Сутність і  основні структурні елементи економічної системи.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

                       

Тема:    Вступ до економічної теорії. Предмет і метод

1. Предмет економічної теорії

2. Еволюція поглядів на предмет економічної теорії.

3. Методи пізнання економічних процесів і явищ

   4. Економічні категорії та закони. Функції економічної теорії.

                          1. Предмет економічної теорії

  Основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво матеріальних благ, тобто процес взаємодії людини з природою з метою задоволення певних потреб.

Виробництво завжди носить суспільний характер, люди в процесі праці діють не ізольовано, а спільно, групами. Між ними виникають виробничі відносини. Сукупність цих відносин визначає економічну структуру суспільства, його реальний базис і охоплюють чотири фази: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл, споживання.

Безпосередньо виробництво - це процес поєднання, привласнення економічних ресурсів та їх цілеспрямованого використання для виготовлення благ, які задовольняли б потреби окремих людей і суспільства.

Обмін - відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробників до споживачів. Цей рух відбувається за участі грошей.

Розподіл - це відносини, які пов'язані із розподілом засобів праці, робочої сили, що відображає форми поділу праці, а також вироблених благ між учасниками суспільного виробництва.

Споживання - це процес задоволення потреб, як особистих так і виробничих. Виробництво виникло, існує, розвивається саме заради задоволення різноманітних людських потреб.

Таким чином, економічні відносини - це відносини між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Ці відносини - поняття абстрактне, теоретичне. У реальному житті об'єктивну необхідність в матеріальних і духовних благах для забезпечення життєдіяльності людини і суспільства відображають економічні потреби.

Економічні потреби людини і суспільства необмежені і невгамовні. Ресурси, які використовуються у виробництві товарів і послуг для задоволення цих потреб, обмежені або рідкісні.

Потреба - це відчуття нестачі, необхідності у певних речах або послугах. Потреби залежать від багатьох чинників: статі людини, місця проживання, рівня доходів, стану здоров'я, професії, віку, освіти, національності та ін. Американський вчений А. Маслоу дав таку ієрархію потреб:

-  фізіологічні потреби (їжа, вода, одяг, житло, товари побуту);

- потреби у безпеці (потреби захисту від злочинців, від злиднів);

- соціальні потреби (спілкування з людьми, любов, дружба);

- повага (повага інших, самоповага, визнання);

- самореалізація (реалізація своїх можливостей, здібностей).

У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів. Інтерес (лат. іntеrtssе – мати поважне  значення) це форма вияву потреби, усвідомлення прагнення людини до її задоволення. Економічні інтереси -усвідомлене прагнення економічних суб'єктів задовольнити певні потреби, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності. До суб'єктів економічних інтересів відносять окремі індивіди, домогосподарства, колективи, групи людей, державу, суспільство в цілому. Об'єктами економічних інтересів виступають економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Під економічними ресурсами розуміють усі природні, та виробленні людиною ресурсі, які можуть бути використані в процесі створення товарів та послуг. До економічних ресурсів відносять:

- природні ресурсі (земля, її надра, водоймища, леей);

- інвестиційні (засоби виробництва);

- трудові (населення працездатного віку);

- розум, талант, здібності, ризик, ощадливість, новаторство. Залученні у виробничий процес економічні ресурсі називають факторами виробництва. Це - земля, капітал, праця, підприємництво.

Таким чином, є потреби людства, які необмежені і є ресурсі, які обмежені. Треба визначити, як потрібно ефективно використовувати обмежені ресурси, щоб максимально задовольнити необмежні потреби людей. Цю задачу виконує економічна теорія.

Предметом економічної теорії є економічні відносини виробництва, обміну, розподілу і споживання між людьми у процесі використовування обмежених ресурсів для задоволення необмежених людських потреб.

У економічної літературі існують різни погляди на предмет економічної теорії. Це пояснюється тим, що продуктивні сили динамічні, економічні відносини постійно змінюються і кожне наступне покоління по-своєму уявляє власні проблеми.

          2. Еволюція поглядів на предмет економічної теорії.

