Афективно-оцінна складова Я-концепції

 

Самооцінка, або афективно-оцінна складова Я-концепції – це цінність, значимість, якою індивід наділяє себе в цілому й окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки. Самооцінка може виявлятися у свідомих судженнях індивіда, за допомогою яких він намагається сформулювати свою значимість, а може бути прихованою у будь-якому самоописі, тому що всяке уявлення про себе містить оцінний елемент.

Самооцінка може бути адекватною та неадекватною, тобто завищеною або заниженою.

Види самооцінки

 

Самооцінка

 

Адекватна                             Неадекватна

 

Завищена                  Занижена

 

Самооцінка впливає на поведінку людини.

 

Людина з адекватною самооцінкою реально оцінює себе: бачить як позитивні, так і негативні свої якості, може адаптуватися до середовища, що змінюється.

Людина із завищеною самооцінкою відчуває себе вищою за інших, що часто призводить до труднощів у спілкуванні.

Крім того, людина із завищеною самооцінкою впевнена у власній безпомилковості і тому може потрапити у складну ситуацію, коли треба відмовитися від звичайного погляду або визнати чужу правоту.

Якщо в людині сформувалась низька самооцінка, то вона почуває себе невпевнено, не довіряє собі, сумнівається в собі, страждає, тому що ставить високі вимоги до себе, може потрапити під вплив інших людей.

Фактори, що впливають на формування самооцінки

 

1. Важливу роль у формуванні самооцінки відіграє зіставлення образу реального Я з образом ідеального Я. Вважається, що чим вище ступінь збігу реального Я з ідеальним Я, тим вище самооцінка. Якщо ж людина відчуває великий розрив між цими компонентами Я і реальністю своїх досягнень, то його самооцінка буде низькою.

2. Людина схильна оцінювати себе так, як, на її думку, її оцінюють інші, тому формування самооцінки пов’язують з інтеріоризацією (внутрішнім засвоюванням) соціальних реакцій на даного індивіда.

3. Самооцінка визначається тим, як індивід оцінює успішність своїх дій і проявів через призму своєї ідентичності: індивід зазнає задоволення не від того, що він просто щось робить добре, а від того, що він обрав певну справу і сам її робить добре.

 

Ставлення до себе

 

Більшість учених виділяють у структурі Я-концепції таку складову як ставлення до себе і вважають цю підструктуру найбільш значущою із феноменів внутрішнього життя особистості.

Ставлення до себе – це переживання, відносно стійке чуття, що занижує самосприймання та Я-образ. Ставлення до себе – складне утворення, яке містить у собі самоповагу, гідність, позитивне ставлення до себе тощо. Воно може співпадати і не співпадати з самооцінкою, тобто самооцінка може бути низькою, але людина зберігає свою гідність. В основі ставлення до себе лежать два внутрішніх мотиви: мотив самоповаги і потреба в сталості, стійкості образу Я.

Самоповага – це потреба індивіда робити максимальним переживання позитивного і мінімальним – переживання негативного ставлення до себе.

Ставлення до себе може переживатися у кількох формах.

Форми ставлення особистості

 

 

Ставлення до себе

 

Самоповага               Симпатія до себе          Любов до себе

 

 

Ставлення до себе, як і самооцінка, визначає форми взаємодії індивіда з оточуючими, тобто його поведінку.