Суть операцій міжнародної оренди

У міжнародній комерційній практиці застосовуються різні види орендних операцій. Оренда (1еаsе) — це тимчасове користування майном на умовах, встановлюваних у договорі між власником майна й особою, на користь якої воно передається (орендарем).

Орендні операції одержали поширення на початку 60-х років і є порівняно новим видом зовнішньоторговельної діяльності. Суть оренди полягає в наданні орендодавцем клієнту-орендарю якого-небудь товару (найчастіше це машини й устаткування) у виняткове користування на точно встановлений термін за визначену винагороду на основі орендного контракту. Орендар може одержати товар зі складу орендодавця чи замовити товар у будь-якого обраного ним виробника за рахунок орендодавця.

Оренда надає орендарю лише право на тимчасове використання товару; право власності на переданий товар залишається за орендодавцем. Це і складає предмет контракту. У контракті на оренду фіксується система взаємин, права та обов'язки сторін, взаємна відповідальність за виконання умов і зобов'язань.

У практичній діяльності застосовуються три основних види оренди:

Ø довгострокова (на термін від трьох до п'яти років, іноді до 15— 20 років), що одержала назву лізинг (leasing);

Ø середньострокова (на термін від одного року до двох-трьох років) називана хайринг (hiring);

Ø короткострокова (від декількох годин до року), що називають рентинг (renting).

У більшості випадків об'єктом орендних операцій є дороге, часто унікальне устаткування. Орендуються літаки й авіаційні двигуни, підйомно-транспортне і дорожньо-будівельне устаткування, судна і морські бурові платформи, вагони, обчислювальна техніка і багато чого іншого.

Орендні операції дають можливість орендарю (орендарями часто виступають дрібні і середні фірми) застрахувати свої інтереси у зв’язку з швидким моральним старінням устаткування. Орендарі одержують сучасне устаткування, не роблячи попередніх великих витрат. Первісний внесок перелічується звичайно вже після одержання устаткування, тому в орендаря є можливість, експлуатуючи устаткування, спочатку виробляти продукцію, цю продукцію реалізувати і вже потім розплачуватися з орендодавцем.

 

2. Лізинг

З усіх видів оренди, використовуваних у міжнародній комерційній практиці, найбільш поширена довгострокова оренда — лізинг. Економічна сутність лізингу полягає в тому, що лізингоотримувач бере в довгострокову оренду конкретне майно і з доручення орендодавця зобов'язується виконати за допомогою цього майна визначені роботи і не виконувати робіт, не обговорених умовами контракту. Лізингодавець є повним власником об'єкта лізингу. Він може погоджуватися на запропоновані лізингоотримувачем умови модернізації устаткування під час його експлуатації.

Лізингоотримувач за умовами контракту звичайно приймає на себе обов'язки, зв'язані з правом власності, з ризиком випадкової загибелі майна, з технічним обслуговуванням і т.д. На період дії контракту він має виключне право користування об'єктом лізингу. Лізинг — це власне кажучи незавершена угода, причому об'єкти не числяться на балансах обох партнерів. Для лізингоотримувача витрати по лізингу — це орендна плата, що включає процентну ставку, що відшкодовує вартість залучення засобів лізингодавця на грошовому ринку й амортизацію майна.

Лізинг поєднує в собі риси кредитної й орендної операцій, але не тотожний їм. На відміну від кредиту після закінчення терміну лізингу і виплати всієї обумовленої договором суми об'єкт лізингу залишається власністю лізингодавця (якщо договором не передбачається викуп об'єкта лізингу по залишковій чи вартості передача у власність лізингоотримувача). На відміну від традиційної оренди в лізингу безпосередньо задіяні три учасники: лізингодавець, лізингоотримувач і продавець, яким звичайно є підприємство — виробник необхідного майна.

Лізинг — порівняно нова форма інвестиційної діяльності. Вважають, що перші лізингові угоди були укладені в 1877 р. американською компанією "Bell Telephone Company", що прийняла рішення не продавати телефонів, а давати їх в оренду. Таким чином, спочатку в якості лізингодавця виступало підприємство — виробник устаткування. Наступним етапом у розвитку лізингу стало створення лізингових компаній, для яких лізинг був не елементом маркетингової політики, а основним видом діяльності. Перша компанія подібного типу "United States Leasing Corporation" була створена в 1952 р. у США (Сан-Франциско). У Європі перша лізингова компанія "Дойче лізинг ГМбХ" з'явилася в 1962 р. у ФРН (Дюссельдорф).