Економічні міркування можна знайти в працях мислителів Китаю, Єгипту, Стародавнього Риму, Греції.

Уперше слово «економіка» запропонував давньогрецький філософ Ксенофонт (близько 430 - 355 рр. до н.е.). Від грецького «еісопотіа» (оісоз - дім, господарство і потоз —вчення, закон) - це система порад і

міркувань щодо управління домом, господарством, збірник правил його організації. У своєму трактаті «Домострой» Ксенофонт звеличував переваги землеробства та засуджував ремісництво і торгівлю.

    Другий давньогрецький філософ - Аристотель (прибл. 384 - 322 рр. до н. е.) ввів у науковий обіг поняття «хрематистика» (грец. сhrеmа - майно, володіння). Під економікою Аристотель розумів виробництво благ для задоволення потреб людей. Хрематистика - це мистецтво наживати достаток, накопичення багатства. Економічну поведінку людини відповідно хрематистики (лихварство, тощо) він вважав поганою.

Одним з найбільш ранніх економічних учень став меркантилізм (від італ. mеrсаntе - торговець, купець). Це вчення виражало інтересі торговців, торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Тому предметом їх дослідження була лише сфера обміну. Джерелом багатства держави вони вважали торгівлю (зовнішню перш за все). Засновник меркантилізму - Антуан де Монкретьєн (1575 - 1621 рр.) - у книжці «Трактат політичної економії» (1615 р.) вперше застосував термін «політична економія» (грец. роlіtеіа - суспільне утворення, оycоs -господарство, nоmоs - закон). Після Ксенофонта і Аристотеля меркантилісти, таким чином, розробили питання о правилах (законах) ведення суспільного (державного) господарства.

У своєму розвитку меркантилізм прошов два етапу: монетаризм і протекціонізм (лат. рrоtесtіо — заступництво, захист). Монетаристи наголошували, що джерелом багатства країни є надходження золота і срібла, яке утворюється внаслідок торговельних відносин. Головною ідеєю протекціоністів була теорія активного торговельного балансу. Сутність її у тому: чім більше різниця між вартістю імпорту і експорту, тім багачі буде держава.

Розвиток суспільного виробництва віддзеркалюють нові економічні погляди. Англійський економіст У. Петті(1623 - 1687 рр.) вперше доказує, що джерелом багатства є не торгівля товарами, а само виробництво товарів. Виникає школа класичної політичної економії. Її розвиток відбувався в кількох варіантах: французькому і англійському.

Французька класична політична економія отримала назву «фізіократія» (від грец. рhysіs - природа, krаtоs - влада). Її засновники -П. Буагільбер (1646 - 1714 рр.), Ф. Кене (1694 - 1774 рр.) - виробництво ототожнювали з сільським господарством. Тому головною продуктивною силою вони вважали сільського працівника. Фізіократи першими в історії економічної науки встановили, що розподіл суспільного багатства відбувається відповідно до певних законів і закономірностей. Це було відображено у праці Ф. Кене «Економічні таблиці» (1758 р.)

Представники англійської класичної політичної економії - Адам Сміт (1723 - 1790 рр.) і Давид Рікардо (1772 - 1823 рр.) в центр економічної системи встановили будь —яке виробництво, а не лише землеробське, як у фізіократів. Вони чітко визначили предмет економічної теорії: аналіз процесу виробництва матеріальних благ.

А. Сміт у 1777 р. написав книгу «Дослідження про природу і причини багатства народів», де він розробив трудову теорію вартості. Ринок розглядувався ним як саморегулююча система. Ціни, попит, пропозицію, конкуренцію А. Сміт назвав «невидимою рукою», тому втручання держави в економіку мусить бути мінімальним.

