Типи економічної системи та критерії їх класифікації

В економічній літературі визначають різні типи економічних систем, класифікація яких залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності. Поділ економічних систем за переліченими ознаками є певною мірою умовним. За останні два століття у світі існували різні типи економічних систем: дві ринкові системи – ринкова економіка вільної конкуренції та сучасна ринкова економіка; і дві неринкові системи – традиційна та командно-адміністративна економіка. Розглянемо характерні риси основних типів економічних систем.

Ринкова економіка вільної конкуренції характеризується приватною формою власності на інвестиційні ресурси і використанням системи ринків та цін для координації і управління економічною діяльністю. У такій системі поведінка кожного учасника мотивується його особистими інтересами, кожний економічний суб’єкт прагне досягти максимального доходу від прийняття індивідуальних рішень. Але ринкова система функціонує як механізм, за допомогою якого реалізація приватного інтересу призводить до реалізації і суспільного інтересу. Ця система базується на принципах свободи підприємництва та вибору; економічної доцільності, тобто на прагненні досягти максимального результату за мінімальних витрат.

Те, що товари виробляються, а ресурси пропонуються в умовах конкуренції, означає, що існує велика кількість самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту і ресурсу. І ціни, що склалися на основі конкуренції, забезпечують рівновагу між попитом і пропозицією, між виробництвом і споживанням, а також ефективне використання ресурсів. Таким чином, ринковий механізм, який діє в даній економічній системі, забезпечує її здатність до автоматичного саморегулювання. Тому втручання держави в економічні процеси або зовсім не потрібне, або обмежується захистом приватної власності та встановленням такої правової структури, яка сприяє вільному функціонуванню ринку.

Сучасна ринкова економіка яка характеризує сучасні розвинені країни, еволюціонувала з ринкової економіки вільної конкуренції і в процесі розвитку врахувала його недоліки.

Порівняно з попередніми ринкова система виявилась найбільш гнучкою та динамічною: вона здатна пристосовуватися до змін внутрішніх і зовнішніх умов.

У другій половині нинішнього століття в умовах розгортання науково-технічної революції, стрімкого розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, держава почала більш активно впливати на розвиток національної економіки. Це призвело до зміни господарського механізму, організаційних форм господарювання та економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами.

На думку відомого австрійського економіста А.Вагнера, сучасна ринкова система характеризується сполученням трьох різних систем:

1) приватного капіталізму, який прагне отримати максимальний прибуток;

2) суспільно-господарської системи, яка керується принципом загальної корисності;

3) благодійної системи, яка діє з альтруїстських мотивів.

Сучасні розвинені економічні системи характеризуються різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів, маркетинговою системою управління виробництвом тощо. Отже, сучасна ринкова економіка поєднує в собі різні форми власності і два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Але співвідношення між ринковим і державним регулюванням в різних країнах є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших – меншу роль у регулюванні економіки. Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожної країни має особливу модель. В сучасних умовах виділяють три найтиповіші моделі змішаної економіки: американська модель (пряме державне втручання в економіку є незначним); японська модель (активне втручання держави в економіку); шведська модель (характеризується соціальною спрямованістю на рівні державної політики).

В розвиненій ринковій економіці помітно змінився господарський механізм. Планові методи господарювання отримують подальший розвиток у межах окремих фірм у вигляді маркетингової системи управління. Наприклад, питання про обсяг та структуру продуктів, які виробляються, вирішуються на основі маркетингових досліджень у межах фірм, а також аналізу приоритетних напрямків НТП. Прогноз ринку дозволяє заздалегідь скоротити випуск товарів, попит на які скорочується, та перейти до випуску нових моделей та видів продукції.

Командно-адміністративна економіка заснована на державній власності, а регулювання економічних процесів здійснюється державними плановими органами. Підприємства є власністю держави і здійснюють виробництво на основі директив, які регламентують обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціноутворення і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження. Відсутність будь-якої конкуренції. Відсутність ринкової системи мотивації виробників, а отже, і панування виробника над споживачем.

Отже, командно-адміністративна економіка – це планова економіка з жорстким державним регулюванням. Державний план визначає кількість ресурсів, які повинні бути надані кожному підприємству для того, щоб воно було в змозі виконати свої виробничі завдання. Робітники закріплені за професіями і фахами, і навіть розподілені згідно з планом по географічним районам. Співвідношення між засобами виробництва та предметами споживання в національному продукті також встановлюється централізовано. Засоби виробництва розподіляються між галузями за довготривалими пріоритетами, які встановлюють центральні планові органи. Держава також планує ціни, заробітну плату, банківські відсотки та інші ринкові інструменти. Тому ринок тут є допоміжним засобом стосовно плану.

Командно-адміністративна економічна система також мала різні моделі: радянська модель, китайська, кубинська та ін.