Поява спеціалізованих лізингових компаній було викликано прагненням західних фірм-виробників сконцентрувати увагу на основній діяльності, підвищенні якості продукції. В цих умовах на спеціалізовані лізингові компанії покладаються задачі по обґрунтуванню обсягів фінансування, страхуванню, розширенню ринку збуту. Таким чином, використання лізингової компанії стає елементом збутової політики фірми-виробника.

Сучасна міжнародна практика лізингових операцій показує, що в якості лізингодавця можуть виступати:

Ø спеціалізовані лізингові компанії;

Ø банки, що створюють в якості структурних підрозділів лізингові служби;

Ø лізингові компанії, створені підприємствами — виробниками машин і устаткування;

Ø лізингові компанії, створені фірмами, що поставляють і обслуговують машини й устаткування.

Розширення масштабів лізингових операцій зажадало участі в їхньому проведенні кредитних організацій і страхових компаній.

Таким чином, учасниками сучасної лізингової угоди є:

1. лізингодавець — організація, що купує майно і передає його в тимчасове користування за визначену плату;

2. лізингоотримувач — підприємство, зацікавлене у використанні і, можливо, надалі придбанні орендованого майна;

3. продавець, у якості якого виступає підприємство — виробник необхідного майна;

4. банки (чи інші кредитні установи), що надають кредити лізингодавцю для придбання устаткування;

5. страхові компанії, що здійснюють страхування майна лізингодавця.

Загальна схема здійснення лізингової операції і виникаючого при цьому руху коштів представлена на рис.1

 

 

Рис. 1. Схема лізингової операції і руху коштів

На схемі жирні стрілки характеризують правові основи лізингової угоди, тонкі — рух коштів і об'єкта лізингу між учасниками угоди.

Аналіз руху коштів показує, що в лізингові платежі необхідно включати:

1. суму, що відшкодовує вартість лізингового майна;

2. суму, що відшкодовує витрати лізингодавця на залучення позикових ресурсів;

3. комісійну винагороду лізингодавцю;

4. суму страховки (якщо вона здійснена лізингодавцем);

5. інші витрати лізингодавця (якщо це передбачено договором).

Розвиток лізингової діяльності привів до появи різноманітних видів і умов лізингу. Основними видами лізингу вважаються фінансовий і операційний. Критерієм для їхнього розмежування є термін служби устаткування.

A. Фінансовий лізинг (financial leasing) передбачає протягом періоду дії контракту виплату орендарем сум, що покрили б повну вартість амортизації устаткування чи більшу її частину, а також прибуток орендодавця.

По закінченні терміну дії контракту орендар повинен повернути об'єкт оренди орендодавцю, а також він має право укласти новий контракт на оренду даного майна чи зробити викуп предмету лізингу по залишковій вартості.

У контракті може бути зафіксоване узяте на себе лізингоотримувачем зобов'язання: викупити об'єкт у встановлений термін чи знайти покупця чи нового орендаря.

У якості лізингодавця, як правило, виступає лізингова компанія, що купує устаткування у фірми-виробника. Тому що лізингова компанія при покупці нового обладнання може користатися податковою знижкою на інвестиції і прискореною амортизацією. Це дозволяє їй знижувати ставки періодичних платежів. Лізинг при визначених обставинах може виявитися вигідним методом фінансування.

Різновидом фінансового лізингу є поворотний лізинг. При цьому власник устаткування продає його лізингової компанії й одночасно укладає з нею договір лізингу на устаткування, виступаючи в ролі користувача. Таким чином, початковий власник одержує від лізингової компанії повну вартість устаткування, зберігаючи за собою право володіння і лише періодично виплачуючи платежі за користування устаткуванням.

Якщо лізинговій компанії не вистачає власних коштів для здійснення великомасштабної фінансової оренди, вона залучає позикові засоби. Цей різновид фінансового лізингу одержав назву лізинг із додатковим залученням коштів. По суті цей вид лізингу означає об'єднання декількох фінансових установ для фінансування великої операції по лізингу, що не під силу кожному з цих установ окремо.

Близько 85% лізингових угод є угодами з залученням позикових коштів[2].

Лізингодавач бере довгострокову позичку в одного чи декількох кредиторів на суму до 80% вартості активів, що здаються в оренду, (без права регресу на лізингоотримувача) причому орендні платежі й устаткування служать забезпеченням позички.