На початку XIX століття класична політична економія переживає глибоку кризу. Ідеї А. Сміта і Д. Рикардо критикуються. Виникає вульгарна (від лат. vulgaris - поверховий) буржуазна політична економія. Представниками їх були Жан Батист Сей (1767 - 1832 рр.), Томас Мальтус (1766 - 1834 рр.), Симон де Сисмонді (1773 - 1842 рр.). Крім того, ідеї теоретиків буржуазного суспільства жорстко критикували соціалісти - утопісти того часу: Анрі Сен-Симон (1760 - 1825 рр.), Роберт Оуен (1771 - 1858 рр.), Шарль Фур’є (1772 - 1837 рр.). Усі вони критикували головний порок капіталізму - експлуатацію людини людиною. Але їх критика не показувала шляхів ліквідації цього пороку.

Принципово новим економічним вченням стає марксистська політична економія - марксизм. Засновниками його були Карл Маркс (1818 - 1883 рр.) і Фрідріх Енгельс (1820 - 1895 рр.).У головній праці К.Маркса - «Капітал. Критика політичної економії», яку він писав понад 40 років (перший том вийшов  у 1867 р.), об'єктом критики були меркантилізм, класична і вульгарна політична економія. Предметом свого дослідження К.Маркс вважав капіталістичний спосіб виробництва, економічні закони його розвитку, процес виробництва капіталу.

Капіталістична експлуатація - це центральна проблема теоретичних досліджень К. Маркса. Він засуджає усі види експлуатації і поділяє їх на дві форми:

- неекономічну (рабовласництво, кріпацтво);

- економічну (капіталізм).

Умовою виникнення економічної експлуатації є поява юридично вільних двох класів громадян суспільства: клас робітників, який не має будь-якої власності (пролетаріат), і громадян - власників засобів виробництва (буржуазія). Більшу частину результатів праці пролетарів, додаткову вартість, безпідставно привласнює буржуазія (капіталісти). К. Маркс сформулював основну суперечність капіталізму, що існує між суспільним характером виробництва та приватною формою привласнення доходів. Усунути цю суперечність між власниками та робітниками мирним шляхом неможливо. Необхідні революції як «могильники капіталізму». Така революція здійснилалась у жовтні 1917 року в Росії, де марксизм став панівним вченням. Послідовник його - Володимир Ульянов (Ленін) (1870 - 1924 рр.) - розробив теорію імперіалізму. Він дав йому стисле визначення: «імперіалізм є монополістична стадія капіталізму». Панування монополії означає зміну вільної (досконалої) конкуренції епохою монополістичної (недосконалої) конкуренції. Монополія, таким чином, є перехід від капіталістичного до нового суспільно-економічному укладу - соціалізму. Побудова соціалізму у Радянському Союзі було драматичною. Однією з причин цього встала догматизація марксизму - він став догмою. Усі інші теорії вважалися ненауковими. Це привело марксизм до кризи.

Вади марксистської політекономії стали однією з причин виникнення теорії маржиналізму (від фр. mаrgіnаl - граничний). Засновниками його були австрійський економіст Карл Менгер (1840 - 1921 рр.), англійський - Вільямс Джевонс (1835 - 1882 рр.), швейцарський - Леон Вальрас (1834 - 1910 рр.). Маржиналісті підкреслюють суспільну нейтралість своїх досліджень. Термін «політична економія» вони змінюють на «економікс» (У. Джевонс). Предметом їх досліджень є пошук найбільш ефективних способів розподілу обмежених ресурсів і раціонального господарювання. Головні категорії, якими вони оперують - це «гранична корисність», «гранична продуктивність», «граничні витрати» і т. ін. Англійський економіст А. Мар-шал (1842 - 1924 рр.), американський - Д. Кларк (1847 - 1938 рр.) збагатили маржиналіську теорію ідеями класиків політичної економії А. Сміта, Д.Рі-кардо. Виникає неокласична система.

Прихильники неокласицизму розвивають ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Предметом своїх досліджень вони вважали «чисту економіку», абстрагуючись від усіх форм економічної організації суспільства - капіталізм, соціалізм тощо. Об'єктом їх досліджень є поведінка і особисті мотиви «людини економічної» -(hоmо есоnоmісus), яка у своїй діяльності шукає тільки особисту корисність: максимізувати дохід і мінімізувати витрати. Такій підхід в економічній теорії отримує назву мікроекономіка. Неокласики заперечували необхідність участі держави у ринкових процесах, оскільки «ринок усе зробить сам», тобто ринкове ціноутворення (невидима рука) забезпечує усіх учасників процесу виробництва і обміну.