Традиційна економічна система притаманна слаборозвинутим країнам. Вона базується на відсталої технології, використанні ручної праці, багатоукладності економіки. Багатоукладність економіки означає існування у даній економічні системі різних форм господарювання. Великого значення набуває дрібнотоварне виробництво. Воно засновано на приватної власності на виробничі ресурси і особистої праці їх володаря. В країнах з традиційною економічною системою дрібне товарне виробництво складається з великої кількості селянських господарств та ремісників, які домінують в економіці.

В умовах слаборозвиненого національного підприємництва велику роль в цих країнах відіграє іноземний капітал. У житті суспільства значну роль відіграють освячені віками традиції та звичаї, релігійні та культурні цінності, які стримують соціально-економічний розвиток цих країн.

Вирішення основних економічних задач мають свої специфічні особливості у межах різних укладів. В традиційній економічній системі держава відіграє активну роль. Вона здійснює перерозподіл значної частини національного доходу через бюджет та використовує ці кошти на розвиток інфраструктури та соціальну підтримку найбідніших верств населення.

Традиційна економічна система характеризується також високим рівнем безробіття, низькою продуктивністю праці, неграмотністю населення, зовнішньою фінансовою заборгованістю.

                          3. Ресурси економічної системи.

Джерелами будь - якого виробництва є ресурси, якими володіє суспільство. Обмеженість ресурсів зумовлює незбалансованість між відносно необмеженими потребами людей і тими економічними ресурсами, якими володіють люди для їх задоволення. Ресурси виробництва – це сукупність тих природних, соціальних та духовних сил, які можуть бути використані у процесі виробництва товарів, послуг та інших цінностей. В економічній теорії ресурси поділяють на дві великі групи:

1. матеріальні ресурси – це земля і капітал;

2. людські ресурси – це праця і підприємницький хист.

Земля – це усі природні ресурси, тобто орна земля, ліс, водні ресурси, розвідані родовища корисних копалин тощо.

Капітал – це засоби виробництва (машини, устаткування, інструменти, споруди, транспортні засоби тощо). Розрізняють реальний і грошовий капітал. Реальний капітал – це виробничі ресурси, які використовуються у процесі виробництва. Грошовий капітал – це гроші, які спрямовані на придбання інвестиційних ресурсів (позичковий капітал, акціонерний капітал).

Праця – це сукупність всіх фізичних та розумових здібностей людей, які застосовують у виробництві життєвих благ. Праця э джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення природи для задоволення потреб людини.

Особливим видом людських ресурсів є  підприємницький хист, що виявляється в здібності людей керувати процесом виробництва, займатися бізнесом, тобто найефективніше використовувати всі інші економічні ресурси.

В основі макроекономічного аналізу лежить проста модель кругообігу ресурсів економічної системи, або модель кругових потоків. Ця модель базується на аналізі взаємодії лише двох економічних агентів – домогосподарства та фірми – і не передбачає державного втручання в економіку, а також будь - яких зв’язків із рештою країн світу (мал. 1).

Із схеми видно, що економіка є замкнутою системою, в якій доходи одних економічних агентів є витратами інших:

- споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції;

       - витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента, інші види доходів).

 

Мал. 1. Проста модель кругових потоків.

 

Реальний потік (“ресурси - товари”) та грошовий (“витрати - доходи”) відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються. Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продажів фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без будь-яких зв’язків із зовнішнім світом), без державного втручання в економіку, величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливою є рівність доходів і сукупних витрат.

Особливо важливе значення у макроекономіці має поділ показників на запасові й потокові.

         Поняття “потік”  характеризує економічний процес, який відбувається безперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу. В моделі кругообігу були розглянути потоки продукції, витрат, доходів.

          Поняття “запас” – це величина, яку використовують для вимірювання показника на конкретний момент часу, на певну дату.

В економіці існує певний взаємозв’язок між показниками запасу і потоку (запас дорівнює накопиченим за певний період потокам, а потік дорівнює різниці між запасами на початок та кінець періоду).

Наприклад, державний борг – дефіцит державного бюджету; нагромаджений в економіці капітал – обсяг інвестицій; майно споживача – заробітна плата споживача; добробут – доход; кількість безробітних – кількість осіб, які втрачають роботу.  

У сучасній ринковій економіці держава тісно взаємодіє с домогосподарствами та фірмами. Основними каналами зв’язку держави з іншими економічними суб’єктами є податки, державні трансфертні платежі, державні закупівлі товарів та послуг, державні запозичення та надання громадських благ.

Економіка більшості країн світу, в тому числі України, є відкритою.       

Відкрита економіка – це економічна система, яка пов’язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій. У відкритій економіці з державним вручанням модель кругових потоків декілька ускладнюються. (мал. 2).