Невід'ємним елементом фінансового лізингу є страхування устаткування забезпеченене, як правило, лізингоотримувачем.

Розглянемо лізингову угоду заводу з виробництва алюмінію і великого американського концерну "Анаконда»[3]. В угоді брали участь страхові компанії, інвестиційні банки, лізингова компанія "ЮС Лізинг". По закінченні терміну дії лізингового договору (укладеного на 20 років) користувачу, тобто "Анаконді", надавалося право або покупки, або поновлення лізингу. Керівництво компанії "Анаконда" розраховувало, що економія при користуванні лізингом у порівнянні з передбачуваною раніше покупкою в кредит за 20 років повинна була скласти 74 млн. дол. В ухваленні рішення на користь лізингу заводу вирішальним фактором послужили пільгові в порівнянні з покупкою в кредит лізингові ставки. А основою для пільгових ставок були податкові знижки й амортизаційні пільги, що відповідно до законодавства США могли використовувати учасники подібних договірних відносин.

Крім використання податкових пільг, лізингодавач бере позичку в позикодавця на умові "без права зворотної вимоги". У цьому випадку він не відповідає перед позикодавцем за виплату позички. Позичка поступово погашається із сум періодичних платежів, що вносить користувач. Іноді лізингодавач уступає свої права за договором лізингу позикодавцям, користувач перераховує платежі позикодавцю.

При лізингу з додатковим залученням засобів об'єктами угод найчастіше є судна, залізничні вагони, вантажні автомобілі, устаткування підприємств комунального обслуговування.

B. Операційний лізинг (operation leasing) характеризується тим, що устаткування використовується протягом значно меншого часу, чим термін економічної служби устаткування. Щоб відшкодувати вартість устаткування, лізингова компанія здає його в тимчасове користування кілька разів і звичайно різним користувачам. Ремонт, технічне обслуговування, страхування при операційному лізингу забезпечує лізингова компанія. Об'єкти операційного лізингу — звичайне устаткування з високими темпами морального старіння.

У залежності від конкретних умов укладення угоди можуть виділятися інші різновиди лізингу.

Лізинг на податковій основі припускає в якості основної чи додаткової мети угоди максимізацію податкових пільг, що отримує лізингодавець і/чи лізингоотримувач.

Лізинг із постачанням давальницької сировини припускає постачання лізингодавцем не тільки устаткування, але і необхідної давальницької сировини. Подібний лізинг часто використовується підприємствами легкої промисловості, по виробництву меблів і деяких інших галузей.

Компенсаційний лізинг припускає, що частина орендної плати забезпечується постачаннями продукції, випущеної на узятому в лізинг устаткуванні.

Груповий лізинг припускає участь декількох компаній у ролі лізингодавачів. Використовується при здачі в оренду великих об'єктів (бурового, залізничного устаткування) і вимагає, як правило, залучення позикових засобів.

Лізингова лінія (leas-line) — угода, аналогічна банківській кредитної лінії і дозволяє лізингоотримувачу орендувати додаткове обладнання без заключення щораз нового контракту. Робота в режимі лізингової лінії можлива при наявності тісних тривалих зв'язків між лізингодавачем і лізингоотримувачем.

У залежності від об'єкта угод виділяється:

Ø лізинг рухомого майна, що включає лізинг дорожнього, повітряного і морського транспорту, вагонів, контейнерів, техніки зв'язку;

Ø лізинг нерухомого майна, що включає лізинг торгових і офісних будинків, виробничих приміщень, складів і т.д. У цьому випадку лізингодавач будує чи купує нерухомість з доручення лізингоотримувача.

У залежності від обсягу наданих додаткових послуг виділяють:

Ø чистий лізинг — технічне обслуговування і ремонт здійснюється самим користувачем;

Ø лізинг із додатковими послугами — лізингодавач бере на себе відповідальність по ремонту і технічному обслуговуванні устаткування;

Ø лізинг із повним набором послуг — послуги лізингодавця не тільки по ремонту й обслуговуванню устаткування, але і по його страхуванню і сплаті податків на власність. Останнім часом лізингові операції все частіше носять міжнародний характер.

Міжнародний лізинг характеризується тим, що лізингодавач і лізингоотримувач, лізингодавач і продавець чи же всі три учасники угоди знаходяться в різних країнах. Приведена вище класифікація лізингових операцій використовується й у міжнародному лізингу. Але тільки в міжнародному лізингу виділяють:

Ø експортний лізинг — лізингодавач купує устаткування в національної фірми, а потім надає його закордонному орендарю;

Ø імпортний лізинг — лізингодавач купує устаткування в закордонної фірми, а потім надає його вітчизняному лізингоотримувачу.