Кризові явища в економіці західних країн у 30-ті роки XX ст., які поставили економічну систему капіталізму на межу повної катастрофи, показали недостатність чисто ринкового регулювання економікою. Постала потреба в новій економічній теорії. Такою теорією стало кейнсіанство. Англійський економіст Дж. М. Кейнс (1883 - 1946 рр.) у праці «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей» (1936 р.) розробив теорію державного втручання в економічні процесі. Предметом свого аналізу він вважав суспільне господарство у цілому. Такій підхід отримав назву макроекономіка.

Як реакція на неспроможність неокласицизму вирішити соціальні проблеми виникає інституціонально-соціологічний напрям в економічній теорії - інституціоналізм. Його засновниками були американські науковці

Т. Веблен (1857 - 1929 рр.), Д. Коммонс (1862 - 1945 рр.), Д. Гобсон (1858 - 1940 рр.), шведський економіст Г. Мюрдаль (1898 - 1987 рр.) та ін.

Згідно інституціоналізму, ринок є тільки частина економічних інститутів, система яких (держава, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї і та ін.) утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Представники інституціоналізму розробили ідеал суспільства «соціального благоденства». У цьому суспільстві мусять бути соціальні програми, індикативне планування, участь працівників в управлінні виробництвом.

В сучасних умовах погляди неокласиків і кейнсіанців поєднані в теорію «неокласичного синтезу». Засновником цієї теорії був американський економіст П. Самуельсон. В підручнику «Економікс» (1948 р.) він стверджує, що предметом економікс є споживання. Ця наука вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання.

У розвиток світової економічної думки свій внесок зробили представники класичної економічної школи в Україні.

Першим професійним економістом Україні був М. Балудянський (1769 - 1847 рр.).У праці «Економічна система» він виклав принципи й основи перебудови національної економіки з погляду вільного ринку.

І. В. Вернадський (1821 - 1884 рр.) досліджував проблеми економіки та статистики, історію розвитку економічної думки, методологію політичної економії, міжнародні економічні відносини. Стверджував про невтручання держави у ринкові відносини.

М.І. Туган - Барановський (1865 - 1919 рр.) світове визнання здобув за дослідження теорії ринку й економічних криз. Будучи міністром фінансів в Україні, брав участь у створенні національної валюти -гривні, написав перший україномовний підручник з політичної економії.

Є. Є. Слуцький (1880 - 1948 рр.) - всесвітньо відомий вчений-економіст, видатний математик і статистик. Він вперше обґрунтував, що попит на товар залежить від його корисності і один із перших в Україні застосував математичні методи в економічній науці.

             3. Методи пізнання економічних процесів і явищ.

Економічна теорія, як наука, використовує різні методи дослідження. Метод - це спосіб, інструмент або засіб пізнання; це шлях до істини. Кожна наука має свої методи. Економічна теорія не може скористатися методами природних наук.

Метод економічної теорії складається з таких елементів: філософські і загальнонаукові принципи, закони діалектики, закони і категорії економічної теорії. Це сукупність прийомів, засобів і принципів, за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем. До методів економічної теорії відносять:

- наукову абстракцію;

- економічний аналіз і синтез;

- індукцію і дедукцію;

- економічне моделювання;

- економічний експеримент та ін.

У хаотичному нагромадженні фактів економісти, щоб ліпше зрозуміти дійсність, абстрагуються, тобто спрощують заплутані зв'язки і взаємодії.

Наукова абстракція (лат. аbstractіо - віддалення) означає те, що дослідник відволікається від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх і суттєвих зв'язків. Результатом наукового абстрагування є визначення економічних категорій, які виражають суттєві сторони економічних процесів і явищ (ціна, прибуток, попит, пропозиція, ринок та ін.).

Економічний аналіз - це розподіл явища на складники та їх детальне дослідження. Дослідник уявно розчленовує об'єкт вивчання на складові частині і досліджує кожну частину окремо.

