-рятувальних і відновлю- вальних робіт, Президент України може залучати до виконання цих робіт у порядку, визначеному Законом України «Про надзвичайний стан», спеціаль­но підготовлені сили і засоби Міноборони.

На базі існуючих спеціалізованих служб і підрозділів (будівельних, медич­них, хімічних, ремонтних та ін.) в областях, районах, населених пунктах, під­приємствах, установах та організаціях створюються позаштатні спеціалізова­ні формування, призначені для проведення конкретних видів невідкладних робіт у процесі реагування на надзвичайні ситуації. Ці формування проходять спеціальне навчання, періодично залучаються до участі у практичному відпра­цюванні дій з ліквідації надзвичайних ситуацій разом із СПГ.

Тривалий час наданням медичної допомоги під час катастроф займалися переважно військові лікарі. Вони інтуїтивно усвідомлювали і потім науково обґрунтували (М.І. Пирогов, 1896), що за таких ситуацій принципи і методи, які застосовуються у звичайних умовах, є малоефективними, тому вкрай не­обхідні особливі організаційні принципи з одночасною зміною тактики ді­яльності лікаря. Аналіз проблем надання допомоги в разі виникнення над­звичайної ситуації і катастроф доводить, що між принципами надання ме­дичної допомоги під час катастроф як у мирний, так і у воєнний час суттєвої різниці немає.

Оптимізація термінів екстреної медичної допомоги є визначальним показ­ником ефективності роботи охорони здоров'я в надзвичайних ситуаціях, оскільки від максимального скорочення часу з моменту отримання травми до надання медичної допомоги залежить наслідок багатьох видів уражень. Тому пропонуються заходи організаційного характеру, об'єднані поняттям ліку­вально-евакуаційне забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.

Порятунок життя потерпілих і збереження здоров'я населення в районі лиха багато в чому залежать від чіткої взаємодії аварійно-рятувальних і медич­них служб швидкого реагування, організації етапної системи надання екстре­ної медичної допомоги потерпілим. Проведення в районі лиха пошуково-ряту­вальних робіт, розвідка, розшук, лікування потерпілих, надання першої ме­дичної допомоги, транспортування потерпілих на тимчасові збірні пункти здійс­нюються, як правило, рятувальниками, тобто особами без медичної освіти.

Лікувально-евакуаційне забезпечення (ЛЕЗ) населення в надзвичайних ситуаціях — частина системи медичного забезпечення, що є комплексом своє­часних, послідовно проведених заходів щодо надання невідкладної медичної допомоги потерпілим у зонах надзвичайних ситуацій у поєднанні з їх евакуа­цією до лікувальних установ для подальшого лікування. Отже, ЛЕЗ — це комплекс організаційних, медичних, технічних та інших заходів щодо розшу­ку уражених (хворих), їх винесення (вивезення) з осередку ураження, надання першої медичної допомоги на місці ураження (або поблизу від нього), відправ­лення на етапи медичної евакуації, надання спеціалізованої медичної допомо­ги й лікування.

У виконанні робіт, пов'язаних із запобіганням надзвичайним ситуаціям і ре­агуванням наних, можуть брати участь також добровільні громадські об'єднання за наявності у представників цих об'єднань відповідного рівня підготовки, під­твердженого в атестаційному порядку. Свої дії вони повинні узгоджувати з тери­торіальними органами та уповноваженими з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення, а роботи виконувати під їх керівництвом.

Залежно від масштабів та особливостей надзвичайної ситуації, що прогно­зується або виникла, може застосовуватись один із таких режимів функціону­вання ЄДСЗНС:

— режим повсякденної діяльності — при нормальній виробничо-промис­ловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідро­геологічній і гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемії, епізоотії та епіфітотії);

— режим підвищеної готовності — при істотному погіршенні виробничо- промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);

— режим діяльності у надзвичайній ситуації — при реальній загрозі ви­никнення надзвичайних ситуацій і реагуванні на них;

— режим діяльності у надзвичайному стані — запроваджується в Україні або на окремих її територіях у порядку, визначеному Конституцією України та Законом України «Про надзвичайний стан».