За правилами МВФ лізингові зобов'язання не враховуються при визначенні величини зовнішньої заборгованості країни, тому міжнародний лізинг активно підтримується урядами як розвинутих, так і країн, що розвиваються.

Як орендодавець, так і лізингоотримувач мають від лізингу визначені вигоди і переваги. Для орендодавця і виробника прискорюється процес збуту продукції; розширюється коло потенційних партнерів; виникає вигода від того, що загальна сума орендних платежів перевищує вартість устаткування, що здається в лізинг. Крім того, легше контролювати і враховувати фінансові операції, тому що платежі надходять періодично. У свою чергу для лізингоотримувача збільшується можливість самофінансування; з'являється можливість оцінити устаткування в процесі його експлуатації, що дозволяє вирішити питання про його придбання; зберігання можливість одержання кредитів з інших джерел. У кінцевому рахунку засоби лізингоотримувача використовуються більш раціонально.

При фінансуємій оренділізингоотримувач має визначені переваги в порівнянні з фінансуванням у формі банківського кредитування:

Ø лізингоотримувачу надається фінансування на повну вартість орендованого устаткування, тоді як кредити покривають лише 80 — 85% угоди. Сума платежу твердо фіксується в договорі, що дає можливість заздалегідь оцінити витрати на майбутню продукцію (скалькулювати ціну);

Ø початковий внесок лізингових платежів, що виражаються у відсотках, нижче, ніж ставки банківських кредитів;

Ø виплата лізингових платежів по твердо фіксованих ставках в умовах інфляції і знецінення грошей, стає з часом усе більш вигідної для лізингоотримувача;

Ø фінансуєма оренда служить засобом скорочення термінів постачання, особливо при постачанні складного устаткування, що випускається на основі індивідуальних замовлень;

Ø фінансуєма оренда доступна для будь-якої компанії, включаючи дрібні і середні, котрим доступ до кредитів на більш сприятливих умовах закритий, оскільки вони не є «першокласними» позичальниками;

Ø при фінансуємій оренді амортизаційні відрахування робить лізингодавач; орендні платежі включаються в так називані «загальні витрати», що віднімаються із сум, що підлягають оподатковуванню;

Ø лізингоотримувач зберігає свою ліквідність; йому пропонується проста калькуляція, що базується на виплаті платежів у тримісячні чи піврічні терміни.

Вигоди фінансуємої оренди для лізингодавача можуть бути підсумовані в такий спосіб:

Ø розширення кола споживачів за рахунок тих компаній, що не мають достатньо засобів для покупки устаткування; не мають потреби в устаткуванні на тривалий термін; побоюються покупки нової, не відомої їм техніки;

Ø налагодження довгострокових зв'язків з лізингоотримувачами, стабільність в одержанні від них платежів;

Ø лізингові платежі в більшості країн не підлягають прямому оподатковуванню; оскільки лізингові платежі включаються в загальні витрати, вони звільняються від сплати прямих податків, а власне майно — від податків на відсотки по позиках, отриманим для придбання цього майна. З огляду на ці пільги, лізингодавач має можливість істотно знизити орендні ставки (оренда може бути в півтора разу дешевше звичайного кредиту), що дозволяє розширювати коло лізингоотримувачів.

Для створення об'єктивної картини необхідно відзначити і недоліки лізингу:

Ø лізингоотримувач обмежений у розпорядженні майном, отриманим в оренду;

Ø реальна ринкова ціна устаткування по закінченні терміну лізингу може бути нижче, ніж обговорена в угоді залишкова вартість;

Ø сумарна вартість лізингу в деяких ситуаціях може бути більшою, ніж вартість банківської позички;

Ø в умовах інфляції лізингові операції, що мають довгостроковий характер, можуть виявитися невигідними для лізингодавця.

Розвиток ринку лізингових послуг буде сприяти успішній інтеграції економіки у світову. На жаль, потрібно враховувати одну немаловажливу обставину: у ряді країн пільги для лізингодавця, що впливають на розмір періодичних платежів і роблять лізинг привабливим, не поширюються на угоди міжнародного лізингу, У цьому випадку, з огляду на сформовані реалії, доцільніше скористатися класичним договором чи оренди купівлі-продажу на виплат.