Синтез - поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність із урахуванням взаємозв'язків між ними. Шляхом синтезу економічна теорія досліджує економічні процесі у розвитку.

Важливу роль в економічному дослідженні відіграють індукція та дедукція. Індукція, як логічний спосіб пізнання, базується на отриманні загальних висновків і положень на вивченні окремих фактів. Дедукція ґрунтується на отриманні окремих конкретних висновків на основі знання загальних положень розвитку цілісної економічної системи.

Економічне моделювання - передбачає спрощення реальності, ігнорування не дуже важливих деталей економічного явища. До основних форм економічного моделювання відносять: графічне, математичне і табличне моделювання.

Експеримент виконує певну роль серед методів економічної теорії. Він передбачає штучне відтворення економічного явища в реальних умовах для його вивчення та подальшого практичного застосування в більших масштабах (економічні реформи).

4. Економічні категорії, та закони. Функції економічної теорії.

Економічна категорія - це абстрактне поняття про будь-яке явище або предмет, теоретичне відображення реально існуючих виробничих відносин людей. Наприклад, виробництво, ціна, прибуток, біржа, засоби праці і та ін. Категорія - початкова ступінь пізнання економічних явищ. Найбільш повною мірою розкрити суть економічного явища дозволяє економічний закон.

Економічні закони - внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами економічних явищ і процесів. Вони відображають розвиток економічних відносин між людьми, конкретні процеси у їх господарській діяльності. Коли дане економічне явище ліквідується, ліквідується і дія закону.

Економічні закони об'єктивні, тобто не залежать від волі людей, як і закони природи. Ці закони соціальні, суспільні. Але природні закони вічні (закон земного тяжіння тощо), економічні закони історичні, більшість із них має тимчасовий, минущий характер.

Залежно від терміну дії економічні закони поділяються на специфічні і загальні.

Специфічні економічні закони характерні для конкретного ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Наприклад, закони розподілу матеріальних благ при рабовласницькому і капіталістичному ладі.

Загальні економічні закони діють на усіх етапах розвитку суспільства. Наприклад, закон підвищення продуктивності праці, закон економії часу і інші.

У системі суспільних наук економічна теорія займає центральне місце і виконує такі функції: теоретико-пізнавальну, методологічну, практичну, прогностичну і виховну.

Теоретико - пізнавальна функція економічної теорії полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів та категорій, сутнісні причинно - наслідкові зв'язки економічних явищ і процесів. Тим самим вона збагачує знання людей у сфері економічної діяльності, убезпечує поступальний економічний прогрес суспільства.

Методологічна функція економічної теорії полягає у тому, що вона служить основою використання загальнонаукових та філософських принципів, законів і категорій діалектики для більшості конкретних економічних дисциплін (економіка підприємства, світова економіка та ін.). На основі положень економічної теорії спеціальні економічні науки розробляють систему методів і правил практичного використання економічних категорій та законів у тій чи іншій конкретній сфері господарської діяльності.

У розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку в майбутньому виявляється прогностична функція економічної теорії. Наукові висновки економічної теорії становлять теоретичну основу вироблення економічної політики держави, проведення економічних реформ.

Економічна теорія виконує виховну функцію. В умовах ринкової економіки кожний громадян мусить знати логіку економічного розвитку, формувати свою економічну поведінку, економічну культуру, економічне мислення.

Економічну теорію називають універсальною граматикою суспільної науки. Вона використовує універсальні аналітичні категорії для всіх структурних складових цієї науки, які відображають універсальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності її розвитку.

Найважливішими економічними категоріями є ресурси, витрати, дохід, товар, прибуток, ріст, спад, інвестиції, заощадження тощо.

В економіці, як і у житті, крізь хаос і нагромадження випадковостей проторує собі шлях закономірність розвитку. Економічними процесами управляють у суспільстві економічні закони. В роботі "Філософія права" Гегель визначає закон як "стійкий, необхідний, причинно зумовлений, постійний, суттєвий, постійно повторюваний, кількісний і якісний взаємозв'язок явищ і процесів". Це визначення повністю поширюється і на економічний закон як на стійкий, суттєвий, внутрішній, причинно наслідковий зв'язок між економічними явищами і процесами.