Основні заходи, що реалізуються ЄДСЗНС:

1) у режимі повсякденної діяльності:

— ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля, об­становкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території;

— розроблення й реалізація цільових і науково-технічних програм і захо­дів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки і захис­ту населення, зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення стало­го функціонування об'єктів економіки та збереження національної культурної спадщини у разі виникнення надзвичайної ситуації; вдосконалення процесу підготовки персоналу уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, підпорядко­ваних їм сил;

— організація навчання населення методам і користуванню засобами за­хисту, правильним діям у цих ситуаціях;

— створення і поновлення резервів матеріальних та фінансових ресурсів для ліквідації надзвичайних ситуацій;

— здійснення цільових видів страхування;

— оцінювання загрози виникнення надзвичайної ситуації та можливих на­слідків;

2) у режимі підвищеної готовності: здійснення заходів, визначених для режиму повсякденної діяльності і додатково:

— формування оперативних груп для виявлення причин погіршення об­становки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуа­ції, підготовка пропозицій щодо її нормалізації;

— посилення роботи, пов'язаної з веденням спостереження та здійсненням контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території, прогнозуванням можливості виникнення надзви­чайної ситуації та її масштабів;

— розроблення комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки;

— приведення у стан підвищеної готовності наявних сил і засобів та залу­чення додаткових сил, уточнення планів їх дії і переміщення у разі необхіднос­ті в район можливого виникнення надзвичайної ситуації;

— проведення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайної ситуа­ції;

— запровадження цілодобового чергування членів державної, регіональ­ної, місцевої чи об'єктної комісії (залежно від рівня надзвичайної ситуації);

3) у режимі діяльності у надзвичайній ситуації:

— здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосеред­нього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів ЄДСЗНС;

— організація захисту населення і територій;

— переміщення оперативних груп у район виникнення надзвичайної ситуа­ції;

— організація роботи, пов'язаної з локалізацією або ліквідацією надзви­чайної ситуації, із залученням необхідних сил та засобів;

— визначення межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація;

— організація робіт, спрямованих на забезпечення сталого функціонуван­ня об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраж- далого населення;

— здійснення постійного контролю за станом довкілля на території, що за­знала впливу наслідків надзвичайної ситуації, обстановкою на аварійних об'єктах і прилеглій до них території;

— інформування органів управління про рівень надзвичайної ситуації та вжиті заходи, пов'язані з реагуванням на цю ситуацію, оповіщення населення та надання йому необхідних рекомендацій щодо поведінки в умовах, які скла­лися;

4) у режимі діяльності у надзвичайному стані здійснюються заходи згідно із Законом України «Про надзвичайний стан».

Надзвичайний стан — це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого й регіональ­ного самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово до­пускає встановлені Законом України «Про надзвичайний стан» обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки.

Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення без­пеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.

Метою введення надзвичайного стану є якнайшвидша нормалізація обста­новки, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав юри­дичних осіб, нормального функціонування конституційних органів влади, ор­ганів місцевого та регіонального самоврядування та інших інститутів грома­дянського суспільства.

Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є не­можливим.

Надзвичайний стан по всій території України або в окремих її місцевостях вводиться Постановою Верховної Ради України з негайним повідомленням Президента України або Указом Президента України, затвердженим Верхов­ною Радою України.

Під час надзвичайного стану держава може вживати заходів, передбачених Законом України «Про надзвичайний стан», відступаючи від своїх зобов'язань за Конституцією України лише настільки, наскільки цього вимагає гострота ситуації, за умови, що такі заходи не є несумісними з іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації національності, мови, статі, релігії чи соціального походження.

Такими заходами можуть бути:

— встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де запроваджено надзвичайний стан;

— обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;

— посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують діяльність населення і народного господарства;

— заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а також видовищних, спортивних та інших масових заходів;

— заборона страйків.

Для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації у мирний час може прово­дитися цільова мобілізація. У виняткових випадках допускається залучення працездатного населення і транспортних засобів громадян для виконання не­відкладних аварійно-рятувальних робіт за умови обов'язкового забезпечення безпеки праці. При цьому забороняється залучення неповнолітніх, а також ва­гітних до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їхнього здоров'я.