Економічні закони - внутрішньо-необхідні, сталі й суттєві зв'язки між протилежними сторонами, властивостями, ступенями розвитку явищ і процесів економічного життя, при яких відбувається зародження, функціонування і перехід даної суперечності в її розвинутіші форми.

Економічні закони як і закони природи мають об'єктивний характер, тобто не залежать від волі і свідомості людей. Це соціальні або суспільні закони, які мають певні відмінності від законів природи. Однією з них є. змінність економічних законів під впливом історичних факторів. Економічні закони - це закони розвитку суспільного життя людей, закони господарської діяльності, а закони природи вічні. Відкриття і застосування законів природи проходить спокійно, а економічні закони зустрічають сильну протидію відмираючих сил суспільства.

В системі економічних законів виділяють чотири їх типи:

1) загальні економічні закони;

2) особливі закони;

3) специфічні закони;

4) стадійні.

Загальні економічні закони - властиві для всіх суспільних способів виробництва, коли процеси взаємодії людини з природою, взаємозв'язок між різними елементами в процесі праці однакові для всіх суспільних форм. До них належать закон зростання потреб, закон економії часу, закон підвищення продуктивності праці, закон обмеження ресурсів тощо.

Особливі закони діють у декількох суспільних способах виробництва і пов'язані перш за все з розвитком товарно-грошових відносин. До них належать, закон попиту і пропозиції тощо.

Специфічні закони - діють лише у межах одною суспільною способу виробництва. Це основний економічний закон, який виражає найглибинніші зв'язки між продуктивними силами та виробничими відносинами; закон народонаселення; закон конкуренції

Стадійні закони - діють лише на одній із стадій суспільного способу виробництва.  До такого закону можна віднести закон виникнення монополії внаслідок концентрації виробництва.

Лише створені умови, які забезпечуватимуть дію кожного економічного закону сприятимуть гармонійному розвиткові суспільства.

Економічні закони охоплюють глибинні, приховані зв’язки економічних явищ, які відображаються у ряді економічних категорій. Економічні категорії с узагальненим абстрактним (теоретичним) виразом об'єктивно існуючих економічних відносин, процесів і явиш (прибуток, вартість, ціна, зарплата, обмін, гроші, ринок і т. ін.).

 Таким чином вивчення економічної науки дає можливість зрозуміти проблеми, які турбують кожну людину і окремі домашні господарства; допомагає урядам забезпечити економічне зростання і підвищити якість життя, уникаючи водночас спаду й інфляції, аналізувати різні моделі економічного розвитку.

 

 

Тема: Економічні системи суспільства

1. Сутність і основні структурні елементи економічної системи.

2. Типи економічної системи та критерії їх класифікації.

3. Ресурси економічної системи.

 

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

                       

Тема:    Вступ до економічної теорії. Предмет і метод

1. Предмет економічної теорії

2. Еволюція поглядів на предмет економічної теорії.

3. Методи пізнання економічних процесів і явищ

   4. Економічні категорії та закони. Функції економічної теорії.

                          1. Предмет економічної теорії

  Основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво матеріальних благ, тобто процес взаємодії людини з природою з метою задоволення певних потреб.

Виробництво завжди носить суспільний характер, люди в процесі праці діють не ізольовано, а спільно, групами. Між ними виникають виробничі відносини. Сукупність цих відносин визначає економічну структуру суспільства, його реальний базис і охоплюють чотири фази: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл, споживання.

Безпосередньо виробництво - це процес поєднання, привласнення економічних ресурсів та їх цілеспрямованого використання для виготовлення благ, які задовольняли б потреби окремих людей і суспільства.

Обмін - відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробників до споживачів. Цей рух відбувається за участі грошей.

Розподіл - це відносини, які пов'язані із розподілом засобів праці, робочої сили, що відображає форми поділу праці, а також вироблених благ між учасниками суспільного виробництва.

Споживання - це процес задоволення потреб, як особистих так і виробничих. Виробництво виникло, існує, розвивається саме заради задоволення різноманітних людських потреб.

Таким чином, економічні відносини - це відносини між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Ці відносини - поняття абстрактне, теоретичне. У реальному житті об'єктивну необхідність в матеріальних і духовних благах для забезпечення життєдіяльності людини і суспільства відображають економічні потреби.

Економічні потреби людини і суспільства необмежені і невгамовні. Ресурси, які використовуються у виробництві товарів і послуг для задоволення цих потреб, обмежені або рідкісні.

Потреба - це відчуття нестачі, необхідності у певних речах або послугах. Потреби залежать від багатьох чинників: статі людини, місця проживання, рівня доходів, стану здоров'я, професії, віку, освіти, національності та ін. Американський вчений А. Маслоу дав таку ієрархію потреб:

-  фізіологічні потреби (їжа, вода, одяг, житло, товари побуту);

- потреби у безпеці (потреби захисту від злочинців, від злиднів);

- соціальні потреби (спілкування з людьми, любов, дружба);

- повага (повага інших, самоповага, визнання);

- самореалізація (реалізація своїх можливостей, здібностей).

У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів. Інтерес (лат. іntеrtssе – мати поважне  значення) це форма вияву потреби, усвідомлення прагнення людини до її задоволення. Економічні інтереси -усвідомлене прагнення економічних суб'єктів задовольнити певні потреби, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності. До суб'єктів економічних інтересів відносять окремі індивіди, домогосподарства, колективи, групи людей, державу, суспільство в цілому. Об'єктами економічних інтересів виступають економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Під економічними ресурсами розуміють усі природні, та виробленні людиною ресурсі, які можуть бути використані в процесі створення товарів та послуг. До економічних ресурсів відносять:

- природні ресурсі (земля, її надра, водоймища, леей);

- інвестиційні (засоби виробництва);

- трудові (населення працездатного віку);

- розум, талант, здібності, ризик, ощадливість, новаторство. Залученні у виробничий процес економічні ресурсі називають факторами виробництва. Це - земля, капітал, праця, підприємництво.

Таким чином, є потреби людства, які необмежені і є ресурсі, які обмежені. Треба визначити, як потрібно ефективно використовувати обмежені ресурси, щоб максимально задовольнити необмежні потреби людей. Цю задачу виконує економічна теорія.

Предметом економічної теорії є економічні відносини виробництва, обміну, розподілу і споживання між людьми у процесі використовування обмежених ресурсів для задоволення необмежених людських потреб.

У економічної літературі існують різни погляди на предмет економічної теорії. Це пояснюється тим, що продуктивні сили динамічні, економічні відносини постійно змінюються і кожне наступне покоління по-своєму уявляє власні проблеми.

          2. Еволюція поглядів на предмет економічної теорії.

Економічні міркування можна знайти в працях мислителів Китаю, Єгипту, Стародавнього Риму, Греції.

Уперше слово «економіка» запропонував давньогрецький філософ Ксенофонт (близько 430 - 355 рр. до н.е.). Від грецького «еісопотіа» (оісоз - дім, господарство і потоз —вчення, закон) - це система порад і

міркувань щодо управління домом, господарством, збірник правил його організації. У своєму трактаті «Домострой» Ксенофонт звеличував переваги землеробства та засуджував ремісництво і торгівлю.

    Другий давньогрецький філософ - Аристотель (прибл. 384 - 322 рр. до н. е.) ввів у науковий обіг поняття «хрематистика» (грец. сhrеmа - майно, володіння). Під економікою Аристотель розумів виробництво благ для задоволення потреб людей. Хрематистика - це мистецтво наживати достаток, накопичення багатства. Економічну поведінку людини відповідно хрематистики (лихварство, тощо) він вважав поганою.

Одним з найбільш ранніх економічних учень став меркантилізм (від італ. mеrсаntе - торговець, купець). Це вчення виражало інтересі торговців, торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Тому предметом їх дослідження була лише сфера обміну. Джерелом багатства держави вони вважали торгівлю (зовнішню перш за все). Засновник меркантилізму - Антуан де Монкретьєн (1575 - 1621 рр.) - у книжці «Трактат політичної економії» (1615 р.) вперше застосував термін «політична економія» (грец. роlіtеіа - суспільне утворення, оycоs -господарство, nоmоs - закон). Після Ксенофонта і Аристотеля меркантилісти, таким чином, розробили питання о правилах (законах) ведення суспільного (державного) господарства.

У своєму розвитку меркантилізм прошов два етапу: монетаризм і протекціонізм (лат. рrоtесtіо — заступництво, захист). Монетаристи наголошували, що джерелом багатства країни є надходження золота і срібла, яке утворюється внаслідок торговельних відносин. Головною ідеєю протекціоністів була теорія активного торговельного балансу. Сутність її у тому: чім більше різниця між вартістю імпорту і експорту, тім багачі буде держава.

Розвиток суспільного виробництва віддзеркалюють нові економічні погляди. Англійський економіст У. Петті(1623 - 1687 рр.) вперше доказує, що джерелом багатства є не торгівля товарами, а само виробництво товарів. Виникає школа класичної політичної економії. Її розвиток відбувався в кількох варіантах: французькому і англійському.

Французька класична політична економія отримала назву «фізіократія» (від грец. рhysіs - природа, krаtоs - влада). Її засновники -П. Буагільбер (1646 - 1714 рр.), Ф. Кене (1694 - 1774 рр.) - виробництво ототожнювали з сільським господарством. Тому головною продуктивною силою вони вважали сільського працівника. Фізіократи першими в історії економічної науки встановили, що розподіл суспільного багатства відбувається відповідно до певних законів і закономірностей. Це було відображено у праці Ф. Кене «Економічні таблиці» (1758 р.)

Представники англійської класичної політичної економії - Адам Сміт (1723 - 1790 рр.) і Давид Рікардо (1772 - 1823 рр.) в центр економічної системи встановили будь —яке виробництво, а не лише землеробське, як у фізіократів. Вони чітко визначили предмет економічної теорії: аналіз процесу виробництва матеріальних благ.

А. Сміт у 1777 р. написав книгу «Дослідження про природу і причини багатства народів», де він розробив трудову теорію вартості. Ринок розглядувався ним як саморегулююча система. Ціни, попит, пропозицію, конкуренцію А. Сміт назвав «невидимою рукою», тому втручання держави в економіку мусить бути мінімальним.

На початку XIX століття класична політична економія переживає глибоку кризу. Ідеї А. Сміта і Д. Рикардо критикуються. Виникає вульгарна (від лат. vulgaris - поверховий) буржуазна політична економія. Представниками їх були Жан Батист Сей (1767 - 1832 рр.), Томас Мальтус (1766 - 1834 рр.), Симон де Сисмонді (1773 - 1842 рр.). Крім того, ідеї теоретиків буржуазного суспільства жорстко критикували соціалісти - утопісти того часу: Анрі Сен-Симон (1760 - 1825 рр.), Роберт Оуен (1771 - 1858 рр.), Шарль Фур’є (1772 - 1837 рр.). Усі вони критикували головний порок капіталізму - експлуатацію людини людиною. Але їх критика не показувала шляхів ліквідації цього пороку.

Принципово новим економічним вченням стає марксистська політична економія - марксизм. Засновниками його були Карл Маркс (1818 - 1883 рр.) і Фрідріх Енгельс (1820 - 1895 рр.).У головній праці К.Маркса - «Капітал. Критика політичної економії», яку він писав понад 40 років (перший том вийшов  у 1867 р.), об'єктом критики були меркантилізм, класична і вульгарна політична економія. Предметом свого дослідження К.Маркс вважав капіталістичний спосіб виробництва, економічні закони його розвитку, процес виробництва капіталу.

Капіталістична експлуатація - це центральна проблема теоретичних досліджень К. Маркса. Він засуджає усі види експлуатації і поділяє їх на дві форми:

- неекономічну (рабовласництво, кріпацтво);

- економічну (капіталізм).